Державна реєстрація шлюбу

Порядок і умови укладення шлюбу

Для укладення шлюбу необхідна взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік встановлений: 18 років для чоловіків і для жінок. За заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Не допускається укладення шлюбу:

* між особами, з яких хоча б одна на час укладання шлюбу перебуває вже в іншому шлюбі;

* між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, між повнорідними і неповнорідними, двоюрідними братами і сестрами, рідними тіткою, дядьком та племінником, племінницею, а шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення;

* між особами, з яких хоча б одну суд визнав недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними. В цьому випадку шлюб визнається недійсним.

Правове регулювання сімейних відносин в Україні здійснює тільки держава. Закон вимагає обов’язкової державної реєстрації шлюбу. Визнається шлюб, укладений лиши в органах державної реєстрації актів цивільного стану. Реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя і дітей, в інтересах держави й суспільства. Проживання однією сім’єю жінки і чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

У ст. 31 закріплені норми нового інституту сімейного права – заручин. Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Хоча заручини не створюють обов’язку вступу в шлюб, особа, котра відмовилася від шлюбу, зобов’язана відшкодувати іншій стороні затрати, які вона понесла у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Проте такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).

Укладення і реєстрація шлюбу відбувається у відповідних державних органах РАЦС. Шлюб укладають після закінчення місячного терміну після подачі бажаючими одружитися заяви в державний орган реєстрації актів цивільного стану. З поважних причин керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку. Присутність нареченої та нареченого в момент укладення шлюбу є обов’язковою. Шлюб укладають урочисто, у паспортах подружжя роблять запис про укладення шлюбу, їм видають Свідоцтво про шлюб. Закон не забороняє релігійного обряду шлюбу, однак релігійний обряд шлюбу не має правового значення і є особистою справою громадянина, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям, можуть укласти шлюбний договір. Договір укладають у письмовій формі й нотаріально посвідчують. Якщо його стороною є неповнолітня особа, то потрібна письмова згода її батьків або піклувальника. У шлюбному договорі регулюють майнові відносини між подружжям, визначають їхні майнові права і обов’язки. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір може бути змінено подружжям чи за рішенням суду. Подружжя також має право відмовитися від нього. На вимогу одного з подружжя договір може бути розірваний за рішенням суду або визнаний недійсним з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Сім’ю становлять особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім’ї має одинока особа. Згідно зі ст. 5 Сімейного кодексу, держава зобов’язана охороняти сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створювати умови для зміцнення сім’ї. Сім'я — первинний і основний осередок суспільства. Вона займає головне місце у житті людини, порівняно з іншими формами людської спільності.

Підстави і порядок розірвання шлюбу

Сімейний кодекс України визначає, що підставами припинення шлюбу між подружжям є:

1) смерть одного з подружжя або оголошення його в судовому порядку померлим;

2) розірвання шлюбу.

Статті 105-107 Сімейного кодексу встановлюють, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання на підставі постанови органу державної реєстрації актів цивільного стану за спільною заявою подружжя, яке не має дітей, або одного з них, якщо другий із подружжя:

1) визнаний безвісно відсутнім;

2) визнаний недієздатним;

3) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як 3 р.

Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Відповідно до статті 109 Кодексу, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду. До заяви додають письмовий договір про те, з ким із них проживатимуть діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто проживатиме окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі його невиконання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви, якщо буде встановлено, що вона відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статей 105, 110-112 та інших Кодексу. Позов не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом року після народження дитини, крім випадків, коли:

· один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини;

· якщо батьківство дитини (зачатої дитини) визнала інша особа або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено з актового запису про народження дитини.

Суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, справжні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, а також, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства, вживає заходів щодо примирення подружжя. Якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу.

Після розірвання шлюбу той із подружжя, хто змінив своє прізвище у зв’язку з реєстрацією шлюбу, має право надалі йменуватися цим прізвищем або повернути собі своє дошлюбне прізвище.

Моментом припинення шлюбу є:

· у разі його розірвання державним органом реєстрації актів цивільного стану – день винесення ним відповідної постанови;

· у разі його розірвання судом – день набрання чинності відповідним рішенням суду.

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Розірвання шлюбу засвідчують Свідоцтвом про розірвання шлюбу, лише після отримання якого особа має право на повторний шлюб.

Визнання шлюбу недійсним

Підставами недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 та іншими Сімейного кодексу, а саме:

* укладення шлюбу з особою, яка вже перебуває в шлюбі;

* шлюб між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, між повнорідними і неповнорідними, двоюрідними братами і сестрами, рідними тіткою, дядьком та племінником, племінницею, шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, якщо не скасовано усиновлення;

* укладення шлюбу з недієздатною особою;

* недосягнення шлюбного віку;

* відсутність вільної згоди на укладення шлюбу хоча б однієї із сторін;

* фіктивність шлюбу.

За заявою зацікавленої особи орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб, зареєстрований з недієздатними особами, особами, які не досягли шлюбного віку, які є родичами прямої лінії споріднення, між рідними братами і сестрами.

За рішенням суду шлюб визнають недійсним:

ü якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згоду особи не вважають вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала в стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства;

ü у разі його фіктивності (якщо його укладено без наміру створення сім’ї та набуття прав і обов’язків подружжя). Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю.

За рішенням суду шлюб може бути визнаний недійсним, якщо він був зареєстрований:

o між усиновлювачем та усиновленою дитиною, якщо не було попередньо скасовано усиновлення;

o між двоюрідними братами і сестрами, тіткою, дядьком та племінником, племінницею;

o з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;

o з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення. При цьому шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини (крім народження дитини особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків) чи якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

Недійсність шлюбу визнають з дня його державної реєстрації. Недійсний шлюб не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був укладений, прав та обов’язків подружжя, а також прав та обов’язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.

Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов’язків батьків та дітей, які народилися у цьому шлюбі.

Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб в органі державної реєстрації актів цивільного стану анулюють за рішенням суду за заявою зацікавленої особи, а також за заявою прокурора.

Майнові права подружжя

Сімейний кодекс розрізняє особисті немайнові та майнові права й обов’язки подружжя.

До особистих немайнових прав та обов’язків належать:

n право на материнство;

n право на батьківство;

n право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності;

n право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток;

n право дружини та чоловіка на зміну прізвища;

n право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї;

n право дружини та чоловіка на особисту свободу;

n обов’язок подружжя турбуватися про сім’ю.

Дата добавления: 2014-01-06