Теорія і практика дитячої дошкільної корекційної педагогіки і спеціальної психології

В даний час активно розвиваються теорія і практика дитячої дошкільної корекційної педагогіки і спеціальної психології. Перед медико-психолого-педагогічними службами стоїть завдання поглибленого вивчення особливостей психічного розвитку кожної дитини для визначення адекватних індивідуалізованих заходів корекційно-виховної, розвиваючої і лікувально-профілактичної дії.

Одні порушення носять центральний характер, інші — периферичний. У одних випадках порушується мовленнєвий або інтелектуальний розвиток, в інших виявляється сенсорний дефект (порушення слуху, зору і т. д.), іноді порушення стосуються рухової сфери. Одні порушення більш легкі, інші носять важку органічний характер. Останнім часом частіше зустрічаються не важкі, а слабо виражені (або, як їх ще називають, парціальні, часткові) порушення, але в їх комбінозі (поєднанні), що робить скрутним їх виявлення, оцінку і організацію коректувальної дії.

Комплексна психолого-педагогічна корекційна дія на дітей дошкільного віку з відхиленнями в розвитку здійснюється на основі ряду методолого-методичних принципів:

♦ системності;

♦ послідовності в роботі;

♦ диференційованого і індивідуального походу до дитини;

♦ принципу доступності і ін.

Одним з першочергових і найбільш важливих є онтогенетичний принцип, який має на увазі врахування вікових, психофізичних особливостей дітей, характеру порушення, що є у них. Цей принцип орієнтує корекційну дію на усунення або згладжування, корекцію або компенсацію порушень інтелектуального, мовного, сенсорного, рухового і емоційного дефекту, на створення повноцінної основи для подальшого саморозвитку особистості, який можливий тільки при сформованості ключових ланок розвитку.

Діяльнісний принцип — один з найважливіших принципів коректувального виховання і навчання. Він має на увазі проведення роботи з дитиною при організації спільної з нею діяльності.

Недорозвинення органів слуху і зору позбавляє дитину найважливіших джерел інформації, що призводить до затримки психічного і мовного розвитку, особливо якщо дитина позбулася слуху або зору в ранньому віці. Ступінь вираженості відставання в психічному розвитку залежить від причин, тяжкості і часу виникнення порушення слуху або зору. Чим раніше і важче порушені слух або зір, тим більше виражена у дитини затримка психічного і мовленнєвого розвитку. Недорозвинення всіх компонентів мовлення (звуковимови, словника, граматичної будови, зв'язного мовлення) гальмує формування абстрактно-логічного мислення дитини. Велике значення для стану дитини має і характер коректувальної дії.

Соціальна адаптація дітей з порушеним слухом або зором часто ускладнюється емоційними і поведінковими розладами, які формуються як вторинні відхилення із-за первинного дефекту і соціальної депривації, що виникає із-за раннього госпіталізму (тривалого перебування маленької дитини в лікувальній установі), неадекватних умов виховання дитини в сім'ї. Поведінкові і емоційні порушення дітей з такими дефектами можуть бути обумовлені і наявністю органічного ураження центральної нервової системи.

У дітей з порушенням зору (сліпих або слабозорих) відмічається обмеженість знань і уявлень про навколишній світ, недостатність абстрактного мислення, неточне наочне співвіднесення слів. Порушення зору гальмує розвиток рухових навиків, у дітей невисока моторна активність, оптико-просторове недорозвинення, загальна повільність, підвищена стомлюваність і виснажуваність.

Стан психічних процесів дітей з порушеннями зору залежить від мікросоціального середовища, від стимулювання загальної і мовної активності дитини і від ряду інших чинників.

При сенсорній алалії основним симптомом є порушення в тому або іншому ступені розуміння зверненого мовлення: у одних випадках дитина зовсім не розуміє мову, в інших випадках прислухається до звучання мови, розуміє окремі слова, а в легших випадках розуміє просту обернену мову, але у нього недостатньо сформовано фонемне сприйняття, немає тонких акустичних дифе-ренціювань, немає вищого акустичного аналізу і синтезу. Це пов'язано з незрілістю кори головного мозку. Сенсорна алалія зустрічається рідше, ніж моторна. Логопедична робота складна, прогноз достатньо невизначений, особливо у важких випадках.

Великий теоретичний і практичний інтерес представляє диференціальна діагностика, що дозволяє «розвести», відрізнити дітей з сенсорною алалією від дітей з пониженим слухом (глухих або слабочуючих). За останніми науковими даними, при сенсорній алалії може бути (а може і не зустрічатися) деяке зниження слуху, але не воно є таким, що веде в картині дефекту: дитина не розуміє зверненого до неї мовлення не тому, що не чує, вона не розуміє те, що безумовно чує.

Перевірка слуху у дитини з сенсорною алалією утруднена. Рекомендується проводити декілька (8-10) апаратурних досліджень слуху (аудіометрій), а при звіренні аудіограм орієнтуватися на найбільш часті збіги.

Встановлено декілька діагностичних показників для розрізнення дитини з сенсорною алалією і слабочуючої. У їх числі наступні:

1) слабочуюча має постійний поріг сприйняття (в різний час доби в різних умовах вона чує однаково), а у дитини з сенсорною алалією наголошується мерехтлива непостійність слухової функції: то вона чує і розуміє тихіше, то не сприймає гучнішого звучання. Непостійність показників аудіометричного дослідження свідчить про порушену працездатність незрілих кліток кори головного мозку. Незрілі клітини мозку дуже стомлюються, в них не можуть нормально протікати процеси вищого акустичного аналізу і синтезу, не можуть чергуватися процеси збудження і гальмування, тому в різних умовах виявляються різні показники слухового сприйняття. Збільшення (посилення) гучності звучання покращує сприйняття слабочуючої дитини. Дитина ж з сенсорною алалією на гучні, а тим більше надгучні звуки не реагує; тихіше, спокійніше звучання дитина сприймає краще, ніж звуки підвищеної гучності, які викликають в незрілих мозкових клітках позамежне охоронне гальмування, мозок як би сам щадить себе, вимикаючись з роботи;

2) слабочуюча краще чує при використанні слухового апарату. А дитина з сенсорною алалією користуватися слуховим апаратом не може: скаржиться на біль у вухах, в голові; посилення
звуків стає для нього неприємним подразником. При сенсорній алалії у ряді випадків буває гіперакузія — підвищена чутливість до тихих звуків, байдужих для оточуючих (шум м'ятого паперу, вода, що капає з крана, і ін.). Слабочуюча до таких тихих звуків відноситься байдуже, не реагує на них, а дитина з сенсорною алалією переживає при цьому неприємні відчуття. До речі, це зайвий раз підкреслює збереження слуху у дітей з алалією. Голос слабочуючої позбавлений звучності, він тихий, глухий,
у дитини ж з сенсорною алалією голос гучний, дзвінкий, нормальний;

3) із слабочуючою дитиною легше налагодити контакт, ніж з дитиною, страждаючою сенсорною алалією.

Диференціація слабочуючих і дітей з сенсорною алалією утруднена, але необхідна, бо залежно від характеру порушень по-різному будується корекційно-виховна дія.

Дата добавления: 2014-01-07