Роль вихователя у налагодженні “суб”єкт-суб”єктивних” взаємин між дітьми і дорослим

Виховувати компетентну людину слід починати з дитинства, з розвитку життєвої компетенції, а саме:

· Збагачувати досвід дитини;

· Озброїти її навичками практичного життя;

· Вдосконалити комунікативні уміння;

· Розвивати асоціативні зв’язки;

· Вчити експериментувати;

· Адекватно поводитися у незвичайних життєвих обставинах.

Отже, ми маємо розвити дитину, яка знає, хоче, вміє, діє, а не спостерігає збоку.

- Розвиток фізичних даних;

- Формування соціально-моральних умінь дитини від уміння спілкуватися до усвідомлення моральних цінностей;

- Емоційно-особистісне становлення до себе та інших;

- Розвиток пізнавальних здібностей та оволодіння необхідною кількістю інформації;

- Мовленнєві уміння, які передбачають оволодіння культурою мовлення, формування художніх потреб і розвиток естетичного ставлення до навколишнього світу, активізація її фантазії.

Компетентність (від лат. сompetens – відповідний, здатний) – психосоціальна якість, яка означає силу і впевненість, що виходить із почуття власної успішності й корисності, які дають людині усвідомлення своєї спроможності ефективно взаємодіяти з оточенням.

А.М.Богуш. Компетентність – це комплексна характеристика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психологічного розвитку: знання, вміння, навички, креативність (здатність творчо вирішувати завдання), ініціативність, самостійність, самооцінка, самоконтроль.

Професійно-особистісний підхід до компетентності не тільки розрахований на результативність професійно-компетентної праці педагога, а й передбачає компетентність як співвідношення в реальній праці професійних знань та вмінь, професійної позиції та психологічних якостей особистості.

Зміст професійної компетентності педагога характеризується процесуальними й результативними показниками і визначається як його здатність та готовність виконувати професійну діяльність.

У структурі компетентності А. Маркова визначає такі напрями:

· Спеціальну компетентність, яка передбачає оволодіння професійною діяльністю на достатньо високому рівні, здатність проектувати свій подальший професійний розвиток;

· Соціальну компетентність, що вимагає оволодіння спільною (колективною, груповою) діяльністю, співробітництвом, прийомами міжособистісного спілкування, соціальної відповідальності за результатами своєї діяльності;

· Особисту компетентність, що відображається в оволодінні прийомами особистісного самовираження й саморозвитку, засобами протистояння деформації особистості;

· Індивідуальну компетентність, яка знаходить вияв у оволодінні прийомами самореалізації й розвитку індивідуальності в процесі професійної діяльності, готовності до професійного росту, в здатності до індивідуального самозбереження, в умінні раціонально організовувати свою власну працю без перевантажень у часі й силах, здійснювати діяльність напружено, але без втоми і з позитивними результатами.

Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що у педагогічній науці поняття «професійна компетентність» розглядається як сукупність знань і вмінь, що визначають: результативність праці, обсяг навичок виконання завдання, комбінацію особистісних якостей, комплекс знань професійно значущих особистісних якостей; певний вектор професіоналізації; єдність теоретичної та практичної готовності до праці; здатність виконувати складні культуровідповідні види дій тощо.

Якщо розглянути риси особистості педагога (моральні якості, організаторські й інтелектуальні здібності, духовну культуру та комунікативність тощо), то компетентність можна віднести до складових пофесійних якостей майбутнього вчителя, вихователя – як необхідну ланку постійного удосконалення вже набутого інтелектуального й практичного досвіду, необхідним щаблем до пошуку ефективних шляхів підвищення педагогічного професіоналізму й досягнення самобутності особистості.

Особливо важлива в педагогічній діяльності професійно-освітня компетентність викладача, яка забезпечує її змістовий і технологічний боки.

Освітня компетентність включає сформованість ціннісного ставлення студентів, ціле покладання в діяльності, мотивацію розвитку креативності вихованців. Операційна та рефлексивна сфери педагогічної діяльності забезпечують оволодіння знаннями про способи й технології саморозвитку в навчанні, розвитком когнітивних здібностей, рефлексією, процесу й результату освітньої діяльності, її продуктивністю.

Компетентність як показник якості індивідууму існує в різноманітних формах: як ступінь умілості, засобу існування знань, освіченості, що сприяє особистісній самореалізації, підсумку саморозвитку індивіда або форми вияву здібності, знаходження вихованцем свого місця у світі тощо.

Виходячи з цього, можна стверджувати, що компетентність – це складний синтез когнітивного, предметно-практичного й особистісного досвіду, що уможливлюється завдяки інтеграції в змісті освіти понять, засобів діяльності, творчого потенціалу, досвіду виявлення особистих позицій, яка здійснюється у процесі становлення на основі усіх видів особистісного досвіду людини, то, у свою чергу, має стати предметом рефлексії, дослідження, оцінки.

Необхідною є методична компетентність як здатність до діяльності, підкріпленої науковими знаннями і професійними вміннями, та рефлексивна компетентність як здатність до аналізу й оцінки власної біографічно-персональної участі, своєї ролі та професійних дій.

На нашу думку, специфічні особливості сформованості професіоналізму вчителя притаманні й сучасному вихователю ДНЗ, що у нашому дослідженні трактується як динамічна, процесуальна сторона його професійної підготовки, характеристика професійного росту, професійних змін – як мотиваційних, так і діяльнісних. Ми розглядаємо професійну компетентність як явище поступової професіоналізації майбутнього вихователя.

Структура професійної компетентності майбутнього вихователя ДНЗ має такі складові:

· Мотиваційний компонент, що виражається у поступовому розвитку спрямованості навчально-професійної діяльності студента, побудованої на пріоритеті цілей розвитку особистості дітей дошкільного віку.

· Особистісний компонент (якості, педагогічні та спеціальні здібності тощо).

· Змістовий компонент (оволодіння змістом навчання, уміннями, навичками).

· Професійно-діяльнісний компонент, що вміщує у собі систему навчально-професійних дій. Цей компонент передбачає оволодіння студентами:

1. специфічними аналітичними навичками, що дозволять сприймати й оцінювати педагогічну ситуацію як багатомірну, інноваційну педагогічну діяльність.

2. Особливими професійно-діагностичними діями, що дозволяють майбутньому вихователю перетворювати навчальний предметний матеріал (математичний, образотворчий, музичний тощо) у діагностичний. Студенти вчаться співвідносити змістовно-предметний аспект навчання дітей з його «психологічним портретом», з тими можливими змінами дитячої психіки, які можна спостерігати в процесі навчання. Оволодіння діями такого типу дозволяють студентам визначати розвивальні можливості предметного змісту дошкільного навчання.

1. Основами проектувальних дій, метою яких є створення гнучкої системи життєдіяльності дитини. Така система вміщує у собі особливості розвитку дітей дошкільного віку в процесі її взаємодії з вихователем (за посередництвом навчального змісту і поза ним), з іншими дітьми (у процесі навчання), з батьками.

Сутність такого підходу щодо обґрунтування структури професійної компетентності майбутнього вихователя визначилось пошуком і знаходженням найбільш значущих характеристик, що дозволяють закласти основи продуктивної професійної діяльності.

Таким чином, в описаний спосіб може бути здійснена єдина, неперервна лінія професійного становлення, розвитку й удосконалення професійної компетентності вихователя ДНЗ.

4.Рівні сформованості комунікативно-мовленєєвої діяльності сформовані на усіх етапах розвитку дитини. (Завдання з програм, Базовий компонент нова редакція).

Дата добавления: 2014-01-06