Загальна характеристика організації правового виховання у СРСР

Організація правового виховання у СРСР: позитивні риси та недоліки

Тема 8

Вочевидь, будь-яка тоталітарна система прагне створити «нову людину», якою зручно керувати. Саме тому в усіх тоталітарних країнах створюються потужні системи виховання населення задля формування в нього певного типу свідомості (правової, політичної, моральної). Як правило, у правовиховних системах тоталітарних країн домінуючу роль відіграють держава та створені нею громадські організації. Правове виховання в цих країнах має такі характерні ознаки:

чітке ідеологічне підґрунтя;

пропаганда домінування інтересів держави щодо прав людини;

боротьба з плюралізмом думок у різних сферах суспільного життя;

наявність потужної всеохоплюючої системи, що забезпечує реалізацію правовиховних заходів.

Незважаючи на низку недоліків, у цих системах можна запозичити певні методи та форми правового виховання, які можуть ефективно використовуватися і в наш час.

Аналізуючи різноманітні моделі правового виховання та досвід їх втілення, було б нелогічно залишити поза увагою радянську систему правового виховання з усіма її недоліками та перевагами. Як відомо, радянський період характеризувався певними особливостями організації правового виховання:

домінування марксистсько-ленінської ідеології;

мета виховання − формування матеріалістичного світогляду;

превалювання принципу партійності у правовиховній діяльності;

виховання було спрямоване на формування комуністичної правосвідомості та правової культури населення.

Розкриваючи вищеозначені особливості, необхідно зазначити, що вищий рівень розвитку культури індивіда припускав відповідний ступінь сформованості ціннісних характеристик, у тому числі й таких важливих, як почуття відповідальності, громадянського обов’язку. Головним теоретичним постулатом цієї діяльності був комплексний підхід до постановки всієї справи комуністичного виховання, забезпечення тісної єдності ідейно-політичного, трудового і морального виховання з урахуванням особливостей різних груп населення. Правове виховання було складовою частиною всього процесу комуністичного виховання.

Радянське правове виховання базувалося на закономірностях комуністичного виховання і відповідно характеризувалося спільними рисами, що стосуються комуністичного виховання взагалі. Марксизм-ленінізм розглядав процес виховання в тісному органічному зв’язку з економічними, соціальними та політичними чинниками розвитку радянського суспільства. Правове виховання було класовим. На першому місці знаходились класово-партійний та ідеологічний аспекти правового виховання, які мали забезпечити формування соціалістичної правосвідомості. Це розуміння правового виховання як цілеспрямованого ідеологічного впливу було відображено в документах КПРС (Комуністичної партії Радянського Союзу): у Програмі КПРС, у матеріалах ХХIV–ХХVII з’їздів КПРС, у роботах радянських учених.

Як правило, у правовиховній діяльності за радянських часів застосовувалося дві групи методів:

1) методи формування правової свідомості:

переконання та доведення;

бесіди, лекції та диспути з правової тематики;

обговорення друкованих матеріалів, літературних творів, що мають правову спрямованість;

2) методи формування мотивів, навичок, звичок правомірної поведінки та досвіду правоохоронної діяльності:

вплив трудового, студентського та учнівського колективів на осіб, схильних до протиправної поведінки;

організація правоохоронної діяльності із представників трудових колективів, студентської та учнівської молоді (наприклад, створення народних дружин, які допомагали правоохоронцям підтримувати правопорядок у населених пунктах);

проведення творчих ігор та змагань із правової тематики.

У вихованні морально-правової культури громадянина особливе значення мало формування шанобливого ставлення до законів соціалістичної держави та існуючого правопорядку. Вважалося за необхідне розглядати право з точки зору захисту інтересів трудящих країни. Деякий час за часів СРСР (ленінсько-сталінський період) культивувався розвиток революційної правосвідомості, яка містила ідею перемоги трудящих у всьому світі шляхом революції.

Велике значення надавалося зв’язку з життям, практикою комуністичного будівництва. Вважалося, що зв’язок правового виховання із практикою служить справі зміцнення радянської державності, тісному зв’язку з життям. Передбачалося, що тільки участь у практичній реалізації норм соціалістичного права виробляла переконаність громадян у правильності та необхідності розвитку правопорядку в країні. Серйозна увага приділялася широкому залученню трудящих до процесу обговорення найбільш важливих законопроектів, що мають принципове значення для країни.

Аналізуючи стан правового виховання в цей період, необхідно відмітити, що особливе значення надавалося адаптації підходів і прийомів правовиховної діяльності до вимог різних етапів соціалістичного будівництва. У рішеннях цілої низки з’їздів КПРС декларувався комплексний підхід до всього процесу комуністичного виховання, у тому числі й правового. Цей комплексний підхід до виховання передбачав розкриття сутності розвитку радянської соціалістичної демократії, шляхів удосконалення соціалістичної законності, зміцнення соціалістичного правопорядку, демократизму та гуманізму радянського суспільства.

При визначенні завдань правового виховання виходили з ленінського постулату про необхідність поєднувати справу комуністичного виховання з поточними завданнями комуністичного будівництва. Велике значення в правовому вихованні приділялося боротьбі з приватновласницькими настроями, оскільки у своїй ідеології Радянська держава виходила з того, що власність у країні є загальнонародною і тому прагнення до її придбання не притаманне радянській людині й відповідає лише інтересам буржуазного світу. Необхідно було виховувати неприйняття приватновласницької психології, рвацтва, міщанства, прагнення до наживи. Ця боротьба проводилася під гучними гаслами, які видозмінювалися залежно від рішення чергового з’їзду комуністичної партії. Проголошувалося нове гасло, і починалася нова кампанія у боротьбі з пережитками капіталістичного минулого.

Важливе місце у правовому вихованні відводилось формуванню комуністичного ставлення до праці. Передбачалося, що в цьому процесі буде досягнуто розуміння трудових прав і обов’язків із боку кожної людини. Теоретично обґрунтовувалося положення про те, що необхідно було вести процес виховання, ураховуючи особливості кожної категорії населення СРСР. Велику роль відігравало також формування й закріплення переконань, установок та мотивів правомірної поведінки. У результаті передбачалося, що буде відбуватися вироблення стійкого морального ставлення населення до правових норм і їх застосування в соціалістичному суспільстві. Вважалося принципово важливим досягнення органічного зв’язку правового виховання з моральним вихованням, з виробленням активної життєвої позиції громадянина Радянської соціалістичної держави.

Аналізуючи організаційні форми правового виховання, що склалися в період соціалізму, необхідно зазначити, що воно базувалося на основі комуністичної ідеології. Особливе місце займало ідейно-політичне виховання, яке було складовою частиною комуністичного виховання
і передбачало виховання високих громадянських якостей особистості.

Теоретики правового виховання значну увагу приділяли управлінню правовиховним процесом. У цій системі домінуючу роль відігравала комуністична партія. Центральні органи партії виробляли стратегію розвитку всієї ідеологічної роботи партії і держави, у тому числі й правового виховання. У рішеннях ХХIV–ХХVII з’їздів партії, постановах ЦК КПРС «Про заходи щодо поліпшення правового виховання трудящих» (1970), «Про поліпшення роботи з охорони правопорядку та покращення боротьби з правопорушеннями» (1979) і в цілій низці інших постанов розглядалися питання правового виховання.

У теорії управління правовиховним процесом виділяли такі функції:

політичного керівництва;

безпосереднього керування процесом правового виховання.

Функції політичного керівництва здійснювалися шляхом вироблення програм, напрямів, планів відповідними партійними комітетами. У той же час партійні органи здійснювали і безпосереднє управління процесом правового виховання. У системі керівництва цим процесом певну роль відігравали Ради народних депутатів та органи державного управління, громадські організації − ВЛКСМ (Всесоюзний ленінський комуністичний союз молоді), ВЦРПС (Всесоюзна центральна рада професійних союзів), товариство «Знання» — наймасовіша громадська науково-просвітницька організація, заснована у 1947 році у СРСР як товариство з поширення політичних і наукових знань.

Окрім того, системою правового виховання керували органи спеціального управління. До них належали Міністерство юстиції СРСР, Прокуратура СРСР і відповідні структури в республіках, регіонах, областях. При Міністерстві юстиції діяла координаційно-методична рада з правової пропаганди. У рішеннях XXIV з’їзду КПРС було поставлено завдання щодо подальшого поліпшення правового виховання шляхом створення обґрунтованої системи правового навчання всього населення країни, яка повинна була охопити всі групи громадян і мала бути спрямованою на підвищення ефективності правового виховання. Особливе значення мала профілактика правопорушень серед молоді, особливо серед неповнолітніх.

За своїм характером та змістом функції спеціального управління правовиховним процесом є різними. Їх аналіз дозволяє виділити такі:

− організація правової пропаганди;

− організація юридичної практики;

− попередження правопорушень.

Центральні правоохоронні органи та відповідні органи на місцях проводили роботу з організації і контролю управлінської діяльності судових, слідчо-прокурорських кадрів, співробітників органів внутрішніх справ, адвокатів та інших юристів із правової пропаганди. Міністерство юстиції займалося також організацією наукових досліджень та виданням різних журналів із правової тематики. Крім функцій безпосередньої організації правового виховання, деякі органи державної влади надавали допомогу в реалізації цих функцій. Так, Міністерство культури СРСР і його органи на місцях налагоджували в культосвітніх училищах діяльність лекторіїв і кінолекторіїв, присвячених правовій тематиці, організовували виставки художньої літератури. Держкіно і Держкомвидавництво проводили роботу з випуску кінофільмів та видання відповідної літератури. У Міністерстві юстиції СРСР й Міністерствах юстиції союзних республік були створені спеціальні відділи з правовиховної роботи. У прокуратурах країни і республік діяли відділи правової пропаганди та систематизації законодавства, а в органах внутрішніх справ ці функції виконували відділи політико-виховної роботи.

Певну роботу з організації та методичного керівництва викладанням правових дисциплін проводили відділи та управління міністерств і відомств. Принципове значення має аналіз системи керівництва правовим вихованням з точки зору основного змісту функцій, що виконувалися відповідними органами, оскільки вони являли собою певну систему, організація і діяльність якої демонструє позитивний досвід, якщо не звертати увагу на ідеологічну складову.

Стрижневою проблемою функціонування будь-якої системи правового виховання є координація діяльності всіх суб’єктів правовиховного процесу, у якому особливу роль відіграє вироблення наукових методів та наукового керівництва цим процесом. Це перш за все чіткий розподіл обов’язків і функцій між суб’єктами правовиховної діяльності, установлення найбільш доцільного співвідношення дій різних органів, оскільки в цьому процесі діють різноманітні за своєю природою та місцем у системі державного і громадського управління суб’єкти правозастосовної діяльності. Природно, що з огляду на це існували різні типи зв’язків між ними. Це були відносини підпорядкованості, субординації, надання методичної допомоги.

Так, у СРСР функції методичного керівництва і координації всієї роботи з популяризації правових знань були покладені на Міністерство юстиції та його органи на місцях, цей напрям став одним із найважливіших у діяльності цього міністерства. Як правило, Мін’юст та його структурні підрозділи знайомилися зі станом правового виховання в різних організаціях і відомствах, проводили роботу з координації їхніх планів, складання рекомендацій. Природно, що ці відносини не будувалися виключно на принципах володарювання та підпорядкування і не були пов’язані з безпосереднім втручанням в оперативну діяльність підлеглих суб’єктів правового виховання. Але вимоги органів юстиції в цьому напрямі мали імперативний характер.

Органи юстиції проводили узгодження заходів із правового виховання з різними міністерствами, відомствами, організаціями, складали єдині зведені плани пропаганди правових знань. Серед таких заходів необхідно виділити проведення семінарів, різних нарад, конференцій з актуальних питань правового виховання, організацію оглядів, конкурсів та ін. Певну роль відігравали координаційно-методичні ради, які представляли міжвідомчі консультативні органи. У складі Коорди­наційно-методичної ради при Міністерстві юстиції СРСР працювали представники комсомольських та партійних органів, Прокуратури СРСР, міністерств культури, освіти, вищої і середньої спеціальної освіти, Державного комітету з профтехосвіти та ін.

Як правило, на засіданнях цієї ради розглядалися різні питання, пов’язані з проблемами виховання правової культури. Наприклад, було розглянуто питання про пропаганду Конституції СРСР (1977), про вдосконалення правового виховання. За підсумками засідання ради вироблялися рекомендації, спрямовані на вдосконалення того чи іншого напряму роботи. До складу рад входили найбільш підготовлені фахівці, які знали напрям діяльності свого відомства з проблем правового виховання. Аналіз роботи цих рад, дієвості прийнятих і направлених на місця рекомендацій показав, що в переважній більшості за низкою положень вони не виконувалися. Координаційні ради респуб­лік, регіонів, областей дублювали ці рішення й рекомендації та розсилали їх на місця, на цьому вся робота в більшості випадків закінчувалася. Контроль за ходом виконання намічених заходів, їх вплив на профілактику правопорушень був украй неефективним.

Згідно з розподілом компетенцій певну роль в організації правового виховання відігравали Ради народних депутатів, партійні, профспілкові та комсомольські організації, трудові колективи. Кожен із цих органів, окрім загальних завдань правового виховання, виконував і ті завдання, що мали специфічний характер. Так, наприклад, Ради народних депутатів були покликані вести контроль за організацією систематичного поширення правових знань серед різних категорій населення.

Особлива увага у Радянському Союзі приділялася правовому вихованню учнівської та студентської молоді. Форми і методи виховання правосвідомості та правової культури були цілком співзвучні загальним партійно-ідеологічним настановам. До основних форм виховання молоді можна віднести такі:

− тематичні заняття з правової проблематики;

− факультативні заняття з основ радянського законодавства;

− диспути та бесіди на правові теми;

− діяльність гуртків юних юристів;

− учнівські та студентські конференції з правових питань;

− правові лекторії;

− зустрічі школярів та студентів з юристами, працівниками правоохоронних органів;

− організація дискусійних клубів та клубів правових знань;

− читання юридичної літератури, газет та журналів правового спрямування;

− тематичні вечори та вечори запитань і відповідей за участю юристів;

− перегляд художніх, документальних та навчальних кінофільмів із правової тематики.

Правовим вихованням серед молоді, як правило, займалися педагогічні колективи, піонерські та комсомольські організації за місцем навчання або трудової діяльності. Так, комітети комсомолу проводили роботу з правової пропаганди серед молоді, акцентуючи увагу на складних актуальних проблемах різноманітної тематики. Визначальною умовою успіху пропагандистських акцій комсомолу був облік рівня освіти, потреб і інтересів молодіжної аудиторії. Тільки з урахуванням цих факторів можна було забезпечити високий рівень лекторської роботи. Необхідно зазначити, що особливу роль у цій роботі відігравала оперативність отриманої інформації. Існувала система інформування лекторів про найбільш актуальні проблеми з теорії права та правовиховної практики.

Особливістю правовиховної роботи серед учнівської молоді було те, що правове виховання спрямувалося не тільки на самих учнів, а й на їхніх батьків.

Найбільш поширеними формами правового виховання батьків були такі:

батьківські збори;

лекції для батьків із правової тематики;

конференції батьків задля обміну досвідом сімейного виховання;

юридичні консультації для батьків;

педагогічні практикуми — напрацювання ефективних шляхів правового виховання в родині;

виховна комісія з представників батьківського комітету, на яку запрошувались діти, схильні до протиправної поведінки;

взаємодія школи та батьківських комітетів із місцевими правоохоронними й державними органами та ін.

Підсумовуючи наведене, зазначимо, що у низці наукових праць радянського періоду вивчалася проблема впливу отриманих правових знань та навичок на поведінку громадян, який вимірювався досягнутим результатом. Виходячи з наявних показників, чітко формулювалися пріоритети правового виховання, які поділялися на два рівні:

перший рівень передбачав вплив на правосвідомість;

другий — створення ціннісно-мотиваційного середовища в суспільстві щодо правомірної поведінки громадян.

Таким чином, правове виховання у СРСР забезпечувалось діяльністю держави, громадських організацій, педагогічних та трудових колективів і мало цілеспрямований, системний характер. Правове виховання у Радянському Союзі було заорганізоване, заформалізоване і не завжди відповідало насущним потребам суспільства.

Дата добавления: 2014-01-06