Поняття політичної участі та її види. Криза політичної участі та політичний протест

Політична участь — це включення індивідів та соціальних спільнот у процес політичної життєдіяльності за допомогою вироблених у політичній практиці форм політичного впливу на політичні структури з метою втілення своїх політичних потреб, інтересів, постановки вимог, вираження настроїв і пропозицій.

Існують різні види політичної участі в політиці: індивідуальна і колективна; активна і пасивна; інтенсивна і зведена до мінімуму; традиційна і новаторська; законна і нелегальна; організована й неорганізована; систематична і періодична та ін.

Зрозуміти, що таке політична участь у політиці, допоможе типологія учасників:

1. Несвідома, стихійна участь у політичній діяльності.

Цей тип учасника живе безпосередніми інтересами найближчого оточення. У нього відсутні або надто обмежені розуміння політичної сфери і законів розвитку її, знання політичної системи суспільства, призначення і механізмів функціонування політичних інституцій.

2. Напівсвідома участь у політиці ґрунтується на повному нерозумінні значення політики, однак на безумовному підкоренні суб'єктові політики, існування і діяльність якого сприймаються як належне і не підлягають сумніву.

Цей тип учасників віддає належне значенню управління, визнає необхідність функціонерів, проте не володіє необхідними знаннями і навичками, щоб впливати на політичну систему та її структурні елементи.

3. Свідома участь у політиці має своїм підґрунтям усвідомлення політичних інтересів і політичних потреб, знання політичйих цінностей, прагнення зберегти і примножити їх.

Політичні вибори — діяльність, спрямована на формування представницьких органів державних, партійних та громадських організацій.

Референдум — спосіб прийняття законів та інших політичних рішень з найважливіших питань державного життя шляхом прямого волевиявлення громадян через всенародне голосування.

Авантюризм у політиці (від фр. aventure — пригода, ризик) — активна участь у політичному житті, що ігнорує знання політичної ситуації і реальних умов, співвідношення сил і заходів, законів суспільного життя.

Маніфестація — це зосередження учасників в одному місці для проголошення прихильності певній ідеї, висловлення солідарності, співчуття або протесту у формі скандування, гасел, закликів, проголошення промов, піднесення лозунгів і транспарантів.

Прихильники певної ідеї можуть перетворювати її на вимогу заборонити або дозволити, підтримати або засудити дії щодо неї, рішення, прийняті з приводу неї. Така форма участі в політичному житті набуває рис мітингу.

Мітинг — публічні збори громадян з актуальної суспільно-політичної проблеми, які збираються для формування психологічної готовності їхніх учасників до безпосередньої політичної дії.

Політичну поведінку можна поділити на політичну участь і політичну неучасть (абсентеїзм).

Політична участь - це вплив соціальних суб'єктів на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів та процес вироблення політичних рішень.

На політичну участь громадян завдають вплив як об'єктивні фактори (тип політичної культури, розклад політичних сил), так і суб'єктивне ставлення до політичної системи, цінностей даної політичної культури, мотиви участі в політиці, потреби, знання та інформованість.

За Г. Алмондом, С. Вербою однією з найпоширеніших вітчизняних класифікацій політичної поведінки передбачає виділення таких різновидів політичної участі:

1) активної участі, що складається з участі у виборах, референдумах, мітингах, демонстраціях, участі в діяльності політичних організацій та виконання професійних політичних функцій у державних інститутах;

2 ) пасивної участі - реакції (позитивної або негативної) на політичну систему, що не потребує спеціальних активних дій (наприклад, дотримання законів).

Згідно з однією з найвідоміших західних класифікацій політичної поведінки, автором якої є англійський вчений А. Марш, виділяють три основні типи політичної участі:

ортодоксальну участь - дії, що забезпечують усталене функціонування політичної системи (участь у голосуванні, лобіювання інтересів, мітинги, демонстрації);

неортодоксальну участь - несанкціоновані законом дії або дії, спрямовані проти політичної системи (бойкоти, неофіційні страйки тощо);

політичні злочини — політична діяльність з використанням нелегітимної сили (революції, війни, тероризм та ін.).

Американський політолог У. Мілбрайт поділяє політичну участь на конвенціональну (легальну, яка регулюється законом) і н еконвенціональну (незаконну). До першого типу він відносить участь у партіях, виборчих кампаніях, голосування на виборах і референдумах, до другого - страйки, бунти, відмову підкорятися закону та ін. При цьому неконвенціональна політична участь може здійснюватися несиловими (демонстрації, мітинги) та силовими засобами (бунт, тероризм).

До найбільш поширеного типу політичної участі відносять електоральну поведінку (участь у виборах). На її спрямованість завдає вплив ідентифікація конкретного виборця з певною соціальною групою або партією. Коло виборців, які голосують за певну партію або кандидата, називають електоратом (від лат. elector - виборець). Електорат, як частина населення, що підтримує ту чи іншу політичну силу, стає основою її діяльності, перетворює партії на впливові сили політичного процесу. Виборча активність електорату допомагає прийти до влади партіям та політичним лідерам, вибори посилюють позиції існуючої влади, надаючи можливість правлячій еліті діяти в якості стабільного політичного інституту. Для того щоб політичні лідери, партії (або еліта в цілому) мали достатню електоральну базу, їх політична діяльність повинна збігатися з інтересами певної частини населення. У випадку якщо виборці позбавляються можливості впливати на існуючу ситуацію, електоральна активність зменшується, що відбивається у відмові від участі в голосуванні на виборах, зниженні легітимності, активізації опозиційної діяльності. Неможливість або нездатність у цілому усвідомлювати реальну політичну дійсність та впливати на ситуацію, що склалася, називають електоральною пасивністю. На електоральну поведінку помітний вплив завдають такі фактори, як рівень індивідуальної політичної культури та політичної свідомості, ступінь інформованості населення, стан політичної інфраструктури, соціальна динаміка та ін.

Вибори можуть відбуватися в умовах як демократичного, так і автократичного політичного режиму. При цьому в останньому випадку вибори мають скоріше формальний характер, ніж характер реальної боротьби за політичну владу.

Серед форм політичної участі важливе місце займають протестні форми.

Політичний протест - це відкритий прояв негативного ставлення до політичної системи в цілому, її окремих елементів, норм, цінностей, а також рішень, що приймаються політичною владою.

Виникнення політичного протесту, як правило, пов'язане з неефективністю реалізації політичної влади. До протестних форм відносяться мітинги, демонстрації, тероризм (найнебезпечніша форма політичного протесту), а також такі форми, як політичний хепенінг, політичний анекдот.

Демонстрації і мітинги представляють собою масові збори населення з метою обговорення питань поточного політичного життя, підтримки певних вимог до органів державної влади, висловлення протесту проти її рішень тощо.

Тероризм - насилля або загроза його застосування (залякування) щодо осіб, які не є прямими політичними ворогами. Метою тероризму є привертання уваги до конфлікту, в якому бере участь група, що вдається до даних засобів боротьби. У сучасному світі спостерігається тенденція до ескалації терористичної діяльності (намагання вирішувати конфліктні питання шляхом насилля, терору, використовуючи слабкість того чи іншого суспільства або його політичної системи), а також до ускладнення її характеру (виникнення міжнародних екстремістських організацій, зростання масштабності терору, акти геноциду у етно-конфесійних конфліктах).

Політичний хепенінг - гумористична форма політичного протесту, що знаходить свій прояв у театралізованих масових діях, які мають політичний характер. (Яскравими прикладами політичного хепенінгу є утворення в 1995 р. в Росії партії "Диктатури плюралізму", а також реєстрація суспільно- політичного руху "Субтропічна Росія", в програмних положеннях якого закріплені зниження температури кипіння води до +50 °С та підвищення середньорічної температури в Росії до +20 °С).

Політичний анекдот - лінгвістична форма реакції (відреагування агресії) проти окремих лідерів, діючих інститутів влади або існуючої ідеології. Переказ політичного анекдоту є символічною боротьбою проти певної політичної сили (та, одночасно, символічним актом перемоги над ним). Причиною існування політичного анекдоту є відсутність легальних каналів прояву протесту у сфері політики (виборів, демонстрацій тощо). Демократизація суспільства, зміна політичної ситуації, поява офіційних каналів відреагування агресії (від виборів до політичних коміксів) знімають напруженість у суспільстві або спрямовують агресивність на інші соціальні об'єкти.

Політичній участі протистоїть політична неучасть - абсентеїзм.

Абсентеїзм (від лат. absentis - відсутній) - це ухилення від участі в політичному житті, втрата інтересу до політики і політичних норм.

Абсентеїзм є усталеною формою сучасного політичного життя, своєрідним проявом політичної свободи особистості, в той час як тотальна політична активність свідчить про псевдоучасть (участь без можливості вибору), автократичний характер існуючого політичного режиму.

Аполітичність певної частини суспільства є звичайним явищем навіть в умовах стабільної демократичної держави, що пояснюється соціальними і психологічними факторами. Адже чим розвиненіші інститути громадянського суспільства, чим більший простір для самовизначення особистості, тим більша ймовірність існування абсентеїзму. Неучасть у політиці може бути наслідком соціально-економічного благополуччя (абсентеїзм у даному випадку виступає ознакою стабільності). Але, крім аполітичності, коли людина просто не бачить цінності своєї участі у політиці, неучасть у політичному житті може бути демонстрацією ставлення до влади, політичного режиму, в абсентеїзмі можуть бути відображені і протест, і незадоволеність можливостями політичного вибору.

Криза політичної участі може бути подолана вирішенням головних соціальних проблем, засвоєнням нових нормативів участі, характерних для громадянського суспільства, структуруванням суспільства, розвитком конкурентних механізмів у політиці.

Дослідження взаємозв'язків політичної участі та політичної стабільності суспільства свідчать, що незадоволеність населення своїм становищем, обмеження соціальної мобільності призводять до підвищення політичної активності, до посилення використання протестних форм політичної поведінки в політичній діяльності. При цьому, в свою чергу, рівень соціально-політичної незадоволеності підвищується у зв'язку із зростанням соціальної мобілізації та ускладненням економічної ситуації в країні. На думку американського вченого С. Хантінгтона, забезпечення стабільності, особливо за умов модернізації політичної системи, потребує обов'язкового обмеження ролі політичної участі мас із метою збереження стабільності існуючих політичних інститутів.

Дата добавления: 2014-01-07