ІІ. Загальні принципи структурно-функціональної організації статевого апарату самців та самок

І. Значення органів апарату розмноження для життєдіяльності організму

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ СИСТЕМИ ОРГАНІВ РОЗМНОЖЕННЯ

ЛЕКЦІЯ №18.

1. Значення органів апарату розмноження для життєдіяльності організму.

2. Загальні принципи структурно-функціональної організації статевого апарату самців і самок: статеві залози, провідні шляхи, зовнішні статеві органи, захисні органи.

3. Особливості будови стінок трубкоподібних органів апарату розмноження ссавців та особливості їх інервації.

4. Філо- та онтогенез статевих органів. Класифікація маток ссавців.

Система органів розмноження або статевий апарат – apparatus genitalis (від слова «genero» - народжувати). Для більшості видів тварин, у тому числі й ссавців, характерний статевий диморфізм, тобто незважаючи на загальне походження і принципи будови існують відмінності внутрішніх і зовнішніх статевих органів, за якими можна визначити стать і розділити тварин на самців та самок.

а) функція розмноження, тобто розповсюдження генетичної інформації в просторі і часі, що забезпечує продовження життя не окремого організму, а певного виду тварин (період статевої зрілості – генетично інформативний період);

б) гормональна функція – статеві гормони, які виробляються статевими залозами, регулюють не лише статеві функції, а й процеси росту й розвитку організму та обмін речовин;

в) для самок характерна додаткова специфічна функція – виношування плода.

В цілому, організм самок більш залежний від функції статевих органів, так як вони:

- забезпечують годівлю потомства молоком;

- мають періодичні статеві цикли;

- здійснюють турботу за потомством.

Незважаючи на існуючі відмінності статевої системи самок від самців, вони розвиваються з єдиного зародка, тобто мають загальне походження і побудовані за єдиним принципом:

А) Статеві залози:

- в самок: яєчники – ovarium, oophoron;

- в самців: сім’яники – testis, didymis, orchis.

Яєчники і сім’яники мають як загальні, так і відмінні риси будови.

Загальні риси:

1. Обидві залози виробляють статеві клітини – сім’яники – спермії, яєчники – яйцеклітини, що здатні до запліднення.

2. Обом залозам притаманна функція внутрішньої секреції – виробляють гормони, які регулюють статевий цикл і обмін речовин в організмі: сім’яники – тестостерон, андростерон та інші андрогени – стимулюють ріст і розвиток статевого апарату, вторинних статевих ознак і появу статевих рефлексів, впливають на обмін речовин; яєчники – у фолікулах: естрадіол, естрол та естрон (фолікулін) – впливають на обмін речовин, збудливість нервової системи, розвиток молочних залоз, збільшують здатність печінки й тканин синтезувати глікоген, зменшують виділення азоту й неорганічного фосфору із сечею; в жовтому тілі: прогестерон – викликає гіпертрофію слизової оболонки матки, посилення розростання залоз матки з підвищеним виділенням слизу, під його впливом матка готується до імплантації заплідненого яйця та подальшого нормального перебігу вагітності, зумовлює гіпертрофію молочних залоз, готуючи їх разом з іншими гормонами до лактації;

3. Як яєчники, так і сім’яники мають брижу, що є похідною очеревини.

4. Як яєчники, так і сім’яники – паренхіматозні органи, тому в них виділяють строму й паренхіму.

В яєчниках під поверхневим (зародковим) епітелієм розміщується фолікулярна (паренхіматозна) зона, яка складається в основному з фолікулів на різних стадіях розвитку: первинні, вторинні та зрілі (пухирчасті або графові міхурці), а також жовтих тіл та інтерстиціальних клітин, що формують паренхіму яєчнику. В сполучнотканинному остові судинної зони проходять судини, нерви та непосмуговані м’язові клітини.

В сім’яниках сполучнотканинний остов утворюють капсула, середостіння і перегородки, в ньому проходять судини і нерви. Від масивної капсули – білкова оболонка – з боку головчастого кінця відходять сполучнотканинні тяжі, які тягнуться в бік хвостатого кінця, формуючи середостіння сім’яника. Від середостіння до білкової оболонки відходять численні перегородки, які поділяють сім’яник на часточки. Всередині часточок міститься паренхіма сім’яника, яка складається із звивистих сім’явиносних трубочок та проміжної (інтерстиціальної) тканини. Звивисті сім’явиносні трубочки переходять у прямі, які пронизують середостіння сім’яника і формують у ньому сім’яникову сітку. Із сім’яникової сітки виходять виносні канальці сім’яника, які формують голівку придатка.

Відмінності:

1. Сім’яники зовні вкриті серозною оболонкою, тоді як яєчники – зародковим (поверхневим) епітелієм (за винятком кобил, у котрих яєчники зовні вкриті серозною оболонкою).

2. Обидві статеві залози в ембріогенезі закладаються в черевній порожнині позаду нирок, яєчники – там і залишаються, а сім’яники разом із серозною оболонкою – очеревиною переміщаються в сім’яниковий мішок, де є оптимальні умови для сперміогенезу і зберігання сперми (в птахів і яєчник, і сім’яники розміщуються в порожнині тіла попереду нирок). В ссавців, якщо сім’яники з черевної порожнини не опускаються в сім’яниковий мішок, розвивається крипторхізм.

3. Сім’яники мають вивідні протоки, тому секрет циркулює по замкнутій системі; в яєчниках вивідні протоки відсутні, яйцеклітина після овуляції потрапляє в черевну порожнину і лише потім засмоктується лійкою і через її черевний отвір потрапляє в маткову трубу.

4. Маса сім’яників завжди перевищує масу яєчників

Вид тварин	Маса яєчника, г	Маса сім’яника, г	Об’єм еякуляту, мл
Кінь	20-40	550-650	40-120 (до 200)
Велика рогата худоба	18-20	550-650 (баран –400-500)	2-10 (баран – 0,6-2)
Свиня	до 7	900-1000	100-500
Собака	до 1	до 30 (кіт – 4-5)	10-40

Б) Провідні шляхи (статеві протоки) – забезпечують проведення статевих клітин.

- у самок: маткова труба (яйцепровід) – oviductus, salpinx, tuba uterinа, tuba Fallopii; провідні шляхи без різких меж переходять в орган для виношування плода – матка – uterus, metra, hystera. Крім того, в самок виділяють родові шляхи: матка, піхва, сечостатевий присінок піхви;

- в самців: придаток сім’яника, сім’явиносна протока (сім’япровід), сечостатевий канал з додатковими статевими залозами.

Сечостатевий канал утворений у результаті з’єднання сечівника із сім’явипорскувальною протокою, тому він призначений не лише для виведення сперми, а й сечі. В тазову частину каналу виділяють свої секрети додаткові статеві залози: міхурцева, передміхурова, цибулино-сечівникова. Секрети цих залоз є необхідним середовищем для сперміїв, виділяються в певній послідовності і мають спеціальне призначення. Передміхурова залоза має рідкий секрет, який виділяється разом із сперміями, розбавляючи їх густу масу. Цибулино-сечівникова залоза виділяє секрет у канал перед проходженням сперміїв. Міхурцева залоза виділяє клейкий секрет в останню чергу.

В) Зовнішні статеві органи (органи парування)

- в самок: вульва (соромітні губи та клітор) і сечостатевий присінок піхви, разом з піхвою присінок і вульва є органами парування;

- в самців: статевий член (penis, phalos, уд), який одночасно є органом парування.

Г) Захисні органи – препуцій і мошонка, які властиві лише самцям.

Мошонка разом із загальною піхвовою оболонкою і зовнішнім підвішувачем сім’яника формують сім’яниковий мішок, в якому розміщені сім’яники й придатки сім’яників.

Препуцій (крайня плоть) – складка шкіри, яка вкриває зовні голівку статевого члена. Внутрішня пластинка крайньої плоті містить видозмінені сальні залози, які виділяють секрет – смегму.

Таким чином, головними органами статевого апарату, який визначає статеву належність, є статеві залози, а не зовнішні статеві органи.

Дата добавления: 2014-01-06