Походження та поширення. Господарське значення

Господарське значення.

3. Екологічні та біологічні особливості.

4. Районовані сорти.

5. Технологія вилощування.

Господарське значення. За посівними площами і валовими зборами зерна соя є головною зерновою бобовою культурою світу. Вирощують її більше 40 країн на загальній площі понад 50 млн га. Таке велике поширення сої пояснюється універсальністю її використання як важливої продовольчої, технічної і кормової культури. Зумовлено це винятково сприятливим поєднанням у насінні органічних і мінеральних речовин.

За хімічним складом насіння сої є унікальним. Воно містить у середньому 39 % (33 – 52 %) білків, 20 % (14 – 25 %) напіввисихаючої олії, 24 % вуглеводів, 5 % зольних елементів (з переважним вмістом калію, фосфору і кальцію), а також потрібні для організму людини і тварин різні ферменти, вітаміни (А, В, С, D, Е) та інші важливі органічні й неорганічні речовини.

Висока цінність сої визначається насамперед великим вмістом повноцінного білка, який за амінокислотним складом наближається до білків тваринного походження і добре засвоюється людиною і тваринами.

Має значення також те, що головний протеїн сої – гліцидин здатний при закисанні згортатися, що дає змогу виготовляти з насіння і бобів велику кількість різноманітних продуктів харчування. Причому медичною наукою встановлено, що в продуктах харчування із сої є антисклеротичні речовини, що особливо важливо для людей старшого і похилого віку.

З насіння сої виготовляють соуси, молоко, сир, котлети, кондитерські вироби, ковбаси, харчове борошно, сурогати кави та ін. В їжу використовують також незрілі боби у вареному й консервованому вигляді.

Соя – важлива технічна культура. Вона займає перше місце у світовому виробництві харчової рослинної олії, яку використовують у їжу і яка є сировиною для виробництва вищих сортів столового маргарину, лецитину. Соєва олія широко використовується також у миловарній та лакофарбовій промисловості. Із білків сої виробляють пластмаси, клей та інші вироби.

Як кормову культуру сою використовують на зелений корм, сінаж, для виробництва трав’яного борошна, на силос (в сумішах з кукурудзою), монокорм. Поживність соєвих кормів досить висока.

Наприклад, у 100 кг її зеленої маси міститься 21 корм. од. та 3,5 кг перетравного протеїну; в 100 кг кукурудзяно-соєвого силосу – відповідно 26 і 2,9 кг.

Цінними концентрованими кормами є соєва макуха із вмістом до 47 % і шрот, який містить понад 45 % білка. За амінокислотним складом вони не поступаються м’ясному й рибному борошну. Задовільним кормом (для овець, кіз) є полова й солома сої.

Соя збагачує ґрунт на азот, тому, як і інші бобові культури, є цінним попередником для різних сільськогосподарських культур.

Походження та поширення. Соя – одна з давніх культур. Встановлено, що в країнах Південно-Східної Азії (Китай, Корея, Індія, Японія) вона була відома як землеробська культура за 4 тис. років до н. е. У Європі з’явилася наприкінці XVIII ст.

На сучасній території СНД її здавна вирощували російські переселенці на Далекому Сході, а в європейській частині країни вона з’явилася лише в 70-х роках ХІХ ст.

Світова посівна площа сої – близько 71 млн га. В Україні посіви сої на зерно досягли 100 тис га. Значно збільшилися площі чистих і змішаних посівів (з кукурудзою) сої на зелену масу Урожайність зерна сої в лісостеповій зоні 15–20 ц/га і більше, а на зрошуваних землях степової зони за даними Інституту зрошуваного землеробства УААН, у господарствах збирають по 27–30 ц/га

Значна частина світової площі сої (28 млн га) розміщена в США Великі площі сої в Японії, Індонезії, Румуни, Болгари, Роси Середня світова врожайність становить близько 22, а в США – 26 ц/га

Досить високі врожаї сої збирають за дотримання всіх вимог технології вирощування, раціонально використовуючи біологічні особливості цієї культури. В Україні є багато районів, що мають сприятливі умови для вирощування сої, – Херсонська, Чернівецька, Одеська та інші області, а також Автономна Республіка Крим.

Екологічні та біологічні особливості. Соя – теплолюбна культура. Насіння її починає проростати при температурі ґрунту 8 – 10 °С, а дружні сходи з’являються при 15 – 18 °С.

Висока вибагливість сої до тепла спостерігається упродовж усього періоду вегетації, особливо під час цвітіння і наливання зерна. Сприятливою середньодобовою температурою для росту й розвитку сої протягом вегетації є 18 – 22 °С, а при цвітінні-наливанні насіння 22 – 25 °С. Проте в молодому віці соя відносно непогано витримує низькі температури. Сходи її практично не пошкоджуються заморозками мінус 2-3 °С, а іноді (при низькій відносній вологості повітря) навіть витримують зниження температури до мінус 5 °С.

Вимоги до вологи у сої у різні періоди росту неоднакові. Наприклад, при проростанні насіння, яке поглинає не менше 130 – 160 % води від власної маси, потрібний значний запас вологи в ґрунті – близько 30 мм в шарі 0 – 20 см. На початку вегетації, коли соя в основному вкорінюється, а темпи росту її вегетативної маси сповільнені, рослини до цвітіння добре витримують посуху.

З посиленням росту вегетативної маси потреби сої у волозі збільшуються, досягаючи максимуму під час цвітіння і розвитку плодів.

Через нестачу вологи в цей час обпадає частина квіток, молодих пагонів. Транспіраційний коефіцієнт сої у середньому становить 520. Тому високий урожай вона дає при вологості ґрунту 75 – 80 % НВ, добре витримуючи повітряну посуху. Загальне споживання води посівами сої коливається залежно від місця та умов вирощування в межах 3000 – 5500 м3/га, а коефіцієнт водоспоживання – 150 – 300 м³ на 1 ц зерна.

Найкращі ґрунти для сої – достатньо родючі, багаті на органічну речовину і кальцій, з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6,5 – 7) та добре аеровані, з щільністю 1,1 – 1,25 г/см3. Кислі, засолені, схильні до заболочення ґрунти без відповідного їх поліпшення непридатні для вирощування сої. Не витримує вона тривалого затоплення (більше трьох діб).

Соя – рослина короткого дня. Тривалість вегетаційного періоду залежно від сорту й району вирощування коливається від 90 – 100 до 150 – 170 днів. В Україні районовані сорти дозрівають за 115 – 140 днів.

Районовані сорти. В Україні найпоширеніші такі сорти сої.

Альтаїр – середньоранній, зерно-кормовий, висота рослин 70 – 80 см, боби серпоподібні, насіння овальне, жовте, рубчик темно-коричневий. Вміст білка 36,3%, жиру – 21,5%. Районований у поліській зоні.

Аркадія одеська – середньоранній, зерновий, висота рослин 50 – 60 см, боби бурі, рубчик темно-коричневий. Маса 1000 насінин 160 – 190 г. Вміст білка становить 44%, жиру – 18 – 20%. Районований у степовій зоні.

Київська 27 – середньоранній, зерно-кормовий, кущ стиснутий, з проміжним типом росту. Рослини заввишки 80 – 90 см. Боби темно-коричневі. Насіння овальне, жовте. Маса 1000 насінин – 169 – 210 г, рубчик коричневий. У насінні міститься 39 – 40% протеїну, 17–20% олії. Районований у поліській і лісостеповій зонах.

Київська 91 – скоростиглий, зерновий. Кущ компактний, заввишки 90 – 100 см. Боби слабозігнуті. Насіння овальне, жовте, з дуже слабою пігментацією, рубчик коричневий. Маса 1000 насінин 180 – 190 г. У насінні міститься сирого протеїну 37,9%, жиру – 21,2%. Районований у лісостеповій зоні.

Білосніжка – ранньостиглий, зерно-кормовий, стійкий проти бактеріальних хвороб. Насіння світло-жовте, крупне. Районований у лісостеповій і степовій зонах. У деяких областях поширені сорти Чернівецька 9, Херсонська 908, Бистриця 2, Ізумрудна та ін.

Технологія вирощування. За наявності в господарства високоврожайних сортів, достатньої кількості мінеральних добрив, ефективних гербіцидів, сільськогосподарських машин сою вирощують за інтенсивною технологією.

Попередники. Висівають сою після найбільш придатних попередників – озимих і ярих колосових культур, кукурудзи, овочевих, картоплі. Кращим попередником для сої в бурякосійних районах достатнього зволоження є також цукрові буряки. Не слід вирощувати сою після інших бобових культур через пошкодження рослин спільними хворобами і шкідниками та на полях, засмічених осотом.

Основний обробіток ґрунту після стерньових попередників та кукурудзи складається з лущення та зяблевої оранки плугами з передплужниками. На полях, засмічених однорічними бур’янами, обмежуються одним неглибоким лущенням дисковим лущильником ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 6 – 8 см; на забур’янених осотом ділянкам перше лущення проводять також дисковими лущильниками на глибину 6 – 8 см, друге – полицевими лущильниками ППЛ-10-25 або культиваторами-плоскорізами КПШ-5, КПЕ-3,8 та іншими на глибину 12 – 14 см; на запирієних площах здійснюють подвійне дискування на глибину 10 – 12 см; двічі дискують площу на таку саму глибину після збирання кукурудзи, для чого використовують важкі дискові борони БЦТ-3, БЦТ-7.

Зяблеву оранку на чорноземних ґрунтах, особливо при висіванні сої після кукурудзи, проводять плугами ПЛН-5-35 та іншими на глибину 28 – 30 см, на дерново-підзолистих ґрунтах з мілким орним шаром – на його глибину. Після овочевих культур, картоплі, цукрових буряків орють мілкіше – на 22 – 25 см і здебільшого без попереднього лущення.

Удобрення. На утворення 1 ц зерна соя виносить з ґрунту 7,5 – 10 кг азоту, 3 – 4,5 кг калію, 1,7 – 2,5 кг фосфору, тому добре реагує на органічні та мінеральні добрива в легкодоступній формі. Під зяблеву оранку рекомендується вносити гній або компости в норму 20 – 25 т/га та мінеральні добрива (фосфорно-калійні по 60 – 90 кг/га д. р.), крім каштанових ґрунтів Степу, де норми калію зменшують до 30 – 45 кг/га, та солонцюватих, на яких калій не вносять. Азотні добрива застосовують під передпосівну культивацію (30 – 45 кг/га), у рядки (по 10 – 12 кг/га) вносять молібденізований суперфосфат. Посіви також підживлюють (20 – 25 кг/га NP) під час обробітку міжрядь.

Весняний обробіток ґрунту полягає в ранньому боронуванні, вирівнюванні волокушами (ВВ-2,5), вирівнювачами (ВП-8, ВПН-5,6), боронами (БП-8), застосуванні гербіцидів і передпосівній культивації. Передпосівну культивацію з боронуванням проводять на глибину 5 – 7 см.

Сівба. Щоб запобігти ураженню сої грибними хворобами, насіння не пізніш як за 20 діб до сівби протруюють препаратами тиграмом, фундазолом, тачігареном.

Важливим заходом підвищення врожайності сої є передпосівний (у день сівби) обробіток насіння бактеріальними добривами, їх використовують не лише під час перших посівів, а й за повторних.

Сіють сою у добре прогрітий ґрунт (12 – 14 °С) широкорядним способом з міжряддям 45 – 60 см або звичайним рядковим способом (на землях 2-ї технологічної групи).

Норма висіву в районах достатнього зволоження Лісостепу й Полісся становить 550 – 650 тис. схожих насінин на 1 га, недостатнього 450 – 500; у Степу 300 – 450 тис.; в умовах зрошення норма висіву насіння ранніх сортів 600 – 700, середньостиглих 500 – 600, пізньостиглих 400 – 500 тис./га. Вагова норма висіву 35 – 100 кг/га. Насіння загортають на глибину 4 – 5 см, на важких ґрунтах 3 – 4 см, при недостатній вологості ґрунту 5 – 6 см. Для сівби використовують бурякові сівалки (ССТ-12А, ССТ-8), кукурудзяні (СПЧ-6М, СУПН-8) або овочеві (СКОН-4,2) в агрегаті з котками.

Догляд за посівами. Важливим агротехнічним заходом догляду за посівами сої є боронування, що сприяє знищенню кірки, сходів бур'янів, поліпшенню аерації ґрунту.

Після сівби сої для боротьби з бур'янами у ґрунт вносять гвардіан (2,4– 3,5 кг/га) або гезагард (3–5 кг/га). За два-три дні до появи сходів застосовують гербіцид харнес (1,5–3 кг/га), який знищує однорічні злакові та двосім'ядольні бур'яни, а по вегетуючих рослинах – півот (0,5–1,0 л/га) чи набу (1–3 л/га).

Перший раз посіви боронують через 5–7 діб після сівби легкими боронами, другий – через 6–7 діб, у фазі другого трійчастого листка. Боронування проводять в один або два сліди впоперек напряму рядків.

Високі врожаї сої у кращих господарствах отримують після проведення 2–3 міжрядних розпушувань з виполюванням бур'янів у рядках. Перший раз міжряддя обробляють на глибину 8–10, а наступні – 6–8 см.

Соя на початку розвитку не потребує багато вологи, тому на зрошуваних землях її поливають з середини червня і до середини серпня. Залежно від погодних умов проводять три-п'ять поливів при зрошувальній нормі 450–700 м³/га. Кращим способом зрошування є дощування. Вологість ґрунту до цвітіння має бути не нижче за 70% НВ, в період цвітіння-наливання бобів – не нижче за 70%.

Збирання врожаю. Збирають сою тоді, коли насіння у бобах достигне, рослини пожовтіють, а листя обпаде. У лісостепових районах ранні сорти сої достигають у середині серпня, пізні – у вересні.

Боби сої розтріскуються менше, ніж зернобобових, проте при запізненні зі збиранням втрати бувають значні. Збирають сою роздільним способом та прямим комбайнуванням. Прямим комбайнуванням збирають сорти з високим розміщенням нижніх бобів. Щоб запобігти дробленню зерна, треба відрегулювати молотильні апарати комбайнів. Зберігають насіння сої за вологості 12–13%.

На посівах сої рекомендується проводити десикацію. На початку побуріння бобів посіви обробляють хлоратом магнію з розрахунку 15–20 кг/га (гектарну дозу розчиняють у 200–300 л води), або препаратом баста (2 л/га).

Сою на зелений корм збирають від кінця цвітіння до початку утворення бобів, а на силос – наприкінці наливання зерна у більшості бобів.

Література

1. Рослинництво: Підручник / О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко; За ред. О.І. Зінченка. – К.: Аграрна освіта, 2001. – 591с.

2. Алімов Д.М., Шелестов Ю.В. Технологія виробництва продукції рослинництва: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 271с.

3. Интенсивные технологии возделывания зерновых и технических культур /Под ред. А.И. Зинченко и И.М. Карасюка. – К.: Вища шк., Головное изд-во, 1988. – 327 с.

4. Интенсивные технологии возделывания сельскохозяйственных культур /Г.В. Коренев, Г.Б. Гатаулина, А.И. Зинченко и др.; Под ред. Г.В. Коренева. – М.: Агропромиздат, 1988. – 301 с.

5. Біологічне рослинництво: Навч. посібник/ О.І. Зінченко, О.С. Алексєєва, П.М. Приходько та ін.; За ред. О.І. Зінченка. – К.: Вища шк., 1996. – 239 с.

6. Зінченко О.І. Кормовиробництво: Навчальне видання. – 2-е вид. доп., і перероб. – К.: Вища школа, 2005. – 448 с.

7. Лихочвор В.В. Рослинництво. Технології вирощування сільськогосподарських культур. – 2-е видання, виправлене. – Київ: Центр Навчальної літератури, 2004. – 808 с.

8. Рослинництво: Підручник /В.Г. Влох, С.В. Дубковецький, Г.С. Кияк, Д.М. Онищук; За ред. В.Г. Влоха. – К.: Вища шк., 2005. – 382 с.

9. Рослинництво: Підручник / Каленська, О.Я. Шевчук, М.Я. Дмитришак, О.М. Козяр, Г.І. Демидась; За ред. О.Я. Шевчука. – К.: НАУ, 2005. – 502 с.

10. Рослинництво. Модульний метод з тестового контролю і рейтинговою оцінкою знань студентів на ПЕОМ: Навчальний посібник / О.М. Куценко, А.А. Кочерга, Л.Ф. Бондарєва, О.С. Пипко, Т.О. Бєлова, Є.Г. Чернявський, М.Я. Шевніков, О.А. Антонець, С.В. Філоненко, В.В. Ляшенко. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 312 с.

Дата добавления: 2014-01-07