Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Інфляція і безробіття




Перерозподіл доходів між приватним сектором і державою.

В умовах інфляції існує два шляхи перерозподілу доходів домогосподарств на користь держави. Перший шлях обумовлений тим, що інфляція зменшує реальну вартість грошей або їх купівельну спроможність. Тому домогосподарства несуть певні втрати від зменшення реальної величини своїх грошових залишків (запасів). Ці втрати є інфляційним податком, який отримує держава як емітент грошей.

Інший шлях перерозділу доходів домогосподарств на користь держави пов’язаний із прогресивною системою оподаткування особистих доходів. В умовах інфляції номінальна заробітна плата зростає пропорційно інфляції. Але при застосуванні незмінної прогресивної шкали оподаткування податкові платежі домогосподарств зростають швидше, ніж темп інфляції. Отже, темп приросту податкових надходжень в державний бюджет перевищує темп приросту номінальної заробітної плати і цін.

Підтримання інфляції і безробіття на низькому рівні є двома головними завданнями макроекономічної політики держави. При їх вирішенні використовується крива Філіпса у короткостроковому періоді, яка розкриває зв’язок між інфляцією і безробіттям (рис. 6.3).

Назва цієї кривої пов’язана з новозеландським економістом А.Філіпом. У 1958 р. він опублікував статтю, в якій на основі статистичного аналізу динаміки заробітної плати у Великобританії за 1861– 1957 рр. обґрунтував криву, що відображала обернену залежність між номінальною заробітною платою і фак-

 
 


π

 

 

 

πе s

π1

 

π2

 

 

0 un u1 u2 u

Рис. 6.3. Крива Філіпса у короткостроковому періоді

-тичним безробіттям. Згідно з цим обґрунтуванням рівняння ранньої кривої Філіпса має такий вигляд:

(6.8.)

де – коефіцієнт, який показує реакцію номінальної заробітної плати (W) на зміну рівня безробіття (u).

До кінця 60-х років ХХ століття макроекономісти спиралися на ранній варіант кривої Філіпса, який адекватно відображав фактичну ситуацію в економіці. Але з часом криву Філіпса стали використовувати для визначення співвідношення безробіття не з номінальною заробітною платою, а з інфляцією. На рис. 6.3. представлено саме цей варіант. Заміна номінальної заробітної плати на інфляцію не змінила суті кривої Філіпса, оскільки ціна і номінальна заробітна плата мають майже одинакову динаміку. Проте така модернізація дозволила краще пристосувати цю криву до потреб економічної політики.

Пізніше, коли в економіці багатьох країн з’явилися значні інфляційні очікування, а також таке явище як стагфляція, виявилося що ранній варіант кривої Філіпса не відображає всі умови, від яких залежить співвідношення між інфляцією і безробіттям. Це обумовило необхідність її вдосконалення.

По-перше, було враховано, що динаміка безробіття і цін залежить від співвідношення між фактичним і потенційним ВВП. Якщо Y <Yp, то u >un, а інфляція зменшується. Тому в рівнянні кривої Філіпса фактичне безробіття було замінено на циклічне (u –un). По-друге в наступному періоді інфляція залежить не лише від динаміки циклічного безробіття в цьому періоді, а й від того, як економічні суб’єкти формують свої інфляційні очікування. Ця обставина суттєво впливає на співвідношення між інфляцією і безробіттям. Тому крива Філіпса була доповнена очікуваною інфляцією.

По-третє, в основі кривої Філіпса лежить обернена залежність між інфляцією і безробіттям, яка формується під впливом сукупного попиту. Якщо попит збільшується, то ціни зростають, а безробіття зменшується. І навпаки. Але слід враховувати, що на ціни і безробіття може впливати також і пропозиція, яка породжує протилежне співвідношення між ними. Якщо пропозиція збільшується, то безробіття та інфляція зменшуються, якщо вона зменшується – безробіття та інфляція зростають. Це означає, що зміна пропозиції породжує пряме співвідношення між інфляцією і безробіттям. Це дало підстави доповнити рівняння кривої Філіпса ще одним елементом, який відображав би наслідки, що їх спричиняють збурення сукупної пропозиції.

Враховуючи зазначені зміни і доповнення, сучасний варіант кривої Філіпса можна виразити за допомогою такого рівняння:

(6.9)

де – очікуваний темп інфляції,

–темп інфляції, який спричиняється збуреннями сукупної пропозиції.

– коефіцієнт, що показує реакцію інфляції на динаміку циклічного безробіття, яке викликається збуреннями сукупного попиту,

Згідно з рівнянням кривої Філіпса (6.9) базовим чинником інфляції в наступному періоді є очікувана інфляція. Якщо спиратися на теорію адаптивних очікувань, то це означає, що . Проте в наступному періоді інфляція може прискоритися або уповільнитися порівняно з попереднім періодом. В першу чергу це залежить від циклічного безробіття, яке знаходиться в оберненому зв’язку з інфляцією і викликається збуреннями сукупного попиту. Тому в рівнянні перед циклічним безробіттям стоїть знак “мінус”. Зміни в інфляції, які супроводжуються змінами циклічного безробіття, є інфляцією попиту.

Іншим чинником, який може прискорити або уповільнити інфляцію, є збурення сукупної пропозиції. Несприятливі збурення сукупної пропозиції викликають інфляцію витрат, що прискорює інфляцію, а сприятливі – спричиняють дефляцію витрат, що уповільнює інфляцію. Отже, інфляція, що викликається збуреннями сукупної пропозиції, прямо впливає на сукупну інфляцію, і тому перед стоїть знак “плюс”.

Згідно з рис. 6.3., розташування кривої Філіпса на графіку залежить від двох складових рівняння (6.9.):очікуваного темпу інфляції () і темпу інфляції, що спричиняється збуреннями сукупної пропозиції (). Інфляція, що дорівнює сумі цих складових свідчить про відсутність циклічного безробіття. За цих умов рівняння кривої Філіпса втрачає циклічний компонент, тобто –, і приймає такий вигляд: . Інфляцію, яка формується в умовах відсутності циклічного безробіття, можно назвати інфляцією повної зайнятості. Такий інфляції відповідає безробіття на рівні природної норми, що відображена на рис. 6.3

Якщо інфляція повної зайнятості збільшується, то крива Філіпса переміщується вправо; якщо ця інфляція зменшується, то крива Філіпса переміщується вліво. Натомість, зміни в інфляції, що викликаються циклічним безробіттям, відображаються на графіку через відповідне переміщення точки інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса. Рисунок 6.3 свідчить, що призбільшенні безробіття відносно природної норми до u1 інфляція зменшується до π1, а при збільшенні безробіття до u2 інфляція зменшується до π2 і т.д, що демонструє обернену залежність між інфляцією і безробіттям.

Спираючись на криву Філіпса, уряд може робити вибір між інфляцією і безробіттям. Цього він може досягати за рахунок політичних заходів, які здатні впливати на циклічний компонент інфляції. Наприклад, уряд може стимулювати сукупний попит, щоб зменшити рівень безробіття. Але ціною його зменшення є прискорення інфляції, оскільки при цьому в рівнянні (6.9) зменшується циклічний компонент, тобто величина . Протилежний приклад – уряд може обмежити сукупний попит. Це викличе зростання рівня циклічного безробіття і збільшення величини в рівнянні (6.9), що уповільнить інфляцію. Отже, ціною зменшення рівня інфляції є збільшення рівня безробіття.

Вибір між інфляцією і безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді можливість такого вибору зникає. Про це свідчить крива Філіпса у довгостроковому періоді (див. рис. 6.4).

π

π5 Т5

π4 Т4

Т3

Т2 3

Т1 1 2

un u

 

 

На рис. 6.4 точка Т1 на короткостроковій кривій Філіпса 1 характеризує такий стан в економіці, коли інфляція дорівнює π1, а безробіття – природній нормі, тобто un . Тепер припустімо, що уряд хоче зменшити рівень безробіття. З цією метою він стимулює збільшення сукупного попиту. У короткостроковому періоді це, з одного боку, зменшить безробіття, а з іншого – зросте інфляція у формі інфляції попиту до π2, що перемістить економіку з точки Т1 в точку Т2.

Інфляція на рівні π2 закладається в очікування економічних суб’єктів на наступний період. Тому робітники з часом примусять підприємців адекватно підвищити заробітну плату (номінальну). Це, з одного боку, збільшить середні витрати, зменшить прибутковість виробництва, скоротить його обсяги і збільшить безробіття до un , що перемістить економіку в точку Т3. З іншого боку, виникне інфляція витрат, внаслідок чого інфляція зросте до π3, а короткострокова крива Філіпса переміститься в положення 2. Якщо заробітна плата знову підвищиться під впливом нового рівня інфляційних очікувань, то спіраль “ціни – заробітна плата” буде розгортатися далі, що викличе зростання інфляції спочатку до π4, а потім – до π5 і чергове повернення безробіття до природної норми. З’єднавши точку Т1 і Т5, отримаємо вертикальну лінію, яка є кривою Філіпса у довгостроковому періоді.

Наведений варіант взаємозв’язку між ціною і заробітною платою відповідає теорії адаптивних очікувань, згідно з якою інфляційні очікування формуються на основі інфляції попереднього періоду. За таких умов в короткостроковому періоді ціни тимчасово випереджають заробітну плату, що забезпечує тимчасове скорочення безробіття.

Але за теорією раціональних очікувань ціни і заробітна плата змінюються одночасно, оскільки робітники здатні враховувати майбутню інфляцію наперед у своїх вимогах щодо рівня заробітної плати. Якщо їхні інфляційні очікування співпадають з фактичною інфляцією, то у підприємств не виникають стимули до обсягів виробництва порівняно з потенційним ВВП. Тому безробіття підтримується на природньому рівні, а крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії, як в довгостроковому так і короткостроковому періодах. І лише в тих випадках, коли виникає неочікувана інфляція, тобто, якщо робітники помиляються в своїх інфляційних очікуваннях, то в короткостроковому періоді фактичне безробіття відхиляється вниз від природнього безробіття, а крива Філіпа є спадною.

Отже, у довгостроковому періоді між інфляцією і безробіттям не існує вибору. Тому у кінцевому підсумку стимулююча політика уряду не може зменшити безробіття, а здатна викликати лише зростання цін. У довгостроковому періоді проблему безробіття можна вирішити лише з допомогою неінфляційних методів, здатних забезпечити зростання обсягів виробництва за рахунок нагромадження капіталу і зростання потенційного ВВП.

 

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 670; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.019 сек.