Платіжний баланс та його структура

Платіжний баланс є одним з найбільш важливих понять міжнародної економіки. Його вивчення дозволяє дати узагальнену оцінку економічного стану країни, ефективності її світогосподарських зв'язків. За формою складання платіжний баланс – це статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наведені сумарні дані про зовнішньоекономічні операції резидентів даної країни з резидентами інших країн (нерезидентами) за певний період часу.

Платіжний баланс виконує такі функції:

- дає уявлення про рівень міжнародних взаємозв'язків країни, структурні зміни міжнародних трансакцій, оскільки є джерелом інформації;

- дозволяє моделювати процеси макроекономічного розвитку відкритої економіки, тому що характеристика платіжного балансу крім практичної, має ще наукову цінність;

- слугує орієнтиром для органів державного управління, які відповідальні за економічну політику держави, тому що грошові й фіскальні заходи, а також заходи, що стимулюють конкуренцію, часто є наслідком стану платіжного балансу, результатом міжнародного впливу, який фіксується платіжним балансом.

Платіжний баланс базується на певних принципах, що випливають із його призначення – обліковувати зовнішньоекономічні операції.

Зовнішньоекономічні операції бувають обмінними й односторонніми.

Більшість економічних операцій, які реєструються в платіжному балансі, є обмінними й припускають, що один учасник угоди передає іншому учасникові економічну цінність й натомість отримує її вартісний еквівалент. Виділяють три типи міжнародних обмінних операцій: 1) обмін товарів і послуг на інші товари і послуги (це бартерні операції, т.к. обидві сторони даних операцій реальні; 2) обмін товарів і послуг на грошові чи інші фінансові вимоги, тобто одна сторона операції реальна, інша – фінансова;
3) обмін фінансових інструментів на інші фінансові інструменти, тобто обидві сторони операції фінансові.

Операції, згідно з якими один учасник угоди надає економічні цінності іншому учасникові без отримання натомість вартісного еквіваленту, називаються односторонніми.

- Поняття "економічна територія" відіграє істотну роль у визначенні першого принципу складання платіжного балансу – принципу резидентства. Концепція резидентства в системі платіжного балансу не базується на критеріях національної належності економічного суб'єкта або на юридичних критеріях визначення резидентів тієї або іншої держави.

Другий принцип складання платіжного балансу – принцип подвійного запису. Оскільки платіжний баланс ґрунтується на принципах бухгалтерського обліку, кожна зовнішньоекономічна операція, яка реєструється, повинна бути представлена двома записами, які мають однакову вартісну величину: статті кредиту й статті дебету. Статті кредиту – плюсові статті (+) – відображають операції "експортного типу", за якими країна отримує, "заробляє" іноземну валюту. Статті дебету – мінусові статті (-) – відображають операції "імпортного типу", за якими іноземна валюта витрачається. Кредит показує приплив іноземної валюти, тобто її пропозицію, дебет – витрачання іноземної валюти, тобто попит на неї.

Третім принципом складання платіжного балансу є принцип єдиної оцінки всіх операцій, які реєструються в платіжному балансі. Його суть полягає в тому, що при оцінці угод з реальними й фінансовими активами та пасивами використовуються ринкові ціни, які узгоджуються з учасниками економічної операції.

Четвертий принцип складання платіжного балансу – принцип
одночасної реєстрації зовнішньоекономічної операції. Кожна операція повинна бути відображена в платіжному балансі по кредиту й відповідному йому дебету одночасно. Обидва учасника угоди повинні реєструвати цю операцію тим самим числом, яке відповідає даті її виконання.

При складанні платіжного балансу важливо встановити в яких грошових одиницях слід вести облік, тобто визначити розрахункову одиницю (розрахунковий валютний курс). Розрахункова одиниця повинна бути досить стабільної, щоб зміни її курсу протягом облікового періоду не відбивалися на підсумкових показниках, крім того, вона повинна бути стабільної протягом якоможна більшого числа облікових періодів для забезпечення порівнянності й аналізу їх динаміки.

Розробка платіжного балансу ґрунтується на методології, яка регламентується міжнародним стандартом "Рекомендації зі складання платіжного балансу", підготовленим МВФ. Він періодично оновляється, переглядається й публікується.

Основні стандартні компоненти платіжного балансу наведені в табл.

Стандартні компоненти платіжного балансу (за версією МВФ)

	Кредит	Дебет
Рахунок поточних операцій
А. Товари та послуги
1. Товари
2. Послуги
Б. Доходи
1. Оплата праці
2. Доходи від інвестицій
В. Поточні трансферти
1. Сектор державного управління
2. Інші сектори
Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами
А. Рахунок операцій з капіталом
1. Капітальні трансферти
2. Придбання/продаж невироблених нефінансових активів
Б. Фінансовий рахунок
1. Прямі інвестиції
1.1. За рубіж
1.2. В економіку країни-укладача
2. Портфельні інвестиції
2.1. Активи
2.2. Зобов’язання
3. Інші інвестиції
3.1. Активи
3.2. Зобов’язання
4. Резервні активи

Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов`язані з безоплатними наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунка виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти. Експортні операції записуються на стороні кредиту, імпортні – на стороні дебету.

Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами фіксує рух капіталу, за допомогою якого фінансується експорт та імпорт товарів і послуг. Він поділяється на рахунок операцій з капіталом і фінансовий рахунок.

Рахунок операцій з капіталом відображає капітальні трансферти і придбання / продаж невироблених нефінансових активів.

Капітальні трансферти – це трансферти, які передбачають передавання права власності на основний капітал або анулювання боргу кредитором. Стаття “Придбання/продаж невироблених нефінансових активів" охоплює операції з активами, котрі не є результатом виробництва (земля, її надра), а також нематеріальні, невідчутні активи (придбання патентів, торговельних знаків, авторських прав).

У фінансовому рахунку відображаються всі операції, в результаті яких відбувається перехід прав власності на зовнішні фінансові активи та вимоги країни, тобто виникнення та погашення фінансових зобов`язань між резидентами та нерезидентами.

Фінансовий рахунок поділяється на дві класифікаційні групи, що охоплюють операції з фінансовими активами (активи) та операції з фінансовими зобов`язаннями (пасиви). Обидві групи, у свою чергу, поділяються на три функціональні категорії: прямі, портфельні та інші інвестиції. До складу активів відноситься також така категорія, як резервні активи.

Найважливішою частиною фінансового рахунку є резервні активи, які включають зовнішні активи країни, що знаходяться під контролем органів грошово-кредитного регулювання та в будь-який час можуть бути використані для прямого фінансування дефіциту платіжного балансу або для здійснення інтервенцій на валютному ринку з метою підтримки курсу національної валюти.

Валютні резерви визначають масштаби платоспроможності даної країни.

Дата добавления: 2014-01-07