Види підприємств

Законодавець розподіляє підприємства на види за низкою критеріїв.

1. За формою власності на майно, що служить основою господар­ської діяльності підприємств. В Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підпри­ємство колективної власності);

Утім відповідно до Розділу I Книги 3 (право власності та інші ре­чові права) ЦК України право власності в Україні існує у формах при­ватної, державної та комунальної власності. Закон України «Про власність», який втратив чинність 20 червня 2007 р., поряд із зазна­ченими формами власності, відокремлював колективну власність. Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97 затверджено Держав­ний класифікатор форм власності (ДК 001:2004) та Державний класи­фікатор організаційно-правових форм господарювання (ДК 002:2004). При цьому у Державному класифікаторі форм власності не передбаче­но колективної форми власності, тоді як у Державному класифікаторі організаційно-правових форм господарювання, серед інших організаційно-правових форм названо колективне підприємство як під­приємство, що діє на основі колективної власності (див. п. 3. 1. 3 Кла­сифікатора).

Серед підприємств колективної власності в чинному ГК Україні названі виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом. Саме ж підприємство колективної власності за ст. 93 ГК України визнається як корпоративне або унітарне підприєм­ство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).

2. За розміром іноземної інвестиції у статутному фонді підпри­ємства останні поділяються на підприємства з іноземними інвестиці­ями (підприємства, у статутному фонді яких іноземна інвестиція ста­новить не менш як десять відсотків) та іноземні підприємства (підпри­ємства, у статутному фонді яких іноземна інвестиція становить сто відсотків).

3. За кількістю працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працю­ючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньо­річним курсом Національного банку України щодо гривні. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньо­річним курсом Національного банку України щодо гривні. Усі інші підприємства визнаються середніми.

4. За способом утворення (заснування) та формування статутно­го фонду вирізняють унітарні та корпоративні підприємства.

Унітарним, згідно з ч. 4 ст. 63 ГК, є підприємство, яке створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Види унітарних підприємств. Насамперед це приватне підприємство з одним засновником. Базою для створення такої організаційно - правової форми як приватне підприємство є ГК (ст. ст. 63, 113). ЦК, хоча і не містить такої форми, проте дає визначення права приватної власності та її об'єктів (ст. 325).

Приватним підприємством, відповідно до ст. 113 ГК, визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи. Приватне підприємство з одним засновником діє на основі приватної власності фізичної або юридичної особи — суб'єкта господарювання.

Тому для визначення правового статусу приватного підприємства найважливішим є встановлення правової належності майна, що передається як внесок до його статутного фонду — ним має бути саме майно, що знаходиться у приватній і, відповідно, не знаходиться у комунальній або державній власності.

Засновником приватного підприємства може бути фізична особа (фізичні особи — при заснуванні приватного підприємства з декількома засновниками) — громадянин України, іноземець або особа без громадянства або одна юридична особа, що має статус суб'єкта господарської діяльності (ст. 55 ГК). Спільного заснування приватного підприємства фізичними і юридичними особами, а також декількома юридичними особами, на відміну від господарського товариства, законодавство не передбачає.

Приватне підприємство з одним засновником діє як на основі праці його засновника, так і з використанням найманої праці. Законодавство не забороняє (і не примушує) засновнику самостійно займатися видами діяльності, визначених статутом приватного підприємства. У разі залучення до цієї діяльності інших осіб на умовах трудового договору, їх наймання здійснюється на підставах і в порядку, передбаченому законодавством України про працю.

Інші ознаки приватного підприємства співпадають із загальними ознаками підприємства як організаційно-правової форми господарювання, розглянутими нами раніше.

Одним із видів приватних підприємств є фермерське господарство. Фермерське господарство – це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявляли бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробною та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках наданих їм для ведення господарської діяльності.

Фермерське господарство (далі – ФГ) як суб’єкт господарювання найповніше відображає товарно – підприємницькі засади аграрного господарювання на землях сільськогосподарського призначення є юридичною особою, яка здійснює діяльність відповідно до Земельного кодексу України(в частині права власності на землю і землевикористання), відповідно до Закону України від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство» (далі – Закон) та статуту.

ФГ базується на сімейно – родинних відносинах. Відповідно до ст. Закону членами такого господарства можуть бути: подружжя, батьки, діти, які досягли 14 – річного віку, інші члени сім’ї та родичі. ФГ є його засновник або інша визначена в статуті особа, яка пройшла конкурсний відбір на право його створення у районній (міській) професійній комісії з питань створення фермерських господарств. Допускається залучення до роботи у ФГ також і найманих працівників, які працюють за трудовим договором (контрактом) і не є членами господарства.

Землі ФГ, які є основою створення ведення господарства згідно ст. 12 Закону можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Законом не встановлено мінімального розміру земельних ділянок ФГ, а максимальний згідно п. 13 Перехідних положень Земельного кодексу України загальною площею до 100 гектарів на праві власності, хоча ця площа може бути збільшена у разі спадкування земельних ділянок за законом. Розмір земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди не обмежується.

Державна реєстрація ФГ проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районних адміністраціях за місцезнаходженням земельної ділянки або місцем проживання його голови.

Правовий статус підприємств, заснованих на власності об'єднання громадян, залежить від конкретної організаційно-правової форми таких підприємств, а також від виду об'єднання — засновника. Поряд із ГК(ст. 112), він визначається законами України від 16 червня 1992 р. № 2460-ХІІ «Про об'єднання громадян», від 5 квітня 2001 р. № 2365 «Про політичні партії в Україні».

Згідно з ч. 1 ст. 112 ГК підприємством об'єднання громадян є унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

Унітарним підприємством є підприємство об'єднання громадян. Це означає, що за змістом ч. 4 ст. 63 ГК воно створюється одним засновником — об'єднанням громадян, який виділяє необхідне для його діяльності майно. Наявність інших співзасновників у підприємства об'єднання громадян — громадян, юридичних осіб-суб'єктів господарської діяльності або інших об'єднань громадян тощо виключається.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про об'єднання громадян» об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. При цьому такі формування, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), визнаються політичною партією або громадською організацією.

Об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Воно набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Окрім того, політичні партії також мають право на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури, інших агітаційне-пропагандистських матеріалів, виробів з власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших політичних заходів.

Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств.

Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством України та установчими документами. Окремі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими органами управління на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань громадян.

Загальні положення ст. 24 Закону України «Про об'єднання громадян» дозволяють зареєстрованим об'єднанням громадян з метою виконання статутних завдань і цілей здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій зі статусом юридичної особи, а також засновувати підприємства. Положення ч. З ст. 112 ГК передбачають, що засновником підприємства об'єднання громадян є відповідне об'єднання громадян, що має статус юридичної особи, а також об'єднання (спілка) громадських організацій у разі, якщо його статутом передбачено право заснування підприємств. Проте політичні партії, створювані ними установи і організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, підприємств, що здійснюють продаж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою, проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших суспільно-політичних заходів, а також самим займатись господарською та іншою комерційною діяльністю. Фактично виступати засновниками підприємств, як повноцінних суб'єктів господарювання, можуть лише громадські організації.

Підприємство об'єднання громадян засновується для здійснення господарської діяльності.

Засновані підприємства об'єднання громадян мають статус юридичних осіб і здійснюють свою діяльність з використанням майна, що належить їм на праві оперативного управління або господарського відання, відповідно до цілей і завдань, передбачених їх установчими документами.

При цьому об'єднання громадян не відповідає за зобов'язаннями створеного підприємства, а підприємство не відповідає за зобов'язаннями об'єднання громадян, крім випадків, встановлених установчими документами та законом (ч. 2 ст. 219 ГК).

Принципово важливим аспектом створення подібних підприємств є і те, що вони, як правило, провадять просвітницьку діяльність, виконують дослідження соціологічного та загальнодержавного значення, які наприклад, висвітлюють нагальні проблеми регіонального характеру. Крім того вони можуть займатися і суто комерційною діяльністю із виконання робіт та надання послуг стороннім фізичним та юридичним особам (з урахуванням вищевказаних обмежень стосовно політичних партій). Таким чином, підприємства, що засновані об'єднаннями громадян, не тільки матеріально підтримують своїх засновників, а і значною мірою заощаджують бюджетні кошти, беручи на себе виконання низки робіт та надаючи послуги, яких потребує суспільство.

Правовий статус підприємств, заснованих на власності релігійних організацій, визначається ст. 112 ГК, а також спеціальним актом — Законом України від 23 квітня 1991 р. № 987-ХП «Про свободу совісті та релігійні організації». Судова практика з відповідних питань узагальнена в роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р. № 02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

За змістом ч. 1 ст. 112 ГК підприємством релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання її статутних завдань. Це визначення фактично відповідає визначенню підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян, оскільки ГК одними і тими самими положеннями визначає ці два види підприємств. Тому під час характеристики підприємства, заснованого на власності релігійної організації, ми будемо звертатися до відповідних ознак підприємства об'єднання громадян.

Підприємство, засноване на власності релігійної організації, є унітарним і характеризується наявністю одного засновника — релігійної організації.

Відповідне підприємство засновується на власності релігійної організації.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.

Відповідне майно може використовуватися релігійною організацією на її розсуд, в тому числі як база для створення підприємства.

Підприємство, засноване на власності релігійної організації, створюється для здійснення господарської діяльності.

Як і у разі з підприємствами об'єднань громадян, підприємства, засновані на власності релігійних організацій можуть бути як суб'єктами підприємницької діяльності (продавати предмети культу, надавати послуги віруючим тощо), так і некомерційними господарськими організаціями (здійснювати благодійну діяльність, розподіляти гуманітарну допомогу тощо).

Господарська діяльність, заради здійснення якої засновується підприємство релігійної організації, покликана досягти мети, передбаченої в статуті такої організації.

Згідно з ч. 4 ст. 112 ГК (ст. 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації») релігійні організації у порядку, визначеному чинним законодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають права, юридичної особи. Статутними завданнями, у свою чергу, є задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру (ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»). Зважаючи на це, господарська діяльність заснованого релігійною організацією підприємства повинна стосуватися завдань задоволення релігійних потреб громадян. Наприклад, видавниче підприємство може випускати культову літературу, реставраційно-будівельне — проводити відновлювальні роботи тощо.

Державне унітарне підприємство відповідно до ст. 73 ГК є підприємством, що утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова «державне підприємство». Таке підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Щодо організаційної структури підприємства, то воно може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає)керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Він може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом)відповідно до закону.

Усі громадяни, які своєю працею беруть участь у діяльності підприємства на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини становлять його трудовий колектив. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Державне унітарне підприємство утворюється на базі відокремленої частини державної власності. Згідно зі ст. 326 ЦК у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, що належать державі Україна. На сьогодні орієнтовний перелік об'єктів державної власності міститься у п. 2.4 Класифікації форм власності ДК 001:2004, затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97, відповідно до якого об'єктами права державної власності є майно:

­ державних та казенних підприємств, державних організацій, установ та закладів, що діють на основі державної власності (ст. 73 ГК);

­ акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності (ст. 141 ГК);

­ яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації;

­ державних господарських об'єднань, які утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо) (ст. 120 ГК).

Саме на базі цього майна функціонують державні підприємства; самі вони, точніше — їх майнові комплекси — теж є об'єктами права державної власності (див. наведений перелік).

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління (ч. З ст. 73 ГК). Воно не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Частина державної власності, що входить до статутного фонду державного унітарного підприємства, як правило, не поділяється на частки. За визначенням унітарного підприємства (ч. 4 ст. 63 ГК) його статутний фонд не поділяється на частки (паї), відповідно, статутний фонд державного унітарного підприємства не поділяється на частки взагалі.

Державне унітарне підприємство створюється компетентним органом державної влади.

Згідно з ч. 2 ст. 326 ЦК від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади, їх компетенція, в тому числі щодо розпорядження державним майном, визначається нормативними актами, юридична сила яких варіюється залежно від того, у якій сфері вони діють.

Загальні питання щодо компетенції органів державної влади в сфері управління державним майном визначаються Декретом Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», ст. 1 якого на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи виконавчої влади покладає здійснення функцій щодо управління майном, що є у державній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України. Відповідні органи, зокрема, приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на державній власності, затверджують їх статути (положення), контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень).

Відповідно, орган державної влади, до сфери управління якого входить державне підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених його компетенцією.

Зважаючи на те, що базою для створення державного підприємства є державне майно, держава приділяє підвищену увагу використанню закріпленого за ним майна; його правовий статус характеризується наявністю обмежень, що не є характерними для юридичних осіб інших форм власності.

Так, окрім закріплення майна за державним підприємством не на праві власності, а на праві господарського відання (ст. 136 ГК) або оперативного управління (ст. 137 ГК), передбачені обмеження на передачу безоплатно належного державному підприємству майна, встановлено правило щодо відчуження належних такому підприємству основних фондів за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, як правило, на конкурентних засадах (ч. 5 ст. 75; див також ч. 4 ст. 77 ГК), заборонено виступати засновниками підприємств будь-яких організаційних форм та видів, господарських товариств, кооперативів (ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів від 31 грудня 1992 р. № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств») тощо.

Законодавством визначаються види діяльності, займатися якими можуть винятково державні підприємства. Зокрема, діяльність, пов'язана з охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених законами.

Державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік. Таке підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підприємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану. Списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.

У разі зміни керівника державного комерційного підприємства обов'язковим є проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства в порядку, передбаченому законом.

Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:

­ законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

­ основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції(робіт, послуг) виступає держава;

­ за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

­ переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

­ приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.

Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг),на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

Найменування казенного підприємства повинно містити слова «казенне підприємство».

Казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Джерелами формування майна казенного підприємства є: державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції(робіт, послуг) підприємства; цільові кошти, виділені з Державного бюджету України; кредити банків; частина доходів підприємства, одержаних ним за результатами господарської діяльності, передбачена статутом; інші джерела, не заборонені законом.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

Комунальне унітарне підприємств. Згідно зі ст. 78 ГК воно утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство)або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Комунальні підприємства виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги на визначеній території з метою забезпечення потреб інших суб'єктів господарювання та мешканців, що проживають на цій території. Це — організація будівництва, реконструкції, капітальних ремонтів житлового фонду; здійснення житлово-комунальними конторами постійного контролю за утриманням в належному стані житлових приміщень державного фонду та, на договірній основі, таких, що знаходяться у приватній власності. На комунальній власності засновано чимало підприємств із обслуговування місцевих енергетичних систем, транспорту та зв'язку, шляхового господарства, а також закладів соціального спрямування, побутового обслуговування, просвітництва, культури і охорони здоров'я.

Правовий статус комунальних підприємств визначається ст. 78 ГК, а також законами, що регулюють діяльність місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування і належить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника — відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених законодавством.

Комунальне унітарне підприємство утворюється на базі відокремленої частини комунальної власності.

Основою діяльності комунального підприємства є комунальне майно, до складу якого за ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» входить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси тощо. Згідно з п. 2.5.2 п. 2.5 ст. 2 Класифікації форм власності ДК 001:2004, затверджено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97, об'єктами права комунальної власності є майно:

­ комунальних підприємств, організацій, установ, закладів, що діють на основі відокремленої частини комунальної власності територіальної громади (ст.78 ГК);

­ акції (частки, паї) територіальної громади у майні суб'єктів господарювання різних форм власності (ст. 24 ГК);

­ комунальних господарських об'єднань, які утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо) (ст. 120 ГК).

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Воно не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

Комунальне унітарне підприємство утворюється в розпорядчому порядку.

Створенню комунального підприємства, так як і державного, передує видання компетентним органом відповідного акту. Комунальне підприємство може бути утворене внаслідок передачі майна з державної власності в комунальну відповідно до Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».

Правовий статус підприємств споживчої кооперації визначається ст. 111 ГК, а також Законом України від 10 квітня 1992 р. «Про споживчу кооперацію». Згідно з ч. 8 ст. 111 ГК підприємством споживчої кооперації визнається унітарне або корпоративне підприємство, утворене споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань).

Підприємством споживчої кооперації визнається підприємство, утворене споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 ГК (ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію») споживчим товариством є самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Частина 7 ст. 111 ГК (ст. 11 Закону України «Про споживчу кооперацію») дозволяє споживчим товариствам створювати для здійснення своїх статутних завдань будь-які підприємства, установи, організації, які, відповідно, вважаються підприємствами споживчої кооперації.

Підприємство споживчої кооперації може бути унітарним або корпоративним.

Якщо підприємство створюється одним споживчим товариством (спілкою), воно вважається унітарним; якщо товариств (засновників) два і більше, підприємство визнається корпоративним.

Метою створення підприємства споживчої кооперації є здійснення статутних завдань засновників. Ці завдання в широкому розумінні викладені у ст. 1 Закону України «Про споживчу кооперацію», згідно із якою споживча кооперація має право здійснювати торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі. Настільки широкими можуть бути і повноваження підприємства споживчої кооперації; конкретний їх перелік міститься у статуті підприємства.

Відповідно до ч. 5 ст. 63 ГК підприємство, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства є кооперативним. Як і унітарні, корпоративні підприємства характеризуються наявністю декількох видів, особливості правового статусу яких будуть нами розглянуті.

Корпоративним приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці (ст. 113 ГК).

За своєю суттю приватне підприємство з декількома засновниками близьке до господарського товариства. Проте його правовий статус характеризується наявністю деяких обмежень, не притаманних господарським товариствам, які розглядаються далі. З іншого боку, діяльність корпоративних приватних підприємств менш заформалізована порівняно з господарськими товариствами — на них не поширюються вимоги Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХИ «Про господарські товариства», зокрема, щодо мінімального розміру статутного фонду та інші.

Приватним підприємством з двома та більше засновниками визнається підприємство, засноване кількома фізичними особами.

На відміну від унітарного, засновниками корпоративного приватного підприємства можуть бути лише фізичні особи, що випливає з аналізу визначення приватного підприємства, що міститься у ст. 113 ГК, згідно з яким засновником унітарного приватного підприємства може, зокрема, бути одна юридична особа. Як вже йшлося вище, при розгляді унітарного приватного підприємства, спільного заснування приватного підприємства фізичними і юридичними особами, а також декількома юридичними особами, на відміну від господарського товариства, законодавство не передбачає.

Приватне підприємство з двома та більше засновниками діє на основі приватної власності засновників. На відміну від господарського товариства, яке може засновуватися за участю державної/комунальної власності, приватне підприємство створюється лише на базі приватної власності його засновників. Це, зокрема, обумовлено суб'єктним складом засновників приватного підприємства, адже фізичні особи не можуть здійснювати повноваження власника щодо державного та комунального майна.

Приватне підприємство з двома та більше засновниками може обмежуватись працею своїх засновників або використовувати найману працю. Як і в господарських товариствах — «товариствах капіталів», ГК України не зобов'язує засновників корпоративного приватного підприємства брати участь в його трудовому житті; вони можуть працювати самі на заснованому ними підприємстві — бути пов'язаними трудовими відносинами з ним, так і найняти персонал «зі сторони».

Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить. Комунальне унітарне підприємство очо­лює керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управ­ління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

У випадках існування залежності від іншого підприємства, перед­бачених ГК України, підприємство визнається дочірнім. Згідно з ч. 3 ст. 126 ГК України така залежність має бути вирішальною. Тобто такою, що виникає у разі, якщо між підприємствами встановлюються відно­сини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контро­люючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Саме ж визначення дочірнього підприємства знайшло закріплення тільки в Державному класифікато­рі організаційно-правових форм господарювання (ДК 002:2004), згідно з п. 3. 1. 7 якого дочірнім називається підприємство, єдиним засновни­ком якого є інше підприємство (підприємство залежне від іншого). Як бачимо, в Класифікаторі акцент припадає на кількість засновників до­чірнього підприємства, а не на наявність відносин контролю- підпорядкування з материнською компанією, які, до речі, можуть ви­никати не тільки за умови створення дочірнього підприємства винят­ково одним підприємством. У літературі можна зустріти твердження про те, що контролююче підприємство, яке має щодо дочірнього під­приємства організаційно-господарські повноваження, є холдинговою компанією. Проте слід звернути увагу, що контролююче підприємство не завжди підпадає під ознаки холдингової компанії. Згідно із Законом України «Про холдингові компанії в Україні» від 15 березня 2006 р. відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств є холдинговою ком­панією. Холдинговий корпоративний пакет акцій (часток, паїв) — пакет акцій (часток, паїв) корпоративного підприємства, який перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує право вирішально­го впливу на господарську діяльність корпоративного підприємства.

Холдингові компанії можуть утворюватися: а) органами, уповно­важеними управляти державним майном, державними органами при­ватизації самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв); б) іншими суб'єктами на договірних засадах.

Рішення про утворення холдингової компанії приймається власни­ками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформ­люється відповідним договором. Статутний фонд холдингової компанії формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових кор­поративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забез­печення діяльності холдингової компанії. Частка у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії, не повинна перевищувати 20 відсотків статутно­го фонду холдингової компанії.

Державні холдингові компанії утворюються органами, уповноважени­ми управляти державним майном, та (або) державними органами прива­тизації. Єдиним акціонером державної холдингової компанії від моменту її утворення до завершення процедури приватизації або припинення є держава. Засновниками державних холдингових компаній у процесі корпоратизації державних підприємств є органи, уповноважені управляти державним майном. Засновниками державних холдингових компаній у процесі приватизації державних підприємств є органи, уповноважені управляти державним майном, та (або) державні органи приватизації від­повідно до законодавства. Статутний фонд державної холдингової компа­нії формується за рахунок належних державі акцій (часток, паїв) відповід­них господарських товариств у встановленому законодавством порядку.

Дата добавления: 2014-01-07