Автаркія чи відкритість економіки: механізми реалізації мобілізаційної моделі

Вибір: стратегія автаркіїчивідкритості.

Від рівню розвитку, політичного статусу, ресурсонаділеності, конкурентоспроможності, ставлення світової спільноти залежить яку стратегію розвитку в глобальному середовищі обирає країна

Державна економічна внутрішня та зовнішня політика і міжнародні економічні стратегії.

Національні економіки - суб’єкти глобальної конкуренції.

Протистояти цим процесам в змозі лише країни, у яких національний інтерес (комунітарний) ставиться вище ніж індивідуальний (приватний).

У такому разі автором стратегії є держава як виразник цих, національних інтересів.

Однак, тоді вона приречена на формування стратегії протистояння зовнішньому економічному середовищу. Проявами такої стратегії є зведення різноманітних прямих і прихованих захисних бар’єрів, протекціонізм.

Стратегія відкритості не вимагає від урядів особливих політичних рішень, оскільки за цієї стратегії рішення приймають суб’єкти господарської діяльності, які вступають у міжнародні економічні відносини із такими ж суб’єктами інших країн.

Основою відкритості є приватна власність, зростання масштабів якої означає зростання рівня відкритості, зменшення можливостей для державного контролю за рухом національних ресурсів.

Відкритість економіки є не лише важливою умовою інтернаціоналізації економіки. Це, водночас - основа її стійкості, самовдосконалення, саморегулювання, становлення конкурентноздатності.

Проте відкритість, також, несе певні загрози національній економіці:

створює умови для перекачування (перетоку) зі слабо розвинених країн у більш потужні, природних ресурсів [1], що забезпечують країні конкурентні переваги;

- і розгортання екологічно шкідливих виробництв на їхній території.

Слабо розвинена країна, або така, економіка якої знаходиться у кризовому стані [2], не може скористатися “перевагами відкритості” [3]:

- Відкритість економіки створює умови для перекачування(перетоку)природних ресурсів[4], які забезпечують країні конкурентні переваги, зі слабо розвинених країн у більш потужні, і розгортання екологічно шкідливих виробництв на їхній території. Слабо розвинена країна, або така, економіка якої знаходиться у кризовому стані[5], не може скористатися “перевагами відкритості”[6]:

- власною “відкритістю” тому, що потужні країни намагатимуться скористатися ресурсами, але не випустити країну на світовий ринок. У кращому випадку будуть посередниками виходу на світовий ринок (створюватимуть ТНК на базі національних ресурсів).

- відкритістю інших країн лише тоді, коли це вигідно тим країнам (на період криз вони закриваються, як це сталося у США наприкінці 2001-поч.2002 рр., коли кризовий стан економіки виявився в скороченні виробництв і обмеженні потреб у ресурсах, наприклад, сталі. Негайно були ініційовані антидемпінгові заходи). Доступ до світових ринків слабким країнам розвинені країни перекривають негайно, як тільки їм самим, для збільшення попиту на їхню продукцію (що означає відродження їхніх виробництв) стане необхідним цей сектор ринку.

1. Тобто, у лібералізації (відкритості) зацікавлені країни, які здатні використати переваги такої відкритості.

2. У відкритості зацікавлені приватні підприємці з обох сторін, оскільки одні отримують надприбутки, використовуючи дешеві ресурси (при цьому їх підтримує держава, бо вони сприяють політичному і економічному узалежненню слабкої країни), а інші тому, що їм ці ресурси дістаються за безцінь і дають змогу отримувати надвисокі доходи.

Отже: Абсолютна відкритість - це прерогатива економіки домінуючої, проте й ці економіки захищаються - використовують стратегію автаркії

Стратегія автаркії буває кількох видів:

- абсолютна автаркія (опір на власні сили)

- автаркія експансії (постмобілізаційна модель)

- структурна автаркія, (у рамках домовленостей зі світовою спільнотою – напівмобілізаційна модель)

Більшість з розвинених країн успішно застосовують різноманітні механізми відносної закритості. Так, висока заробітна плата і високий рівень вартості життєвих благ, корпоративно-сімейна форма власності та таргетування[7] робить закритою економіку Японії; висока якість продукції (хоч у неї висока вартість, оскільки висока заробітна плата, яка виплачується в таких виробництвах – вона конкурентноздатна і успішно витискає з власного, як і з світового, ринку аналоги, наприклад, автомобілі) – відповідні сектори економіки Німеччини; високий рівень перерозподілу прибутків (майже 70% відраховується на користь держави) – економіку Швеції; високий рівень планування та державного втручання, визначальна частка державної власності – економіку Франції, Австрії, Нідерландів, тощо. За цих умов важко отримувати надприбутки, використовуючи експансію завдяки національним економічним перевагам.

Протекціонізм засуджується

БУДЬ ЯКА СТРАТЕГІЯ АВТАРКІЇ СУПУТНЯ (Є КОМПОНЕНТОЮ) МОБІЛІЗАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ

§ Проблема відкритості в межах моделі

Економічна відкритість в умовах застосування мобілізаційної моделі – це не встановлення кордонів і припинення вільного міжнародного руху ресурсів. Це налагодження вільних зв’язків між суб’єктами економічної діяльності, неконтрольованих державою [8], за умови, що ці зв’язки не суперечать стратегічним цілям держави.

У кризові періоди і в розвинених економіках, збудованих на приватних засадах застосовується мобілізаційна модель, елементом якої є закритість, або структурна закритість (у формі автаркії або протекціонізму). Така закритість вигідна як підприємцям, які таким чином уникають конкуренції, доки їхні підприємства не наберуть сили, так і державі, яка захищає свої виробництва і тим самим свою економічну та політичну незалежність.

Ще більшою мірою така закритість необхідна країнам, що тільки будують свою економіку, або перебудовують її структуру.

Проте, у нинішній час пряма закритість не тільки неприйнятна, але й неможлива. Прямо закривати свою економіку мають змогу лише потужні країни, які диктують свою волю іншим. Але й вони не можуть довести її до абсолюту. Розвиток комунікаційних зв’язків, вільний перетік фінансових капіталів не може зупинити жодна країна.

Дата добавления: 2014-01-07