Правонаступники як суб'єкти права інтелектуальної власності

Заявник

Заявником може бути фізична і юридична особа, громадяни України, громадяни іноземних держав та особи без громадянства.

Іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), зареєстрованих відповідно до чинного законодавства.

Патентний повірений діє за дорученням особи, яку він представляє. Таке доручення оформляється в письмовій формі договором, довіреністю або іншим документом, що підтверджує його повноваження відповідно до чинного законодавства.

Повноваження патентного повіреного можуть бути підтверджені також шляхом вказівки його прізвища і реєстраційного номера в заявці на видачу охоронного документа на об'єкт промислової власності, якщо заявка підписана самим заявником.

Патентними повіреними не можуть бути працівники Державного департаменту інтелектуальної власності та установ, що входять до його складу, а також особи, які не можуть обіймати посаду патентного повіреного відповідно до чинного законодавства.

Щодо підприємств, організацій і установ різних форм власності, то вони можуть бути заявниками лише за умови, що вони наділені правами юридичної особи.

Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути також спадкоємці, інші фізичні і юридичні особи, держава, до яких право інтелектуальної власності переходить згідно із законом чи договором.

Коло спадкоємців, до яких переходять майнові права власника патентів, визначається чинним цивільним законодавством.

Правонаступником може бути й держава. Твори після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що такі твори можуть бути використані будь-якою фізичною чи юридичною особою без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за їх використання. Проте користувачі зобов'язані оберігати право авторства, право на ім'я, протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

ТЕМА 2. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ В ЕКОНОМІЧНОМУ І СОЦІАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

2.1. Історія та еволюція авторського права і промислової власності

Еволюція авторського права і суміжних прав

Ключовим моментом у розвитку авторського права послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літературних творів. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготов­лювачів і продавців незаконних копій.

Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприєм­цям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, ареш­ти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток.

Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг про­дажів, а отже і доход друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 році парламентом було прийнято ві­домий Статут королеви Анни - перший закон про авторсь­ке право, який забезпечував автору виключне право друкува­ти і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Зако­ном передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 ро­ків, якщо автор був живий.

У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи авторського права, де права автора інтерпре­туються як авторські права, якими автор користується все життя. Конституційна асамблея прийняла два декрети (1791р.), якими забезпечувалося право автора на публічні виконання протягом усього життя і 5 років після смерті; (1793р.) – 10 років після смерті.

Однак і в Англії і у Франції авторські права розгля­далися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права.

Наступний імпульс розвитку авторського права до­дали філософи Німеччини (Еммануїл Кант) які бачили в копірайті не просто форму власності, що забез­печує економічну вигоду для автора, а й частину своєї особистості. Ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав.

Пріоритетне значення інтелектуальної власності серед інших об'єктів власності було втілене в законодав­стві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. відзначено, що "немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є резуль­татом її розумової праці".

Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що перед­бачає захист здобутків протягом усього життя автора і 75 років після його смерті.

Дата добавления: 2014-01-06