Особливості виконання покарань у республіках колишнього СРСР

Після здобуття незалежності в колишніх республіках СРСР від­булися великі політичні й економічні перетворення, що стали осно­вою для становлення і розвитку нових суспільних відносин. Перши­ми кроками пострадянських держав була спроба інтегруватися в єв­ропейські структури. Для багатьох колишніх республік СРСР така інтеграція була умовою їхнього виживання як незалежних держав.

У. Черчілль свого часу сказав: "Покажіть мені ваші тюрми, і я скажу, в якому суспільстві ви живете". Тому експерти Ради Європи відвідали ці держави, щоб визначити, як у них дотримуються права людини, ознайомитися зі станом їхніх місць позбавлення волі. Після такого відвідування експерти Ради Європи заявили, що ситуація в них не відповідає європейським стандартам, і вказали, що саме тре­ба змінити у цій сфері.

У першу чергу, треба було здійснити поетапний вивід установ і органів виконання покарань з відання силового відомства держави і підпорядкувати їх невоєнізованому відомству — Міністерству юстиції. Такий шлях обрала більшість незалежних держав (Азербайд­жан, Латвія, Литва, Молдова, Росія, Естонія). Лише в деяких з них система виконання покарань залишилася в структурі МВС (Вірме­нія, Казахстан, Киргизстан, Туркменістан). Україна ж обрала свій шлях — Департамент з питань виконання покарань є окремим цен­тральним органом виконавчої влади.

Варто сказати, що практично в усіх республіках склалася ситуа­ція, коли старі закони не спрацьовували, а нові не були ще прийня­ті. Тому реформування кримінально-виконавчої системи розпочина­лося зі створення нового законодавства, з розробки нової концепції кримінально-виконавчої системи.

Взагалі, кримінально-виконавча реформа в цих державах прохо­дила по трьох головних напрямках.

Перший напрямок — реформа кримінально-виконавчого законо­давства. У деяких республіках ще діє законодавство радянських ча­сів, що перетерпіло ряд суттєвих змін. У більшості ж незалежних держав діє нове кримінально-виконавче законодавство.

Другий напрямок реформи — це реформа самої кримінально-ви­конавчої системи. Проблеми, що виникли перед нею після розпаду Союзу, змусили переглянути всю її концепцію.

Третій напрямок реформи — реформа персоналу установ і орга­нів виконання покарань. Реформа персоналу потребує значних зу­силь, у тому числі й матеріальних.

Азербайджан. Число ув'язнених на 100 тис. населення складає близько 393 осіб. Число пенітенціарних установ — 24. Азербайджан першим серед республік колишнього Союзу перейшов на практику виконання кримінальних покарань, яка застосовується в усьому сві­ті. Кримінально-виконавча політика Азербайджану орієнтована на гуманізацію. Ця тенденція в даний час чітко просліджується в зу­силлях, спрямованих на зменшення кількості ув'язнених. У 1993 р. Президентом Азербайджану був відновлений інститут помилування. Починаючи з другої половини 1995 р. указами глави держави були помилувані і звільнені від покарання понад 2500 ув'язнених.

З ініціативи Президента у травні 1996 р. Міллі Меджліс прий­няв постанову про амністію. За короткий термін цим гуманним актом було обійнято понад 10 тисяч осіб, більшість з яких звільнені від подальшого відбування покарання і кримінальної відповідальнос­ті. Крім того, широко застосовується інститут дострокового звіль­нення і заміна покарання м'якшим.

Особливо треба сказати про скасування страти. Починаючи з 1993 р. в Азербайджані був оголошений мораторій на виконання цього виду покарання, а в 1998 р. з ініціативи глави держави Міллі Меджліс прийняв рішення про ліквідацію смертної кари і введення довічного ув'язнення.

Значно розширено коло прав і пільг засудженим, знято багато заборон і правообмежень. Засуджені можуть направляти й одержу­вати кореспонденцію без обмеження і без цензури, всім без винятку надаються побачення і кількість їх збільшена в кілька разів: на за­гальному режимі — у Ю разів, на посиленому режимі — у 6 разів, на суворому — у 4 рази. Вирішено питання з одержанням передач і посилок, дозволено телефонні переговори.

Засудженим гарантовано право на свободу совісті і віросповідан­ня, на особисту безпеку. Надаються щорічно оплачувані відпустки, деякі засуджені можуть провести їх за межами місць позбавлення волі. Відпрацьований ними час зараховується в загальний трудовий стаж, зменшені майже вдвічі вирахування із заробітної плати на ут­римування пенітенціарних установ і персоналу. Засудженим дозво­лено заняття індивідуальною працею, вони можуть страхувати своє здоров'я, життя, майно, купувати цінні папери, облігації, їм надано право звертатися за послугами в платні медичні установи і право відкривати рахунки в банках. Істотно збільшений перелік заходів заохочення і дещо скорочений перелік стягнень.

Засудженим надано право брати участь у виборах до вищого за­конодавчого органу республіки, вони брали участь у референдумі з прийняття нової Конституції. Не залишилися вони осторонь від при­ватизаційного процесу і мають право одержати свого ваучера.

Є зміни і чисто побутового плану: проводяться роботи з поліп­шення житлових умов, систем життєзабезпечення, переглядаються норми харчування і речового постачання, реконструюються медичні служби. Виховна робота провадиться з урахуванням реалій життя в республіці. Готується ряд законопроектів, спрямованих на поліп­шення діяльності пенітенціарних установ.

Вірменія. Число ув'язнених на 100 тис. населення — 188 осіб. Число пенітенціарних установ — 15. Відповідно до нової концепції кримінально-виконавчого законодавства Вірменії покарання застосо­вується з метою відновлення соціальної справедливості, виправлен­ня засудженого, а також запобігання нових злочинів. Особливу ува­гу звернуто на питання прав засуджених і їхніх обов'язків. За осно­ву взято норми по запобіганню вчинення злочинів і боротьби з правопорушеннями, передбачені Мінімальними стандартними пра­вилами поводження з ув'язненими.

Наступним важливим завданням реформи кримінально-виконав­чої системи у Вірменії є проблема правового регулювання видів і ре­жимів місць позбавлення волі. У новому кримінально-виконавчому законодавстві види місць позбавлення волі, а також їхні режими ви­значатимуться виходячи з потреби застосування реальних і ефек­тивних засобів для досягнення цілей покарання. Передбачені уста­нови загального і суворого режимів, а також тюрми — для засудже­них до позбавлення волі на строк понад 10 років чи на довічне ув'яз­нення.

Тепер реформа у Вірменії перебуває на стадії реалізації. Як все­осяжна за своєю суттю, вона повинна включати застосування між­народних правових стандартів, відповідні заходи економічного ха­рактеру, змінюючи при цьому суспільну думку про пенітенціарну систему.

Естонія. Число ув'язнених на 100 тис. населення — 288 осіб. Кількість пенітенціарних установ — 9. Важливим напрямком рефор­ми стала розробка моделі тюрем камерного типу і перехід до них від звичайних колоній. Це камерні системи європейського типу, що га­рантують безпеку як співробітникам, так і ув'язненим. У камерах є гаряча вода й електричне опалення підлоги.

Один з елементів реформи в Естонії — створення соціальної служби у тюрмах. З побуту виключаються такі слова, як "вихован­ня", "перевиховання", "виправлення". Естонська концепція вважає, що дорослу людину не можна переробити, що процес перебування у тюрмі — це, швидше, процес навчання. Якщо за час перебування у тюрмі людина одержить обсяг знань, потрібний для законослухня­ного громадянина країни, цього вже достатньо, щоб тюрма виконала своє завдання одночасно із завданням покарання.

Киргизстан. Число ув'язнених на 100 тис. населення — близь­ко 420 осіб. Кількість пенітенціарних установ — 36. Складна еконо­мічна ситуація не дозволяє нормально фінансувати пенітенціарні установи, що спричинює величезні проблеми, серед яких — відсут­ність необхідних матеріально-побутових умов і медико-санітарного обслуговування.

Латвія. Число ув'язнених на 100 тис. населення — 376 осіб. Кількість пенітенціарних установ — 15. У шести тюрмах закритого і напівзакритого типу інтегровані 6 невеликих слідчих відділень за регіональним принципом. Надалі планується перетворити їх на му­ніципальні тюрми.

У 1994 р. був здійснений перехід до прогресивної системи відбу­вання покарання у тюрмах відкритого, напівзакритого і закритого типу. Адміністрація тюрем одержала право залежно від корекції по­ведінки засудженого переміщати його з тюрми одного виду у тюрму іншого виду. ЗО жовтня 1998 р. прийнято зміни, якими вводиться пробаційна служба.

Відповідно до закону ув'язнені у тюрмах закритого і напівзакри­того типу повинні триматися у закритих приміщеннях. Тому одно­часно з введенням у дію прогресивної системи в Латвії впрова­джується реконструкція тюрем. Для цього фінансується спеціальна інвестиційна програма. Розроблено також концепцію постпенітенці-арної допомоги, яка передбачає зміну системи освіти в тюрмах.

Допомогу у вирішенні цих проблем надають інші країни, насам­перед скандинавські. Існує проект "Норд Балт Прісон", розробле­ний з ініціативи Ради Європи у 1996 р. У його рамках країни Північ­ної Європи закріплені за певними країнами Балтії з метою надання допомоги в реорганізації тюремних систем. Латвії були запропонова­ні контакти з тюремними системами Швеції і Норвегії. Допомога здійснюється в стажуванні персоналу у тюрмах Швеції.

Молдова. Число ув'язнених на 100 тис. населення — 256 осіб. Кількість пенітенціарних установ — 19. Для виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, є 5 виховально-трудових уста­нов і 44 інспекції виправних робіт.

Установи й органи пенітенціарної системи здійснюють виконан­ня покарань у вигляді позбавлення волі, обмеження волі, виправних робіт, а також лікування алкоголіків і наркоманів за рішенням суду. Відповідно до кримінально-виконавчого кодексу, пенітенціарни­ми установами є виправні та виховні колонії (напівзакритого типу), а також тюрми (закритого типу). Виправні колонії — основний вид установ пенітенціарної системи республіки і також, як і тюрми, при­значені для утримування в них повнолітніх засуджених. Виправні колонії поділяються на колонії загального, суворого режиму, коло-нії-поселення. Виховні колонії є виправними навчально-виховними установами, де відбувають покарання особи, які не досягли повно­ліття.

Росія. Число ув'язнених на 100 тис. населення — 695 осіб. Кількість пенітенціарних установ — 731. На обліку кримінально-ви­конавчих інспекцій перебувають 620 тис. осіб, засуджених до кримі­нального покарання без ізоляції від суспільства.

Кримінально-виконавча система Росії має свою специфіку й особливості, що склалися в ній історично. Більша частина установ розміщується в досить віддалених місцях, що істотно ускладнює їх життя і функціонування.

Аналізуючи становище в установах по виконанню покарань Ро­сії, можна виділити два етапи. Перший (1991—1993 рр.) характери­зується дестабілізацією усієї діяльності системи, значним погіршен­ням оперативної обстановки в усіх підрозділах. Тоді ж стали поміт­ними серйозні недоліки в організації правового регулювання режиму відбування покарання, ослаблення контролю і нагляду за засу­дженими, різке погіршення комунально-побутових умов у місцях по­збавлення волі і попереднього ув'язнення.

Другий етап (1994—1998 рр.) — це етап стабілізації оператив­ної обстановки і деякого пожвавлення виробничо-господарської діяльності. Різка зміна ситуації багато в чому пов'язана з організа­ційно-правовими реформами і прийняттям крупних управлінських рішень, спрямованих на диференціацію і гуманізацію умов відбуван­ня покарань.

У 1997 р. був прийнятий новий Кримінально-виконавчий кодекс. Відповідно до нього основними завданнями системи є регулювання порядку й умов виконання покарань, визначення засобів виправлен­ня засуджених, охорона їхніх прав, свобод і законних інтересів, на­дання допомоги у соціальній адаптації. У Кодексі дістала відобра­ження нова ідеологія кримінально-виконавчої політики, яка найпов­ніше реалізувала ідею диференціації умов відбування покарання за­лежно від поведінки засудженого в місцях позбавлення волі.

На сьогодні в усіх місцях позбавлення волі існує три види умов тримання. На звичайний надходять особи із слідчих ізоляторів. Як­що засуджений починає поводитися неправильно, його переводять на суворі умови тримання. Тих, хто став на шлях виправлення і пе­ревиховання, переводять на полегшені умови тримання. У виховних колоніях для неповнолітніх є ще один вид режиму, — пільгове три­мання, тобто проживання за межами виховної колонії, підготовка до звільнення і влаштування подальшого життя.

Туркменістан. З 1 січня 1999 р. введений мораторій на страту. Усі засуджені раніше до страти засуджені або до довічного ув'язнен­ня, або до позбавлення волі на 15—25 років. Протягом останніх семи років, завдяки амністіям, було звільнено близько 50 тис. ув'яз­нених.

Дата добавления: 2014-01-06