Основні терміни спеціальної педагогіки і психології

Розглянемо основні категорії спеціальної педагогіки.

Формування — процес становлення людини як соціальної істоти під впливом всіх без виключення чинників: біологічних, соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних і т.д. Формування має на увазі якусь закінченість становлення людини, досягнення заданого рівня зрілості, надання необхідної форми, людського образу.

Розвиток — це процес і результат кількісних і якісних перетворень в організмі і свідомості людини. Воно пов'язане з постійними, безперервними змінами, переходами з одного стану в інше, сходженням від простого до складного, від нижчого до вищого.

Розвиток, що відхиляється, — такий розвиток, який не підкоряється загальним законам, розвиток індивідуальний, багато в чому нестандартне, завжди незрозуміле, складне, суперечливе.

Корекція розвитку — напрям розвитку дитини в нормальне русло.

Виховання — цілеспрямований і організований процес формування особи. У педагогіці поняття виховання уживається в соціальному і педагогічному значеннях. У соціальному сенсі виховання — це передача накопиченого досвіду від старших поколінь до молодших. Під досвідом розуміються відомі людям знання, уміння, способи мислення, етичні, етичні, правові норми — словом, вся створена в процесі історичного розвитку духовна спадщина людства. У широкому педагогічному сенсі виховання — це спеціально організована, цілеспрямована і керована дія на учня з метою формування у нього заданих якостей, здійснюване в сім'ї і учбово-виховних установах. У вузькому педагогічному сенсі виховання — це процес і результат виховної роботи, направленої на рішення конкретних виховних завдань.

Навчання — спеціально організований, цілеспрямований і керований процес взаємодії вчителів і учнів, результатом якої є засвоєння знань, умінь, навиків, формування світогляду, розвиток розумових сил, дарувань і можливостей учнів відповідно до поставлених цілей.

Освіта — результат навчання. Це система накопичених в процесі навчання знань, умінь, навиків, способів мислення, якими опанував учень. Головний критерій освіченості — системність знань і системність мислення, гуманний аспект їх застосування.

Поведінка — загальна назва всього того, що робить дитина, підліток. У вузькому сенсі це виконання учнем встановлених норм і правил.

Поведінка, що відхиляється, — поведінка, що вийшла із загальноприйнятої норми, шкідлива для дитини і для суспільства, така, що заважає дитині нормально адаптуватися в соціальному житті. Сталого визначення поведінки, що відхиляється, поки немає, різні учені вкладають в нього неоднаковий сенс.

Корекція поведінки — виправлення поведінки дитини, підлітка педагогічними методами.

Корекційна методика — єдність засобів і форм впливу на дітей, підлітків, що забезпечує досягнення наміченої мети. Практична користь корекційного виховання дуже значна. Своєчасна і грамотна корекція завжди дає позитивні результати. Ніколи не ведуть до позитивних зрушень байдужість, бездіяльність, небажання допомогти.

Провідними категоріями спеціальної педагогіки і психології є наступні.

1. Виховання дітей з проблемами в розвитку має велике значення для їх загального розвитку, для спілкування з однолітками і дорослими, формування особи.

2. Цілі і завдання виховання такої дитини визначаються загальними принципами педагогіки — підготовка до активної суспільно корисному життю, формування цивільних якостей, але реалізуються вони в доступному об'ємі методами і засобами, відповідними ступеню і структурі дефекту. Залежно від характеру порушення висуваються спеціальні завдання, пов'язані з подоланням його наслідків. Виховання дитини з проблемами в розвитку здійснюється в тісному контакті сім'ї і школи, в обстановці взаєморозуміння, взаємодопомоги, розумного поєднання вимогливості і щадного
режиму. Виховна робота з такою дитиною проводиться з урахуванням його індивідуальних і вікових особливостей, направлена на формування у нього самостійності, навиків самообслуговування,
праці і культури поведінки, уміння жити і працювати в колективі. Разом з формуванням системи певних якостей, поглядів і переконань в зміст виховання аномальної дитини входить рішення певних виховних завдань, пов'язаних з питаннями розумового, трудового, етичного, естетичного, правового
і фізичного виховання. Виховання аномальної дитини вимагає делікатного, тактовного відношення тих, що оточують до його психічних або фізичних недоліків, що виключає фіксацію уваги на дефекті, неповноцінність, що підкреслює його. Важливо виховати у дитини оптимізм і упевненість, сформувати здатність долати труднощі, стимулювати його компенсаторні можливості, орієнтувати на позитивні якості і разом з тим розвинути здібність до критичної оцінки своїх дій і вчинків.

3. Навчання і розвиток дітей з проблемами в розвитку ~ це цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навиків діяльності, основний прожиток підготовки і праці. У ході навчання здійснюються меті освіти і виховання. Спеціальна педагогіка займається питаннями спеціальної дидактики (теорії освіти і навчання аномальних дітей). Завдання, зміст, принципи, організація учбового процесу розробляються для кожного конкретного типу спеціального учбового закладу з урахуванням глибини і характеру дефекту. Залежно від цього вибираються методи навчання, наочні і технічні засоби, вирішується проблема диференціації навчання. Ця проблема є однією з головних як в спеціальній педагогіці, так і в спеціальній психології. На думку Т. А. Власової, мета всіх розділів цих наук — визначення тих умов навчання і виховання, які найадекватніше враховують особливості розвитку аномальної дитини і максимально сприяють подоланню відхилень, що є у нього. Наприклад, результатом вдосконалення диференціальної діагностики було виявлення дітей із затримками психічного розвитку серед неуспішних учнів в масовій школі. При підборі системи і методів навчання для аномальної дитини враховується також вік дитини, час виникнення дефекту. Особливе значення має момент втрати слуху (чи встигла розвинутися мова) або зору (чи збереглися зорові уявлення).

4. Розвиток аномальної дитини більшою мірою, чим нормального, залежить від навчання. Тому за відсутності навчання або його невчасному початку завдається непоправного збитку розвитку аномальних дітей, гальмується формування їх психічних функцій, заглиблюється відставання від нормальних однолітків; при складних дефектах можливості розумового розвитку можуть виявитися нереалізованими.

Очевидно, що виховання і навчання повинні носити розвиваючий характер, враховуючи зону найближчого розвитку, тобто той запас потенційних можливостей функцій аномальної дитини, що формуються, які він ще не може реалізувати самостійно, але вже реалізує за допомогою педагога. Згідно Л.С. Виготському, зона найближчого розвитку визначає не тільки наявні можливості, але і перспективу психічного розвитку аномальної дитини. Навчання повинне стимулювати перехід зони найближчого розвитку в актуальний розвиток, тобто з часом керівництво педагога стає зайвим, а рішення завдань дитиною — самостійним. Це і складає внутрішній взаємозв'язок між навчанням і розвитком, при якій правильно організоване навчання веде за собою розвиток, спираючись на психічні функції, що формуються.

Центральною проблемою спеціальної дидактики є проблема трудового навчання і виховання. У спеціальних школах праця має особливе значення, оскільки не тільки готує учнів до життя і доступної професійної діяльності, але і сприяє відновленню порушених хворобою функцій, ослабленню дефектів розумового і фізичного розвитку. Набуваючи трудових умінь і навиків, діти дістають можливість усестороннього розвитку.

5. Корекційно-виховна робота, корекція (від латів. соrrectio— виправлення). Ми вже звертали увагу на той факт, що під корекцією мається на увазі як виправлення окремих дефектів (наприклад, корекція вимови або зору), так і цілісний вплив на особу аномальної дитини в цілях досягнення позитивного результату в процесі його навчання, виховання і розвитку. Усунення або згладжування дефектів розвитку пізнавальної діяльності і фізичного розвитку дитини позначається поняттям «Корекційно-виховна робота».

Корекційно-виховна робота представляє систему комплексних заходів педагогічної дії на різні особливості аномального розвитку особи в цілому, оскільки всякий дефект негативно впливає не на окрему функцію, а знижує соціальну повноцінність дитини у всіх її проявах. Вона не зводиться до механічних вправ елементарних функцій або до набору спеціальних вправ, що розвивають пізнавальні процеси і окремі види діяльності аномальних дітей, а охоплює весь учбово-виховний процес, всю систему діяльності спеціальних установ. Корекційно-виховному завданню підпорядковані всі форми і види класної і позакласної роботи в процесі формування у школярів загальноосвітніх і трудових знань, умінь і навиків. На ранніх етапах навчання і розвитку ця робота передбачає збагачення уявлень аномальних дітей про навколишню дійсність, формування навиків самообслуговування, довільних рухів і інших видів діяльності залежно від типів спеціальних шкіл і віку їх вихованців. Надалі корекційно-виховна робота здійснюється в процесі навчання аномальних дітей загальноосвітнім знанням. Великі можливості для корекційно-виховної роботи відкриває трудове навчання, в процесі якого формуються не тільки професійні уміння, але і виховуються навики планування своєї роботи, уміння керуватися словесними інструкціями, критично оцінювати якість роботи і т.п. Таким чином, трудова діяльність має різностороннє значення в навчанні і розвитку аномальних дітей, а трудові процеси роблять винятковий вплив на корекцію дефектів їх розумового і фізичного розвитку.

Важливе значення має коректувально-виховна робота для формування емоційно-вольової сфери аномальних дітей і виправлення окремих особових недоліків і відхилень в поведінці. Коректувально-виховна робота враховує індивідуальні особливості дітей із застосуванням в необхідних випадках охоронного режиму або відповідних форм навчання, стимулюючих інтенсивну розумову діяльність. З метою корекції недоліків важливо створити умови для спілкування аномальних дітей з що нормально розвиваються. У ряді випадків аномальним дітям необхідні лікувально-корекційні заходи (лікувальна фізкультура, масаж, гімнастика артикуляції і дихальної, застосування медикаментозних засобів і ін.).

Система коректувально-виховної роботи будується на активному використанні підлягаючих зберіганню можливостей аномальної дитини, «пудів здоров'я», а не «золотників хвороби», по образному виразу Л.С. Виготського, що дозволяє розвивати порушені і ослаблені функції, вищі психічні процеси, без яких немислимі діяльність і існування людини. Залежно від типів спеціальних шкіл варіюються форми і методи корекційно-виховної роботи роботи, але всі вони направлені на різносторонній фізичний і психічний розвиток дітей.

6. Компенсація (від латів. compensatio — - відшкодування, урівноваження) — заміщення або перебудова порушених або недорозвинених функцій організму. Це складний, багатообразний процес пристосовності організму унаслідок вроджених або набутих відхилень. Завдання спеціально організованого навчання і виховання дітей з порушеннями психічного розвитку полягає в тому, щоб знайти ефективні шляхи компенсації порушених функцій. Компенсація внутрісистемна здійснюється за рахунок збережених нервових елементів постраждалих структур. Компенсація міжсистемна здійснюється шляхом перебудови функціонування системи і включення в роботу нових елементів з інших структур за рахунок виконання не властивих їм раніше функцій. Найчастіше спостерігаються обидва типи компенсації функцій. А. Адлер підкреслював роль соціального чинника. Л. С. Виготський обґрунтував розуміння компенсації як синтезу біологічного і соціального чинників. Це мало велике значення для розвитку. У процеси компенсації включаються і біологічні, і соціальні чинники.

Вивчаючи дітей з порушеннями розвитку, психологи намагалися відповісти на питання: «У якому ступені пошкоджена їх психіка і що саме залишилося у них із звичайного інвентарю здорової дитини?» Ці психологи обмежилися негативною характеристикою фізично дефективної дитини (сліпі, глухі і т. д.), вони частково мали рацію, оскільки мова йшла про вивчення долі тих функцій, з якими народжується дитина на світ і які у фізично дефективної дитини виявляються постраждалими. Але залишатися на ґрунті такої негативної характеристики не можна. Це означало б пропустити найістотніше. Поряд з негативною характеристикою дефективного потрібно дати і позитивну.

В процесі набуття досвіду дитина вчиться відшкодовувати свої природні недоліки. На базі натуральної «дефективної поведінки» виникають культурні прийоми і навики, які компенсують дефект і що дають можливість справитися з недоступними завданнями новими шляхами (обхідний шлях). «Дефективна натуральна поведінка» обростає компенсуючою культурною, створюється певна культура дефекту, таким чином, фізично дефективний отримує, окрім негативної характеристики, ще і характеристику позитивну. Її-то і повинен вивчати психолог.

Ще в 1905 році німецьким психологом А. Адлером була закладена основа своєрідного вчення про особу, яке багато що пояснює нам в розвитку психіки і поведінки дитини з відхиленнями. Увага Адлера, тоді ще і лікаря, що мав справу із захворюваннями внутрішніх органів, була обумовлена тим фактом, що хворі, що страждали на серйозне захворювання якого-небудь органу, все ж таки яким-небудь чином справлялися з цим недоліком (найпростіше справа йде з парними органами, в інших випадках схема складніша). Багато з непарних органів нашого тіла можуть бути уражені повністю. Проте і в цьому випадку, як показав Адлер, люди не тільки справляються з цими порушеннями, відшкодовувавши природжені недоліки, але навіть частково надкомпенсують їх.

Основним механізмом компенсації і надкомпенсації порушення є те, що воно стає центром уваги індивіда і над ним створюється відома «психологічна надбудова», що намагається компенсувати природний недолік наполегливістю, вправами і перш за все відомою культурою виправлення цієї порушеної функції (якщо вона слабка) або інших заміщаючих функцій (якщо вона зовсім відсутня). В результаті виходить несподівана картина: людина із слабким зором, який не дає йому порівнятися з іншими, робить її неповноцінною, ставить це порушення в центр своєї уваги, направляє на нього нервово-психічну діяльність, розвиває особливе уміння максимально користуватися тими зоровими даними, які він отримує, і стає людиною, у якої зір стоїть в центрі його роботи. Порушення, яке в першу чергу знижує психіку, робить її слабкою, уразливою, може служити стимулом до розвитку, може і піднімати її, робити її сильнішою.

При глухоті міміка перестає бути простим шляхом зображення емоцій, а стає найважливішим комунікативним засобом, поки досконаліші прийоми (читання з губ, тактильна мова) не замінять цей примітивний зв'язок, також ми можемо привести випадки ампутації кінцівок. Людина може відновити свою повноцінну діяльність лише за допомогою штучної кінцівки. Привчання користуватися їм перебудовувало характер такого суб'єкта. У роки війни «психіка протеза» указувала на ряд особливостей в користуванні цими штучними руками і ногами.

Джеймс указував: «Особа кінчається не кінчиком його пальця, а шкарпеткою черевика, і черевики, капелюх, одяг так само входять до складу особи, як голова, волосся і нігті». Поняття культури особи не кінчається за межами організму, а вивчення культури звичок дає матеріал до розуміння поведінки. Багато фізичних дефектів компенсуються «стратегією костюма», який приймається як доповнення і виправлення особи. Фізичні недоліки, як і окремі психічні порушення, компенсуються не тільки зовнішніми прийомами, але і організацією, орієнтуючою характер всієї особи, що може з'явитися могутнім стимулом до культурної реорганізації особи. Психологові потрібно лише уміти розрізнити можливості компенсації і користуватися ними. Процес компенсації спирається на значні резервні можливості вищої нервової діяльності. Цей процес типовий і для тварин при порушенні або втраті якої-небудь функції, будучи проявом біологічної пристосовності організму, яка встановлює його рівновагу з середовищем. Компенсація порушених функцій у людини має якісно інший характер. Вона «представляє глибоко своєрідний процес розвитку всіх сторін особи, в основі якого лежить єдність біологічних і соціальних явищ. Що визначають в розвитку процесів компенсації у людини є свідома трудова діяльність і суспільні відносини, в які він вступає в процесі цієї діяльності».

У аномальних дітей в процесі компенсації відбувається формування нових динамічних систем умовних зв'язків, виправлення порушених або ослаблених функцій, розвиток особистості. Специфічний розвиток аномальних дітей, викликаний порушенням однієї з систем організму і його функцій, проходить на тлі активізації захисних засобів і мобілізації резервних ресурсів, що чинять опір настанню патологічних процесів. Тут і виявляються потенційні можливості компенсації. Спеціальне навчання і виховання відкривають широкі можливості розвитку функцій.

Ми вже згадували вище про те, що у зв'язку з цим Л. С. Виготський говорив про закон перетворення мінуса дефекту в плюс компенсації, оскільки позитивна своєрідність дефективної дитини і створюється в першу чергу не тим, що у неї випадають ті або інші функції, спостережувані у нормального, але тим, що випадання функцій викликає до життя нові утворення, що представляють в своїй єдності реакцію особи на дефект, компенсацію в процесі розвитку. Якщо сліпа або глуха дитина досягає в розвитку того ж, що і нормальна, то діти з дефектом досягають цього іншим способом, іншими засобами, і для педагога особливо важливо знати своєрідність шляху, по якому він повинен вести дитину.

При цьому оптимальний розвиток функцій підлягаючих зберіганню органів, що заміщають уражений орган, Л. С. Виготський пояснює не їх особливою природженою будовою у аномальної дитини, а активним функціонуванням, викликаним життєвою необхідністю. У розвитку аномальної дитини провідну роль грає не первинний дефект, а його вторинні соціальні наслідки, його соціально-психологічна реалізація. Процеси компенсації не в змозі повністю виправити дефект, але вони допомагають подолати утруднення, що створюються дефектом.

7. Сімейне виховання — активний чинник реабілітації. Спільні зусилля сім'ї і школи забезпечують залучення аномальної дитини до активної суспільно корисній діяльності, виявлення його трудових можливостей і вибір доступної професії.

З кожним роком розширюються можливості реабілітації. Наукові і технічні досягнення удосконалюють методи і прийоми реабілітації. Новітні засоби навчання і сучасна апаратура, вживані в школах для глухих (наприклад, прилади, що перетворюють звучну мову в оптичні сигнали) і сліпих, підвищують результативність навчання і компенсують недоліки розвитку.

Дата добавления: 2014-01-07