Норми та джерела кримінально-виконавчого права

У вигляді норм кримінально-виконавчого права виступають за­гальнообов'язкові правила, закріплені у законах і підзаконних ак­тах, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі і з приводу виконання покарань.

Спроможність регулювати суспільні відносини повинна бути властива будь-якій юридичній нормі, в тому числі нормі, яка вста­новлює заборону. Такі норми ніби говорять: "Не роби цього, тримай себе в межах встановлених".

Норми кримінально-виконавчого права являють собою правила поведінки, які містять заборони і дозвіл у сфері виконання пока­рань. Норми кримінально-виконавчого права, встановлюючи права і обов'язки суб'єктів, які виконують і відбувають покарання, визнача­ють службове становище відповідних посадових осіб і поведінку за­суджених в їх повсякденному житті. Визначаючи зміст відбування покарання, вони передбачають його належне виконання і гаранту­ють межі вимог стосовно засуджених.

Найбільш різнобічне визначені нормами кримінально-виконавчо­го права порядок та умови відбування позбавлення волі, режим від­бування покарання, праця засуджених, їх навчання і основні форми виховної роботи.

Зміст норм кримінально-виконавчого права становить собою такі правила поведінки, які нормами ніякої іншої галузі права не перед­бачені. Норми кримінально-виконавчого права регулюють повсяк­денне життя і побут засуджених, участь їх у праці, дозвілля, прове­дення серед них виховних заходів, навчання, тобто ті відносини, учасниками яких є засуджені, і які у звичайному житті (на волі) ре­гулюються нормами інших галузей права та моралі.

Норми кримінально-виконавчого права поділяються на види за­лежно від поставлених завдань і обраних підстав.

І. За формою вони поділяються на матеріальні та процесуаль­ні. Слід зазначити, що в кримінально-виконавчому праві немає чіт­кого поділу норм на матеріальні і процесуальні, як у кримінальному праві і цивільному праві.

II. За соціальним призначенням:

1) регулятивні;

2) правоохо­ронні;

3) спеціальні.

Регулятивні — це норми, що безпосередньо регулюють суспіль­ні відносини, які складаються на їхній основі в процесі виконання покарання. Це регулювання шляхом встановлення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктам кримінально-виконавчих пра­вовідносин: органам держави і засудженим. Більшість норм кримі­нально-виконавчого законодавства належить до регулятивних.

Правоохоронні — це норми, що регламентують норми відпові­дальності, а також специфічні заходи захисту суб'єктивних прав. У ролі правоохоронних норм кримінально-виконавчого права виступа­ють норми, що передбачають дисциплінарну і матеріальну відпові­дальність за порушення регулятивних норм.

Спеціальні — це дефінітивні норми, які визначають поняття; декларативні норми, які формулюють принципи, завдання й основні положення кримінально-виконавчого законодавства; темпорально-колізійні норми, які встановлюють правило вибору потрібних норм з числа різночасно діючих; просторово-колізійні норми, які встанов­люють правило вибору потрібних норм з числа норм, що мають різ­ну територію дії; оперативні норми, які встановлюють порядок всту­пу в дію нових нормативних актів.

III. За характером встановленого правила норми криміналь­но-виконавчого права можуть бути зобов'язальні; заборонні; упов-новажувальні та заохочувальні.

Зобов'язальні норми встановлюють обов'язок суб'єктів здійсню­вати певні позитивні активні дії.

Заборонні норми встановлюють обов'язок особи не вчиняти пев­них неправомірних дій.

Уповноважувальні норми надають право суб'єкту правовідносин на здійснення певних дозволених законом дій.

Заохочувальні норми надають суб'єктам правовідносин додатко­ві права при наявності особливих підстав. Заохочувальні норми сти­мулюють бажану для держави поведінку, не вдаючись до примусо­вих заходів. Заохочувальні норми не можуть бути наказом, катего­ричним розпорядженням. Виконання засудженим умов заохочуваль­ної норми ще не дає права вимагати той чи інший вид заохочення, а орган, який виконує покарання, не зобов'язаний засудженому на­давати таке заохочення.

З точки зору структури норма кримінально-виконавчого права має, як і будь-яка інша норма, гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза норми кримінально-виконавчого права визначає межі її чинності (дії), тобто ті умови, за яких повинна діяти норма, і тих суб'єктів правовідносин, яких диспозиція наділяє певними правами і обов'язками.

Диспозиція норми кримінально-виконавчого права встановлює права і обов'язки суб'єктів виправно-трудових відносин.

Санкція норми кримінально-виконавчого права містить вказівки на ті правові наслідки, до яких вдаються за порушення вимог диспо­зиції норми.

У кримінально-виконавчому законодавстві майже немає норм, які мають усі три перераховані елементи. У текстах більшості норм кримінально-виконавчого законодавства майже неможливо знайти гіпотезу, вона, як правило, лише припускається; частина диспозиції іноді виноситься за межі нормативних актів, наприклад як додаток до них; санкції містяться в окремій нормі. Більше того, можуть бути норми, які взагалі не мають жодного з трьох елементів. Це норми, які формулюють загальні положення, завдання кримінально-вико­навчого законодавства тощо.

Норми будь-якої галузі права містяться в їх джерелах. У теорії права поняття джерела права вживається у двох значеннях: матері­альному та юридичному.

У матеріальному — джерелами права визначаються умови жит­тя суспільства, які складають усю сукупність суспільних відносин, у тому числі і зміст волі домінуючої частини суспільства, виражений у нормах права.

В юридичному — під джерелами права прийнято розуміти ті особливі специфічні форми, в яких виражаються норми права або в яких закріплені чинні норми права. Саме в цьому контексті розгля­даються джерела кримінально-виконавчого права.

Під джерелами кримінально-виконавчого права слід розуміти акти органів влади або компетентних органів управління, що мають норми кримінально-виконавчого права.

Базою всього нашого законодавства, в тому числі і кримінально-виконавчого, є Конституція України. Вона визначає основи суспіль­ного ладу і політики країни, конституційні принципи державного уп­равління, права, свободи і обов'язки громадян України, у тому числі засуджених до покарань (наприклад, статті 62—64, 68). Безпосеред­ньо до джерел кримінально-виконавчого права, які складають його систему, належать:

1) Виправно-трудовий кодекс України;

2) інші законодавчі акти України (наприклад, Кримінальний ко­декс, Кодекс законів про працю, Кодекс законів про шлюб і сім'ю та ін.);

3) Закони України (наприклад, Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для непов­нолітніх" від 24 січня 1995 р., Закон України "Про виконавче про­вадження" від 21 квітня 1999 р. та ін.);

4) Постанови Верховної Ради України та Укази Президії Верхов­ної Ради України (наприклад, Положення про порядок і умови вико­нання в Українській РСР кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених, затверджене Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 22 червня 1984 р. та ін.);

5) Укази Президента України (наприклад, Указ Президента Ук­раїни "Про Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України" від 5 квітня 1994 р., Указ Президента України "Про утворення Державного департаменту України з питань виконання покарань" від 22 квітня 1998 р. та ін.);

6) Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України (на­приклад, Постанова Кабінету Міністрів України "Про Основні напрям­ки реформи кримінально-виконавчої системи в Українській РСР" від 11 липня 1991 р. за № 88, Постанова Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо зміцнення матеріальної бази органів і установ криміналь­но-виконавчої системи на 2000—2004 роки" від 20 червня 2000 р. за № 986 та ін.);

7) міжвідомчі та відомчі нормативні акти, накази, правила, поло­ження, інструкції Державного департаменту України з питань вико­нання покарань (наприклад, наказ ДДУПВП та МОЗ України "Про Положення про лікарсько-трудову комісію" від 18 січня 2000 р. за № 3/6, наказ ДДУПВП "Про затвердження і введення в дію Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ" від 5 чер­вня 2000 р. за №110 та ін);

8) міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою Ук­раїни (наприклад, Віденська угода 1989 р., міждержавні угоди про передачу засуджених тощо).

Отже, система джерел кримінально-виконавчого права — це вичерпний, розміщений у певному порядку перелік нормативних актів, де кожний з них посідає певне місце залежно від його юридичної сили

§ 4. Зміст і особливості кримінально-виконавчих правовідносин

У сфері виконання покарання складаються виправно-трудові правовідносини, які, зокрема, являють собою частину існуючих у даному суспільстві відносин між людьми. В основі всіх суспільних відносин лежать виробничі відносини, в які люди вступають мимо­волі і які в силу цього носять об'єктивний характер.

Безпосередньо правовідносини виникають тоді, коли до того є привід — юридичний факт. Норми кримінально-виконавчого права, встановлюючи порядок і умови відбування конкретних покарань, ре­гулюють в інтересах держави суспільні відносини в процесі і у зв'яз­ку з виконанням (відбуванням) покарання і в такий спосіб надають їм характеру правовідносин.

Склад кримінально-виконавчих правовідносин — це цілісна су­купність (система) взаємозалежних елементів, юридичних фактів, суб'єктів і учасників, юридичного змісту й об'єкта.

Юридичні факти — це ті конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують певні юридичні наслідки — виникнення, зміну або припинення правовідносин. Юридичними фактами визна­ються дії і події. Початковим юридичним фактом, який обумовлює виникнення кримінально-виконавчих відносин, є складна дія (дія з ускладненим фактичним складом): винесення обвинувального виро­ку, набрання ним чинності і звернення до виконання. З цього мо­менту починається виконання і відбування кримінального покарання.

Суб'єкти правовідносин — це сторони, володарі певних прав і обов'язків, встановлених нормами права. У кримінально-виконавчих правовідносинах однією із сторін виступають установи і органи ви­конання покарань та інші органи держави (суд, прокуратура, органи внутрішніх справ), а також підприємства, де працюють засуджені, і громадські об'єднання. Іншою стороною є особа, яка вчинила злочин і яка стає суб'єктом правовідносин з часу набрання вироком су­ду законної сили про її засудження і покарання, пов'язане з виправ­но-трудовим впливом.

Зміст кримінально-виконавчих правовідносин створюють фак­тична поведінка суб'єктів і сукупність їхніх прав і обов'язків.

Права і обов'язки належать обом суб'єктам. Однак, якщо один з них має якийсь обов'язок, то другий — відповідні йому права. Ха­рактер і обсяг належних суб'єктам виправно-трудових відносин прав і обов'язків залежить від виду кримінального покарання і роз­кривається в процесі його відбування (виконання) і здійснення захо­дів виправно-трудового впливу.

Об'єкт правовідносин становлять явища і предмети, з приводу яких виникають правовідносини. Ними можуть бути певні блага, ін­тереси. Як об'єкти кримінально-виконавчих правовідносин виступа­ють різні сторони порядку та умов виконання (відбування) покарань і здійснювані при цьому діяння.

Особливості кримінально-виконавчих правовідносин

1) їх суб'єктами можуть бути тільки органи держави, які вико­нують покарання, і особи, засуджені до відбування кримінальних покарань;

2) правове становище суб'єктів цих правовідносин нерівнозначне;

3) кримінально-виконавчі правовідносини є своєрідними довго­тривалими правовідносинами, оскільки мають реальний строк дії, встановлений вироком суду;

4) у процесі виконання (відбування) покарання виникають не тільки прості, а й складні (комплексні) правовідносини, в яких мо­жуть міститися елементи правовідносин кількох галузей права;

5) реалізація цих правовідносин не допускає так званої солідар­ної відповідальності засуджених за їх порушення, а лише індивіду­альної (що можливе в інших галузях права), а також не допускає їх розриву в разі взаємного порушення обов'язків сторонами чи принаймні одним із суб'єктів;

6) кримінально-виконавчі відносини передбачають різні види від­повідальності одночасно за вчинення одного правопорушення (на­приклад, за навмисне знищення державного майна — дисциплінар­ну, передбачену ВТК, та матеріальну, регламентовану КЗУпП);

7) кримінально-виконавчі правові відносини забезпечені суворим контролем як відомчого характеру (по вертикалі ієрархії системи ви­конання покарань), так і іншими видами контролю за дотриманням змістовної сторони кримінально-виконавчих відносин (парламент­ським, судовим, прокурорським, рідних та близьких засуджених то­що), у тому числі самих засуджених, шляхом подачі звернень у різні державні органи та до їх посадових осіб, включаючи міжнародні су­ди та організації (ст. 55 Конституції України);

8) процес кримінально-виконавчого впливу не може бути цілком і повністю регламентований нормами права. Наприклад, немає по­треби регламентувати нормами права різноманітні методи та засоби виховної роботи із засудженими. Така робота повинна проводитись індивідуально, з урахуванням вимог педагогіки та психології на грунті наукових досягнень;

9) не всі відносини, що виникають з приводу виконання покаран­ня, слід вважати кримінально-виконавчими й навіть правовідносина­ми взагалі. Так, фактичні відносини між засудженими членами са­модіяльних організацій будуються на моральній основі й не вва­жатимуться правовими.

Юридичними фактами, що спричинюють виникнення конкрет­них або зміну існуючих кримінально-виконавчих правовідносин, бу­вають окремі діяння, наприклад надання побачення, накладення дисциплінарного стягнення або переведення в приміщення камерно­го типу, надання поліпшених умов утримання. Закінчуються кримі­нально-виконавчі правовідносини в результаті таких юридичних фактів, як діяння і подія. Діянням може бути, наприклад, рішення суду про умовно-дострокове звільнення, а подією — закінчення строку покарання, призначеного вироком, смерть тощо.

Таким чином, кримінально-виконавчі правовідносини — це врегульовані нормами кримінально-виконавчого права відносини між представниками адміністрації місць позбавлення волі та іншими органами держави, які виконують кримінальні покаран­ня, з одного боку, і засудженими, які відбувають покарання, з іншого, що виникають з приводу виконання (відбування) пока­рання.

Кримінально-виконавчі відносини тісно пов'язані з іншими вида­ми правових відносин: кримінальними, кримінально-процесуальни­ми, трудовими, цивільними, шлюбно-сімейними. Цей взаємоз­в'язок полягає у виникненні кримінально-виконавчих відносин на основі інших правовідносин, їх спільного впливу на один і той же суб'єкт або в переростанні кримінально-виконавчих відносин в інші види правовідносин — кримінальні, кримінально-процесуальні, цивільні тощо.

Дата добавления: 2014-01-06