КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Загальні закономірності зміни галузевої структури світової економіки
Умови формування та різностадійність розвитку світового господарства
Системотворчу роль у світогосподарських процесах відіграють динамічні географічне, суспільно-економічне та інформаційне середовища Географічне середовище репрезентує для потреб господарства землю (і як засіб праці, і як технологічно-операційну базу) і все розмаїття мінеральних та природно-кліматичних ресурсів. У суспільно-економічному середовищі важливе врахування особливостей співвідношення укладів і систем власності, характеру взаємодії 271 держави та приватного капіталу (в тому числі національного капіталу і транснаціональних корпорацій), нарешті, особливостей співвідношення політичних (геополітичних) та економічних (геоекономічних) сил, за якими стоять політичні, економічні й стратегічні інтереси тих чи інших держав та їхніх правлячих еліт. Дедалі вагомішого значення у світогосподарських процесах набуває інформаційне середовище, що є проявом настання ноосферної цивілізації. Суть не тільки у глобалізації потоків різноманітної інформації: формується єдине поле ідей, наукового знання, відбувається взаємопроникнення систем цінностей, стереотипів поведінки, духовних досягнень людства. Взаємопов’язані господарським процесом підсистеми та мережі названих середовищ забезпечують умови формування функціонально- галузевої та територіально-галузевої структур світового господарства. На початку XXI ст. світове господарство має такі пересічні структурні ІГХхарактеристики. Чисельність населення — 6,5 млрд осіб, економічно активне населення — до 3 млрд осіб, із них 1/5 зайняті у промисловості, понад 1/3 — у сільському господарстві. В середньому на душу населення у світі продукується близько 4 тис. дол. ВВП на рік. Із них 8 % ВВП дає сільське господарство, 37 % — промисловість, понад 50 % — обслуговувальні галузі (за даними Світового банку.
Суть у тому, що економіка країн і регіонів світу різко диференційована (табл. 12.2), і це є виявом різностадійності їхнього розвитку.
Галузева структура зайнятості у країнах різних типів, дані за 2001—2003 pp. (%, кожна країна — 100 %)
* у тому числі послуги страхування, операції з нерухомістю та ін. ** побутове та виробниче обслуговування, управління, інформаційно-технологічна діяльність, туризм та ін.
Джерело: International Labour Statistcs. ILO. U.N., 2004
Група економічно розвинутих країн з рисами постіндустріального розвитку налічує лише півтора—два десятки держав, де мешкає 1/6— 1/7 населення планети, але виробляється понад 3/4 промислової продукції світового господарства, в тому числі 4/5 продукції машинобудування. Потужний виробничий потенціал нагромаджений нині як у Північній Америці, особливо у США, так і в Західній Європі та Японії. У групі середньорозвинутих країн з перехідною економікою також сформувалися доволі високий технічний потенціал і сучасні механізми ринкової економіки, але їхнє господарство має поки що скромніші економічні показники порівняно з розвинутими країнами. В цій групі можна вирізнити такі підгрупи. Перша — країни, в яких індустріальні перетворення відбувалися із запізненням. Це Іспанія, Португалія, Туреччина, Греція тощо. Друга підгрупа — нові індустріальні країни. На сході Азії це так звані далекосхідні «тигри» (або «дракони») — Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур, у перспективі й інші держави; в Латинській Америці — Мексика, Бразілія, Аргентина, Чілі, Уругвай та ін. Постсоціалістичні країни з перехідною економікою, що стали на шлях побудови ринкового господарства, мають потужну індустріальну базу і розгалужений агропромисловий комплекс. Серед постсоціалістичних країн вирізняють країни Євразії та незалежні країни – колишні республіки СРСР. До постсоціалістичних країн Євразії в Центральній Європі належать Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія; в Азії — Монголія. Молодими незалежними державами на теренах колишнього Радянського Союзу стали Росія, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан. Але на сучасному етапі постсоціалістичним країнам бракує капіталу, а в більшості галузей (особливо в сільському господарстві, легкій промисловості, торгівлі) використовуються застарілі техніка і технологія. Країни, що розвиваються, — це понад 120 держав Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії, в яких проживає більша частина населення Землі. Багато з них стали незалежними тільки від середини (або від 60—70-х років) XX ст., частина має досить тривалий досвід самостійного розвитку, зокрема країни Латинської Америки, які здебільшого здобули незалежність протягом XIX ст.
Країни, що розвиваються, відрізняються одна від одної не тільки розмірами території, кількістю населення, природними умовами, історичними особливостями розвитку, а й структурою господарства, науково-технічним потенціалом. Звідки можна виділити кілька підтипів цих країн. Країни з порівняно зрілою структурою господарства — це, наприклад, Індія, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Індонезія — в Азії; Венесуела, Перу, Колумбія, Еквадор, Ямайка тощо — в Латинській Америці; Марокко, Туніс, Єгипет та інші — в Африці. Своєрідний підтип утворюють нафтодобувні країни, що розвиваються. Це Саудівська Аравія, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, а також Ірак, Іран та ін. Завдяки величезним надходженням від торгівлі нафтою вони мають сприятливі можливості для розвитку сучасного господарства, фінансової сфери, містобудування та соціальної сфери. Численним є підтип найменш розвинутих країн. Це країни з надзвичайно слабким розвитком продуктивних сил. їм майже нічого запропонувати на світовий ринок. У країнах цього підтипу переважають традиційна система господарства, докапіталістичні (здебільшого феодальні) відносини. У сільському господарстві працює 85—90 % населення, промисловість перебуває в зародковому стані. До найбідніших належать 20—30 країн світу, серед яких Ангола, Ефіопія, Сомалі, Танзанія, Чад, Мозамбік, Буркіна, Гвінея-Бісау, Малаві та інші — в Африці; Кампучія, Бангладеш, Ємен, Афганістан тощо — в Азії.
Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 464; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |