Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Загрузка...

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Особливості технології вирощування ячменю ярого




Екологічні та біологічні особливості.

Походження та поширення.

Районовані сорти.

Господарське значення.

РАННІ ЯРІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ. ЯЧМІНЬ ЯРИЙ

ЛЕКЦІЯ 5

 

До ярих зернових культур належать пшениця, ячмінь, овес, просо, кукурудза, сорго, рис і гречка. Зерно їх використовують для виготовлення продуктів харчування, на корм для сільськогосподарських тварин та як сировину для промисловості. Важливою складовою частиною зерна ярих культур є вуглеводи (переважно крохмаль) та білки. Вміст білка в зерні високий, особливо у пшениці. Деякі ярі зернові, наприклад овес, просо й кукурудза, мають також високий вміст жиру і є цінними кормовими культурами. Велике господарське значення мають зернові круп'яні культури – гречка, просо, рис.

 

Господарське значення.Ярий ячмінь вирощують в Україні як продовольчу, кормову й технічну культуру. Проте за обсягом використання його продукції в народному господарстві він є насамперед однією з цінних зернофуражних культур, частка якої в балансі концентрованих кормів є значною.

Зерно ячменю, в якому міститься у середньому 12,2 % білка, 77,2 % вуглеводів, 2,4 % жиру, до 3 % зольних елементів, є високопоживним кормом (в 1 кг міститься 1,2 корм. од. і 100 г перетравного протеїну) для всіх видів тварин, особливо для відгодівлі свиней на високоякісний бекон. Важливо, що білок є повноцінним за амінокислотним складом, а за вмістом таких амінокислот, як лізин і триптофан, він переважає білок зерна усіх інших злакових культур. Тому при збільшенні в кормовому раціоні ячмінної дерті або висівок худоба швидко набирає масу і стає більш стійкою проти несприятливих умов утримання.

Цінується у тваринництві як грубий корм солома ячменю, особливо сортів з гладенькими остюками (1 ц якої прирівнюється до 36 корм. од.), і запарена полова. Вирощують ячмінь на зелений корм і сіно у сумішах з ярою викою, горохом, чиною, високоякісний урожай яких часто досягає 250 – 300 ц/га.

Ячмінь є важливою продовольчою культурою. із зерна скловидного крупнозерного дворядного ячменю виробляють перлову та ячмінну крупу, у складі якої міститься 9 – 11 % білка, 82 – 85 % крохмалю. У крайніх північних і гірських районах СНД із зерна ячменю виробляють борошно, яке використовують як домішку до пшеничного або житнього борошна при випіканні хліба. Через низьку якість клейковини хліб з чистого ячмінного борошна виходить малооб’ємним, слабкопористим, швидко черствіє.

Зерно ячменю використовують для виробництва пива. Найбільш цінними в пивоварінні є сорти дворядного ячменю з добре виповненим і вирівняним зерном (маса 1000 зерен 40-45 г, натурна маса сорту – 720-750 г/л), яке має понижену плівчастість (8-10 %), підвищений вміст крохмалю (за стандартом не нижче 63 – 65 %) і понижений – білка (не більше 9 – 10 %).



За даними деяких дослідників, має значення не стільки кількість, скільки якість білка. Якщо в ньому багато сірки, то він не впливає негативно на якість пива, а при малому вмісті в зерні білка (7 – 8 %) пиво погано піниться, що знижує його споживчу якість. Найбільш цінні сорти пивоварного ячменю в Україні в Лісостепу, на Поліссі, а також у передгірних районах Карпат (Івано-Франківська, Львівська, Закарпатська області). Мають значення і відходи пивоваріння, які використовують для відгодівлі тварин (барда, пивна дробина).

Із зерна ячменю виготовляють сурогат кави, екстракти солоду, які використовують у кондитерській, спиртовій і фармацевтичній промисловості.

Історія та поширення. Ячмінь – одна з найбільш давніх культур. У районах Близького Сходу (Ірак, Йорданія, Сирія) він був відомий близько 8 тис. років до н. е., у Туркменистані – з V – IV, а в Закавказзі – з іІ тисячоліття до н. е. У Європу ячмінь завезено з Малої Азії в IV – III тисячоліттях до н. е., а звідти приблизно в той самий час – на південь Росії (Молдова, Україна). Більш давніми в культурі є дворядні ячмені, шестирядні з’явилися приблизно на 2 тис. років пізніше.

За посівними площами і валовим збором зерна ячмінь займає четверте місце серед зернових культур Загальна світова площа під цією культурою становить близько 60 млн га.

Тепер світова площа посівів ячменю становить понад 60 млн га. Найбільш поширений він у США (6 млн га), Канаді (5 млн га), індії (понад 3 млн га), Туреччині (3,5 млн га), Франції (до 2 млн га). В СНД ярий ячмінь вирощують повсюдно – від Заполярного кола до Закавказзя та середньоазіатських держав і від західних кордонів до Республіки Соха (26-28 млн га). Посіви ячменю поширені в гірських місцевостях (у Закавказзі на висоті 3 тис. м над рівнем моря). Його вирощують також у місцевостях нижче рівня моря (в Прикаспійській низовині), що свідчить про високу пластичність ячменю. Таке поширення ячменю пояснюється його коротким вегетаційним періодом (55-100 діб).

В Україні ярий ячмінь займає близько 2,5-3 млн га, вирощують його в усіх районах землеробства, але здебільшого в Степу та Лісостепу. У гірських районах Карпат дворядний ячмінь сіють на висоті 1000-1500 м над рівнем моря.

Ячмінь – високоврожайна культура. Врожайність інтенсивних сортів ярого ячменю часто вища ніж інших зернових. Певною мірою пояснюється це тим, що вирощують ячмінь на кращих землях і після добрих попередників у сівозміні У передових господарствах Рівненської, Волинської, Тернопільської і Львівської областей врожайність його становить 50-60 ц/га.

Шестирядний ячмінь урожайніший порівняно з дворядним лише в умовах короткого вегетаційного періоду, зокрема на пісних ґрунтах та в гірських районах. Його використовують для перероблення на крупу та для кормових цілей.

Районовані сорти. У виробництві найпоширеніші сорти дворядного ячменю, які врожайніші, менше обсипаються і більш придатні для механізованого збирання, ніж багаторядні. В Україні найпоширеніші такі сорти ячменю

Одеський 100 – середньостиглий, посухостійкий, дуже кущиться, хворобами уражується середньо. Сорт інтенсивного типу, пластичний. Поширений у зонах Лісостепу та Степу.

Донецький 9 – високоврожайний, середньостиглий, досить посухостійкий Зерно вирівняне, крупне Районований у зоні Степу.

Миронівський 22 – середньостиглий, стійкий проти вилягання, хворобами уражується середньо. Сорт інтенсивного типу високоврожайний Пивоварні та круп'яні якості добрі Районований у зоні Лісостепу та Степу.

Оболонь – середньопізній Пивоварний Високоврожайний Придатний для інтенсивної технології вирощування Районований у зонах Лісостепу і Полісся

Рось – середньоранній, стійкий проти обсипання і вилягання Посухостійкість середня Зерно крупне, пивоварні якості високі Районований у зонах Полісся і Лісостепу

Прима Білорусі – середньостиглий стійкий проти обсипання і вилягання Зерно крупне, еліптичної форми Маса 1000 зерен – 37 – 48г Районований у зонах Лісостепу і Полісся.

3 інших сортів у деяких областях районовані сорти Харківський 112 Стяг Зерноградський 385 Одеський 131 Одеський 82 Подільський 14 Прерія Тюрінгія Пеяс Мирошвськии 86 та ін

Екологічні та біологічні особливості. Ячмінь – маловибаглива до тепла культура. Насіння його проростає за температури 1-2°С, оптимальна температура проростання – близько 20°С. Весняні приморозки мінус 5-7 °С молоді сходи переносять досить добре, проте тривале похолодання навесні негативно позначається на рості й розвитку рослин У період цвітіння ячмінь дуже чутливий до невеликих приморозків Найбільш холодостійкими є місцеві сорти Як уже зазначалося, ячмінь має короткий вегетаційний період Під час наливання зерна він краще переносить високу температуру (38-40°С), ніж пшениця, тому його вирощують у південних районах Тут він достигає до настання суховіїв, тому менше терпить від запалу, ніж інші зернові культури У посушливих районах урожайніший, ніж пшениця. Транспіраційний коефіцієнт ячменю невисокий – 300-400 До посухи менш чутливий, ніж овес Досить високі врожаї ячменю збирають за умов помірного і досить вологого клімату До нестачі вологи ячмінь найбільш чутливий у фазі виходу в трубку Велика кількість опадів після колосіння буває причиною того, що бічні стебла (підгін) починають рости і колоситись На таких стеблах нормальне зерно не утворюється, внаслідок чого збільшується кількість недовиповненого зерна, що знижує цінність пивоварного ячменю

Ячмінь належить до рослин довгого світлового дня Він кущиться сильніше, ніж овес і яра пшениця, вибагливіший до родючості ґрунту, ніж овес Високі врожаї його збирають на окультурених грунтах з достатнім вмістом гумусу і поживних речовин Кращими ґрунтами для вирощування ячменю є чорноземи з глибоким орним шаром і достатнім вмістом поживних речовин Дуже важкі глинисті або легкі піщані ґрунти менш придатні для нього Не досить вибагливі до родючості ґрунтів багаторядні сорти ячменю Досить високі врожаї їх збирають і на менш родючих легких та на осушених торфових ґрунтах

На легких піщаних ґрунтах, а також у гірських районах при вирощуванні ячменю на кормове зерно досить ефективні змішані посіви ячменю з вівсом Стійкіший проти вилягання овес відіграє роль підтримуючої культури для ячменю Для висівання сумішки беруть однакову кількість обох компонентів – по 70 кг ячменю та вівса

Особливості технології вирощування. Місце у сівозміні. Через недостатньо розвинену кореневу систему ячмінь яровий в умовах низької культури землеробства недостатньо кущиться, забур’янюється і, як наслідок, має низьку продуктивність.

У комплексі агротехнічних заходів, які забезпечують сприятливі умови для нормального розвитку ячменю, особливо при інтенсивній технології його вирощування, важливим є розміщення його в полях сівозміни з достатньою родючістю і чистих від бур’янів. Тому кращі його попередники – просапні культури (картопля, коренеплоди, під які вносять органічні та мінеральні добрива), а міжрядний обробіток сприяє очищенню поля від бур’янів та нагромадженню в ґрунті легкозасвоюваних поживних речовин. Крім того, після просапних культур залишається пухкий ґрунт, а це важливо для ячменю, який важко витримує щільні, запливаючі ґрунти, де у нього погано розвивається коренева система, жовтіє листя і навіть усихають верхівки листків, різко знижується продуктивність рослин.

Добрими попередниками для ячменю є також озимі після удобрених зайнятих або чистих парів. Високої якості кормове і продовольче зерно можна отримати при розміщенні ячменю по пласту багаторічних трав, після зернобобових культур. Проте ці попередники, як правило, використовують передусім під пшеницю.

У степових і лісостепових районах ярий ячмінь висівають зазвичай після кукурудзи, озимої пшениці, а в районах бурякосіяння після цукрових буряків, особливо в роки достатнього зволоження; у поліських районах – після кукурудзи на силос, картоплі, озимих, висіяних після люпину. Сам ячмінь, будучи скоростиглою культурою, є добрим попередником для ярих культур, а у вологі роки – і для озимих, а також цінною покривною культурою для багаторічних трав.

Обробіток ґрунту. Ячмінь виявляє підвищені вимоги до обробітку ґрунту. Ґрунт має бути пухким, чистим від бур’янів. Залежно від попередника, ґрунтової відміни і погодних умов ґрунт готують по-різному. При розміщенні ярого ячменю після зернових та зернобобових культур система зяблевого обробітку ґрунту включає лущення стерні та оранку на зяб. Лущити стерню треба одночасно із збиранням попередника. Якщо поле засмічене однорічними бур’янами, частіше обмежуються одним лущенням дисковими лущильниками (ЛД-10, ЛДГ-15) на глибину 6 – 8 см. При сильній забур’яненості через 3 – 4 тижні після першого проводять друге лущення на 10 – 12 см лущильниками ЛДГ-20 або ЛДГ-10А. Після збирання кукурудзи поле лущать важкими дисковими боронами (БДТ-7А, БДТ-10) на глибину 12 – 14 см. На полях, засмічених гірчаком, осотом, пирієм, лущення також проводять двічі: на площах, забур’янених кореневищними бур’янами (пирієм), – дисковими боронами (БДТ-7, БДТ-3) або лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15) на глибину 10 – 12 см; на полях з коренепаростковими бур’янами (осот) перше лущення дисковими лущильниками проводять на глибину 6 – 8 см, друге через 15 – 20 днів – лемішними лущильниками (ППЛ-10-25) на глибину 12 – 14 см.

Зяблеву оранку плугами з передплужниками після стерньових попередників проводять на глибину 20-22 см, а на полях, засмічених осотом, 25-27 см, гірчаком – до 30 см.

Після таких просапних культур, як картопля, цукрові буряки, зяблеву оранку проводять на глибину 20-22 см і часто без попереднього лущення, після кукурудзи – на глибину до 30 см. У районах Степу України оранку на зяб найкраще проводити наприкінці вересня; в Лісостепу на полях, засмічених багаторічними бур’янами – наприкінці вересня – на початку жовтня; однорічними – на початку серпня з подальшим напівпаровим обробітком поля; на Поліссі – через 2 – 3 тижні після своєчасного лущення.

У районах недостатнього зволоження з можливою вітровою ерозією застосовують безвідвальний обробіток, особливо при розміщенні посівів ячменю після стерньових попередників, кукурудзи. Починають такий обробіток голчастою бороною БИГ-3 (а при сильному пересиханні ґрунту замість БИГ-3 застосовують дискове лущення), після чого площу обробляють культиватором КПЕ-3,8А на глибину 12 – 14 см. Восени такі поля обробляють плоскорізами-глибокорозпушувачами (КПГ-250, ПГ-3-5, ОПТ-3-5) на глибину 16 – 12 см на легких ґрунтах і з мілким орним шаром або на 27 – 30 см на ґрунтах з глибоким орним шаром.

Весняний обробіток ґрунту під ячмінь на пухких ґрунтах складається з раннього дворазового боронування середніми або важкими боронами, на важких – з боронування (закриття вологи) і культивації з одночасним боронуванням на глибину загортання насіння (6 – 8 см). Поля, чисті від післяжнивних решток, обробляють агрегатом з послідовно з’єднаних важких, середніх і легких борін. Починати обробіток ґрунту слід при настанні його фізичної стиглості.

Удобрення. Засвоєння кореневою системою ячменю поживних речовин ґрунту невисоке, тому він дуже добре реагує на внесення добрив. Уже на початку розвитку він потребує достатнього вмісту в ґрунті азоту, фосфору і калію в легкодоступних формах.

Під продовольчий і фуражний ячмінь вносять повне мінеральне добриво. Пивоварний ячмінь необхідно добре забезпечувати передусім фосфорно-калійними добривами, завдяки яким зерно накопичує більше крохмалю, а продовольчий і кормовий – азотними.

Ячмінь позитивно реагує не тільки на безпосереднє внесення добрив, а й на їх післядію. Тому при інтенсивному вирощуванні ячменю посіви його удобрюють мінеральними добривами, а органічні добрива вносять під попередники.

Висока врожайність ячменю забезпечується при використанні мінеральних добрив з урахуванням післядії органічних у таких приблизно нормах і поєднаннях: при основному внесенні на дерновопідзолистих супіщаних і суглинкових ґрунтах Полісся – N60Р45К45, лівобережного і центрального Лісостепу – N45Р30К30, на чорноземах центрального і північного Степу – N45Р30К30, каштанових і солонцюватих ґрунтах південного Степу – N45Р45. При сівбі ячменю після неудобрених попередників норми мінеральних добрив збільшують на 25 – 30 %.

Фосфорні та калійні добрива вносять під основний обробіток ґрунту, азотні – краще локально одночасно з передпосівною культивацією культиваторами-рослинопідживлювачами на глибину 10 – 12 см.

Мінеральні добрива вносять також у рядки під час сівби ячменю: у Степу й Лісостепу – гранульований суперфосфат з розрахунку10-15 кг/га фосфору, на Поліссі – повне мінеральне добриво (по 10-15 кг/га азоту, фосфору і калію).

З мікродобрив вносять ті, що містять мідь, бор, марганець. Так, на болотистих і торфових ґрунтах, що поширені в районах Полісся, слід вносити під ячмінь мідні добрива у вигляді мідного купоросу (25 кг/га) або піритного недогарку (3-5 ц/га). На чорноземах ефективні марганцеві шлами, які вносять по 2-3 ц/га під зяблеву оранку, та марганізований гранульований суперфосфат – у рядки під час сівби ячменю в дозі близько 50 кг/га. Кислі ґрунту обов’язково вапнують, особливо при вирощуванні пивоварного ячменю (підвищується маса 1000 зерен і вміст крохмалю в зерні). У вологі роки в період кущення проводять азотне підживлення з розрахунку 20-30 кг/га азоту.

Сівба. Для сівби використовують крупне, здорове з високою схожістю і цінними сортовими якостями насіння. У північних районах важливим заходом підвищення врожайності ячменю є повітряно-теплове і сонячне обігрівання насіння.

Проти пліснявіння насіння, борошнистої роси, летючої і кам'яної сажки, гельмінтоспоріозної і фузаріозної кореневих гнилей насіння ячменю протруюють суспензією таких препаратів, як байтан (універсал, з. п., 2 кг), бенлат (50% з. п., 2-3 кг), вітавакс 200 фф (в. с. к., 2,5-3,0 кг), раксил (т. к. с., 0,5 кг) з розрахунку на 10 л води на 1 т насіння. Для підвищення енергії проростання і схожості насіння його одночасно обробляють біо-стимуляторами росту емістимом-С або агростимуліном із розрахунку 5- 10 мл на 1 т насіння.

Строки сівби ячменю залежать від кліматичних умов його вирощування. Ячмінь належить до культур ранніх строків сівби, тому запізнення з нею призводить до різкого зниження врожаю. З ранніх ярих зернових ячмінь найчутливіший до зміни погоди, а в холодну вологу весну сходи його жовтіють. Тому в холодні весни у західному регіоні України ячмінь сіють після ярої пшениці і вівса, за дружної теплої весни – одночасно з ярою пшеницею.

В Автономній Республіці Крим ячмінь висівають у лютому.

Кращими способами сівби ячменю є звичайний рядковий або вузькорядний з міжряддями 7,5 см. При інтенсивному вирощуванні ячменю під час сівби створюють постійні технологічні колії, перекриваючи висівні апарати 6 – 7 та 18 – 19 сошників у середній сівалці (СЗ-3,6, СЗП-3,6) трисівалкового агрегату.

Норма висіву ячменю залежить від кліматичних і ґрунтових умов, рівня культури землеробства, способів сівби, якості насіння, особливостей сорту та інших факторів. Орієнтовні норми висіву ячменю 1 – 3-ї репродукцій в основних ґрунтово-кліматичних зонах України коливаються в таких межах: у поліських і західних районах 4,5 – 5 млн схожих зерен на 1 га, в Лісостепу, центральних і північних районах Степу 4 – 4,5, у південних і південно-східних степових районах 3,5 – 4 млн зерен на 1 га. Вагова норма висіву становить відповідно від 180 – 220 до 140 – 160 кг/га. Для сортів, схильних до вилягання, висококущистих норми висіву зменшують приблизно на 0,5 млн шт./га, для стійких проти вилягання і менш кущистих – збільшують на таку ж величину. При сівбі ячменю після кращих попередників застосовують меншу норму, ніж після гірших, а при запізненні із сівбою або висіванні в сухий ґрунт – більшу. За вузькорядної сівби беруть на 0,5 – 1 млн схожих зерен більше, ніж при сівбі звичайним рядковим способом.

Під ярий ячмінь часто підсівають у сівозміні багаторічні трави: конюшину, люцерну, еспарцет. Норми висіву багаторічних трав під покрив ячменю залежно від зони становлять: конюшини 14-20 кг/га, люцерни від 10-12 до 18-20, еспарцету від 60-80 до 100 кг/га. Суміші слід висівати зернотрав’яними сівалками СЗТ-3,6, СЗ-3,6А, які окремо висівають насіння ячменю і трав.

Глибина загортання насіння ячменю становить на важких глинистих ґрунтах 3-4 см, на легких 5-6, у посушливих степових районах 7-8; конюшини й люцерни 2-3, еспарцету 3-4 см.

Догляд за посівами. При висіванні ячменю в посушливу весну для підвищення польової схожості і дружного проростання насіння проводять післяпосівне коткування посівів кільчасто-шпоровими котками 3ККШ-6. У районах з достатньою кількістю вологи, особливо на важких запливаючих ґрунтах, де може утворюватись ґрунтова кірка, її руйнують ротаційними мотиками МВН-2,8 або голчастими боронами БИГ-3А.

Післяпосівний догляд за ячменем має дуже важливе значення. Своєчасне боронування посівів знищує бур'яни, зменшує випаровування вологи, поліпшує доступ повітря до кореневої системи. Для боронування використовують легкі борони або ротаційні мотики. Ячмінь дуже затінюється бур'янами, тому знищення в його посівах таких бур'янів, як польова гірчиця, дика редька, осот, гірчак, польовий мак, набагато підвищує його врожайність. Ефективним є обприскування посівів гербіцидами груп 2,4-Д і 2М-4Х у фазі кущіння або на початку виходу в трубку. Дозволяється вносити бромотрил, бюктрил-Д, сатіс, горділ ультра, лінтур, лотус, гербілан. На посівах ячменю з підсівом багаторічних бобових трав також рекомендується застосовувати гербіциди.

На посівах ячменю з підсівом багаторічних бобових трав проти однорічних дводольних бур'янів, у тому числі стійких проти 2,4-Д та 2М-4Х, застосовують гербіцид базагран (48% в. p.), – з підсівом конюшини 2-4 л/ra, а з підсівом люцерни – 2 л/га. Обприскування посівів проводять після розвитку першого трійчастого листка у конюшини та у фазі одного-двох справжніх листків у люцерни.

Ефективним виявилося також застосування біостимуляторів росту емістим С чи агростимуліну у вигляді обприскування на IV етапі органогенезу (вихід рослин у трубку) з розрахунку 5 мл у 200-400 л води на 1 га посіву.

Збирання врожаю. Збирають ячмінь у фазі воскової стиглості зерна, поєднуючи роздільне збирання з прямим комбайнуванням. Забур’янені та полеглі посіви високорослих сортів ячменю збирають роздільним способом, скошуючи їх у валки при вологості зерна 30 – 38 %, а зріджені й чисті посіви низькорослих сортів – прямим комбайнуванням при вологості зерна 15-18 %.

Після обмолоту зерно ячменю очищають, доводять його вологість до 14-15% і використовують за призначенням.

 

 


Література

 

1. Рослинництво: Підручник / О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко; За ред. О.І. Зінченка. – К.: Аграрна освіта, 2001. – 591с.

2. Алімов Д.М., Шелестов Ю.В. Технологія виробництва продукції рослинництва: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 271с.

3. Интенсивные технологии возделывания зерновых и технических культур /Под ред. А.И. Зинченко и И.М. Карасюка. – К.: Вища шк., Головное изд-во, 1988. – 327 с.

4. Интенсивные технологии возделывания сельскохозяйственных культур /Г.В. Коренев, Г.Б. Гатаулина, А.И. Зинченко и др.; Под ред. Г.В. Коренева. – М.: Агропромиздат, 1988. – 301 с.

5. Біологічне рослинництво: Навч. посібник/ О.І. Зінченко, О.С. Алексєєва, П.М. Приходько та ін.; За ред. О.І. Зінченка. – К.: Вища шк., 1996. – 239 с.

6. Зінченко О.І. Кормовиробництво: Навчальне видання. – 2-е вид. доп., і перероб. – К.: Вища школа, 2005. – 448 с.

7. Лихочвор В.В. Рослинництво. Технології вирощування сільськогосподарських культур. – 2-е видання, виправлене. – Київ: Центр Навчальної літератури, 2004. – 808 с.

8. Рослинництво: Підручник /В.Г. Влох, С.В. Дубковецький, Г.С. Кияк, Д.М. Онищук; За ред. В.Г. Влоха. – К.: Вища шк., 2005. – 382 с.

9. Рослинництво: Підручник / Каленська, О.Я. Шевчук, М.Я. Дмитришак, О.М. Козяр, Г.І. Демидась; За ред. О.Я. Шевчука. – К.: НАУ, 2005. – 502 с.

10.Рослинництво. Модульний метод з тестового контролю і рейтинговою оцінкою знань студентів на ПЕОМ: Навчальний посібник / О.М. Куценко, А.А. Кочерга, Л.Ф. Бондарєва, О.С. Пипко, Т.О. Бєлова, Є.Г. Чернявський, М.Я. Шевніков, О.А. Антонець, С.В. Філоненко, В.В. Ляшенко. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 312 с.

 

 





Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 1363; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.80.226.185
Генерация страницы за: 0.01 сек.