Статеве виховання – це цілеспрямований, систематичний педагогічний вплив на дитину з метою формування у неї статевої-рольової ідентифікації та поведінки

Статеве виховання

ІІ.

Зміст знань дітей різного віку щодо відмінностей між статями, ролі батька та матері у народженні дітей.

Невід’ємною частиною цілісного процесу розвитку і формування особистості дошкільника є його статеве виховання.

Процес загальної соціалізації дитини включає і статеву соціалізацію, яка являє собою входження індивіда як представника певної статі у систему соціальних зв’язків та формування статево-рольової поведінки.

У „ Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні ”, сфера „Люди”, змістові лінії „Інші люди”, „Фізичне Я”, „психічне Я” сформульовані вимоги до відповідних знань дошкільника.

Змістова лінія „Інші люди”:

Знання про статеві відмінності між людьми, розрізнення людей за статевою належністю. Дитина усвідомлює, що люди поділяються на чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчаток, вміє словами охарактеризувати, що чоловік – доросла особа, а хлопчик – дитина чоловічої статі, жінка – доросла особа, а дівчинка – дитина жіночої статі. У дитини повинні бути сформовані уявлення про основні ознаки чоловіка і жінки, про спільне і відмінне у представників різної статі, про статево-рольові стандарти.

Ототожнення статі із соціальними ролями. Дитина ототожнює стать дорослих з відповідними соціальними ролями (матері, батька та ін.). Орієнтується на певну соціальну роль стосовно статі: жінка – господарка, матір, дружина; чоловік – захисник, опора сім’ї тощо. Розуміє, що стать певною мірою визначає інтереси, професійні уподобання.

Ставлення до дорослих різної статі. Уміє порівнювати людей різної статі за ознаками зовнішнього вигляду, одягом, зачіскою, родом занять, звичками тощо. Відповідно до цього та виходячи з власної статі, будує взаємини з дорослими.

Стосунки з дітьми ідентичної та відмінної статі.. Позитивно ставиться до дітей ідентичної та відмінної статі, спілкується, грається з ними. Знає, що хлопчикопікає, шанує, захищає дівчаток, уважний до них; що дівчатка дбають, турбуються про хлопчиків, шукають в них опору, захист, галантність. Розуміє, що хлопчикам і дівчаткам треба дружити, поважати права та стать іншого, охоче приймати до спільних справ, ігор, занять, праці, розподіляти обов’язки, зважаючи на особливості статі.

Змістова лінія „Фізичне Я”:

Образ тіла. Будова тіла. Призначення та дія органів. Визначає і правильно називає частини свого тіла, знає їхнє призначення і дію. Орієнтується в будові органів і систем свого організму (серцево-судинної, дихальної, опорно-рухової, видільної, крові, шкіри). Має уявлення про їх призначення та умови нормального функціонування. Усвідомлює, що всі органи і системи організму працюють як єдине ціле.

Розвиток організму. Вікові зміни в організмі. Орієнтується в тому, що розвиток спричиняє зміни в організмі. Знає, що з часом відбудуться зміни у конституції чоловічого та жіночого тіла.

Статева диференціація та ідентифікація. Визначення своєї статевої належності Має елементарне уявлення про статеву двоїстість природи, про свою статеву належність. Знає особливості будови свого тіла, орієнтується в ознаках своєї статевої належності, знає основні відмінності своєї та протилежної статей. Володіє навичками дослідження власного тіла, аналізу відчуттів від різних його частин. Усвідомлює незмінність своєї статевої належності з віком.

Ідентифікація представником своєї статі. Уміє порівнювати себе з однолітками своєї статі. Усвідомлює спільне і відмінне в будові тіла хлопчика – чоловіка, дівчинки – жінки. Має уявлення про дітородні функції організму.

Змістова лінія „Психічне Я”:

Ставлення до себе як представника певної статі. Позитивно ставиться до своєї статевої належності, радіє, що вона (він) дівчинка (хлопчик), знає достоїнства своєї статі, орієнтується у статево рольових стандартах. Має уявлення про „жіночність” та „чоло вічність”, особливості призначення жінки і чоловіка. Знає і поважає властивості протилежної статі.

У 6-7 років настає завершальний етап статевої ідентифікації. У цьому віці дитина повинна вже остаточно усвідомити незмінність своєї статевої приналежності. До 7 років дитина повинна добре засвоїти знання про:

· відмінності між статями;

· роль батька і матері у народженні дітей;

· розвиток дітей в утробі матері;

· появу дитині на світ і живлення дитини після народження.

Деякі батьки, вихователі категорично заперечують необхідність статевого виховання, однак у дійсності вони не можуть перешкодити дитині отримувати інформацію про статі, проблема полягає у тому, впливають вони самі чи ні на формування правильних уявлень дитини з цього питання. Наведемо кілька правил, якими варто керуватися, проводячи з дитиною бесіди з статевого виховання:

- намагайтеся вести бесіду у самій природній манері, як і під час обговорення будь-якої іншої теми;

- уникайте довгих повчальних лекцій зі статевих питань. Вам може знадобитися півгодини, щоб викласти все, що ви вважаєте потрібним. Однак дитина не може зосереджуватися на такий тривалий час – їй хочеться ставити питання й отримувати конкретні короткі відповіді;

- подбайте, щоб ваша розповідь не обмежувалася одними біологічними фактами – дитині захочеться довідатися про ваше ставлення до них;

- якщо дитина вживає непристойні слова, спокійно поясніть їй їхнє значення, а потім скажіть, чому ви не хочете, щоб вона робила це, наприклад так: „Іншим людям буде дуже неприємно почути такі слова” чи „Не думаю, що це кращий спосіб розповісти нам про те, що ти відчуваєш”. Пам’ятайте, що злість, жарти з приводу вживання дитиною непристойних слів найчастіше спонукають її повторювати їх;

- намагайтеся правильно називати статеві органи;

- навіть діти дошкільного віку повинні знати, як захистити себе від сексуального насильства. Це означає, що ви повинні навчити дитину говорити „ні” дорослим. Ось приклад бесіди на цю тему з 4-5-літньою дитиною: „Ти знаєш, що дорослим людям буває іноді важко знайти собі друзів. Тому вони знайомляться з дітьми. У цьому немає нічого поганого. Але якщо вони просять робити такі речі, про які дорослі не повинні просити дітей (навести приклади), ти повинен(на) відповісти „ні” і негайно прибігти додому і про все розповісти мені”;

- бесіди про статеве дозрівання, що наближається, варто розпочинати перш, ніж дитина досягне підліткового віку. Фізіологічні й фізичні зміни в організмі дитини можуть з’явитися раніше, ніж вона досягне десяти років. До того ж хлопчику слід розповісти про менструації, а дівчинці про те, що означає ерекція;

- не зневажайте обговоренням таких питань, як гомо сексуальність і проституція. Більшість дітей все одно довідаються про ці явища з телевізійних передач, від старших дітей;

- розповідайте, нічого не ховаючи, про СНІД та інші хвороби, що передаються статевим шляхом. Але намагайтеся робити це з урахуванням реакції дитини. Зрештою, немає ніякої необхідності залякувати шестирічну дитину, розповідаючи їй про фатальні наслідки СНІДу. З іншого боку, якщо відкласти цю розмову до підліткового віку, навряд чи це принесе користь. Навіть школярі молодших класів повинні знати, що таке СНІД і як він передається;

- постарайтеся, що дитина не відчула ніяковості, задаючи вам питання на статеві теми. Не говоріть: „Ти ще занадто малий, щоб зрозуміти це”. Якщо дитина ставить конкретне питання, вона повинна отримати чітку відповідь у доступній для неї формі;

- якщо ви не можете відповісти на питання, не бійтеся зізнатися у цьому і звернутися до більш досвідченої людини;

- ніколи не уникайте питань дитини і не переадресовуйте їх: „Краще спитай у тата”;

- відповівши на питання дитини, переконайтеся що вона правильно зрозуміла вас, дуже добре, якщо після розмови з дитиною у неї з’являться нові питання.

Л і т е р а т у р а:

1. Виноградова Н.Ф., Куликова Т.А. Дети, взрослые и мир вокруг. – М., 1993.

2. Говорун Т.В., Шарган О.М. Батькам про статеве виховання дітей. – К., 1990.

3. Каган В.Е. Воспитатетю о сексологии. – М., 1991.

4. Козлова С.А., Куликова Т.А. Дошкольная педагогика: Учебное пособие. – М.: ”Академия”, 1998..

5. Кононко О.П. Соціально-емоційний розвиток особистості// Дошкільне дитинство - 1998.

6. Мозола Р.С., Димчишин А.А. Рухливі ігри. – К., 1985.

7. Никитин Б.П., Никитина Л.А. Мы, наши дети и внуки. – М., 1989.

8. Первая помощь ребенку: Иллюстрированное пособие для родителей и воспитателей/ Ред. Чиркова А.. – Пер. с англ. – Москва-Лондон: Дарлинг Киндерли, 1998.

9. Посібник для працівників дитячих ясел/ За ред. П.І. Радченко та ін. – К., 1995.

10. Спок Б. Разговор с матерью. – М., 1989.

Дата добавления: 2014-01-07