Принципи навчання у вищій школі

План

Принципи та закономірності навчання у вищій школі

Лекція 8

Запитання. Завдання

1. Які основні функції реалізуються у процесі навчання?

2. Розкрийте сутність кожного структурного компонента процесу навчання. У чому полягають їх особливості?

3. Охарактеризуйте стадії процесу оволодіння новими знаннями і пізнавальні дії, які необхідно застосувати студентам на кожній з них.

4. Доведіть єдність розвитку і виховання учнів у процесі навчання.

5. Від яких особистих чинників залежить ефективність процесу навчання?

1. Закономірності навчання

2. Принципи навчання

Закономірності навчання – стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання

Дидактичні закономірності навчання у відображають стійкі залежності між елементами навчання – діяльністю викладача вищої школи, діяльністю студентів та змістом навчання у ВНЗ.

У сучасній педагогіці вищої школи виділяють такі закономірності процесу навчання:

Соціальний заказ на підготовку фахівців з вищою освітою. Виражає стан розвитку державності, економіки та побуту, кількість національного доходу, який відводять на забезпечення розвитку освіти. Знання цієї закономірності полягає й в тому, що навчальний процес повинен бути спрямований на розвиток інтелекту особистості, її творчих здібностей, уміння жити і працювати в умовах справжніх ринкових відносин. Закономірність передбачає, що в незалежній Україні найкраще має жити високоосвічена, висококваліфікована, розумна людина.

Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається. Закономірність виражає навчально-технічну базу вищих навчальних закладів, наявність особистостей у науково-педагогічному колективі, які по-справжньому на високому рівні, що відповідає світовим стандартам, можуть здійснювати навчальний процес у школі.

До цих умов можна віднести: побутові умови життя викладача вищого навчального закладу, його фінансова забезпеченість, вміння використовувати технічні засоби в навчальному процесі, спираючись на високий власний професіоналізм.

Взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання, розвитку особистості. Закономірність виражає вміння будувати навчальн-виховний процес на засадах гуманізації (доброти, людяності) з врахуванням свідомої дисципліни учня, впливати на формування позитивних рис студента словом і власним прикладом; підходити до кожного студента індивідуально і на основі його інтересу, зацікавленості щодо отримання знань, розвивати творчі здібності. У навчально-виховному процесі потрібно належним чином виховувати в студентів національну гордість та вміння відстоювати свою приналежність до неї.

Взаємозв’язок навчальних і реальних пізнавальних властивостей студента. Закономірність виражає той аспект, що центральною ланкою в навчальному процесі є студент, який має альтернативні можливості для власного вдосконалення своїх задатків і одержання високоякісної вищої освіти.

Єдність процесів викладання і навчання. Закономірність виражає спільну діяльність викладача та студента, при якій у процесі навчання розвивається не тільки студент, а й вдосконалює свої професійні навички викладач.

Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в навчальному процесі. Закономірність виражає врахування досягнень у розвитку сучасної педагогічної науки, який повинен відбитися в підручниках з постійним їх оновленням, а методи і форми навчання повинні виражати ефективність розвитку логічного мислення, уміння студента застосовувати теоретичні знання на практиці проявляти власну ініціативу та нестандартність у прийнятті рішень.

Як і всякий процес у природі і суспільстві, навчання має свої закономірності. Найважливіші серед них: цілеспрямована взаємодія викладача й студента; здійснюється тільки за активних дій студентів; досягає бажаних результатів тільки при відповідності цілей викладача і студента; засвоєння знань залежить від системно організованого повторення; засвоєння інформації відбувається тільки при використанні досягнутого досвіду студентів; рівень і якість засвоєння залежать від усвідомленості студентами необхідності засвоєння матеріалу; будь яке поняття може бути засвоєне лише в тому випадку, коли вивчення відбувається на вичлененні цього поняття з інших і шляхом співвідношення його з іншими; будь-який складний спосіб діяльності може сформуватися тільки за умови засвоєння простих видів діяльності.

Принципи навчання (дидактичні принципи) - визначена система вихідних, основних дидактичних вимог до навчання, виконання який забезпечує його необхідну ефективність.

Дидактичні принципи лежать в основі навчання всіх навчальних дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації і методи навчання.

Основними принципами дидактики вищої школи на сучасному етапі її розвитку є наведені нижче принципи:

Принцип науковості. Полягає в доборі матеріалу, який відповідавби структурі побудови певної науки і навчальної дисципліни, специфіці її розділів і тем, висвітлював би її сучасні досягнення. Перед викладачем він формулює обов’язок викладати навчальний курс на підставі перевірених наукових даних, розкривати причинно-наслідкові зв’язки явищ, процесів, подій, сучасні досягнення науки та й розвитку, зв’язок з іншими науками.

Принцип систематичності і послідовності. Певною мірою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладу в навчальному процесі. У вищій школі систематичність досягається послідовним викладом навчального матеріалу, переходом від простого до складного, від відомого до невідомого, від часткового до загального, наявністю логічних зв’язків, внаслідок чого студенти вникають в структуру знань, з’ясовують логічні зв’язки між частинами навчального курсу. Реалізація цього принципу дозволяє добитися системності знань (а відповідно і системності мислення) студентів.

На основі послідовності будуються навчальні програми, які передбачають розміщення матеріалу за принципом лінійності (вивчається матеріал з повторенням) та концентричності (без повторення, на більш високому рівні мислення студентів з кожним наступним заняттям).

Принцип доступності, дохідливості викладання. Він виявляється в компенсації складнощів змісту матеріалу майстерним викладанням викладача або викладом автора підручника. Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше має його викласти викладач. Принцип доступності знов-таки у багатьох залежить від вищеназваних правил послідовності: від простого - до складного, від нижчого - до вищого.

Цей принцип заснований на дидактиці Я.А.Коменського: педагог застосовує точні мову, рухи, жести, щоб викликати зачарування у дітей, коли їм яскраво, емоційно розповідає, а вони його розуміють.

Принцип зв ’ язку теорії з практикою. Полягає у розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практичній діяльності, надання професійної спрямованості майже усім навчальним дисциплінам в процесі навчання у вищому навчальному закладі. Цей принцип передбачає, що наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою, яка вимагає постійного зв’язку науки, техніки і виробництва.

Принцип свідомості й активності студентів. Виник і розвивався як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. Плідний результат у будь-якій людській діяльності визначається тим, залежить від того, наскільки людина активна в цій діяльності і свідомо до неї ставиться. Передбачає широке використання у навчальному процесі вищого навчального закладу проблемних методів, активізації всіх психічних процесів, які сприяють активізації пізнання.

Активне й свідоме засвоєння знань, умінь і навичок забезпечує використання різноманітних розумових операцій (порівняння і зіставлення, аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія), з’ясування взаємозв’язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильне відбиття думки при усному мовленні.

Активізації пізнавальної діяльності студентів сприяють позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу, позитивні емоційні переживання, викликані навчальною діяльністю. Вона залежить від того, наскільки тісний зв’язок теорії з практикою, забезпечено єдність між інтелектуальною і мовною діяльністю студентів, використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок. Позитивно впливають на неї систематичне повторення засвоєних знань, варіативність і диференціація вправ, роботи щодо засвоєння важкого матеріалу доступними шляхами. Викладач вищого навчального закладу має продумувати особливості використання знань для узагальнення інтелектуальних умінь при вирішенні конкретних завдань. Цьому сприяють проблемне навчання, диференціювання матеріалу відповідно до навчальних можливостей студентів, використання сучасних технічних засобів навчання, уміння викладача враховувати психологічний стан студентів і стадії їх психічного розвитку.

Принцип наочності. Передбачає навчання на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Наочність буває: натуральна (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи та ін.), образна (картини, таблиці, моделі, муляжі, математичні фігури та ін.), символічна (географічні карти, графіки, діаграми, схеми, формули та ін.).

Вона сприяє розумовому розвитку студентів, допомагає виявити зв’язок між науковими знаннями і житейською практикою, полегшує процес засвоєння знань і сприяє розвитку інтересу до них, допомагає сприймати об’єкт у розмаїтті його сторін і зв’язків, сприяє розвитку мотиваційної сфери студентів.

Використання наочності повинно бути підпорядковане конкретній меті, розвитку самостійності й активізації студентів, враховувати їх вікові особливості. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психологічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого, викликати додаткової асоціації. Відповідно готуючи студентів до її сприймання, її не слід переоцінювати і недооцінювати у процесі навчання.

Принцип міцності знань, умінь і навичок. Передбачає тривале збереження в пам’яті набутих знань, умінь і навичок. Існує багато прийомів реалізації цього принципу в процесі повторення, закріплення і застосування знань, умінь і навичок:

- повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами;

- запам’ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше;

- використання під час повторення активізації студентів (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення);

- нове групування матеріалу з метою проведення його до системи;

- виділення при повторенні основних, провідних ідей;

- використання при повторенні різноманітних методик, форм і підходів;

- використання вправ;

- використання самостійної роботи по творчому застосуванні знань;

- постійне звертання до раніше засвоєних знань з нової точки зору їх трактування.

Принцип індивідуального підходу до студентів. Його умовою є врахування рівня розумового розвитку, знань і умінь, працездатності, пізнавальної і практичної самостійності студентів, ставлення до навчання, характеру пізнавальних інтересів, вольового розвитку студентів.

Принцип емоційності навчання. Реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу, використання цікавих прикладів, застосування наочності і технічних засобів навчання, створення почуття виконаного обов’язку, мову учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд.

Принцип єдності наукового і навчального процесу. Реалізацію цього принципу повинні забезпечувати викладачі вищого навчального закладу, які відомі в науці своїми творчими здобутками. Саме вони формують у студентів наукове мислення, залучають їх до пошукової наукової діяльності, заохочують до участі в наукових студентських гуртках і групах з певної проблематики.

Дата добавления: 2014-01-06