Стадії та етапи інноваційного процесу

Прикладні дослідження вимагають значних інвестицій і є ризикованими, виконуються на конкурсній основі галузевими науково-дослідними інститутами чи ВУЗами за замовленням держави або великих промислових компаній і акціонерних товариств, інвестиційних фондів.

Техніка (науково-технічна діяльність) охоплює стадії дослідно-конструкторських і проектно-конструкторських робіт, спрямованих на розробку, проектування, виготовлення і випробовування дослідних зразків, нової техніки, технології, нового продукту. Визначаються технічні характеристики нової продукції, розробляється інженерно-технічна документація. Створюються дослідні зразки, починається експериментальне виробництво. Ці роботи можна виконувати силами самих організацій (за умови наявності лабораторій, конструкторських бюро) або за їх замовленням у ВУЗах і спеціальних конструкторських бюро.

Виробництво (комерціалізація нововведення) є етапом впровадження у виробництво нового продукту, розробка програми маркетингу і впровадження нововведення на ринок. Інвестиції на цьому етапі також ризиковані, але їх повністю бере на себе суб'єкт господарювання, акумулюючи для цього фінанси у спеціальних фондах і використовуючи банківський кредит.

Цей етап включає кілька стадій:

- дослідження ринку: вивчають готовність ринку для прийняття інновації, визначають форми впровадження інновації на ринок;

- конструювання: формують дизайн з урахуванням функціональних, естетичних вимог і вимог споживачів обраного сегмента ринку;

- ринкове планування: визначають обсяг попиту на новий товар, оцінюють

- витрати на виготовлення і прогнозують майбутні доходи від продажу;

- дослідницьке виробництво: налагодження і відпрацьовування технологічного процесу і визначення кошторису витрат;

- ринкове випробування: здійснюють рекламну компанію до появи товару на ринку, визначають прогнозну ціну, оцінюють попит;

- комерційне виробництво: формують портфель замовлень на виготовлення партії товару;

- складають договір з постачальниками, проектують системи керування виробництвом;

- виготовляють і реалізують продукцію в запланованих обсягах, удосконалюють політику ціноутворення і методи стимулювання та ін.

Виготовлення нового продукту можуть здійснювати також інші підприємства, отримавши на це ліцензію.

Відбувається дифузія нововведення – процес його розширення для використання в нових місцях, сферах чи умовах. Здійснюється широке використання дифузії в технологічних нововведеннях, оскільки їм притаманна найбільша інваріантість.

Інваріантість нововведення – здатність нововведення зберігати незмінними якісні й кількісні характеристики, що дає можливість використовувати продукцію тривалий час у різних сферах. (Приклад. Штучне волокно – нейлон, отримане фірмою „Du pont” використовують для парашутів, а також для виготовлення сорочок, плащів, курток, і корту для автомобільних шин.)

Однак, не всі підприємства мають належну базу для створення наукомістких продуктів.

Інноваційна діяльність таких підприємств ґрунтується на удосконаленні і модифікації існуючих товарів, пошуку іншої сфери їхнього застосування, поширенні їх на інші сегменти ринку.

Основними етапами інноваційного процесу на підприємстві є:

- генерація ідеї для задоволення суспільних потреб;

- розробка задуму і попередня оцінка ринкової привабливості;

- аналіз умов реалізації задуму і необхідних витрат, порівняння з фінансовими можливостями;

- конструкторська і технологічна розробка нового товару;

- спробний маркетинг – прогнозування попиту й оцінка доходу;

- комерційна реалізація нововведення.

Дифузія і удосконалювання нововведення є складовими інноваційного процесу. Дифузія технологічних нововведень здійснюється шляхом трансферу.

Трансфер технологій – це передача суб'єктам, які не є авторами новацій, права на їхнє використання через продаж ліцензій і здійснення інжинірингових послуг.

Модель інвестиційного процесу в окремо взятій фірмі відрізняється від загальної і включає шість етапів:

1. Виявлення потреб в нововведенні.

2. Збір інформації про наявність нововведення, що забезпечить вирішення проблеми.

3. Оцінка інвестиційного проекту за критеріям економічної доцільності.

4. Ухвалення рішення про впровадження інновації.

5. Впровадження нововведення.

6. Інституциалізація нововведення (модифікація, дифузія).

3. Особливості взаємодії системи «наука-техніка-виробництво»

Організація інноваційних процесів суттєво залежить від стану розвитку науки, техніки і виробництва. Адже нині, в умовах науково-технічної революції, ні техніка, ні виробництво не можуть розвиватися і вдосконалюватися без здійснення наукових досліджень і розробок. У свою чергу розвиток науки без досконалої техніки (вимірювальної, експериментальної) теж не можливий. Тому можна стверджувати, що грунтовніше розібратися в організації інноваційної діяльності допоможе розгляд взаємного проникнення елементів системи, тобто дослідження комплексної системи «наука – техніка – виробництво – споживання». Потрібно також зауважити, що при цьому дослідженні необхідно врахувати фактор споживання результатів розробок. Тоді структурно цю систему можна зобразити таким чином (див. мал. 3):

Мал. 3. Структурно-логічна схема «наука – техніка – виробництво – споживання».

Наука – це система знань, які дають змогу прогнозувати і перетворювати предмети і явища в суспільстві.

Техніка – це сукупність засобів автоматизації фізичної і розумової праці, яка становить серцевину всієї системи «наука – техніка – виробництво – споживання». Вона є засобом наукового дослідження, засобом виробництва та предметом споживання.

Виробництво як технологічна система – це сукупність взаємопов’язаних процесів, за допомогою яких суспільство, використовуючи сировину і сили природи, створює необхідні засоби праці та предмети споживання.

Техніка є елементом системи, котра з’єднує її в єдине ціле, але саме наука привела до створення техніки. Крім цього, наука забезпечує виробництво новими розробками. Виробництво, у свою чергу, ставить перед наукою певні завдання. У сферу споживання наука теж подає свої (наукові) розробки, а споживач ставить певні вимоги щодо якості нової техніки. У виробництві споживач замовляє виготовлення певних об’єктів «нової техніки», що йому дала наука, а виробник, виготовивши замовлення, реалізує його споживачеві. Ось таким чином взаємодіє система «наука – техніка – виробництво – споживання».

Аналіз тенденцій розвитку науки – техніки – виробництва показує, що високої ефективності розробок можна досягти, враховуючи такі вимоги:

- час розробки має бути мінімальним, а тривалість споживання її результатів – максимальною;

- розробка повинна передбачати постійне зростання технічного рівня продукції;

- методи і засоби виконання розробок, а також технічні рішення мають забезпечувати найменші витрати на їх проведення і впровадження результатів у сферах виробництва і споживання.

Відповідно до сучасних світових вимог, прискорення темпів науково-технічного прогресу і активізація інноваційної діяльності підприємств можлива через здійснення певних заходів. У галузі науки – це розвиток фундаментальних і прикладних досліджень з найперспективніших напрямків, скорочення темпів упровадження у виробництво результатів наукових досліджень, підвищення ефективності діяльності науково-дослідних закладів. У галузі техніки – це підвищення якості продукції на базі стандартизації. У галузі виробництва – це впровадження прогресивної організації праці на базі використання комп’ютерної техніки і прогресивних технологій (лазерна, мембранна, плазмова, кріогенна, детонаційна, вакуумна), розширення відтворення виробничих фондів.

Для України проблема розвитку інноваційної діяльності є надзвичайно актуальною, тому що проблема підвищення ефективності виробництва стоїть перед кожною підприємницькою структурою, оскільки переважна їх більшість утворена в процесі приватизації на базі колишніх державних підприємств. Слід наголосити, що майже всі підприємства працюють на застарілому обладнанні, а технології, які використовують у базових галузях, залишились на рівні досягнень науково-технічного прогресу 50 – 60х років [8, с. 85]. Про те, що інноваційний розвиток вітчизняних підприємств знаходиться на низькому рівні, свідчить і той факт, що частка України в науково-технічному розвитку країн Європи в десятки разів нижча її середнього рівня розвитку [9, с. 5].

Отже, забезпечення рівня конкурентоспроможності вітчизняних наукових досліджень на внутрішньому і на міжнародному ринках повинно стати «наріжним каменем» сучасної політики держави в сфері активізації інноваційної діяльності, що сприятиме підвищенню ефективності виробництва. Саме від цього нині найбільшою мірою залежать можливості реалізації інноваційних процесів і забезпечення високої ефективності національної економіки.

Інноваційний процес можна розглядати як процес фінансу­вання розроблення та впровадження нового продукту чи послуги; як паралельно-послідовний процес здійснення науково-дослід­них, науково-технічних, виробничих, маркетингових робіт. Якщо його розглядати як тимчасові етапи життєвого циклу цієї ідеї, то ці етапи називають фазами інноваційного процесу.

1. Фаза «наука». На цій фазі:

— проводять фундаментальні дослідження;

— розробляють теоретичні підходи до вирішення даної проб­леми. Цим займаються академічні інститути, вищі навчальні за­клади, галузеві спеціалізовані інститути та лабораторії.

2. Фаза «дослідження». На цій фазі:

— проводять прикладні дослідження;

— здійснюють експериментальні дослідження;

— розробляють експериментальні моделі. Цим займаються наукові інститути та заклади, малі венчурні підприємства.

3. Фаза «розробка». На цій фазі:

— визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію та конструюють новий продукт;

—створюють дослідні зразки;

— розпочинають експериментальне виробництво нового про­дукту. Роботи на цьому етапі виконуються в спеціалізованих лабо­раторіях, дослідних виробництвах, конструкторських бюро, нау­ково-дослідних підрозділах великих промислових підприємств.

4. Фаза «виробництво». На цій фазі провадять:

— технічне й організаційне підготування виробництва (МТЗ, створення допоміжних материалов, напівфабрикатів);

— масове виробництво. Цей етап здійснюється безпосередньо на підприємстві.

5. Фаза «споживання». Ця фаза охоплює:

— збут продукції;

— задоволення попиту споживача.

Використана література

1. Инновационный менеджмент: Учебник для вузов / Под ред. С.Д. Ильенковой. – М.: Банки и биржи, 1997. – 327 с.

2. Твис Б. управление научно-техническими нововведениями: Сокр. пер. с англ. – М.: Экономика, 1989. – 271 с.

3. Макаренко І. інновація: порятунок чи «кризова пастка» // Вісник НАН України. – 1997. – № 7-8. – С. 28-42.

4. Харів П.С., Собко О.М. Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств регіону: Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, 2003. – 180 с.

5. Власова А.М., Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Нач. Посіб. – К.: КНЕУ, 1997. – 92 с.

6. Гончаров В.В. В поисках совершенства управления: руководство для высшего управленческого персонала: В 2 т. – Т. 2. – М.: МНИИПУ, 1997. – 736 с.

7. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1998. 352 с.

8. Іванух Р.А., Колобова Л.В., Ягодка А.Г. Інвестиційна політика держави і розвиток науково-технічного прогресу // Фінанси України. – 1998. – № 4. – С. 77-86.

9. Шпак Н.О. Економічна оцінка регулювання ефективності інноваційних підприємницьких проектів // Автореф. на здобуття наук. ступеня канд. ек. наук. – Львів, 1999. – 18 с.

Дата добавления: 2014-01-07