Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розвиток феодальних відносин. Період феодальної роздробленості




Розвиток феодальних відносин. Період феодальної роздробленості

Шлюбно-сімейне право

Спадкове право

Зобов’язання

 

За виключенням землі, всі інші речі могли бути предметом купівлі-продажу, обміну, дарування. Факт укладання таких угод досить часто фіксувався в документах.

Серед різних угод особливе місце належить позикам. Боргового рабства Салічна правда вже не знає. Але майнова відповідальність боржника стає дуже суворою. Після прострочки платежу кредитор тричі з`являвся до боржника (зі свідками), і з кожним разом сума боргу збільшувалась на три соліди. Конфіскація майна боржника здійснювалась графом.

 

Рухоме майно син і дочка успадковували порівну. Але земля переходила тільки до сина. Тобто земля залишалась в одному і тому ж роді.

Едикт короля Хільперика (561-584 рр.) встановив, що за відсутності у померлого синів майно успадковують доньки, а коли і їх немає, то брат чи сестра померлого, але не “сусіди”, як це було раніше.

З розвитком приватної власності у праві франків з’являється інститут аффатомії, через який можна було внес-ти зміни у законний порядок успадкування. Аффатомія полягала у тому, що укладалась угода, за якої майно спадкодавця ще при його житті передавалось будь-якій особі.

 

 

Стародавні звичаї германців дозволяли укладання шлюбу через купівлю дружини, але ще більш стародавні не виключали її крадіжки. Через купівлю чоловік набував владу над жін-кою. Після його смерті ця влада переходила до свекра, тому що викуп (плата) давався ним.

У час Салічної правди ці звичаї вже відмирали. Місце викупної плати зайняли речі або гроші, які чоловік приносив дружині у вигляді ранкового подарунку (у нагороду за не-винність). Вони залишались у сім’ї. Дружина мала принести в дім чоловіка посаг. Розлучення спочатку дозволялись, але з укріпленням християнства капітулярієм від 744 р. були забо-ронені.

Влада батька не була широкою. Його опіка закінчувалася при досягненні синами 12-річного або 14-річного віку.

 

2. Станово-представницька монархія. Центральне і місцеве управління (XІV – XV ст.)

 

 

Після розпаду імперії Карла Великого до складу Західно-франкської держави увійшли Аквітанія, Нейстрія, Бретань, Гасконь, Септиманія, Іспанська марка. Династичні суперечки відбувались з приводу Лотарингії. У країні проживали франки, кельти, фламандці, нормани, баски, каталонці. З часом склались дві основні народності: північно-французька та південно-французька (у Провансі). Усе це створювало труднощі для становлення централізованої держави, єдиної правової системи.

Наприкінці ІX – на початку X століття феодальна знать консолідується і проявляє себе як стан, інтереси якого для короля є визначальними. Карл Лисий приписував кожній лю-дині королівства визнавати над собою сеньйора, якого захоче, в особі короля чи його васалів. Під тиском знаті у 877 р. він видав К’єрсейський капітулярій, яким узаконив перетворення бенефіція на феод, визнав право графів передавати свої посади у спадщину. Відтоді король уже не міг забрати надані бенефіції, навіть якщо його безпосередній васал відмовлявся перебувати у нього на службі.

Земельні магнати мали свою адміністрацію, суд, могли карбувати монету, вести війни без відома короля. Вони стали суверенами у своїх володіннях. Герцоги, графи часто ухилялись від виконання своїх васальних обов’язків відносно коро-ля, якого вважали “першим серед рівних”.

Адміністративна, податна й судова самостійність знаті, її незалежність від королівських агентів юридично закріплювалась в імунітетних грамотах. Спроби королівської влади подолати сепаратизм, місництво, безладдя в управлінні наштовхнулись на колективний опір знаті.

Общинна земля перейшла у власність феодалів. Новий порядок закріплювався формулою: “Немає землі без сеньйора”. Він остаточно зруйнував попередню общину франків.

Духовні феодали–єпископи та абати – отримували владу від папи римського. Вступ їх на посаду називався інвеститурою.

За прикладом короля феодальна знать каролінгської епохи роздаванням бенефіцій примножила кількість своїх прямих васалів.

Роздавання бенефіцій та імунітетних грамот прискорило оформлення феодалізму. Церкви зміцнювали монастирі, феодали будували замки, які захищали їх від нападів повсталих селян.

Васал був зобов’язаний вірно служити своєму сюзерену. При цьому васал міг розраховувати на заступництво з боку свого сеньйора.

У Франції діяло правило: “Васал мого васала – не мій васал”. Це охороняло права магнатів від посягань королівської влади. Для того, щоб примусити непокірного васала виконувати свої обов’язки, сеньйор нерідко йшов на нього війною.

Селяни займали нижчий щабель у суспільній піраміді феодального суспільства. Формально община ще зберігалась, проте була залежна від феодалів. Тривалий час основною формою експлуатації особисто залежних селян (сервів) була барщина, тривалість якої дедалі збільшувалась. Крім того, селяни обкладались грошовим податком (талією) на користь помі-щика. Особисто вільні селяни (вілани) за користування землею платили поміщикові чинш. Гостра нужда змушувала ба-гатьох вільних селян віддавати себе в розпорядження церкви, монастиря. Такі люди називались облатами. Виникли баналі-тети, тобто заповідні права сеньйорів щодо селян. Вони зо-бов’язували останніх молотити хліб на млині сеньйора, пекти хліб лише в його печі та ін.

Становище сервів було трохи краще, ніж рабів. Вони мали невеликі ділянки землі, і феодали не могли безкарно вбивати їх.

 

З XІІІ ст. серви отримали право викуповувати волю. Виплативши своєму сеньйору в рахунок основних повинностей – подушного податку (талії), побору із спадщини (менморту), шлюбної податі, серв діставав свободу і ставав орендарем зе-млі (віланом). Надалі він платив своєму колишньому госпо-дареві тільки грошову ренту (цензиву) за ділянку землі.

 

До середини XV ст., після Столітньої війни з Англією, власті були змушені надати всім селянам свободу, але за викуп. Правовий статус різних категорій селян став однаковим.

 

У ІX–XІІ ст. помітно підвищилась продуктивність праці на селі. Відокремлення ремесла від землеробства сприяло розвитку міст, особливо на півдні Франції. Посилився приплив селян до міст. Кожний, хто прожив у місті рік і один день, вважався вільний.

 

Проте з часом становище міст, розташованих на землях великих феодалів, стало погіршуватись. Городян змушували платити сеньйору різні додаткові податки.

 

Внаслідок тривалої боротьби з феодалами деяким містам вдалося звільнитись від сеньйоріальної адміністрації і суду. Міські жителі користувались підтримкою короля, що був зацікавлений в обмеженні влади великих феодалів.

 

Опираючись на міщан, король міг вести успішну боротьбу за підпорядкування собі територій, які займали великі феодали, за централізацію влади.

 

З останнім монархом династії Каролінгів герцоги, графи та єпископи вже мало рахувались. У 987 р. на з’їзді феодальної знаті королем Франції було обрано Робертіна Гуго Капета. Він поклав початок династії Капетінгів. У нового ко-роля було мало землі, його володіння грабували навіть прямі васали. Щоб навести порядок у своєму домені, Капетінгам потрібно було майже 100 років.

 

Державний лад

 

Королівство складалось із багатьох феодальних володінь (герцогств, графств, баронств), які формально вважались його частинами, але фактично були повністю або майже незалежними політичними утвореннями. Відповідно, влада короля на місцях була дуже слабкою або була відсутня зовсім. Більш-менш впевнено король почував себе лише в своїх особистих володіннях. Знать чинила опір будь-яким спробам посилити монархію, проте ніколи не виступала проти королівської влади. Під прапором короля знать об’єднувала свої збройні сили, коли потрібно було вести зовнішню або внутрішню (проти “своїх” селян) війну. Представники знаті неодноразово під-креслювали, що Франції потрібний король, але король “слаб-кий”. Володіння Гуго Капета обмежувались невеликою областю, у центрі якої було місто Париж. Перші Капетінги фактично не мали ніякої влади у королівстві за винятком свого неве-ликого домену.

Об’єднанню держави заважала її етнічна неоднорідність. Північні і північно-східні регіони (місця найбільш масового розселення франків) були центром формування північно-французької народності. На півдні й у центрі складалась пів-денно-французька народність (тут жили нащадки романизованих галлів).

У Бретані жили кельти, які виселились з Британії після захоплення її англами і саксами. На той час ще не склалась єдина мова, хоча пануючі діалекти (північний і південний) були дуже близькі.

Структура панування визначалася будовою феодальних земельних відносин, які склались у цей період у Франції. Верховним власником усієї землі в державі формально вважався король, але більша її частина знаходилась у великих феодалів у вигляді фьєра. Вони вважались васалами короля, а він їхнім сеньйором.

Відносинами васалітету були охоплені всі представники пануючого класу. Васали короля (герцоги Нормандський, Бургундський, Аквітанський та інші), залишаючи собі домен, передавали значну частину своїх володінь у вигляді фьєрів нижчестоячій групі феодалів. Таким чином, васали короля самі ставали сеньйорами щодо своїх васалів. Останні були зв’язані подібними договорами з нижчестоячою групою фео-далів і так до найчисельнішої групи дрібних феодалів – “од-нощитових” рицарів. Сеньйори були зацікавлені в збереженні васалітету в основному тоді, коли їх становим інтересам за-грожувала небезпека і потрібно було об’єднати сили. Звичай-но феодальний договір виконувався лише в тій мірі і об’ємі, в якій сеньйор мав реальну силу змусити своїх васалів йому підкорятися.

Перші французькі королі подібних можливостей не мали. Тому їх могутні васали почували себе самостійними правителями.

В умовах феодальної роздробленості країну охоплювали безперервні феодальні конфлікти і війни.

Усе це визначало структуру і повноваження окремих органів держави.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-06; Просмотров: 429; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.025 сек.