Метод науково-педагогічного дослідження — шлях опанування психолого-педагогічних процесів формування особистості, вста­новлення об'єктивних закономірностей виховання і навчання

Для конкретного педагогічного дослідження підбирають комплекс методів у такому поєднанні, яке дає змогу отримати різнобічні відомості про розвиток особис­тості, колективу або іншого об'єкта виховання чи на­вчання. Сукупність методів має забезпечити одночасне вивчення діяльності, спілкування і рівня знань особисто­сті. Підібрані методи повинні відображати динаміку роз­витку певних якостей особистості як у віковому плані, так і протягом певного проміжку часу. Важливо вико­ристовувати такі методи, за допомогою яких можна оде­ржати відомості про учня з якомога більшої кількості джерел, від найкомпетентніших осіб, які постійно спіл­куються з ним. Методи допомагають аналізувати не тіль­ки розгортання процесу, його результати, а й умови, в яких він відбувається.

До методів науково-педагогічного дослідження нале­жать методи педагогічного спостереження, бесіди, анкету­вання, педагогічного експерименту, рейтингу, вивчення документації, психолого-педагогічного тестування, соціометрії, аналізу результатів діяльності учня (студента), уза­гальнення незалежних характеристик, а також матема­тичні та теоретичні методи.

Метод педагогічного спостереження. Реалізуєть­ся він як спеціально організоване сприймання педаго­гічного процесу в природних умовах. З огляду на особ­ливості його суб'єкта і об'єкта розрізняють спостере­ження пряме й опосередковане, відкрите й закрите, а також самоспостереження. Здійснюючи спостереження, важливо мати його план, визначити термін, фіксувати результати, подбати, щоб було воно систематичним і тривалим.

Спостереження здебільшого використовують на пер­ших етапах наукового дослідження педагогічної про­блеми, зважаючи, що можливості його щодо прихова­них явищ надто обмежені. Використання цього методу не дає змоги розкрити внутрішні процеси педагогічних явищ. Зафіксовані методом спостереження факти зав­жди мають відтінок суб'єктивності, і це обмежує його використання у педагогічних дослідженнях. Тому спо­стереження застосовують часто у поєднанні з іншими методами.

Метод бесіди. Особливістю його є пізнання педагогіч­них явищ через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Щоб бесіда була результативною, необхідно мати її план, основні її додаткові запитання, створити сприятливу атмосферу для відвертого обміну думками. Слід враховувати індивідуальні особливості співрозмовника та виявляти педа­гогічний такт. Бесіду протоколюють, результати її по­рівнюють з інформацією про особистість, отриманою за допомогою інших методів.

Різновидом бесіди є інтерв'ю. На відміну від бесіди, яку проводять у природній, невимушеній обстановці, під час інтерв'ю дослідник ставить у певній послідовності заздалегідь сформульовані запитання й фіксує відповіді на них. Використовуючи інтерв'ю, слід враховувати осо­бливості різних типів респондентів («несміливий», «боязкий», «балакучий», «жартівник», «суперечник», «самовпевнений» та ін.). Результати інтерв'ю значною мірою залежать від того, наскільки продуманими і точними є запитання.

Метод анкетування. Полягає він у письмовому (іно­ді усному) опитуванні значної кількості учнів, студентів за певною схемою — анкетою або опитувальним листом. Анкетування дає змогу отримати інформацію про типовість певного педагогічного явища.

До анкети потрібно включати однозначні запитання, які найточніше характеризують явище, що вивчають, і дають надійну інформацію. Запитання можуть бути пря­мими («чи подобається вам професія вчителя?») і опосе­редкованими («чи погоджуєтеся ви з думкою про те, що професія вчителя найкраща?»). Вони не повинні підка­зувати відповіді чи схиляти респондента до певної точки зору.

Анкети бувають закриті (з обмеженою кількістю варіантів відповідей, підібраних дослідником) і відкриті (да­ють змогу респонденту висловити власну думку). Перед анкетуванням потрібно перевірити ступінь розуміння за­питань на невеликій аудиторії, вносячи за необхідності відповідні корективи.

Метод педагогічного експерименту. На практи­ці він реалізується як науковий дослід організації пе­дагогічного процесу в точно фіксованих умовах. Забезпечує найдостовірніші результати у педагогічних дослідженнях.

Залежно від мети, яку передбачає експеримент, розрізняють:

— експеримент-констатацію, під час якого вивчають тижні педагогічні явища;

— експеримент-перевірку, коли перевіряють гіпотезу,
висунуту в процесі вивчення передового і масового досвіду освітніх закладів;

— творчий (формуючий) експеримент, у процесі якого фіксують нові педагогічні явища, створюють новий зміст, нові організаційні форми і методи навчання й виховання.

У будь-якому експерименті істотним є те, що він вно­сить до навчально-виховного процесу нові елементи з метою його вдосконалення. Окрім того, для всіх педагогічних експериментальних досліджень характерне те, що їх результати зіставляють зі звичайною, повсякденною педагогічною роботою. Тому в експерименті одна група І експериментальною — в ній апробують педагогічні новації, інші — контрольними. Порівняння рівня знань І вихованості в експериментальній і контрольних групах дає змогу робити висновки про ефективність педагогічних новацій.

Метод рейтингу. В основі його — оцінювання компетентними експертами окремих аспектів діяльності. При підборі експертів ураховують компетентність (знання сутності проблеми), креативність (здатність творчо виконувати завдання), позитивне ставлення до експертизи, відсутність схильності до конформізму (наявність власної думки і здатність обстоювати її), наукову об'єктивність, аналітичність і конструктивність мислення, самокритичність.

Під час аналізу отриманої інформації можна застосовувати метод рангових оцінок, коли виявлені фактори розміщуються за зростанням або спаданням ступеня їх вияву.

Метод вивчення документації. Базується на тому. що особові справи учнів, студентів, журнали, контрольні роботи, зошити з окремих дисциплін дають дослідникові об'єктивні дані, які характеризують їх індивідуальні особливості, ставлення до навчання, рівень засвоєння знань, сформованості вмінь та навичок.

Документація (загальношкільний план роботи, роботи предметних комісій, класних керівників, протоколи засідань педагогічної ради та ін.) дає змогу сформувати уявлення про стан навчально-виховної роботи загалом і окремих її ділянок зокрема.

Метод вивчення документації, як і інші методи науково-педагогічного дослідження, можна використовувати у навчальному закладі будь-якого типу, врахувавши при цьому специфічні умови його навчально-виховної діяльності та особливості контингенту вихованців.

Метод психолого-педагогічного тестування. Поля­гає у визначенні рівня знань, умінь або загальної інтелек­туальної розвиненості учня за допомогою засобів тестування: карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань. Екзаменаційні білети також можна складати у формі тестів. Результати тестування визначають підрахуванням відсотків виконання тестів.

Метод соціометрїї. Стрижнем його е вивчення струк­тури і стилю взаємин у колективі (метод запозичено із соціології). Наприклад, учневі, студентові пропонують від­повісти на запитання типу «З ким би ти хотів... (сидіти за однією партою, працювати поруч у майстерні, грати в одній команді та ін.)?». На кожне запитання він водночас може дати кілька варіантів відповіді. За їх кількістю та характером визначають місце, роль і статус кожного чле­на колективу, наявність у ньому угруповань, їх лідерів. Отримані дані дають змогу моделювати внутріколективні стосунки: рівень згуртованості колективу, способи його впливу на кожного індивіда та ін.

Метод аналізу результатів діяльності учня (сту­дента). Аналіз результатів різних видів діяльності (успіш­ності, виконання громадських доручень, участі в конкур­сах та ін.) допомагає скласти уявлення про особистість учня (студента) за реальними справами. На підставі ви­вчення, наприклад, виробів учня в майстерні можна зро­бити висновок про його акуратність, старанність у роботі. Виготовлені в технічних гуртках моделі свідчать про інтереси і нахили. Відповіді на заняттях характеризують пам'ять, мислення, уяву, погляди, переконання.

Метод узагальнення незалежних характеристик. ІІолягає в узагальненні відомостей про учнів (студентів), отриманих із різних джерел: від учителів, батьків, ровес­ників та ін.

При зіставленні незалежних характеристик деякі риси можуть не збігатися через необ'єктивність того, хто характеризує, поспішність, помилковість висновків. У такому разі з'ясовують причини розбіжностей, аналізують чинники, що зумовили їх. Розбіжності можливі й тоді, коли харак­теристики складали кілька разів через певні проміжки часу, протягом яких поведінка індивіда змінювалася.

Різновидом цього методу є метод «педагогічного кон­силіуму». Він передбачає колективне обговорення результатів вивчення вихованості школярів (студентів),

яке здійснюється за певною програмою І єдиними крите­ріями, колективну оцінку певних якостей особистості, виявлення причин недостатньої сформованості певних рис особистості, колективне розроблення засобів подолання виявлених недоліків.

Математичні методи, їх сутність полягає в опису ванні педагогічних явищ за допомогою кількісних характеристик, а також у використанні кібернетичних моделей для визначення оптимальних умов управління процесом навчання і виховання. Застосування цих методів для відображення педагогічних явищ можливе за умов їх типовості, вимірюваності та масового характеру. До математичних методів належать методи реєстрування, ранжування і моделювання.

Метод реєстрування — виявлення певної якості м явищах даного класу та її обрахування за наявністю або відсутністю (наприклад, кількості скоєних учнем негативних вчинків).

Метод ранжування — розміщення зафіксованих по кавників у певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначення місця елемента у певній множині. Прикладом є складання списку учнів (студентів) залежно від рівня їх успішності та ін.

Метод моделювання полягає у створенні й дослідженні моделей.

Теоретичні методи. До них належать аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновок.

Аналіз і синтез є взаємопов'язаними і взаємозумовленими логічними методами наукового пізнання, що виникли на основі практичної діяльності людей. Якщо аваліз полягає у розчленуванні цілого на складові елементи (частини), то синтез — в об'єднанні частин у ціле.

Узагальнення — логічний процес переходу від одиничного до загального, від менш загального до більш загального знання. Воно є продуктом розумової діяльності, формою відображення загальних ознак і якостей дійсності.

Порівняння — розумова операція, за допомогою якої встановлюють схожість і відмінність між конкретними педагогічними явищами.

Висновок — одержане логічним шляхом із вихід них даних судження, яке містить нову чи додаткову інформацію.

Процес і результати науково-педагогічного дослідження фіксують різними способами. Для цього використовують певні типи документації: анкети; плани спостереже І здійснення педагогічних експериментів, втілення результатів дослідження у практику; магнітофонні записи; фотокартки; кінострічки; протоколи обговорення уроків, виховних захо­ді її та ін.; конспекти опрацьованої літератури, архівних ма­теріалів; описи досвіду роботи навчальних та виховних за­кладів; статистичні дані; математичні обчислення.

Організація науково-педагогічних досліджень має велике значення як для педагогічної теорії, так і для педагогічної практики. До цієї справи слід залучати не тільки науковців, а й працівників освітніх закладів. Дослідником повинен бути кожен учитель, тільки тоді його праця стає творчою та ефективною.

Дата добавления: 2014-01-07