Тема: Мовленнєві заняття в системі сучасної дошкільної освіти

План.

1. Завдання дошкільних закладів у розвитку мовлення.

2. Зміст і завдання роботи з розвитку мовлення.

3. Значення мовлення вихователя й вимога до нього.

4. Форми роботи з розвитку мовлення в дошкільному закладі.

5. Заняття як основна форма навчання дітей рідної мови.

6. Методи й прийоми розвитку та навчання рідної мови і дошкільному закладі.

7. Прийоми навчання дітей рідної мови.

8. Дидактичний та наочний матеріал з розвитку мовлення.

Завдання ДНЗ у розвитку мовлення: розвиток загальної мовної культури й культури спілкування, розвитокзв”язного мовлення (діалогічного та монологічного), збагачення, уточнення й закріплення словника, виховання звукової культури мови, формування граматичної правильності мови.

Основне завдання виховання у д\с — навчити дитину користуватися рідною мовою у живому, безпосередньому спілкуванні з оточуючими людьми, розвинути усне мовлення. В нових варіантах програм для ДНЗ це завдання особливо виділяється. Усі мовні завдання об”єднуються у розділах “Мовленнєве спідкування” або Мовлення дитини.

Виховання звукової культури мови дітей. Протягом дошкільнгого віку необхідно всебічно вдосконалювати звукову культуру мови. Поняття “звукова культура” включає два основні розділи: культура вимови і мовний слух. Діти повинні оволодіти вмінням чітко і правильно вимовляти усі звуки та звукосполучення у словах рідної мови згідно з нормами фонетики та орфоепії, чітко розрізняти у вимовлянні і на слух близькі за звучанням групи звуків. Необхідно розвивати артикуляційний апарат дітей, удосконалювати дикцію, розвивати фонематичний слух.

Розвиток словника дітей. У загальній системі мовної роботи в дитячому садку збагачення словника, його закріплення й активізація займають велике місце. Слово — основна одиниця мови, й удосконалення мовного спілкування неможливо без розширення словникового запасу дітей. Діти засвоюють слова — назви предметів, дій, їхніх якостей, оволодівають узагальнюючими словами. Легкі для розуміння слова діти засвоюють у овсякденному спілкуванні. Над важкими словами, які засвоюються повільно, з помилками, потрібна цілеспрямована робота.

Словникова робота в ДНЗ тісно пов”язана з пізнавальним розвитком: в основі збагачення словника лежить утворення зв”язків між уявленнями про об”єкти, дії і відповідними назвами як самого об”єкта, так і певних його ознак, властивостей. Формування узагальнень і на цій основі розвиток понятійного мислення неможливий без засвоєння нових слів, що виражають ці поняття, закріплюють у свідомості нові знання і уявлення.

Важливою є робота над словом як одиницею мови, його багатозначністю, розуміння лексичних можливостей слів. Нобхідно виховувати у дітей чутливість до емоційної сторони слова, уважність і цікавість до змісту слів, бажання знаходити точні й виразні слова, уважність і цікавість до змісту слів, бажання знаходити точні й виразні слова для передачі своїх думок. Формування граматичного складу мови.Словник — будівельний матеріал для мови. Мінімальною комунікативною одиницею є речення. Отже, комунікативною функцією мови дитина оволодіває тоді, коли навчиться граматично правильно змінювати слова і поєднувати їх в реченні, правильно вживати складні граматичні форми, викортистовувати в мові речення різних граматичних категорій (прості, поширені, складні), із сполучниками, сполучними словами і без них. Практичним шляхом діти повинні оволодіти різними способами словотворення, словозміни.

Розвиток розмовної (діалогічної) мови дітей. Це завдання передбачає залучення дітей до різних форм мовного спілкування, підтримувати розмову з дорослими і дітьми, відповідати на запитання, звертатися із запитаннями. Крім цього, в старшому віці у дітей формується вміння брати участь у колективній бесіді, відповідати на запитання коротко і докладно залежно від характеру запитаня, уважне і доброзичливе ставлення до відповідей інших дітей, бажання доповнити відповідь товариша, виправити помилку.

Розмовна мова дітей повинна бути виразною. Треба вчти дітей використовувати у своїй мові приказки, прислів”я, скоромовки.

У процесі мовного спілкування необхідно виховувати у дітей навички культури мовлення: не втручатися в розмову старших, не перебивати товариша, дорослого, під час розмови не відвертатися, не опускати голови, спокійно вислуховувати того, хто говорить, дивитися в обличчя. При розмові не жестикулювати, не допускати грубого зневажливого тону, говорити тихо, не привертати до себе уваги. Важливою стороною культури мовлення є виховання мовного етикету: вміння звертатися до дорослої людини і товариша, попросити вибачення, дозволу взяти чужу річ.

Навчання дітей розповіді (розвиток монологічного мовлення). В дошкільному віці діти повинні в елементарній формі оволодіти основними типами зв”язного мовлення.

Формування монологічного мовлення очинається ще в молодшому дошкільному віці в надрах діалогу. Проте воно суттєво відрізняється від діалогічного мовлення. Найростіші завдання розповідання вимагають від дітей висловлювань довільно й у відовідності до плану. Дитина повинна вміти не тільки підбирати зміст для розповіді, а й використовувати для цього мовні засоби: вміти будувати складні речення, дотримуватись зв”язку між реченнями.

Завдання з оволодіння дітьми монологом поступово ускладнюються. Залежно від вікових особливостей дітей вчать спочатку розуміти розповідь вихователя, потім — розповідати самостійно: переказувати невеликі оповідання та казки, описувати іграшку, предмет, картинку, складати розповідь за сюжетною картиною, про події з власного досвіду, виконувати словесно-творчі завдання, (наприклад, придумати розповідь на запропоновану вихователем тему).

У старшому дошкільному віці зростають вимоги до дитячих розповідей. Діти повинні дотримуватись чіткої композиційної структури, логіки розвитку сюжету, правдиво зображувати дійсність у розповідях на реальні теми, давати оцінку життєвим явищам, фактам.

У програмах ДНЗ визначено завдання по використанню окремих засобів розвитку мови дітей — художньої літератури та грамоти.

Ознайомленя з художньою літературою. Художня література сприяє розвитку зв”язного мовлення на основі оволодіння граматичною будовою рідної мови, уточненню, збагаченню та активізації словника, закріпленню правильної звуковимови. За допомогою поетичних творів розвивають виразність дитячого мовлення. Перед дитячим садком стоїть завдання виховання любові до художнього читання та розповідання. Художнє слово повинно бути постійним супутником дитини: звучати в повсякденній мові, на святі, в розвагах. У програму ознайомлення дітей з художньою літературою входять народні казки, пісні, забавлянки, твори українських письменників, класиків. У дітей треба розвивати любов до різних жанрів дитячої літератури, вміння слухати і розуміти художні твори; оцінювати вчинки героїв, висловлювати своє ставлення до них; емоційно, виразно відтворювати зміст оповідань, казок; сприймати і розуміти окремі засоби художньої форми і виразності творів: зачин, повтори, кінцівку, епітети, порівняння, риму, ритмічність мови та ін.; розрізняти жанри.

Важливо, щоб діти виявляли інтерес до читання і розглядання ілюстрацій, правильно поводитися з книгою, ділилися своїми знаннями з товаришами. Діти повинні знати і виразно читати вірші, самостійно розповідати казки, грати в ігри за змістом художніх творів.

Навчання грамоти. Програми ДНЗ передбачають і спеціальне заняття: підготовку до навчання грамоти протягом 4-7 років життя. Спочатку шляхом практичних вправ, а потім, засвоюючи елементарні знання з грамоти, діти знайомляться з реченням, словом, складом, вчаться звуковому аналізу слів, виконують різні вправи по підготоці до письма. Всі завдання з розвитку мови дітей здійснюються в єдності.

Зміст роботи з розвитку мови визначається програмами розвитку особистості дошкільника.

Зміст роботи з розвитку мови дітей на заняттях виділено в спеціальні розділи, оскільки формування власне мовленнєвих навичок і вмінь (вибір потрібного слова із синонімічного ряду, використання засобів, порівнянь, оволодіння елементами словотворення і словозміни, розвиток фонематичного слуху та ін.) не можна забезпечити тільки в процесі ознайомлення дітей з навколишнім світом.

Програми побудовані з урахуванням основних положень мовознавства, дитячої психології.

Засоби навчання дітей рідної мови.

Засоби реалізації програми. Мовлення вихователя як засіб розвитку мовлення дітей. Значення мовлення вихователя і вимоги до нього: змістовність, точність, логічність, доступність, багатство словника, чиста звуковимова, виразність, образність, відповідність нормам літературної вимови. Вимоги до мовлення дітей.

Основним засобом здійснення програми з розвитку мови дітей є: організація спілкування дітей у різних видах діяльності, сприймання різних видів зображувального мистецтва; використання технічних засобів; ознайомлення дітей з художньою літературою, мова вихователя як педагогічний фактор впливу на мову дітей.

Значні можливості для розвитку мовлення дітей в грі:

ñ сюжетно-рольові ігри сприяють самостійним висловлюванням дітей, активізують певну групу словника, пов”язану із змістом гри: рофесійний словник вихователя, лікаря, моряка іт.д.

ñ Будівельні ігри збагачують й активізують словник дітей словами, що означають якості, властивості, величину, просторове розміщення предметів (важкий, довгий, зверху, в середині), професійними термінами (перекриття, арка, фанера іт.д.),

ñ рухливі ігри з текстом, ігри-драматизації сприяють формуванню правильного темпу, мовного дихання, дикції, виразності дитячого мовлення.

ñ Дидактичні ігри закріплюють і активізують словник, сприяють формуванню мовних умінь і навичок (побудувати речення, пригадати вірш, щось описати, вигадати іт.д.).

Завдання вихователя — допомогти в разі необхідності створити умови для гри, навчити поясняти товаришам незнайому гру, сприяти встановленню мовних контактів з однолітками.

Різні види праці — гоподарсько-побутова, ручна, праця в природі — теж є ефективним засобом розвитку словника та формування мовних навичок. У даному випадку мова поєднується з активними діями дітей, що сприяє випадковому утворенню тимчасових нервових зв”язків.

Сприйняття різних видів зображувального мистецтва, різних видів театрів, діафільмів, кінофільмів, діапозитивів, змісту дитячої книги є важливим засобом розширення уявлень, знань про навколишню дійсність і розвитку мови дітей. Цей вплив посилюється тими почуттями, емоціями, переживаннями, які супроводжують сприймання будь-якого виду мистецтва. В оєднанні з умілим педагогічним впливом ці засоби стають для дитини прекрасним зразком літературної мови, які діти переносять в самостійну мовотворчу діяльність.

Мова вихователя — засіб навчання дітей рідної мови.

Розвиток мови у дітей можливий лише за умови правильної літературно досконалої мови оточуючих.

Постійне піднесення культури мови є професійним і суспільним обов”язком кожного педагога.

Під культурою мови розуміють її правильність, тобто відповідність нормам орфоепії, стилістики, граматики, лексики, встановленим для літературної мови традиціям та вмінням користуватися ними в різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту мовлення. Опанування куцльтурою мови — довготривалий процес. Вихователь повинен самокритично ставитись до власного мовлення, збагачувати знання дітей та забезпечувати активну мовну практику.

Неможливо уявити належний рівень життєвої компетенції люди без оволодіння мовленням. Видатний педагог Костянтин Ушинський зауважував, що рідне слово є основою розумового розвитку й скарбницею всіх знань. Оволодіваючи мовленням, вивчаючи мову, дитина засвоює систему знань, суспільно прийняті норми поведінки — основу її життєвої компетентності, тобто, як влучно висловилася заступник директора Інституту проблем виховання АПН Украіїни, доктор педагогічних наук Олена Кононко, «оволодіває наукою ^[ і мистецтвом жити серед інших». З огляду на це проблема розвитку | мовлення дитини завжди була однією з центральних у дошкільній і освіті. Нині ж провідною метою дошкільної лінгводидактики є вихо­вання мовної особистості.

Значення занять у формуванні мовленнєвої компетенції дошкільників

Мовленнєва компетенція — це вміння на практиці доречно користуватися мовою (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби. Це полікомпонентний утвір, що містить такі компетенції;

лексичну (наявність певного запасу слів у межах вікового періоду, їх доречне застосування, вживання засобів мовної виразності: приказки, прислів'я, фразеологізми, епітети, порівняння);

фонетичну (правильна звуковимова, розвинений фонематичний слух, володіння інтонаційними засобами виразності);; в граматичну (практичне вживання відповідних граматичних форм рідної мови: рід, число, відмінки, час тощо) та діамонологічну (розуміння зв'язного тексту, вміння відповідати та звертатися із запитаннями, вести діалог, складати різні види розповідей, переказувати).

Мовленням дитина оволодіває в процесі спілкування під час різних видів діяльності, адже всі вони тісно пов'язані з мовленням і супроводжуються ним. Але повсякденного спілкування для становлення мовленнєвої компетенції, звісно, недостатньо. Основною формою навчання дошкільнят у процесі організованої пізнавальної діяльності все ж лишається заняття. Саме на заняттях вихователь систематично та послідовно формує у дітей І мовленнєві уміння та навички, які закріплюються при спілкуванні дітей під час різних видів діяльності в повсякденному житті.

На заняттях з мовленнєвого спілкування діти мають не стільки засвоювати матеріал про навколишній світ, скільки вправлятися в мовленнєвій діяльності. Необхідно звертати увагу вихователів на те, що на такому занятті основну увагу варто зосереджувати на практичному засвоєнні дітьми норм рідної мови (фонетичних, лексичних, граматичних), формуванні навичок розповідання та переказування. Заняття з мовленнєвого спілкування проводять у всіх вікових групах один раз на тиждень лише з підгрупами дітей. Тільки за цієї умови можна забезпечити максимальну мовленнєву активність дітей на занятті.

Види занять з мовленнєвого спілкування

Заняття з мовленнєвого спілкування бувають комплексними та спеціальними. Комплексне заняття з мовленнєвого спілкування проводиться тричі на місяць. Цей вид заняття поєднує завдання щонайменше з трьох компонентів мовлення, серед яких: звукова культура, лексика, граматика і власне зв'язне мовлення. Причому останнє є обов'язковою складовою такого заняття.

Спеціальне заняття з мовленнєвого спілкування (в методичній літературі зустрічається і під іншою назвою — «домінантне») охоплює лише один компонент мовлення (звукова культура мовлення, лексика або граматика) і проводиться лише один раз на місяць.

Планування занять з мовленнєвого спілкування

Доктор педагогічних наук Алла Богуш пропонує проводити протягом місяця три комплексні й одне спеціальне заняття з мовленнєвого спілкування: на перші три тижні місяця плануються по одному комплексному, а на останній тиждень — спеціальне заняття {див. Додаток 1).

Плануючи комплексні заняття, вихователь слідкує, щоб усі завдання з розвитку мовлення рівномірно чергувалися протягом місяця.

Спеціальні заняття доцільно планувати на квартал. У першому місяці кварталу, скажімо, у вересні, завданням спеціального заняття може бути формування звукової культури мовлення. Наступного місяця, у жовтні, спеціальне заняття варто присвятити виключно формуванню граматичної правильності мовлення, а у листопаді — словниковій роботі. Відповідно плануються заняття з мовленнєвого спілкування і в наступних кварталах.

Плануючи спеціальні заняття, необхідно враховувати вікові особливості мовлення дітей. Так, у молодшому дошкільному віці спеціальні заняття, присвячені формуванню звукової культури мовлення, можна проводити частіше одного разу на квартал, а в роботі з дітьми старшого дошкільного віку більше уваги слід приділити граматиці. Тож спеціальне заняття з формування граматичної структури мовлення в старшій групі можна спланувати в одному з кварталів двічі.

Такий підхід до планування занять забезпечує формування у дітей лексичної, фонетичної, граматичної та діамомологічної компетентності.

Складаючи програмовий зміст комплексного заняття, вихователь має передбачити розвиток різних компонентів мовлення і відповідно визначити зміст роботи над кожним завданням із розвитку мовлення на цьому занятті. До речі, вихователь сам визначає, які завдання (словник, звукова культура чи зв'язне мовлення) розв'язувати на початку, в середині чи в кінці заняття — це залежить від його змісту та рівня мовленнєвої підготовки дітей.

Програмовий зміст спеціального заняття містить завдання по роботі лише за одним компонентом мовлення, наприклад, над звуковою культурою мовлення. Вихователь закріплює той матеріал, який подавався на комплексних заняттях, та додатково планує одне-два нових завдання стосовно роботи над звуковою культурою мовлення.

Плануючи спеціальне заняття зі словникової роботи, особливу |увагу варто приділити формуванню у дітей узагальнюючих понять (меблі, одяг, транспорт тощо), ознайомленню їх з якостями та властивостями предметів.

При плануванні треба слідкувати, щоб заняття з мовленнєвого і спілкування було взаємопов'язане з іншими заняттями, насамперед з художньої літератури, ознайомлення з навколишнім світом, рідною природою тощо. Так, наприклад, для складання розповіді на занятті з мовленнєвого спілкування дітям слід запропонувати вже знайому картину, яку вони розглядали під час заняття з рідної природи чи ознайомлення з навколишнім світом; для переказу можна взяти твір, з яким дітей ознайомили на занятті з художньої літератури. Пропонуючи тему для розповідання, вихователь має враховувати попередній досвід дітей.

Програмовий зміст комплексного заняття з мовленнєвого спілкування для дітей середнього дошкільного віку:

Зв'язне мовлення: продовжувати вчити дітей складати описові розповіді про іграшки за зразком, поданим вихователем. Звукова культура мовлення: вправляти дітей у виокремлюванні першого звуку в словах. Словникова робота: збагатити словник образними виразами, епітетами, продовжувати вчити дітей відгадувати загадки

■ Розвивати пам'ять, мислення, уяву, мовлення

Виховувати інтерес до занять, позитивні риси характеру.

Програмовий зміст спеціального заняття з мовленнєвого спілкування (звукова культура мовлення) для дітей середнього дошкільного віку:

- Вправляти дітей у правильній вимові звука (р); продовжувати вчити добирати слова із запропонованим звуком на початку та в кінці слова; інтонаційно виділяти (інтонувати) звуки в словах; робити елементарний звуковий аналіз слів, виділяючи та підраховуючи кількість звуків у слові за допомогою фішок

- Розвивати фонематичний слух, артикуляцію, мовне дихання.

- Сприяти розвитку уваги, мислення, пам'яті.

- Виховувати позитивні риси характеру, інтерес до занять.

Дата добавления: 2014-01-06