Суб’єктом соціальної політики є держава

Необхідність соціальної політики в суспільстві зумовлюється існуванням соціальної нерівності та обмеженим обсягом ресурсів, тому, однією з найважливіших функцій соціальної політики є функція перерозподілу.

Не існує визнаного або найширше вживаного визначення соціальної політики. В різних країнах визначають це поняття по-різному, хоча значна частина цих трактувань є досить схожими та мають спільні положення В більшості визначень поняття соціальної політики пов’язане з низькою заходів уряду та інших організацій, спрямованих на підвищення добробуту і задоволення потреб як найменш захищених груп і індивідів, так і населення в цілому.

Екологічної політики.

Міжнародною організацією праці у 1962р.було прийнято Конвенцію №117 „Про головні цілі та норми соціальної політики”, де головною метою соціальної політики є підвищення рівня та якості життя громадян н6а основі стимулювання їх трудової та господарської активності, надання кожній працеспроможній людині можливостей, що дозволять своєю працею та підприємництвом забезпечити добробут родині, формування збережень та їх ефективне інвестування.

Згідно з міжнародним досвідом реалізація соціальної політики повинна відбуватися у сфері:

- праці, соціально-трудових відносин;

- прибутку населення;

- зайнятості, регулювання ринку праці;

- міграційної політики;

- житлової політики;

- соціальній;

- демографічної політики;

Соціальна політика – це:

· діяльність держави, інших її політичних та соціальних інститутів, спрямована на прогресивний розвиток соціальної сфери життя суспільства, на удосконалення умов, способу й якості життя людей, на забезпечення їх життєвих потреб, н6адання необхідної соціальної підтримки, допомоги і захисту з використанням у цих цілях фінансового та іншого суспільного потенціалу, що є у відповідного інституту.

· діяльність по розвитку соціальної сфери, по задоволенню і гармонізації соціальних потреб особистості і соціальних груп;

· певна орієнтація та система дій по оптимізації соціального розвитку суспільства, відносин між соціальними та іншими групами, створенню тих чи інших умов для задоволення життєвих потреб їхніх представників;

· сукупність принципів, рішень і дій державних органів та інших організацій, спрямованих на забезпечення оптимального функціонування і розвитку соціальних спільнот та окремих індивідів, їх соціальну захищеність у кризові періоди життя суспільства;

· принципи і види соціальної діяльності, що спрямовують і регулюють відносини між індивідами, групами, общинами, соціальними інститутами; детермінують розподіл ресурсів і рівень добробуту членів соціуму;

· система спеціальних програм або заходів для забезпечення добробуту, підвищення рівня і якості життя всього населення країни або його окремих груп;

· курс дій щодо соціальних явищ з метою керування соціальними взаємовідносинами і розподілом соціальних ресурсів.

Соціальна політика являє собою складову частину державної політики як цілісного системного утворення, ту її частину, яка безпосередньо спрямована на вирішення соціальних проблем.

Суть соціальної політики полягає в тому, щоб сприяти оптимальному розвитку умов і способу життя членів суспільства, удосконалювати соціальні зв’язки і відносини між ними. Вона покликана забезпечити задоволення далеко не всіх життєвих потреб людей, а тільки тих, які вони не можуть в силу об’єктивних обставин забезпечити самостійно. По відношенню до тих потреб, які люди можуть і повинні забезпечувати самостійно, роль соціальної політики полягає в тому, щоб створити сприятливі умови, які дозволяють людям вирішувати свої проблеми.

На практичному рівні інколи визначають, що соціально політика, тобто сфера діяльності соціальної політики – це діяльність уряду в таких сферах, як:

- зайнятість населення;

- житлова політика;

- система охорони здоров’я;

- освіта;

- система соціального забезпечення.

Можна простежити три головних напрями соціальної політики:

- передбачення і, за потреби, реалізація державних гарантій для пом’якшення входження суспільства в рівновагу після надзвичайних подій (н-д, природних і техніко-технологічних катастроф, епідемій, голоду тощо);

- перерозподілресурсівзадля забезпечення всім соціальним групам суспільства певного рівня життя з метою зняття можливого соціального напруження;

- регулювання способу життя громадян заохочувальними (н-д, безподаткове благодійництво) та репресивними (н-д, боротьба з порнографією, наркотиками тощо) засобами.

Вирізняють такі характерні риси соціальної політики:

- колективність (використовує ресурси колективу; відповідає на колективні потреби);

- зосередженість на соціальних відносинах () використовує /замінює їх;

- обумовленість незадоволенням в економічному становищі в зв’язку з обмеженістю ресурсів.

Соціальна політика включає в себе чотири основні частини:

- створення правових, організаційних та фінансових умов організаціям соціальної сфери для задоволення різних потреб членів суспільства;

- створення правових, організаційних. Виробничих передумов для самостійного заробляння громадянами коштів на підтримку необхідного рівня життя;

- створення умов для задоволення потреб населення шляхом розвитку соціальної інфраструктури, яка знаходиться у власності та / або розпорядженні державних або муніципальних органів управління;

- організація виробництва, розподілу та споживання окремих товарів і продуктів на виробничих підприємствах і в установах соціальної сфери, які знаходяться у власності і розпорядженні державних або муніципальних органів управління.

Мету соціальної політики можна визначити як посилення соціальної солідарності та підвищення загального добробуту.

Цілі соціальної політики – розв’язання або полегшення соціальних проблем, зменшення нерівності в суспільстві та уникнення економічної і соціальної маргіналізації.

Об’єктом соціальної політики є все населення країни, в якому, виходячи із специфічних потреб, можна виділити таці соціальні верстви: немовлята й матері, діти й сім’ї, молодь, працездатне населення (зайняті та безробітні), пенсіонери, старі люди, важко хворі та інваліди, люди, які постраждали внаслідок війни, катастроф, стихійних лих, біженці та мігранти, національні меншини.

Формування соціальної політики передбачає врахування певних передумов. Географічних/територіальних: соціальна політика або її окремі заходи можуть розроблятися для різних рівнів: країни, регіону, району, кожен з яких має власні специфічні особливості. Культурних: кожна країна, регіон мають специфічні культурні особливості: власну систему норм і традицій. Ціннісних: соціальна політика повинна базуватися на таких загальнолюдських філософських цінностях, як право на життя, свобода, рівність і недискримінація, справедливість, солідарність та соціальна відповідальність; саме ті чи інші цінності лежать в основі різних моделей соціального забезпечення. Політичних: кожна країна має свою політичну систему та офіційно прийняту ідеологію, що визначає умови будь-якої діяльності і в тому числі модель соціального захисту, який впроваджуватиметься в країні. Економічних: кожна країна перебуває на певному рівні економічного розвитку, має певний рівень добробуту, що впливає на можливості фінансування соціальних програм. Соціально-демографічних: країна, регіон, місто, село відрізняються за кількістю населення, співвідношенням вікових та статевих груп, характером процесу відтворення населення, середньою тривалістю життя.

У сучасному світі спостерігається розвиток двох основних моделей соціального захисту: ліберальної та соціально-демократичної (патерналістської). Мета соціальної політики в рамках ліберальної моделі – забезпечення рівних можливостей, надання всім рівних шансів для самореалізації. Окрім того, держава бере на себе ті функції, які нездатна виконати самотужки особа чи сім’я. Головна мета соціальної політики в рамках соціально-демократичної моделі – досягнення соціальної справедливості, подолання нерівності, що виникає під час розподілу економічних та соціальних ресурсів. Роль держави – гарантувати й забезпечувати визначений рівень доходів та соціальних послуг незалежно від трудового внеску. Потреби населення є підставою для визначення межі соціальних витрат.

Сучасна ситуація в Україні характеризується як відсутністю офіційного проголошеної державної ідеології, з притаманними їй цінностями, так і відсутністю чіткого уявлення про пріоритети тих чи інших цінностей у суспільній свідомості. Більшість соціологів погоджуються з думкою, що в Україні панує соціальні аномія, коли старі норми та цінності дискредитовані, а нові ще не сформувалися.

В Україні соціальна політика здійснюється на основі Указу Президента України “Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року”, який містить такі розділи, що репрезентують сфери діяльності уряду:

- демографічна політика;

- формування державної політики стосовно сім’ї, жінок, дітей і молоді;

- створення сприятливих житлових та соціальних умов;

- розвиток ринку праці та зайнятість населення;

- регулювання міграційних процесів;

- політика щодо доходів населення та вдосконалення оплати праці;

- охорона праці та безпечна життєдіяльність;

- захист трудових прав громадян;

- розвиток соціального партнерства;

- реформування системи соціального забезпечення;

- захист громадян як споживачів;

- гуманітарна сфера (освіта, наука, охорона здоров’я, культура, фізична культура і спорт, відпочинок і туризм, релігія та релігійні організації, етнонаціональна та мовна політика);

- регіональна соціальна політика.

Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року розроблено з метою створення умов для формування і реалізації соціальної політики на основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової стабілізації, забезпечення права кожного громадянина на достатній життєвий рівень.

Пріоритетами соціальної політики є створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня населення, розвитку трудового потенціалу, народонаселення, формування середнього класу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів, проведення пенсійної реформи, надання адресної підтримки незахищеним верствам населення, всебічного розвитку освіти, культури, поліпшення охорони здоров’я населення.

Дата добавления: 2014-01-06