Екскурсії зайняли чільне місце в науково-методичному забезпеченні навчального процесу

План

І в період незалежності

1. Екскурсійна діяльність в Україні в 20-30-х роках ХХ століття:

· створення та розвиток системи екскурсійних закладів:

Ø робота Комісії з музейно-виставочної і екскурсійної справи, Екскурсійно-виставочно-музейного відділу (ЕВМ, 1919-1928 рр.);

Ø діяльність Українського екскурсійного товариства (УМПЕТ, 1928-1930 рр.).;

Ø Всеукраїнське товариство пролетарського туризму і екскурсій (Укртуре, 1930-1936 рр.) – продовжувач справи УМПЕТ.

· діяльність системи екскурсійних закладів:

Ø створення екскурсійних пунктів, екскурсійних баз, екскурсійних комун;

Ø практична робота обласних відділень екскурсійних бюро, їх методичне забезпечення;

Ø “Інструкція про проведення сільськогосподарських екскурсій”;

Ø недалекі місцеві маршрути, далекі екскурсійні подорожі, цикли невеликих екскурсій “кругового типу”, екскурсійні маршрути спеціалізованого напряму;

Ø “Положення про екскурсійно-виставочну роботу в УСРР” 1928 р.;

Ø робота спецсемінарів і курсів з екскурсійної діяльності, залучення до них профспілок підприємств.

· екскурсійна діяльність навчальних закладів у міжвоєнний період:

Ø краєзнавчі екскурсії, екскурсії з суспільствознавства;

Ø методологія проведення екскурсій;

Ø робота краєзнавчо-екскурсійних гуртків;

Ø екскурсії у дитячих оздоровчих установах;

Ø екскурсії як складова підвищення кваліфікації вчителів.

· екскурсійна діяльність наукових установ у міжвоєнний період. Робота ВУАН по покращенню проведення екскурсій (видання путівників, діяльність її секцій). Заходи інших наукових установ (Харківське, Одеське, Шепетівське, Полтавське наукові товариства, Товариство подільських природознавців, Географічне товариство в Києві, Всеукраїнська Наукова Асоціація Сходознавства).

1. Екскурсійна робота в радянський час після Другої світової війни.

· партійно-урядові рішення у цій сфері:

Ø туристсько-екскурсійне управління УРСР. Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях;

Ø постанови радянського партійного керівництва стосовно удосконалення екскурсійної роботи в країні.

· виховання радянської молоді засобами туризму та екскурсій;

· екскурсійна справа в діяльності профспілок.

1. Екскурсійна діяльність в сучасній Україні. Національна система туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича”.

1.1. Становлення системи екскурсійних закладів в Україні в 20-30-х роках XX ст. відбувалося у складний період. На початку 20-х років уряд спрямував свої зусилля на створення розгалуженої мережі централізованого управління та контролю в різних галузях народного господарства. Одержавлення та централізація позначилися і на закладанні організаційно-правових та господарсько-фінансових основ системи екскурсійних закладів. Реформаторські нововведення відчутно вплинули на розвиток екскурсійної справи яку політичному, так і в організаційному плані. Екскурсійна робота визначалася однією з основних у мережі політичної освіти та вихованні трудящих мас і займала важливе місце в культурному будівництві країни. Утвердження її на державному рівні вимагало впровадження централізованого керівництва екскурсійними установами з метою їх організаційного та фінансового зміцнення. Отже, виникла об’єктивна потреба їх об’єднання в єдиному культурно-господарському комплексі. Щоб система могла нормально функціонувати, потрібно було закріпити її основну ланку, тобто створити мережу екскурсійних пунктів, екскурсійних баз, екскурсійних станцій, екскурсійних бюро. Вони повинні були забезпечувати екскурсійно-організаційне обслуговування туристів та екскурсантів, надавати послуги проживання і харчування; випускати методичну літературу, організовувати прокат туристського і екскурсійного спорядження, готувати керівників екскурсій, створювати цікаві екскурсійні маршрути тощо.

Процес створення екскурсійної системи відбувався поетапно, із впровадженням різних форм керівництва та підпорядкуванням вищим органам управління. Практично в 20-30-ті роки екскурсійною роботою організаційно керували такі структури: Екскурсійно-виставочно-музейний відділ Народного Комісаріату освіти УСРР (ЕВМ, 1919-1928 рр.), Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ, Українське Екскурсійне Товариство, 1928-1930 рр.), Всеукраїнське товариство пролетарського туризму і екскурсій (Укртуре, 1930-1936 рр.). Загальне керівництво екскурсійною справою здійснював Народний Комісаріат освіти (НКО) УСРР.

Більшовики прагнули виконати завдання широкої програми культурної революції швидкодіючими методами, адже їм потрібно було створювати свій новий управлінський апарат, готувати нові кадри для народного господарства. Тому на одне з перших місць вийшли питання освіти та самоосвіти робітників і селян, а вирішити їх у найкоротший термін можна було лише шляхом запровадження позашкільної освіти. У листопаді 1917 року в Народному Комісаріаті освіти Росії створюється позашкільний відділ. Такий відділ було організовано і в НКО УСРР. У губернських відділах освіти почали працювати відповідні підвідділи. Вони на місцях через мережу позашкільних установ, а саме: через пункти лікнепу, курси, народні університети тощо, надавали можливість отримати початковий ступінь освіти з подальшим продовженням навчання в середніх спеціальних навчальних закладах та робітфаках. Чільне місце в позашкільній освіті займав екскурсійний метод як найбільш доступний, виразний і зрозумілий, такий, що надавав можливість легко засвоювати потрібний для вивчення матеріал. Навчальний матеріал подавався через комплекс екскурсій шля­хом наочного показу і сприйняття навколишнього світу.

Широке застосування навчальних і позашкільних освітніх екскурсій сприяло розповсюдженню нових форм екскурсійної роботи і створенню системи спеціальних структур, які повинні були здійснювати керівництво туристсько-екскурсійною діяльністю в Україні та безпосередньо займатися її організацією. 17 квітня 1919 року в позашкільному відділі НКО УСРР розпочала свою роботу Комісія з музейно-виставочної і екскурсійної справи, створення якої вирішувало давно назріле питання організації музеїв, виставок, екскурсій, таких необхідних для позашкільної освіти. З'явилася також можливість на базі цієї комісії відкрити центр для об'єднання і координування всієї екскурсійної справи в Україні і розгорнути її на державному рівні. У багатьох губернських відділах освіти почали діяти музейно-виставочно-екскурсійні секції. Наприклад, секція Одеської губнаросвіти відразу організувала екскурсійне бюро і вже на червень 1919 року запланувала проведення тридцяти екскурсій.

Із 1920 року, після реорганізації позашкільного відділу НКО, екскурсійна діяльність почала підпорядковуватися Головному Політосвітньому Комітету республіки, зокрема Екскурсійно-виставочно-музейному відділу (ЕВМ). Політосвітній Комітет, передусім, спрямував свою роботу на організацію єдиної мережі політустанов УСРР. Рішення про її створення було затверджено на пропагандистській нараді політичних установ у 1922 році під головуванням Народного Комісара освіти Г.Ф.Гринька.

Подальша діяльність політустанов в єдиній централізованій структурі мала суттєвий вплив на зміцнення і розвиток системи екскурсійних закладів. Екскурсійно-виставочно-музейний відділ розробив цілу низку положень, таких як: “Положення про єдину мережу екскурсійно-виставочно-музейних установ”, “Положення про екскурсійно-виставочно-музейні установи, пов’язані з місцевим заводським клубом при великому будівництві”, “Положення про екскурсійно-виставочно-музейні установи, пов’язані з районним, волосним клубом, клубами КСМУ, Червоної Армії й національних меншостей”, “Положення про екскурсійно-виставочно-музейні установи, пов’язані з центральними клубами повітових міст”. Відповідно до цих Положень відбувалося формування системи екскурсійних закладів у адміністративних районах: селах, містах, повітах, губерніях і округах. Головне завдання системи полягало в “проведенні роботи у Всеукраїнському масштабі”. Розроблені Положення відіграли значну роль для розвитку екскурсійної справи до прийняття у 1922 році Кодексу законів про народну освіту, у другому розділі якого окремо виділялося питання про формування екскурсійної мережі.

Структурно вона діяла в єдиному комплексі з музейною і виставочною мережею, що й відзначалося в Кодексі законів про народну освіту: “Екскурсійно-виставочно-музейні заклади, в цілому, утворюють єдину сітку в складі: екскурсійних пунктів, баз і комун, виставочних пунктів і баз та соціальних музеїв, що взаємно між собою зв’язані”.

Такий взаємозв’язок екскурсійної, виставочної та музейної мережі окреслювався такою схемою:

Мережа екскурсійних закладів будувалася на основі внутрішнього зв’язку діяльності осередків і установ усіх ступенів та керівництва вищих з них у відношенні до нижчих. Така вертикальна схема керівництва програмувала розподіл закладів по висхідній лінії, відповідно до обсягу їх завдань і масштабу роботи. Екскурсійні установи ЕВМ розподілялися за такою схемою: екскурсійні пункти, екскурсійні бази, екскурсійні комуни, екскурсійні станції, екскурсійні бюро. Завершували структуру Всеукраїнська Екскурсійна База і Всеукраїнська Екскурсійна Комуна. Екскурсійні пункти відкривалися у віддалених місцях, в селах, при клубах, промислових підприємствах, сільбудах: розподілялися на виробничі, сільські, міські, районні, повітові. Екскурсійні бази – у місцях, багатих на історичні пам’ятки, а також з привабливими природними умовами. Екскурсійні комуни – в повітових, обласних і губернських містах. Вони керували роботою екскурспунктів і екскурсбаз, домагаючись найефективнішого їх використання.

Організаційну структуру екскурсійних комун складали: екскурсійно-виставочний кабінет, екскурсійний музей, бібліотека, яка обслуговувала методистів і екскурсантів, лабораторія для дослідження природничо-наукових матеріалів, монтажні майстерні для обробки зібраних на екскурсіях матеріалів і моделювання з них музейних експонатів, майстерня для виготовлення екскурсійного знаряддя, інтернат або гуртожиток для проживання екскурсантів, їдальня. В цілому, екскурсійна мережа Екскурсійно-виставочно-музейного відділу НКО була багатоступеневою: від осередків масової екскурсійної роботи, що діяли при хатах-читальнях, селянських будинках, районних, міських клубах і музеях, до керівних закладів обласного, губернського та всеукраїнського значення.

Діяльність і зміцнення мережі залежали від подальшого відкриття нових екскурсійних закладів. Цей процес особливо активізувався після прийняття у 1922 році Кодексу законів про народну освіту, в якому законодавчо затверджувалося формування екскурсійної мережі. До неї на початку двадцятих років входило багато екскурсійних баз, які створювалися на великих підприємствах і в установах, де часто проводилися екскурсії. Тільки в Харкові їх нараховувалося 39. Відкривалися також нові екскурсійні пункти. Так, якщо до 1923 року в Екскурсійно-виставочно-музейному відділі Харківської політосвіти функціонувало 30 екскурспунктів, то за один тільки звітний період 1923-1924 рр. їх кількість зросла вдвічі. Організаційна робота Екскурсійно-виставочно-музейного відділу полягала в плануванні, реєстрації та взятті на облік екскурсійних установ. Екскурсійно-виставочно-музейний відділ за свою майже десятирічну діяльність заклав міцні підвалини державної системи екскурсійних закладів і створив усі передумови для її подальшого розвитку. А потреба в цьому була надзвичайно великою, бо кінець 20-х років характеризувався стрімким зростанням екскурсійного руху, який мав не тільки організовані, але й стихійні форми. Наявні екскурсійні заклади вже не спроможні були задовольнити потреби всіх бажаючих взяти участь в екскурсійних подорожах. Екскурсійні маршрути охоплювали не тільки Україну, але й союзні республіки СРСР. Постійно збільшувався прийом туристів на екскурсбазах. Отже, потрібно було створити нову керівну структуру, яка б займалася виключно тільки розвитком туристсько-екскурсійної справи. Підкреслимо, що екскурсійно-виставочно-музейний відділ організовував роботу не тільки екскурсійних закладів, але й виставок і музеїв. Реструктуризація керівних органів екскурсійної діяльності розпочалася в Москві, а потім, зазвичай за особливими вказівками, відбулася в усіх республіках, зокрема і в Україні.

У РРФСР екскурсійна справа була зосереджена в Об’єднаному Екскурсійному Бюро під керівництвом Народного Комісаріату освіти, куди входили: Бюро далеких екскурсій Інституту методів позашкільної роботи, Екскурсійне бюро Головполітосвіти і Екскурсійне бюро музейного відділу Головнауки. Для розширення своєї діяльності і зміцнення матеріальної бази Об’єднаному Екскурсійному Бюро потрібні були кошти. Підтримуючи Бюро в цьому питанні, Рада Народних Комісарів РРФСР включила до порядку денного свого засідання від 31 березня 1926 року питання про збільшення його капіталу і ухвалила створити на його базі пайове товариство. Підготовча робота, спрямована на створення таких товариств, розпочалася і в інших республіках. В Україні також почала діяти спеціальна комісія, яка працювала над цим питанням. Вона складалася з керівників державних установ, профспілок, політичних органів, наукових товариств, зокрема: Народного Комісаріату освіти, Народного Комісаріату охорони здоров’я, Всеукраїнського Центрального Комітету робітників освіти, Центрального Комітету Ленінської Комуністичної Спілки Молоді України, Наукового Товариства Українського Краєзнавчого Комітету, Украсоціації Сходознавства. Комісія визнала за доцільне утворити Українське пайове товариство. На початку 1928 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла постанову “Про утворення Українського мішаного пайового екскурсійного товариства”. Засновувалося воно при Комісаріаті Народної Освіти з таким складом фундаторів: Народний Комісаріат Освіти УСРР, Народний Комісаріат Охорони Здоров’я, Всеукраїнська Рада Профспілок, Комітет Спілки робітників освіти. Отже, створення Товариства було підтримане на державному рівні, а це відразу підняло його авторитет. Організацію нової керуючої екскурсійної структури також схвально було прийнято громадськістю, високопрофесійними спеціалістами туризму, зокрема М.Погребецьким, М.Філянським. Це питання широко обговорювалося на сторінках екскурсійних видань, путівників, преси. Так, у журналі “Культ робітник” була надрукована стаття М.Погребецького “Увага робітничому туризму”, в якій він відмічав, “що гаряче вітає організацію центрального органу, керуючого туристсько-екскурсійною справою в Україні”.

Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ, або Українське екскурсійне товариство) розробило і затвердило свій Статут. Відповідно до Статуту були визначені такі його керівні органи: Правління, Рада товариства, Ревізійна комісія.

Виходячи з реального економічного становища, УМПЕТ повинен був зміцнювати свою структуру, використовуючи пайові внески фундаторів та інших установ і організацій. Його статутний капітал затверджувався в розмірі ста тисяч карбованців. На початок січня 1928 року паїв було заявлено на суму 47 тисяч карбованців.

УМПЕТу, звичайно, потрібні були кошти, особливо на по­чатку розгортання його організаційної діяльності. І важливим було те, що саме в цей складний період Народний Комісаріат освіти, незважаючи на свої фінансові труднощі, на засіданні колегії у 1928 році прийняв рішення про виділення зі свого бюджету Українському екскурсійному товариству, в рахунок паю шести тисяч карбованців. Використовуючи весь організаційний і господарський досвід, накопичений Екскурсійно-виставочно-музейним відділом, УМПЕТ повністю прийняв на себе відповідальні функції керівного органу екскурсійною справою в Україні.

Основний напрям його роботи полягав у подальшій розбудові мережі екскурсійних закладів та зміцненні її матеріальної бази. Пайові кошти УМПЕТу вкладалися в матеріальні цінності: у будівництво та обладнання екскурсійних баз і центральної консультативно-екскурсійної станції, у придбання транспортних засобів тощо. Вирішення кожного питання було важливим. Наприклад, створення екскурсійних консультативних бюро та кабінетів при культурно-просвітницьких організаціях і гуртках Українського екскурсійного товариства.

З метою подальшого регіонального розгалуження мережі екскурсійних закладів, Українське мішане пайове екскурсійне товариство велику увагу приділяло відкриттю нових екскурсійних баз. Відповідно до резолюції Першої Всеукраїнської екскурсійної наради від 30 вересня 1928 року “Про підсумки та перспективи праці УМПЕТу”, тільки йому, як господарчо-культурній організації, яку утворив уряд для керівництва екскурсійним рухом, надавалося пріоритетне право будівництва екскурсійних баз в Україні. Прийняття такого рішення було пов’язано з тим, щоб централізувати “в одних руках господарський бік екскурсійної справи”.

Окружні управління народної освіти і Окружні управління політичної освіти проводили відповідну роботу, спрямовану на залучення місцевих організацій до участі в будівництві екскурсійних баз. Але на Першій Всеукраїнській екскурсійній нараді вона була визнана недостатньою. Народний Комісаріат Освіти провів Колегію, яка постановила передати Українському екскурсійному товариству на правах постійного володіння всі будівлі і помешкання разом з майном і обладнанням, які на той час використовувалися окрнаросвітами і окрполітосвітами, під свої екскурсійні бази. УМПЕТу було доручено розробити умови та форми передачі. Додатково УМПЕТ також міг щоліта використовувати шкільні приміщення для розгортання в них роботи тимчасових сезонних екскурсійних баз за однієї умови: після перебування туристів – проводити ремонт. З метою відкриття екскурсбаз в історичних місцевостях України Народний Комісаріат освіти звернувся до музеїв, які там працювали, з проханням допомогти УМПЕТу. Музеям пропонувалося частину своїх приміщень передати на договірних умовах під екскурсійні бази. Згідно з договором УМПЕТ зобов’язувався ремонтувати приміщення, організовувати екскурсії для туристських груп з обов’язковим відвідуванням музеїв, запрошувати на роботу екскурсоводів для їх обслуговування. Музеї повинні були сповістити Н КО про бажані для них умови передачі приміщень, про те, яку конкретну площу пропонують вони передати під організацію екскурсбаз, чи потрібно там робити ремонт тощо. На Першій Всеукраїнській екскурсійній нараді було прийнято рішення передати УМПЕТу гуртожитки та екскурсійні бази, які вже діяли на курортах України.

Екскурсійні бази були основною ланкою мережі екскурсійних закладів Українського мішаного пайового екскурсійного товариства. Роботу свою вони проводили відповідно до вимог “Положення про екскурсійну базу Українського мішаного пайового товариства”, прийнятого Першою Всеукраїнською екскурсійною нарадою (28-30 вересня, 1928 р.). У структурній системі, перш за все, планувалося запровадити ідентичність в обслуговуванні туристів на всіх екскурсійних базах. Отже, головне завдання полягало в тому, щоб незалежно від місцезнаходження бази створити на кожній з них максимально сприятливі умови для відпочиваючих. При кожній екскурсбазі діяла Рада, до складу якої входили представники Народної освіти, Окружного управління політичної освіти, Окружного управління охорони здоров’я, Окружної профспілкової Ради, Окружного відділу Спілки робітників освіти, Окружного комітету комсомолу, Окружного комітету фізичної культури, Окружного комітету незаможних селян, краєзнавчих організацій, музеїв. Через діяльність Ради вирішувалися питання взаємодії з місцевими організаціями. Наприклад, такі, як передбачення в місцевих бюджетах коштів, спрямованих на здешевлення обслуговування екскурсійних груп свого міста, селища або району. Велику роботу з місцевими екскурсійними групами за рахунок дотацій від установ і підприємств планувалося запровадити на стаціонарних екскурсбазах, які працювали цілорічно: в Харкові, Києві, Одесі, Запоріжжі-Дніпрельстані, Дніпропетровську, Херсоні. Екскурсійні бази виконували надзвичайно широке коло робіт і брали на себе настільки великі повноваження, що функції їх діяльності прирівнювалися до окружних екскурсійних бюро.

Згідно зі штатним розкладом, екскурсбазу очолював завідувач, який призначався Правлінням товариства і працював на підставі його доручення. Завідувач складав плани роботи, кошториси, мав право підпису багатьох важливих документів і скріплення їх печаткою, якою кожна база володіла окремо. Екскурсбазам затверджувався твердий бюджет. Всі їх потреби забезпечувалися Українським екскурсійним товариством, до Правління якого надходили і прибутки баз. Завідувач звітував перед Правлінням за проведену роботу за формою, яку воно розробляло і затверджувало. Всі послуги на екскурсбазах були платними. Розцінки на обслуговування туристів встановлювалися Правлінням українського екскурсійного товариства. Основні розцінки були розраховані на організованих туристів: учнів, піонерів, червоноармійців, робітників, службовців, членів Комітету незаможних селян. Для неорганізованих туристів оплата за проживання, харчування, екскурсії, прокат туристського інвентарю підвищувалася. Неорганізованими вважалися туристи, які не увійшли до вищеперерахованих соціальних прошарків населення, і ті, які не мали екскурсійного посвідчення, не попереджали працівників екскурсбази про свій приїзд у той термін, який потрібний був для підготовки до приймання групи. Завідувач бази мав великі повноваження щодо регулювання цін під час обслуговування туристів. Надаючи великого значення діяльності екскурсбаз в загальному розвитку екскурсійної справи, УМПЕТ відкривав їх не тільки в Україні, але й за її межами. Бази розташовувалися у визначних індустріальних і культурних центрах України: Харкові, Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі. Поступово розгалуження їх мережі поширювалося дедалі більше на невеличкі, зате багаті своєю історією і природою міста: Умань, Полтаву, Вінницю, Суми, Бердянськ, Артемові Гори, Нікополь, Кам’янець-Подільський, Бердичів та інші. Екскурсбази УМПЕТу також планувалося відкрити в Москві, Ленінграді, у Криму (Алушті, Гурзуфі, Керчі, Євпаторії, Сімферополі, Бахчисараї), на Кавказі (в Кутаїсі, Нальчику, Теберді, Махачкалі). Для охоплення базами більшості екскурсійних об’єктів, що цікавили українських екскурсантів як на Україні, так і за її межами, необхідно було відкрити 62 турбази. Було підраховано, що при пересічній їх наповненості на 50% і пересічній вартості ліжко-дня в 50 копійок, орієнтований прибуток міг становити 192 тисячі карбованців.

У загальному організаційно-структурному зміцненні УМПЕТу велике значення мало прийняття ВУЦВК і РНК УСРР Постанови від 28 серпня 1928 року “Про увільнення від республіканських і місцевих податків Українського мішаного пайового екскурсійного товариства”. Це відкрило перед УМПЕТом значні можливості та перспективи для прискореного організаційного та економічного розвитку. Адже пільги поширювалися на всі філії, представництва, агентства, екскурсійні бази Товариства, на організовані ним їдальні закритого типу, на транспорт, кіоски при екскурсбазах для продажу краєзнавчої і методичної літератури, на виробництво туристського спорядження та обладнання. Потрібно відмітити, що Раднарком надіслав цю Постанову до Народного Комісаріату освіти для опрацювання і надання своїх пропозицій. НКО у своєму листі до Наркомфіну запропонував таку редакцію Постанови: “Українське мішане пайове екскурсійне товариство дивідендів не сплачує і весь прибуток, після встановлених законом відрахувань, повертається на здешевлення і розвиток екскурссправи на терені УСРР”. Такий висновок НКО було затверджено і закладено в основу Статуту УМПЕТу. Українське мішане пайове екскурсійне товариство визначало конкретні можливості кожного екскурсійного закладу в плані максимально ефективної віддачі від його діяльності. Особливо дбало воно про підвищення якості роботи на місцях, що значною мірою сприяло збільшенню прибутковості. Першочерговим завданням Товариства було також максимальне охоплення екскурсійним обслуговуванням туристів у всіх регіонах республіки. Для цього планувалося поділити Україну на 20 районів з призначенням у кожному з них свого уповноваженого. За один тільки туристський сезон 1928-1929 року, УМПЕТ показав значні резерви в умінні економічно зміцнювати свою систему. Відповідно до балансу на 1 жовтня 1929 року, обіг Українського екскурсійного товариства становив один мільйон дев’ятсот тисяч карбованців. Збір паїв з 16 лютого до 1 жовтня 1929 року збільшився з 35% до 85%. Прибутокобчислювавсяв43.100 карбованців, резерв складав 13.300 карбованців. Із 16 лютого до 1 жовтня 1929 року УМПЕТ збільшив свої капітали на 59.800 карбованців.

Велику підтримку в тому, щоб дійсно стати центром екскурсійної роботи в Україні, УМПЕТ отримав після того, як 20 квітня 1929 року вийшла Постанова ВУЦВК і РНК УСРР “Про сприяння роботі УМПЕТу”. У ній підкреслювалося, що екскурсійна справа потребує раціоналізації, яку зможе провести Українське мішане пайове екскурсійне товариство. Воно повинно взяти на себе організацію далеких екскурсійних маршрутів і всю екскурсійну роботу місцевого значення.

В історії розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи на початку 20-х років важливими були спроби створення екскурсійного музею. Головне його завдання полягало у використанні екскурсій для розгортання наукової і просвітницької діяльності, для популяризації екскурсійної справи. У ньому планувалося виставити для огляду кілька сотень експонатів, які б відображали історичний, економічний розвиток, етнографічні особливості різних регіонів України. Тематику мали розширювати, доповнювати діаграми, плакати, художньо-мистецькі твори. Одночасно облаштувалася бібліотека, яка б налічувала 300 примірників книжок, 100 журналів з екскурсійної тематики та 15 000 листівок з екскурсійними програмами, маршрутами для розповсюдження по губерніях і районах. Передбачалося використання демонстраційних засобів, зокрема проекційного ліхтаря, щоб екскурсанти могли проглядати діапозитиви і отримувати уявлення про різноманітні екскурсійні маршрути та подорожі. Але в той час екскурсійний музей не було відкрито, і в 1927 році преса знову порушила питання про його організацію, як одне з основних завдань Українського мішаного екскурсійного пайового товариства. Наприкінці 20-х років Українське мішане пайове екскурсійне товариство почало активно організовувати постійні і пересувні екскурсійні виставки. Головний напрямок їх роботи полягав у висвітленні екскурсійних можливостей України. Виставки також повинні були сприяти популяризації змін у народному господарстві, краєзнавчих набутків тощо. Управління науковими установами Народного Комісаріату Освіти звернулося до всіх державних та окружних музеїв з проханням виділити для екскурсійних виставок літературні, географічні колекції та інші матеріали.

Організаційна діяльність УМПЕТу стрімко охоплювала все нові регіони, включаючи союзні республіки СРСР. Для утримання мережі екскурсійних закладів на належному рівні як в Україні, так і за її межами, потрібно було вирішувати багато господарських і фінансових проблем: створювати екскурсійні бюро і екскурсійні бази, станції, консультативні пункти, готувати висококваліфіковані кадри та обслуговуючий персонал, налагоджувати роботу бібліотек, лабораторій, прокатних пунктів тощо. З розширенням мережі з’явилися деякі труднощі у взаємних розрахунках між керівними екскурсійними органами союзних республік та УМПЕТом. Виходячи з цього, в операційному плані Українського екскурсійного товариства на 1929-1930 роки було затверджено пропозицію про утворення Всесоюзної Екскурсійної Ради, членами якої були б усі екскурсійні організації Радянського Союзу. Президія Ради повинна була здійснювати загальне керівництво і конкретно вирішувати питання стандартизації типів обслуговування екскурсійних організацій, нормування взаємовідносин між окремими республіканськими екскурсійними організаціями, взаємних розрахунків між ними, роботи фонду кредитування екскурсійних організацій. Важливість діяльності Всесоюзної Екскурсійної Ради для УМПЕТу полягала в тому, щоб відпала потреба мати власні філії за межами України. А це надало б можливість приділяти більше уваги розвитку екскурсійної справи в Україні і, відповідно, виділяти для цього більше коштів. Необхідно підкреслити, що піднімалося питання тільки про координаційну роль Всесоюзної Екскурсійної Ради. Але більшовицькій владі потрібен був жорсткий контроль над кожною сферою господарської діяльності, особливо ідеологічного спрямування, якою, власне, і була мережа екскурсійних закладів. Здійснити такий контроль можливо було тільки за умови ліквідації всіх діючих тоді, особливо акціонерних, екскурсійних товариств, і створення одного Московського, яке б дійсно стало єдиним союзним керівним органом і провідником соціалістичних ідей. У всіх республіках планувалося відкрити філії центрального товариства. Саме з такою метою у РРФСР з 1927 року розпочалася підготовча робота до створення Всесоюзного товариства, основа діяльності якого була відмінною від запропонованою УМПЕТом. Вона полягала не в добровільному об’єднанні всіх республіканських керівних туристсько-екскурсійних структур на рівних правах, а в обов’язковому входженні їх до нового Товариства з подальшим припиненням своєї самостійної діяльності. Так започатковувалася кардинальна реорганізація системи екскурсійних закладів, яка відбивала політику класового принципу екскурсійної справи, посилення її ідеологічної ролі, запровадження нового пролетарського туризму. Спочатку акціонерне товариство “Радянський турист” і “Російське товариство туристів” були звинувачені в тому, що в їх діяльності відчувався сильний вплив буржуазних елементів. Надалі було обрано особливу тактику дій. Враховуючи те, що “Російське товариство туристів” вже мало матеріальну базу, досвід роботи і було знане громадськістю, вирішили не закривати його відразу офіційним наказом “згори”, а провести реорганізацію зсередини, за допомогою самих членів товариства. Для виконання такого завдання потрібні були нові члени з новим мисленням, з новою соціалістичною свідомістю. І ними стали туристи-комуністи, комсомольці, пролетарська робітнича молодь. Масовий вступ до товариства саме таких, з більшовицьким настроєм, туристів розпочався вже з 1927 року. І це надало можливість 31 травня 1929 року так провести Московську конференцію “Російського товариства туристів”, що діяльність його старого правління була визнана незадовільною. На конференції обрали нове правління, до складу якого увійшли В.П.Антонов-Саратовський, Л.Л.Бархаш, Л.М.Гурвіч, В.І.Нікітін, Н.В.Криленко, якого було обрано Головою. Нове керівництво вийшло до Народного Комісаріату Внутрішніх Справ з пропозицією про заміну Статуту і назви Товариства. І вже 3 червня 1929 року “Російське товариство туристів” було анульоване, 30 листопада цього ж року зареєстровано статут Товариства пролетарського туризму РРФСР. Вся подальша його діяльність була спрямована на те, щоб стати всесоюзним. Отже, наперед було конкретно заплановано надати новому Товариству монопольне право на керівництво екскурсійною справою у всесоюзному масштабі. Через рік діяльності нове Товариство було відмічене як таке, що зуміло забезпечити централізоване керівництво туризмом і якісне обслуговування з матеріально-технічного боку. Головна сутність полягала в тому, що Товариство змогло забезпечити “ідеологічно правильне” керівництво екскурсійним рухом. Більшовицькому уряду також потрібно було, щоб в організаційній структурі Товариства об’єдналися державні і громадські радянські органи. Цієї мети, як суттєвої особливості радянського устрою, було досягнуто. У тісному взаємозв’язку в Товаристві пролетарського туризму співпрацювали державні органи освіти, охорони здоров’я, народного господарства, профспілки, комсомол та інші громадські організації.

Розроблявся стратегічний план створення Всесоюзного товариства пролетарського туризму і робилося все для того, щоб поширити вплив уже діючого Товариства РРФСР на всі республіки і зокрема на Україну. У1929 році почав розроблятися Статут Всесоюзного товариства пролетарського туризму, ще до офіційного затвердження самого товариства. У Статуті була детально розроблена схема діяльності республіканських філій. Розпочався збір листів, постанов і резолюцій на підтримку Статуту. Так, відповідно до наміченого плану, Ленінська Комуністична Спілка Молоді України 4 грудня 1929 року надіслала до Народного Комісаріату внутрішніх справ листа, в якому висловлювалося прохання якнайшвидше затвердити Статут. Збори, на яких відбувалося обговорення Статуту, проводилися в багатьох організаціях, і в першу чергу в тих, які безпосередньо були причетні до розвитку екскурсійної справи. Резолюцію про повну підтримку Статуту прийняла Вища рада фізичної культури. Народний Комісаріат торгівлі також 30 серпня 1929 року провів нараду, на якій розглядалося питання про затвердження Статуту “Пролетарського Товариства”. Ретельно вивчало Статут керівництво Українського мішаного пайового екскурсійного товариства. Воно відстоювало свою самостійність, прагнуло до подальшого зміцнення і розбудови своєї матеріально-технічної бази. А здійснити це можливо було тільки за умови повної одноосібної фінансово-економічної діяльності УМПЕТу. Пропозиції саме такого напрямку були затверджені протоколом засідання УМПЕТу від 25 жовтня 1929 року, на якому обговорювався Статут. У протоколі відзначалася широка зацікавленість екскурсійною справою колективами трудящих і окремими громадянами.

УМПЕТ підтримував офіційне оформлення масового суспільного руху, але не мав можливості (за Статутом пайових товариств) приймати до свого складу членів пайовиків-індивідуалів. І тому вважав за потрібне відкрити в Україні добровільне Туристське товариство за умови, що воно буде здійснювати свою діяльність у тісному контакті з УМПЕТом, як з організацією, якає керівною у справі екскурсійної роботи в Україні. Товариство пролетарського туризму сприймалося УМПЕТом тільки як організація, що не веде ніякої комерційно-господарської діяльності, а займається агітацією і популяризацією екскурсійної справи серед населення. Виходячи саме з такої позиції, УМПЕТ запропонував внести до Статуту такі пропозиції:

1) У розділі “Кошти Товариства” – всі платні заходи проводити через УМПЕТ;

2) УМПЕТ вводить до складу свого Правління представників від Товариства пролетарського туризму з ухвальним голосом і, в залежності від своїх можливостей, фінансує суспільно-корисні заходи Товариства УСРР;

3) Товариство проводить свою роботу під керівництвом Народного Комісаріату Освіти УСРР.

Звичайно, офіційно питання про відкриття Товариства пролетарського туризму в Україні вирішувалося на державному рівні. Велику організаційну роботу в цьому напрямку проводило Постійне Представництво УСРР при Раднаркомі СРСР. Воно готувало документи, надсилало листи Раді Народних Комісарів, Народному Комісаріату освіти України з впевненістю, що вони повністю підтримують нове Товариство пролетарського туризму. ЗО листопада 1929 року такого листа було надіслано Наркомосвіті УСРР. Але відповідь НКО була неоднозначною. У ній відчувалося протистояння централізації.

Наркомосвіти послідовно відстоював самостійність Українського мішаного пайового екскурсійного товариства. У грудні 1929 року в черговому листі до Москви він відзначав, щодо Статуту потрібно внести пункт про те, що Українське мішане пайове екскурсійне товариство і Товариство пролетарського туризму повинні все робити разом. 10 грудня 1929 року Наркомосвіти звернувся до Постійного Представництва УСРР при Раднаркомі СРСР не з проханням, а вже з вимогою: “Протестуйте проти втручання Товариства пролетарського туризму і екскурсій РРФСР у справи України”. Особливо це стосувалося пільгового забезпечення екскурсійних груп, в основному школярів, студентів. Пільги надходили дуже погано. Відчуваючи свою правоту в допомозі організації пізнавального туризму малозабезпеченим екскурсантам, Наркомосвіти навіть вимогливо наполягав на пільгах Українського екскурсійного товариства”. Мова, звичайно, йшла про збереження УМПЕТу. Цього можна було домогтися активізацією його діяльності, яка, на той важкий для країни час, дуже залежала від пільгового забезпечення. 31 грудня 1929 року Наркомосвіти надіслав листа до Адміністративного управління Народного Комісаріату внутрішніх справ з приводу Статуту Товариства пролетарського туризму. З нього ми бачимо, що НКО залишився при своїй думці про те, що нове Товариство повинно працювати тільки в контакті з Українським мішаним пайовим екскурсійним товариством, яке своєю організаційною діяльністю сприяло розвитку екскурсійної справи та вихованню населення України. Всі комерційно-господарські операції мав право здійснювати тільки УМПЕТ, до якого повинні були увійти представники від нового Товариства. Рада Народних Комісарів України, наскільки це було можливо в той заполітизований період, також відстоювала самостійність УМПЕТу. Але 8 березня 1930 року Рада Народних Комісарів Союзу РСР прийняла Постанову “Про об’єднання акціонерного Товариства “Радянський турист” з Товариством пролетарського туризму і створення Всесоюзного добровільного товариства пролетарського туризму і екскурсій”. Відповідно до цієї Постанови, всі державні установи, які входили до акціонерного товариства “Радянський турист”, повинні були увійти до нового Товариства. Діяльність Всесоюзного товариства пролетарського туризму і екскурсій розповсюджувалася на всю територію СРСР. Його основу складали республіканські відділення. Відстоювати надалі самостійність УМПЕТу було неможливо. 26 березня 1930 року секретаріат ЦК КП(б) України прийняв Постанову “Про організацію Товариства пролетарського туризму та екскурсій”. У ній відмічалося, що з метою розвитку екскурсійної роботи в Україні потрібно організувати Товариство пролетарського туризму та екскурсій. І, погодившись з основними принципами Товариства, які були ухвалені РНК СРСР від 8 березня 1930 року, УМПЕТ реорганізувати. Курс, спрямований на реорганізацію УМПЕТу і створення Всеукраїнського товариства пролетарського туризму, отримав повну підтримку уряду, зокрема Постановою Ради Народних Комісарів УСРР від 24 червня 1930 року. Така різка зміна позиції Українського уряду щодо до УМПЕТу була примусовою. В акції, спрямованій на знищення Українського мішаного пайового екскурсійного товариства, виявилися задіяними як державні, так і недержавні структури. Всеукраїнська Рада профспілок також прийняла на одному з засідань рішення про обов’язкове входження УМПЕТу до Товариства пролетарського туризму. До обговорення цього питання залучалася громадськість шляхом винесення його на сторінки преси.

До першого з’їзду Всеукраїнського товариства пролетарського туризму функції центральної Ради Товариства виконувало організаційне бюро. На нього також було покладено виконання важливого завдання: підготувати п’ятирічний план роботи Товариства. Члени оргбюро активно пропагували Товариство. Всю свою діяльність оргбюро спрямувало на те, щоб УМПЕТ якнайшвидше увійшов до нового Товариства. Події, пов’язані з реорганізацією УМПЕТу, надалі розгорталися дуже швидко. На 25 червня 1930 року було призначено проведення сумісного засідання організаційного бюро Товариства пролетарського туризму і екскурсій з Правлінням УМПЕТу, на якому Правління повинно було звітувати про свою роботу. Але таке засідання потрібно було провести тільки формально. 2-го липня 1930 року Рада Народних Комісарів УСРР знову провела спеціальне засідання, на якому розглядалося питання про затвердження Всеукраїнського товариства пролетарського туризму і екскурсій або Укртуре (саме таку кінцеву офіційну назву воно отримало) і про передачу в його повне користування матеріальної бази УМПЕТу. Укртуре створювалося на засадах добровільного членства, а також за участю центральних і місцевих установ, підприємств, кооперативних, професійних і громадських організацій. Після такого офіційного затвердження організаційне бюро Всеукраїнського Товариства пролетарського туризму і екскурсій повело активну боротьбу за свою незалежність від Народного Комісаріату Освіти УСРР. З цього питання бюро надіслало свої висновки Народному комісаріату внутрішніх Справ УСРР. У них бюро висловило своє категоричне ствердження про те, що за Народним Комісаріатом освіти УСРР повинно залишитися тільки методичне керівництво, а в загальному, Укртуре як добровільне товариство підлягає керівництву тільки зі сторони з'їзду Товариства, ВЦРПС та ЦК ЛКСМ України.

Структурно Укртуре будувалося на основі організаційних засад Російського Товариства пролетарського туризму, вищим керівним органом якого був з’їзд, а на чолі – Центральна Рада. При Раді працювали секретаріат і шість відділів: організаційно-плановий, агітаційно-пропагандистський, науково-методичний, редакційний, оперативно-господарчий, фінансово-розрахунковий. Кожен з відділів охоплював велику ділянку роботи. Центральна Рада виконувала рішення з’їздів, керувала справами Товариства, встановлювала зв’язки для сумісної співпраці з іншими організаціями і установами. Для зміцнення і розширення своєї діяльності Товариство застосовувало систему розгалуження представництв на місцях.

Вони створювалися і надалі працювали за принципом двоступеневого центру. Перший ступінь становили осередки на заводах, фабриках, у підприємствах, установах, навчальних закладах, клубах, селянських будинках, хатах-читальнях, радгоспах, колгоспах, при будинкових комітетах робітничих будинків, у Червоній Армії. Другий, вищий ступінь, становили міські, районні, окружні, губернські, обласні, крайові осередки. Первісні осередки становили основу Укртуре. Для керівництва поточною роботою осередки обирали бюро. Якщо в бюро працювало більше десяти членів, обирали і секретаря. Діяльність районних осередків підпорядковувалася діяльності окружних осередків – Всеукраїнській Раді Товариства. Окружні Ради туристсько-екскурсійну роботу в місцевому масштабі проводили за своїм планом. Обслуговування груп відповідно до республіканських і всесоюзних маршрутів відбувалося згідно з планами Всеукраїнської Ради та Всесоюзної Ради. Укртуре, так як і попередні керівні туристсько-екскурсійні органи, організовувало і утримувало свою матеріально-технічну базу: екскурсійні станції, готелі, екскурсійні і туристські бази, клуби, будинки екскурсанта і туриста (з пільговим проживанням, харчуванням, культурною програмою), майстерні для виробництва і ремонту туристського знаряддя, пункти прокату, консультаційні пункти, виставки і музеї екскурсійно-туристського спрямування та змісту, бібліотеки, видавництва, курси по підготовці кваліфікованих кадрів, торгово-промислові підприємства.

Та головний напрямок роботи Всеукраїнського товариства пролетарського туризму і екскурсій полягав в ідеологічний заполітизованності мас засобами такого дієвого методу як екскурсії. У1936 році керівництво туристсько-екскурсійною діяльністю було передано профспілкам. При ВЦРПС було створено Центральне туристсько-екскурсійне управління (ЦТЕУ).Товариство пролетарського туризму і екскурсій та його республіканські відділення пули ліквідовані.

Таким чином, створення та розвиток системи екскурсійних закладів у 20-х-30-х роках в Україні відбувалися у складний період політичних і соціальних перетворень. Уряд створював централізовану мережу управління для всіх галузей народного господарства і до неї було включено систему екскурсійних закладів. У 20-ті роки розвиток екскурсійної справи відбувався під загальним керівництвом Народного Комісаріату освіти, а безпосередньо практично здійснювали і організовували екскурсійну роботу такі керівні органи: Екскурсійно-виставочно-музейний відділ Наркомосу УСРР (ЕВМ, 1920-1928 рр.), Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ, Українське екскурсійне товариство, 1928-1930 рр.), Всеукраїнське товариство пролетарського туризму і екскурсій (Укртуре, 1930-1936 рр.). Туристсько-екскурсійне управління (ТЕУ) при Всеукраїнській Раді профспілок. Система екскурсійних закладів включала екскурс-пункти, екскурсбази, екскурсстанції, екскурскомуни, екскурсійні бюро районного, обласного та всеукраїнського значення. Систе­ма будувалася на основі вертикальної схеми керівництва. Перші екскурсійні заклади почали діяти під керівництвом ЕВМ. їх діяльність активізувалася після створення УМПЕТу і увільнення його від республіканських і місцевих податків. Це сприяло будівництву і відкриттю нових екскурсійних закладів, зокрема екскурсійних баз. І не тільки в Україні, але й на терені Союзу. Для утримання екскурсійної системи вирішувалося багато фінансових, господарських питань. Але наприкінці 20-х- на початку 30-х років кардинально змінилася структурна організація системи, вона почала працювати на задоволення ідеологічних вимог партійного керівництва. Всеукраїнське товариство пролетарського туризму і екскурсій спрямувало свою діяльність на агітаційно-пропагандистську роботу.

1.2. Діяльність системи екскурсійних закладів в Україні в 20-30-х роках здійснювалася відповідно до завдань культурного будівництва, до рішень з’їздів і нарад, до кодексів законів і законодавчих актів, спрямованих на утвердження нового соціалістичного устрою. Одним з основних документів, який визначав напрямок діяльності екскурсійних закладів, був Кодекс законів про народну освіту УСРР, затверджений постановою ВУЦВК від 22 листопада 1922 року. Кодекс мав велике значення у справі мобілізації та раціонального використання всіх ланок і ресурсів системи. Екскурсійні дослідження в Кодексі були виділені в окремий розділ як перший етап екскурсійно-виставочно-музейної роботи. Основне завдання таких досліджень полягало у виявленні невикористаного природного фонду країни з метою піднесення народного господарства, а також у залученні трудящих мас до усвідомлення явиш навколишнього життя, до безпосереднього ознайомлення їх з господарсько-економічним, соціально-побутовим та ідеологічним станом країни і процесом її поетапного розвитку. Практичне виконання таких важливих завдань вимагало від екскурсійних закладів значної організаційної роботи, спрямованої на посилення контролю над екскурсійним рухом, який постійно зростав. Його зростання було пов’язане з багатьма об’єктивними і суб’єктивними обставинами. Серед них потрібно відмітити адміністративне впровадження екскурсійної справи на підприємствах, у робітничих клубах, гуртках, сільбудах, хатах-читальнях, у школах, училищах, вищих навчальних закладах, в армії, що здійснювалось з основною метою: засобом екскурсійного методу показати велич новоутворень соціалізму. Але значну роль відігравало і загальне національно-духовне відродження 20-х років. Екскурсії мали велику історичну цінність, допомагали вивчати культуру, природу, побут. Зацікавлювала і різноманітність подорожування: залізницею, пароплавом, катером, човном. Багатьом робітникам, селянам, школярам далекі екскурсії взагалі надали можливість уперше в житті відвідати індустріальні міста, музеї, парки, заповідники, побачити великі ріки і моря. Природні умови України сприяли організації найрізноманітніших екскурсій, поєднуючи в собі можливості великих вражень і відпочинку. Звичайно, не всі райони однаково були охоплені екскурсійним рухом. Якщо такі значні за територією округи, як Київський і Одеський, багаті історичними пам’ятками та природними ландшафтами, мали великий досвід добре налагодженої екскурсійної роботи і тисячі екскурсантів, то в Сталінському окрузі (Сталіно-Донецьк – авт.) їх кількість дорівнювала декільком сотням. У 1927 році в Києві було зареєстровано 320 тисяч екскурсантів, в Одесі – 242 тисячі. У 1928 році в Києві вже 500 тисяч чоловік стали учасниками екскурсій. Значна екскурсійна робота на початку 20-х років розгорнулася в Харкові. Згідно протоколу №1 засідання комісії по скликанню Харківського Окружного з’їзду Рад і підготовки звіту міськвиконкому від 27 березня 1926 року в період з 1 -го жовтня 1924 до 27 жовтня 1925 року в екскурсіях взяло участь 73.624 особи. Поступово активізувалася діяльність екскурсійних закладів у невеликих містах. Так, Черкаське екскурсійне бюро з січня до жовтня 1928 року організувало екскурсії для 10.558 чоловік. Екскурсійний рух, розвиваючись далі, потребував кардинальних заходів, спрямованих на його регулювання і якісне удосконалення. Коло питань, які екскурсійні заклади вирішували в цьому напрямку, було надзвичайно широким. До нього входило: діяльність екскурсійних станцій, екскурсійних баз, екскурсійних комун і екскурсійних бюро, розробка нових екскурсійних історичних маршрутів, співпраця з профспілками в сумісній організації екскурсій та подорожей для робітничих колективів, методичне забезпечення екскурсійної справи, підготовка кваліфікованих кадрів, надання пільг учасникам екскурсій, видання путівників, довідників, рекламної продукції тощо. Виконання таких важливих завдань забезпечувалося чітким плануванням роботи екскурсійних закладів. Широкий спектр діяльності, наприклад, охоплював “Операційний план Головполітосвіти НКО на 1924 рік з екскурсійно-виставочно-музейної роботи”. Велика увага в ньому була приділена методиці екскурсійної роботи, зокрема, відпрацюванню екскурсійних методів, створенню екскурсійних програм і циклів екскурсій. В “Операційному плані Українського екскурсійного товариства на 1929-1930 рр.” було заплановано 23 заходи, спрямовані на удосконалення екскурсійної роботи, це такі, як: діяльність екскурсійних станцій, екскурсійних баз, укладання угод із місцевкомами, розробка нових тем екскурсій містом на автомобілях і трамваях, облік і вивчення екскурсійних об’єктів у місті, на його околицях і по всій окрузі, розробка маршрутів: пішохідних, велосипедних, човнових, лижних, організація масових далеких екскурсій, підготовка екскурсоводів і екскурсійно-туристського активу шляхом проведення семінарів, конференцій, створення методичного кабінету і пересувних бібліотек із літературою на екскурсійну тематику та кіосків, проведення тарифікації екскурсоводів, організація лекцій з екскурсійної тематики на підприємствах, запровадження виставок, постійне надання матеріалів до преси для “висвітлення сучасного стану” екскурсійної справи. Діяльність системи екскурсійних закладів забезпечувалася роботою основної ланки екскурсійної мережі: екскурсійних комун, екскурсійних баз, екскурсійних бюро. Екскурсійні комуни відкривалися у великих містах. Головною була Всеукраїнська Екскурсійна Комуна. Вона керувала губернськими екскурскомунами, які обслуговували велику територію, і засобами екскурсій, у першу чергу, повинні були сприяти з’єднанню міста і села. Екскурсійні кабінети комун займалися організацією історичних, природничо-історичних, художніх, виробничих екскурсій. Для прийому екскурсантів, дорослих і дітей, що прибували за направленнями повітових та волосних установ, в екскурскомунах створювалися гуртожитки. Вони були розраховані приблизно на 200 екскурсантів. У них також могли проживати курсанти, які навчалися на курсах Екскурсійно-виставочно-музейного відділу НКО.

Найбільше навантаження в системі екскурсійних закладів припадало на екскурсійні бази. Вони відкривалися в усіх куточках України, як у великих містах, так і в повітових містечках та селищах. Потреба в них була великою, адже екскурсійний рух постійно зростав. У річному звіті з музейно-виставочно-екскурсійної роботи Харківської Губполітосвіти за 1923-1924рр. відмічалося, що створення екскурсбаз є необхідним завданням майбутнього операційного року. Екскурсбази, в основному, відкривалися в таких місцях, де було багато важливих пам’яток, а також в індустріальних центрах. І наперед визначалося, що вони можуть використовуватися у Всеукраїнському масштабі. Це потрібно було для широкої агітаційної пропаганди соціалістичних “звершень”. Це також допомагало вирішувати економічні проблеми. Саме з такого економічного боку, розглядалося питання про будівництво і відкриття нових екскурсійних баз в операційному плані роботи Українського мішаного пайового екскурсійного товариства на 1929-1930 рік. Зокрема, в плані відзначалося, що розвинена мережа баз надасть можливість повністю налагодити обслуговування екскурсантів, організовувати до 20 екскурсійних маршрутів по Україні, Криму і Кавказу, а головне, здешевити організацію масових екскурсій. Робота екскурсійних баз наприкінці 20-х років здійснювалася відповідно до резолюцій, прийнятих на Першій Всеукраїнській екскурсійній нараді, яка відбулася в 1928 році. Екскурсбази повинні були обов’язково організовувати екскурсії, надавати методичні поради туристам, збирати і обробляти екскурсійні матеріали, створювати нові маршрути, готувати видання туристських путівників, альбомів, листівок із краєвидами екскурсійно-туристських маршрутів, організовувати лекції з метою популяризації екскурсійної справи в Україні та за її межами, забезпечувати роботу екскурсійних куточків. Діяльність екскурсбаз також спрямовувалася на підготовку і перепідготовку екскурсійних кадрів та залучення молоді до участі в екскурсіях. Створені екскурсійні бази працювали в складних умовах: в основному в пристосованих приміщеннях з старим і неповним обладнанням та інвентарем. Не було умов для роботи їдалень. Але, долаючи труднощі, працівники баз робили все можливе для прийому екскурсійних груп, особливу увагу приділяючи школярам. Так, екскурсанти, які прибували до екскурсбази при Лаврському заповіднику в Києві, мали нічліг, могли харчуватися, користуватися медичною допомогою, аптекою, їм видавали постільну білизну. На базі працювало інформаційне бюро, і вони отримували детальну інформацію про екскурсійні маршрути по Києву та його околицях. За окрему платню могли замовити керівника екскурсій. На 300 місць була розрахована екскурсбаза бюро подорожей Радторгфлоту в Києві. Туристи за добу перебування на базі платили 35 копійок (У 1926-27 рр. місячна середня заробітна плата робітників промисловості становила 61 крб. 70 коп.). Можлива була оплата тільки за ліжко без постільної білизни – 10 копійок. Враховуючи складну економічну ситуацію, така варіантність була дуже важливою для екскурсантів і водночас сприяла збільшенню їх загальної кількості і часу перебування на базі. Екскурсанти обідали в їдальні екскурсбази, обід в якій коштував 45 копійок. Дві екскурсійні бази діяли в Дніпропетровську. Одна, більш упоряджена, займала окремий будинок по вулиці Ворошилова, 25. Оплата за ночівлю в ній була порівняно високою – 50 копійок за добу. Але добре працювала їдальня, в якій можна було замовити не тільки обід за 35 копійок, але й вечерю за 25 копійок. Та багато екскурсбаз, у зв’язку з нестачею окремих приміщень, розташовувалися в школах. І саме це допомагало зменшити вартість обслуговування. Так інша Дніпропетровська екскурсійна база працювала в трудшколі №1 по вулиці Карла Маркса, 6. Оплата за одну добу перебування туриста складала лише 10 копійок. Хоча були великі труднощі з відкриттям їдальні. Але, зважаючи на те, що надання туристам харчування було однією з обов’язкових умов роботи бази, її керівництво уклало угоду з державною їдальнею на обслуговування екскурсантів. Екскурсійна база в Полтаві приймала екскурсантів з 1-го травня до 15-го вересня. Вона була розрахована на 100 дітей і 50 дорослих. Умови проживання на ній були не дуже задовільними. Екскурсанти приїздили з своїми простирадлами, кухлями, ложками. Обід отримували в державній їдальні і сплачували за нього 40 копійок. Та, незважаючи на такі умови, бажаючих відвідати історичні місця Полтавської битви було достатньо. І, щоб задовольнити якнайбільше бажаючих, навіть термін перебування на базі було обмежено до чотирьох днів. Однією з найкращих в Україні вважалася Одеська екскурсійна база. Розташовувалася вона в прекрасному приміщенні народного Художнього музею по вулиці Короленка, 5 (колишньому наришкінському палаці). Методистами бази було розроблено багато різноманітних за тематикою маршрутів по Одесі та її околицях. У центрі багатьох екскурсійних маршрутів опинився Канів. Відкриття в ньому екскурсійної бази стало нагальною потребою. База працювала в школі, яка знаходилася досить близько від могили Т.Г.Шевченка, що було дуже зручно для екскурсантів. Вони могли там переночувати за невелику платню – 20 копійок, пообідати в їдальні за 45 копійок. Але така сезонна і невелика екскурсбаза не відповідала статусу державного історико-культурного заповідника “Могила Т.Г.Шевченка”. У зв’язку з цим, 2 травня 1928 року Комітет державного заповідника прийняв рішення про будівництво готелю. Наприкінці травня було затверджено проект готелю, а дев’ятого травня 1929 року відбулося його офіційне відкриття. Це був великий двоповерховий білий будинок, який міг одразу прийняти понад сотню екскурсантів. Біднота і сільські діти звільнялися від платні. Готель виконував усі основні функції екскурсбази, спрямовані на екскурсійно-методичне обслуговування відвідувачів Канівського заповідника. Готель дійсно став значним осередком культури. В ньому було організовано роботу клубу з читальнею, радіо та бібліотекою, двох музейних кімнат, літнього кінолекційного залу. На Тарасову гору подорожуючих супроводжував екскурсовод. Спочатку готель працював тільки влітку, а в грудні 1929 року на засіданні Комітету заповідника було прийнято рішення про його перебудову з таким розрахунком, щоб він міг обслуговувати екскурсантів також і взимку.

Екскурсійні бази були розраховані на різну кількість екскурсантів. У великих містах, курортних, індустріальних центрах, відомих заповідниках, таких як Харків, Дніпрельстан, Асканія-Нова, вони могли прийняти одноразово 250 екскурсантів. В інших населених пунктах: Дніпропетровську, Бердянську, Артемівських горах – 150 екскурсантів, у Кривому Розі, Сталіно, Нікополі, Каховці, Херсоні, Мелітополі, Новгород-Сіверському, Ромнах, Зінов’євську, Костянтинівці – 50-30 екскурсантів.

Значна частина діяльності системи екскурсійних закладів припадала на екскурсійні бюро. У звіті Головполітосвіти УСРР за 1921-1923 операційний рік відзначалося, що екскурсії тоді займають належне місце, коли екскурсійну роботу вдається централізувати в екскурсбюро. Але були випадки, коли екскурсії проводили різні громадські організації самостійно. Якість їх була надзвичайно низькою. Так, у червні 1928 року Товариство безвірників міста Одеси вирішило відвідати і оглянути руїни античного міста Херсонес, а також Севастополь і Ялту. Всі 800 квитків на зафрахтований пароплав Радторгфлоту було розпродано. Організатори екскурсії планували зафрахтувати ще два теплоходи і розпродали на них 1600 квитків, але не довели до кінця роботу з вирішення цього питання. Радторгфлот надав для екскурсії тільки один пароплав, про що організатори не встигли попередити всіх туристів. Тому замість 800 туристів на посадку прибуло більше 2000. І, як наслідок, більша частина туристів так і не потрапила на пароплав. Обурення всіх було настільки велике, що справу мусило розбирати бюро окрпарткому. Екскурсійні бюро створювалися при музеях, професійних спілках, окружних управліннях соціального виховання НКО, різноманітних товариствах і як самостійні організації. Вже в 1919 році при Спілці працівників освіти виникло Чернігівське екскурсбюро, яке надалі працювало при музеї і мало таку повну назву: губернське екскурсійно-виставкове бюро. Воно розробляло цікаві краєзнавчі екскурсії, створювало цикли природничих, історико-археологічних, літературних, виробничих екскурсій, до проведення яких залучалися досвідчені фахівці. Головне завдання бюро полягало в тому, щоб надати екскурсантам уявлення про історичне минуле Чернігова, про природу його околиць, про економічне життя, про здобутки культури. У 1924 році при Окружному комітеті соціального виховання Народного Комісаріату Освіти почало діяти Запорізьке екскурсійне бюро. Екскурсійною роботою воно охоплювало трудові школи міста та окрути і з самого початку своєї діяльності розробило для них різноманітні маршрути на літні канікули: до Криму; до Асканії-Нової – на десять днів, до Кривого Рогу – на п’ять днів. У планах своєї роботи бюро також намітило створити програму спеціалізованих екскурсій, які включали відвідування дитячих установ. Під час таких екскурсій учні могли ознайомитися з діяльністю цих установ і творчістю їх вихованців, а вихователі – обмінятися досвідом. Для здійснення такої програми співробітники бюро повинні були попередньо виїжджати у наукові відрядження до багатьох міст України: до Києва, щоб вивчити роботу зразкових трудових шкіл, дитячих садочків і дитячого театру, до Одеси для ознайомлення з роботою дитячих містечок, до Москви і Петрограда, щоб зібрати матеріали про всі зразкові дитячі установи, на Донбас з метою вивчення питання про те, на якому рівні поставлена там справа народної освіти. Бюро організувало навчання керівників екскурсій, до яких залучали кращих учителів, рекомендованих шкільними колективами. З метою удосконалення методичної роботи, бюро велику увагу приділяло забезпеченню курсантів фотографічними матеріалами. А це підтверджує, що наочність і тоді вже була необхідним методичним засобом для високоякісного екскурсійного обслуговування. У період 1925-1926 операційного року було засновано центральне екскурсійне бюро Харківського Округу, на яке відразу було покладено загальне керівництво екскурсійною та музейною справою. Бюро проводило свою роботу не тільки в окружному, але й у всеукраїнському і всесоюзному масштабі. Воно приймало і обслуговувало екскурсантів з Києва, Одеси, Москви, Ростова та інших міст. Також підтримувало зв’язки з екскурсійними бюро Москви, Ленінграда, Криму, Кавказу, від яких отримувало матеріали про екскурсійні маршрути. Діяльність бюро найбільш була спрямована на створення циклів виробничих екскурсій із задіянням всіх екскурспунктів промислових підприємств Харкова. Від загальної кількості проведених екскурсій за жовтень-березень 1925-1926 операційного року, виробничі становили – 65%, сільськогосподарські – 20%, на виставки та до музеїв – 15%. До цих екскурсій було залучено 73.624 екскурсанта, втому числі: 40% – робітників, 14% – селян, 14% – службовців, 20% – школярів, 12% – червоноармійців. При бюро працював інтернат, розрахований на 25 чоловік, в якому приїжджі екскурсанти могли зупинитися безоплатно. У Києві активно працювало лекційно-екскурсійне бюро Окрполітосвіти. Його співробітники розробили і видали в 1927 році «Довідник туриста». У бюро можна було отримати консультацію про подорожі по Україні, Криму, Кавказу і РРФСР. Одним з провідних у Києві було бюро подорожей Радторгфлоту, яке розташовувалося по вулиці Воровського, 30. Воно впроваджувало комплексне обслуговування організованих екскурсійних груп, які подорожували не тільки по Україні, але й по всьому Союзу РСР. Бюро включало в свої послуги надання приміщень для проживання туристів, забезпечення їх харчуванням, організацію екскурсій містом, до музеїв і науково-культурних установ. Такий комплексний напрям роботи сприяв постійному динамічному збільшенню кількості екскурсій та екскурсантів.

З метою залучення ще більшої кількості екскурсантів, бюро проводило попередній продаж квитків до всіх причалів Дніпровського і Волзького пароплавства, до всіх портів Кримсько-Кавказького узбережжя.

Черкаське екскурсійне бюро здійснювало свою діяльність при Окружному музеї ім. Т.Г.Шевченка. Воно обслуговувало міських екскурсантів і тих, які приїжджали з усієї Шевченківської округи та інших округ України. Учасниками екскурсій в основному були учні, а також вчителі, військові та робітники підприємств. Черкаське бюро прагнуло підтримувати постійний зв’язок з екскурсійними бюро інших міст, особливо з столичним, Харківським. З цією метою в квітні 1926 року його співробітники надіслали листа зі зверненням до екскурсбюро при Всеукраїнському Соціальному музеї ім. тов. Артема. В ньому було прохання повідомити, в яких формах їх взаємозв’язок може бути встановлений. Також черкащани просили надіслати Положення про екскурсбюро та інші керівні матеріали, кошториси нових маршрутів, зразки оформлення списків екскурсантів. Запитували і проте, як організаційно в Харкові побудовано обслуговування екскурсантів. Черкаське бюро проводило як місцеві екскурсії в межах своєї округи, так і далекі. З січня до жовтня 1928 року в екскурсіях до Канева на могилу Т.Г.Шевченка взяло участь 1.130 екскурсантів, до Києва в трьох екскурсіях – 80 екскурсантів, до Дніпропетровська і Дніпрельстану у двох екскурсіях – 108 екскурсантів, в екскурсії до Кременчуга – 29 екскурсантів. Крім організованих екскурсійних груп, бюро обслуговувало і окремих туристів. Різнопланові екскурсії пропонувало своїм екскурсантам Полтавське екскурсбюро, яке також працювало при державному музеї. Під час екскурсій можна було оглянути місто та його околиці, відвідати музеї та ознайомитися з вир

Дата добавления: 2014-01-07