Оформлення результатів наукової праці

Елементи теорії планування експерименту

Математична теорія експерименту ' визначає умови оптимального проведення дослідження, у тому числі і при неповному знанні фізичної сутності явища. Для цього використовуються математичні методи при підготовці й проведенні досвідів, що дозволяє досліджувати й оптимізувати складні системи й процеси, забезпечувати високу ефективність експерименту й точність визначення досліджуваних факторів. Забезпечується також ефективне керування експериментом при неповному знанні механізму явищ.

Експерименти, звичайно, ставляться невеликими серіями по заздалегідь погодженому алгоритмі.

Після кожної невеликої серії досвідів виробляється обробка результатів спостережень і приймається строго обґрунтоване рішення про те, що робити далі.

При використанні методів математичного планування експерименту можливо: вирішувати різні питання, зв'язані з вивченням складних процесів і явищ; проводити експеримент із метою адаптації технологічного процесу до оптимальних умов, що змінюються, його протікання і забезпечувати в такий спосіб високу ефективність його здійснення й ін.

Теорія математичного експерименту містить ряд концепцій, що забезпечують успішну реалізацію задач дослідження. До них відносяться концепції послідовного експерименту, математичного моделювання, оптимального використання факторного простору й ряд інших.

Після того як сформульовані висновки й узагальнення, продумані докази і підготовлені ілюстрації, настає наступний етап — літературне оформлення отриманих результатів у виді звіту, доповіді, статті і т.д.

Процес літературного оформлення результатів творчої праці припускає знання й дотримання деяких вимог, пропонованих до змісту наукового рукопису. Особливо важливі ясність викладу, систематичність і послідовність у подачі матеріалу.

У рукописі варто уникати повторенні, не допускати переходу до нової думки, поки перша не одержала повного закінченого вираження. Не можна допускати в рукописі розтягнуті фрази з накопиченням придаткових пропозицій, вступних слів і фраз, писати по можливості короткого і ясними для розуміння пропозиціями. Краще сприймається текст, якщо в ньому виключені тавтології, часте повторення тих самих слів і виразів, сполучень в одній фразі декількох свистячих і шиплячих букв.

Виклад повинен включати критичну оцінку існуючих точок зору, висловлених у літературі по даному питанню, навіть якщо факти не на користь автора. Якщо ж необхідно включити спірну думку, то про це слід домовитися. У тексті бажано менше робити посилань на себе, але якщо це необхідно, те уживати вираження в третій особі: автор думає, на нашу думку і т.д.

Не рекомендується перевантажувати рукопис цифрами, цитатами, ілюстраціями, тому що це відволікає увагу читача й утрудняє розуміння змісту. Однак не випливає й відмовлятися зовсім від такого матеріалу, тому що по ньому читачі можуть перевірити результати, отримані в дослідженні. Весь допоміжний матеріал краще привести у звіті у виді додатка. Цитуємі в рукописі місця повинні мати точні посилання на джерела.

Необхідно дотримувати єдність умовних позначок і скорочень слів, що допускаються, що відповідали би стандартам. Не можна, наприклад, писати: 10 тонн або 10 тн, або 10 т., тільки 10 т (без крапки), зведення про ці стандарти й скорочення маються в довідкових виданнях, енциклопедіях, словниках. Якщо ж використовуються скорочення нестандартні, властиві даній темі, то у звіті доцільно окремою таблицею дати зведення скорочень і помістить її на початку звіту.

При написанні наукового звіту, доповіді, статті, доцільно дотримувати наступний загальний план викладу (хоча індивідуальні відхилення можливі).

Спочатку продумується назва (заголовок роботи, що повинний бути коротким, визначеним" який відповідає змістові роботи, тому що по ньому наукова праця буде класифікована в предметному каталозі). Назва роботи виноситься на титульну сторінку, на якій указуються повне ім'я, по батькові і прізвищі автора (авторів) у називному відмінку й посада, займана їм у момент написання роботи, назва установи й міста, де була виконана пропонована робота, рік її оформлення, прізвище, посада й звання керівника.

Зміст (зміст) покликано розкрити перед читачем у короткій формі зміст роботи шляхом позначення основних розділів, частин, глав і інших підрозділів рукопису. Місце змісту в загальній структурі рукопису може бути або на початку її, або наприкінці.

Іноді при оформленні наукової праці виникає необхідність дати передмову. У ньому викладаються зовнішні передумови створення наукової праці: чим викликане його поява, коли і де була виконана робота, перелічуються організації й особи, що робили сприяння при виконанні даної роботи.

У короткому вступі (уведенні) автор уводить читача в коло проблем, дає постановку основного питання дослідження, щоб підготувати до кращого засвоєння викладеного матеріалу. У такому вступі визначаються значення проблеми, її актуальність, мети й задачі, поставлені автором при написанні наукової праці, стан проблеми на даний момент. Не випливає при цьому торкати факти й висновків, що викладаються в наступних розділах наукової праці.

Слідом за вступом дається короткий огляд літератури по розглянутому питанню. При цьому дуже важливо уміти відокремити найбільш важливу літературу від менш істотної. Це має велике значення для читачів, тому що дозволяє їм визначити положення роботи в загальній структурі робіт із даної теми.

В основний зміст роботи включаються матеріали, методи, експериментальні дані й висновки самого дослідження. При написанні цього розділу необхідно представити собі питання по запропонованому матеріалу, що можуть насамперед зацікавити читача, і відповідно до цього дати по «ям вичерпна відповідь. Особлива увага варто звертати на точність використовуваних у тексті слів і виражень, не допускати можливості двозначного тлумачення.

Знову введені терміни або поняття необхідно докладно роз'ясняти. Загальновідомі і навіть спеціальні терміни й поняття розкривати необов'язково, тому що наукова праця, як правило, призначається для підготовленого читача, для фахівців.

Цифровий матеріал, якщо він є, представляється у формі, легко доступної оглядові (у виді таблиць, діаграм, графіків) при дотриманні особливої точності, тому що невірні цифри можуть привести до невірних висновків. Якщо ж якийсь цифровий матеріал можна з достатньою ясністю й стислістю викласти в самому тексті, то його не слід наділяти в табличну форму. Не треба також вносити в таблиці величини, що виражаються для всіх рядків однаковими цифрами (зручніше них повідомляти в основному тексті).

Кожна таблиця, включена в текст, повинна мати найменування (заголовок) і номер або для всієї роботи (Таблиця 27), або для даної глави, наприклад, десятої (Таблиця 10.3). Особлива увага треба звернути на заголовки граф таблиці. Таблиця повинна містити відповіді мінімум на чотири питання:, що, коли, де, відкіля. Усі зведення, що можуть бути винесені в заголовки граф, немає потреби поміщати в тексті таблиці (наприклад, одиниці виміру). Якщо в таблиці маються пропуски, їхній треба вказати й пояснити, що вони значать. Текст до таблиць дається дуже короткий, у ньому вказуються тільки основні взаємини й висновки, що випливають із цифрового матеріалу.

Висновки повинні відповідати тільки тому матеріалові, що викладений у роботі. Пишуться висновки наприкінці роботи як підсумковий матеріал у виді коротко сформулювати і пронумерованих окремих тез (положень). Іноді них представляють у зв'язаному, але гранично стиснутому викладі. Але і при цьому слід дотримуватися принципу: у висновках треба йти від часток до більш загальних і важливих положень.

Характерною помилкою при написанні висновків є те, що замість формулювання результатів досліджень пишеться про те, що робилося в даній роботі і, про що вже говорилося в основному змісті. Виходить повторення матеріалу й у той же час утвориться істотний пробіл — відсутність результатів досліджень.

У висновку дається узагальнення найбільш істотних положень наукового дослідження, підводяться його підсумки, показується справедливість висунутих автором нових положень, а також висуваються питання, що ще вимагають дозволу. Наприкінці роботи приводиться перелік літературних джерел. Літературні джерела, якщо їх мало або якщо вони використовуються один раз, можна вказати у виносках тексту, а якщо їх багато і вони неодноразово повторюються, то в тексті варто вказати порядковий номер даного джерела за списком літератури, приведеним наприкінці роботи. Усі джерела повинні бути описані в порядку, прийнятому в радянській бібліографії, і пронумеровані. У кожній позиції бібліографії повинні бути зазначені: прізвища й ініціали автора, найменування книги, видавництво '(наприклад, М., Машинобудування), рік видання, обсяг у сторінках (наприклад, 523 с.). Якщо посилання дається на журнал, то варто вказувати прізвище й ініціали автора, найменування статті, найменування журналу, рік видання, номер журналу й сторінки, що займає в журналі стаття (наприклад, с. 21...30). У тексті ж наукової праці досить посилатися тільки на номер джерела, ставлячи його в прямі дужки. Якщо потрібні посилання на визначену сторінку, то, наприклад, [24, С. 189] означає, що посилання зроблене на сторінку 189 твору, що у списку літератури значиться під номером 24. Список літератури складається або за алфавітом прізвищ авторів, при цьому спочатку вказуються російські джерела, а потім — іноземні, але по такому ж принципі, або по хронологічній ознаці. Часто список літератури складають і роблять посилання на неї у даній роботі.

Часто по тексту роботи приходиться готувати реферат або анотацію. Анотація — це коротка характеристика звіту або іншого документу. Анотація виконує насамперед сигнальні функції і повинна відповідати на запитання:, про що говориться в первинному документі. Анотації часто містяться у звітах, а також у книгах, брошурах, тематичних планах видавництв, рекламних матеріалах, у бібліографічних посібниках і друкованих каталожних картках.

Реферат являє собою скорочений виклад змісту первинного документа (або його частини) з основними фактичними зведеннями й висновками. Реферат на відміну від анотації виконує не сигнальну, а пізнавальну функцію, відповідаючи на питання «що, говориться в первинному документі?» Тому реферат може містити в собі фрази, виражені будь-якою граматичною формою.

Дата добавления: 2014-01-07