Військова розвідка

Оскільки функціонування української держави супроводжувалося безперервними бойовими діями, то варто в першу чергу показати роль польової розвідки у безпосередньому забезпеченні військових операцій. У складі частин Армії УНР діяли підрозділи польової розвідки. Працювала вона і в Корпусі Січових Стрільців Армії УНР.

Польова розвідка здобувала інформацію шляхом проникнення в близький тил противника, допитів захоплених полонених, опитування перебіжчиків та місцевого населення.

У кожному з п'яти піхотних полків Корпусу існували сотня пішої (80 багнетів) і взвод кінної розвідки (30 шабель). Роботою цих польових підрозділів керували розвідвідділи штабів полків.

Активною діяльністю польової розвідки відзначився "Зимовий похід" військ УНР. У період з 6 грудня 1919 р. до 6 травня 1920 р. частина Армії УНР під командуванням генералів М.Омеляновича-Павленка та Ю.Тютюнника вирушила в рейд по тилах військ Червоної армії і А.Денікіна. Зрозуміло, що операції невеликого 5-тисячного з'єднання в оточенні ворога можливі були лише за наявності сильного розвідувального супроводження. Розвідники частин, що брали участь у "Зимовому поході", глибоко проникали в тили противника, вели опитування місцевого населення. Дані, що вони здобували, доповнювалися інформацією агентури.

Уміло організована робота польової розвідки часто ставала однією з головних передумов успіху серйозних військових операцій.

Важливим армійським засобом здобування розвідувальної інформації залишалася також бойова авіація. До серпня 1919 р. Армія УНР мала 26 літаків, зведених у два "літунських полки". Закон України від 25 січня 1919 р. "Про Флот Української Народної Республіки" передбачав у складі військово-морських сил загін гідроавіації. Щоправда, внаслідок міжнародних обставин Директорія УНР фактично не мала своїх військово-морських сил, хоча її дипломатія активно домагалася від Антанти і "білого руху" повернення Україні бойових кораблів, а уряд здійснював організаційні заходи до створення флоту. У ході бойових дій українська авіація активно вела повітряну розвідку в інтересах сухопутних сил. Застосування авіації як розвідувального засобу закріпив "Статут Польової Служби" від 29 червня 1920 р., який покладав на авіацію першочергове завдання ведення "близької та далекої розвідки", протидії авіарозвідці ворога.

У період Директорії УНР військова розвідка України мала таку організаційну структуру: функціонував її центральний апарат, регіональні органи, відповідні підрозділи штабів військових з'єднань (дивізій, корпусів, бригад), згадані вже підрозділи польової розвідки. Військова розвідка здійснювала оперативне забезпечення Армії УНР на стратегічному і тактичному рівнях. Основні вимоги до розвідки та інформації, що нею постачалась, були такі: цілеспрямованість, безперервність, активність, своєчасність, достовірність.

До складу Розвідочної управи входили начальник (посада генерал-хорунжого) та його помічник, окремі відділи: загальний, агентурний, контррозвідувальний, польової жандармерії, закордонний. Про організацію і функції підрозділів контррозвідки і польової жандармерії піде мова далі. Робота закордонного відділу буде висвітлена при розгляді діяльності військового аташату УНР.

Висвітлюючи діяльність військових розвідувальних служб Директорії УНР, слід наголосити, що характерною рисою їх роботи була активна участь у заходах по організації повстансько-підпільного руху (ППР) на запіллі ворога. Як уже зазначалося, активно працювали в цьому напрямку: агентурний відділ та Інформбюро Розвідочної управи Генштабу, а також у певному обсязі й інші спецслужби. Повстансько-підпільний рух спирався на широку соціальну базу і став яскравим виразником прагнення українського народу до волі і демократії.

Спецслужби Директорії використовували повстансько-підпільні формування для збору відомостей розвідувального й контррозвідувального характеру. З цією метою ініціювалось створення у їх складі відповідних підрозділів: інформаційних, розвідувальних, контррозвідувальних та ін. Останні вирішували і проблеми внутрішньої безпеки формувань. Через фронтову смугу для інструктажу, координації дій та прийому розвідувальної інформації переходили до повстанських і підпільних формувань співробітники спеціальних служб Армії УНР.

Важливою ланкою ППР був Радомишльський повстанський комітет, який розгорнув підготовку до збройного виступу на території 4 повітів. Комітет розпочав роботу із створення в селах 150 таємних "агентурпредставництв" та об'єднання і підпорядкування собі підпільних організацій в секторі між залізницями Київ-Коростень, Київ-Козятин. Формування основної повстанської групи велось під наглядом отамана Мордалевича. Велику допомогу комітетові надавала його розвідочна філія. Відомо також про існування спецпідрозділів у Полтавському, Катеринославському, Криворізькому, Херсонському повстанських комітетах, а також у штабах Олександрійської повстанської бригади, загоні ім.Гонти і Залізняка на Київщині. У багатьох таких підрозділах працювали офіцери Армії УНР, УГА, колишньої гетьманської армії.

Важливим каналом постачання конфіденційної інформації урядовим структурам була й військова дипломатія. Для управління її поточною роботою у складі Розвідочної управи Генштабу УНР діяв Закордонний відділ у складі 9 офіцерів на чолі з полковником О.Шаповалом (1919 р.) та сотником П.Крижанівським (1920 р.). За станом на березень 1919 р. у відділ входили: начальник, його помічник, перекладач і канцелярист.

Дата добавления: 2014-01-07