Доменне виробництво чавуну

7.2.3.

ВОДА.

За агрегатним станом;

4). За важливістю у технологічному процесі.

ЗА ПОХОДЖЕННЯМ поділяється на: первинну, штучну, вторинну сировину.

Первинна сировина – речовини природного походження, які не зазнавали перероблення.

Первинна сировина поділяється на:

Мінеральну – видобувні корисні копалини і вона буває: паливо-енергетична, будівельна, коштовне каміння.

Рослинну – біомаса рослин (листя, квіти, насіння, коріння і т.п.);

Тваринну це м’ясо, вовна, шкіра, молоко та інші види сировини, отримані від тварин;

Штучна сировина – це продукція або напівпродукція інших виробництв.

Вторинна сировина – це продукти праці, які повинні пройти ще одну або кілька стадій обробки перед тим, як стати готовим виробом, придатним до застосування.

ЗА АГРЕГАТНИМ СТАНОМ сировину поділяють на: т верду, рідинну,

газову.

Тверда сировина - це руди, вугілля, каміння і т.п.

Рідинна сировина – це вода, нафта, молоко і т.п.

Газова сировина – це повітря, природні і промислові гази.

ЗА ВАЖЛИВІСТЮ У ТЕХНОЛОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ сировину поділяють на: основну, допоміжну.

Основна – це такий вид сировини, на основі якої вироблена продукція.

Допоміжна сировина це сировина, яка є допоміжною при досягненні певних властивостей продукції або забезпеченні технологічного процесу її отримання.

6.3. Техніко-економічні характеристики, якість і раціональне використання сировини.

Сировина є важливим фактором, який формує техніко-економічн і показники промислового виробництва.

Склад і властивості сировини, її розміри, економічність видобутку чи отримання значною мірою впливають на вибір технологічних операцій і технологій взагалі.

Від якості залежать надійність, довговічність продукції, довговічність машин та обладнання.

Функціональну придатність сировини визначають за техніко-економічними характеристиками, головними з яких є:

- технологічні можливості видобутку чи отримання сировини та раціональної її переробки;

- значення сировини для промислового виробництва;

- хімічний склад сировини, кількість та якість.

Висока якість сировини зумовлює підвищення економічної ефективності виробництва, визначає характер технології, режим роботи і продуктивності виробництва, визначає якість та собівартість кінцевої продукції.

Головною умовою підвищення ефективності промислового виробництва є також раціональне використання сировини, найважливіші складові якого – це правильний вибір виду сировини, високоякісна первинна обробка та збагачення, комплексна її переробка, вторинне використання (при можливості), максимальне використання відходів виробництва.

Важливим методом раціонального використання сировини є впровадження в промисловість прогресивних технологій ресурсозбереження.

Серед них значний економічний ефект може дати застосування таких технологій, як:

- технології формоутворення (перехід від обробки різання до точного лиття, порошкової металургії тощо);

- комбіновані технології обробки матеріалів (алмазно обробні технології, електрофізичні та електрохімічні методи обробки);

- альтернативна енергетика (біоенергетика, вітрова та сонячна енергетика);

- комплексна автоматизація промислових виробництв;

- технології раціонального використання матеріалів, енергії, палива, повітря і води.

6.4. Використання сировини у промислових технологіях.

Сучасна промисловість України відрізняється високою потребою в енергії, мінеральних ресурсах, води, повітрі та інших видах сировини.

Вугілля, нафта і газ є головними джерелами енергії і важливими сировинними ресурсами промислових технологій.

Сировинний фактор є провідним для таких виробництв, як добувна, лісова, деревообробна, виробництво добрив, збагачення руд і металургія, машинобудівна та інші галузі.

Україна добре забезпечена мінеральними ресурсами, але недостатньо забезпечена паливо-енергетичними ресурсами.

Розміщенню сировинномісткого виробництва притаманна висока концентрація, оскільки мінеральні ресурси територіально локалізовані.

Наприклад, Донбас і Придніпров’я мають потужну металургійну і машинобудівну промисловість на базі використання Криворізької залізної руди й Донецького коксівного вугілля.

Поряд із сировинномісткіми видами виробництв є й такі, для яких сировинний фактор не має істотного значення або роль сировини менш значна, ніж інші компоненти виробництва. Такі галузі розміщують свої виробництва не за принципом близькості сировини, а за принципом найкращого використання трудових ресурсів.

Особливе місце в сировинно-матеріальному забезпеченні промислових технологій займають вода і повітря.

Вода – джерело життя на Землі, без неї неможлива діяльність людства, робота в промисловості.

Відомо, що вода – добрий розчинник, тому вона рідко існує у природі у чистому стані.

Природна вода забруднена механічними і хімічними домішками, мікрофлорою. Вона може мати забарвлення, смак, запах.

Природні води бувають: поверхневі, підземні, атмосферні.

Поверхневі природні водні об’єкти поділяються на: водотоки (річки, канали); водоймища; моря; океани; льодовики.

Підземні води містяться у земній корі і поділяються на: верховоді (розміщуються у верхній частині земної кори на малих глибинах); ґрунтові (залягають на першому від поверхні водотривкому шарі, що складається з водопроникних порід); артезіанські (залягають на великій глибині у водоносних горизонтах).

Атмосферні води перебувають у вигляді: туману, пари, крапель дощу, кристалів снігу.

За призначенням води умовно поділяють на: промислову, питну.

Якісні показники води визначаються стандартами. Залежно від категорії та призначення водного об’єкта регламентуються гранично допустимі концентрації (Г Д К) шкідливих речовин.

Гранично допустима концентрація – це така концентрація хімічної речовини у воді, котра при щоденному впливі на організм людини протягом тривалого часу не викликає будь-яких захворювань.

Питна вода повинна бути безпечною для вживання, не мати забарвлення, присмаку та запаху і відповідати вимогам ГОСТ.

Промислові води залежно від характеру виробництва можуть мати домішки в допустимих стандартах межах.

Взагалі цикл використання води – це такі технологічні процеси, як:

1. Забір води з природних водних об’єктів;

2. Обробка води (підготовлення до використання) і розподіл її між споживачами;

3. Використання води на різні потреби;

4. Збирання й очищення використаної (стічної) води;

5. Збирання очищеної води у природних водних об’єктах;

6. Природне очищення стічної води у природних водних об’єктах.

Для досягнення нормативної якості води перед її використанням виконують технологічний етап водопідготовки.

Підготовлення води до використання виконується на водоочисних станціях такими способами:

1. Відстоювання – процес осадження під дією гравітаційних сил зважених у воді частинок органічного та мінерального походження;

2. Фільтрування – проходить через спеціальні фільтри, які конструктивно складаються з укладених послідовно шарів каменю, гравію та піску;

3. Знезараження – очищення води від органічних і бактеріальних забруднень методами її хлорування; озонування, мінералізації та іншими;

4. Пом’якшення – виведення із так званої твердої води солей кальцію та магнію.

Методи пом’якшення води:

А. фізичний (кіп,ятіння, дистиляція, виморожування);

Б. хімічний (вапняним, содовим, вапняно-содовим; фосфатним);

В. фізико-хімічний (іонно-обмінний).

5. Знесолення – виведення із води всіх солей.

Застосовують методи: дистиляції води (тобто перегонка); мембранні технології.

Мембрана це напівпроникне молекулярне сито, яке дозволяє вилучити з води розчинені в ній солі.

Води використані в промислових технологіях мають назву стічних вод.

Вони забруднені твердими, рідкими та газоподібними органічними і неорганічними речовинами і мікроорганізмами, через що змінюються їх фізичні, хімічні та біологічні властивості.

Перед скиданням стічних вод у водойми проводять їх очищення.

Способи очищення стічних вод:

1. Механічні – вилучення нерозчинних зважених часток.

Механічні способи очищення води:

Відстоювання

Проціджування

Фільтрування.

2. Фізико-хімічні – вилучення шкідливих домішок

Способи:

адсорбція (поглинання);

Екстракція (витягування);

Флотація (спливання);

Коагуляція (злипання).

3. Хімічні додавання хімічних реагентів, що реагують з домішками

Способи:

Нейтралізація

Хлорування

Окислювання

Озонування.

4. Біологічні – окиснення органічних домішок за допомогою мікроорганізмів, що розкладають їх мінеральні складові.

5. Термічні – випаровування стічних вод для отримання концентрованого розчину з подальшим спалюванням сухого залишку.

6. Мембранні технології.

Повітря.

Атмосферне повітря поряд з природною водою широко використовується в промислових технологічних процесах.

Чисте і сухе атмосферне повітря являє собою суміш газів, які оточують Землю.

Основні з них: азот (78%); кисень (20,9%); аргон (0,9%); вуглекислий газ (0,03%), неон, гелій, озон, водень та інші гази.

Повітря застосовують в енергетичних агрегатах, під час спалювання органічних теплоносіїв (вугілля, газу, мазуту і т.п.) на теплових електростанціях і у двигунах внутрішнього згорання.

Контрольні запитання:

1. Що таке сировина, приклади її застосування?

2. Який стан ресурсної бази України?

3. Якою є класифікація сировини?

4. Яка роль сировини в промисловому виробництві, її головні техніко-економічні характеристики?

5. Зо таке якість сировини і які методи її раціонального використання?

6. Використання води у промисловості?

7. Використання повітря та його компоненти?

Список рекомендованої літератури:

1. Дичковська О.В. Системи технологій галузей народного господарства: Навч. Посіб. – К.6 ІСДО, 1995. – 312 с.

2. Збожна О.М. Основи технології. Навч. посіб. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002, - 486 с.

3. Колотило Д.М. Екологія і економіка: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 1999. – 368 с.

4. Фізико-хімічні основи технології очищення стічних вод: Підруч. \ А.К. Запольскьий та ін. – К.: Лібра, 2002. – 552 с.

ТЕМА 7. РОЛЬ ТЕХНОЛОГІЙ У ФОРМУВАННІ ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ВИРОБНИЦТВА.

ПЛАН:

7.1. Загальна характеристика економічної ефективності виробництва.

7.2. Техніко-економічні показники ефективності виробництва.

7.2.1. Поняття про собівартість продукції, значення собівартості у формуванні техніко-економічних показників виробництва.

7.2.2. Поняття про продуктивність праці, значення продуктивності праці у формуванні техніко-економічних показників виробництва.

Поняття «основні фонди», «амортизація основних фондів» та їх значення у формуванні техніко-економічних показників виробництва.

7.1. Використання сировини у промислових технологіях.

У процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати, до яких належать:

1. Витрати, пов’язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції.

2. Витрати пов’язані з інвестиційною діяльністю (розширення та оновлення виробництва);

3. Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові потреби).

Найбільш питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

Економічну ефективність виробництва визначають як сукупність технічних, техніко-економічних і техніко-експлуатаційних показників.

Технічні показники – це:

1.коефіцієнти уніфікації;

2. точність обробки;

3. коефіцієнт використання матеріалу.

Уніфікація – це вибір оптимальної кількості різновидів продукції, процесів, послуг, параметрів.

Коефіцієнт уніфікації – це відношення чисельності одно типових об’єктів до загальної кількості об’єктів.

Коефіцієнт використання матеріалу – це відношення маси матеріалу в готовому виробі до маси матеріалу, що ввели в технологічний процес.

Залежно від спеціалізації виробництва розрізняють такі види виробничої структури: Предметна, Технологічна, Предметно-технологічна.

Предметна виробнича структура – має ступінь замкнутості.

Структура підприємства визначає послідовність використання засобів праці у технологічному процесі, застосування високопродуктивного обладнання, інструментів і т. п.

Технологічна виробнича структура визначає чітку технологічну відокремленість.

У кожному підрозділі здійснюються однорідні технологічні процеси з виробництва різного кінцевого продукту. Ця структура спрощує управління цехом, дає змогу маневрувати розміщенням людей, полегшує перехід з однієї номенклатури виробів на іншу.

Предметно-технологічна виробнича структура характеризує наявність на одному й тому самому підприємстві основних цехів, які організовані за предметним та технологічним принципом.

В цілому ефективність виробництва – це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.

7.2. Техніко-економічні показники ефективності виробництва.

До техніко-економічних показників виробництва належать:

1. Собівартість

2. Продуктивність праці

3. Амортизація

4. Якість продукції

5. Трудоемність

6. Конкурентоспроможність.

Найбільш вагомими при визначенні ефективності роботи підприємства є собівартість продукції, продуктивність праці, своєчасне оновлення основних фондів та якість продукції.

7.2.1. Поняття про собівартість продукції, значення собівартості у формуванні техніко-економічних показників виробництва.

Узагальнюючим показником ефективності виробничого процесу є собівартість продукції, яка є складовою у формуванні техніко-економічних показників виробництва.

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції.

Витрати, що включаються в собівартість продукції, групуються за наступними елементами:

1. матеріальні витрати

2. витрати на оплату праці

3. відрахування на соціальні заходи

4. витрати на амортизацію основних фондів і нематеріальні активи

5. інші витрати.

Це угруповання є єдиним для всієї промисловості.

До матеріальних витрат належать витрати на:

1. сировину і матеріали, що придбані у сторонніх підприємств і організацій і входять до складу продукції, що виробляється, створюючи її основу, або є необхідним компонентом для виробництва продукції;

2. покупні матеріали, що використовуються в процесі виробництва продукції для забезпечення нормального технологічного процесу і упаковки продукції або інших господарських потреб;

3. покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, що підлягають монтажу або додатковій обробці на даному підприємстві;

4. роботи і послуги виробничого характеру, що виконуються сторонніми підприємствами.

До витрат на оплату праці належать витрати:

1. на виплату основної і додаткової заробітної плати

2. виплати, передбачені законодавством про працю (відпустки, компенсація);

3. винагорода за передбачену законодавством вислугу років

4. інші витрати.

До відрахувань на соціальні заходи належать:

1. відрахування на державне соціальне страхування

2. відрахування на державне пенсійне страхування

3. відрахування до Фонду сприяння зайнятості населення

4. відрахування до Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення.

До амортизації основних фондів і нематеріальних активів належать витрати на:

1. повне відновлення основних фондів і капітальний ремонт у вигляді амортизаційних відрахувань від вартості основних виробничих фондів на реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів

2. амортизаційні відрахування на надані в оренду основні фонди

3. амортизаційні відрахування на надані в фінансову оренд у основні фонди

4. витрати орендаря на капітальний ремонт орендованих будівель

5. амортизаційні відрахування від вартості основних фондів, що надаються безкоштовно підприємствам громадського харчування

6. витрати, пов’язані зі зносом нематеріальних активів.

До інших витрат належать витрати:

1. витрати, пов’язані з управлінням виробництвом

2. оплата робіт консультаційного характеру

3. оплата послуг інших підприємств

4. витрати, пов’язані з оплатою послуг комерційних банків

5. витрати на гарантійний ремонт і обслуговування виробленої продукції

6. витрати на реалізацію продукції.

Питома вага витрат в різноманітних галузях промисловості різна.

Тому залежно від питомої ваги суми витрат галузі промисловості ділять на:

1. трудомісткі (видобувні галузі, металургія);

2. енергоємні (кольорова металургія і ряд галузей хімічного комплексу);

3. з великими витратами на амортизацію (нафтовидобувна і електроенергетична галузі);

4. капіталомісткі (турбобудування, приладобудування);

5. матеріаломісткі (текстильна, швейна, харчова та інші галузі).

Витрати на виробництво продукції (або собівартість валової продукції) характеризують витрати поточного періоду (року, кварталу, місяця) на виробництво промислової продукції.

Собівартість товарної продукції (продукція, що реалізується) характеризують витрати на виробництво і збут протягом всього циклу.

Резервами зниження собівартості продукції є:

1. підвищення технічного рівня виробництва;

2. поліпшення організації виробництва і праці;

3. зміна обсягу виробництва;

4. зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції.

У процесі зниження собівартості виявляються майже всі складові підвищення ефективності виробництва:

1. зростання продуктивності;

2. економія сировинних та енергетичних ресурсів;

3. поліпшення використання основних доходів.

7.2.2. Поняття про продуктивність праці, значення продуктивності праці у формуванні техніко-економічних показників виробництва.

Ефективність кожного виробництва визначається співвідношенням результатів праці і витрат на їх отримання.

Витрати визначаються обсягом (або вартістю) використаних економічних ресурсів - це робоча сила; компоненти природних ресурсів; компоненти засобів виробництва.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції; розмірами доданої вартості; прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості, станом екології.

Найчастіше результати виражаються обсягом продукції або розміром прибутку. Якщо ефективність результатів визначається обсягом продукції - то це є продуктивність праці, а якщо розміром прибутку – то це рентабельність (прибутковість).

Продуктивність праці показує співвідношення обсягу виробництва матеріальних або нематеріальних благ та кількості витраченої на це праці.

Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудовитрат.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

У практичній діяльності для характеристики продуктивності праці застосовуються також показник трудомісткості продукції.

Трудомісткість продукції – це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

На підвищення продуктивності праці впливають такі фактори:

1. соціально-економічні (вони визначають якість використовуваної робочої сили);

2. матеріально-технічні (характеризують якість засобів виробництва);

3. організаційно-економічні (відображають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва).

7.2.3. Поняття «основні фонди», «амортизація основних фондів» та їх значення у формуванні техніко-економічних показників виробництва.

Процес виробництва здійснюється за умови поєднання робочої сили і засобів виробництва.

Засоби виробництва складаються: із засобів праці та предметів праці.

У вартісному вираженні вони становлять виробничі фонди підприємства, які поділяються на:

1. основні

2. оборотні.

Ознакою основних фондів є:

1. термін їх експлуатації (більше одного календарного року);

2. вартість і спосіб їх перенесення.

Основні фонди поділяються на:

1. основні виробничі фонди

2. основні невиробничі фонди.

До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва впродовж тривалого часу, при цьому не змінюють своєї форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами.

До основних невиробничих фондів належать фонди житлово-комунальних господарств, будинки відпочинку, спортивні табори, дошкільні установи, об’єкти соціально-побутового призначення.

У промисловості залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяються на:

1. промислово-виробничі (це засоби праці підприємства, призначені для виробництва);

2. непромислово-виробничі (це підприємства сільськогосподарського призначення, будівельні дільниці, транспортні цехи).

Характерною особливістю застосування основних фондів у процесі виробництва є їх відновлення.

Для відновлення засобів праці необхідне їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації.

Об’єктом амортизації є всі основні фонди (крім землі).

Амортизація – це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їх зносу (фізичного та морального), які включають до собівартості новоствореної продукції – і це всі відрахування називаються амортизаційними.

Після реалізації створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокремлюється і накопичується до певної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів.

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від тривалості амортизаційного періоду, тобто середнього фактичного строку служби основних фондів.

Термін повернення капітальних вкладень, згідно із встановленим нормативом не повинен перевищувати 6.6 року.

Коефіцієнт терміну повернення основних засобів становить Ен.=0,15.

Термін окупності капіталовкладень може скорочуватися, в цьому разі капітальні вкладення вважаються ефективними.

Своєчасне оновлення основних фондів забезпечує проходження технологічних процесів відповідно до технологічного регламенту, а технологічний регламент в свою чергу має велике значення у формуванні техніко-економічних показників виробництва.

Контрольні запитання:

1. Дайте загальну характеристику ефективності виробництва?

2. Назвіть основні техніко-економічні показники виробництва?

3. Що таке собівартість технологічного процесу, продукції?

4. Як впливає продуктивність праці на техніко-економічні показники виробництва?

5. Що таке основні фонди?

6. Амортизація основних фондів, їх вплив на техніко-економічні показники виробництва?

Список рекомендованої літератури:

1. Антоненко Г.Я. Организация, планирование и управление предприятиями строительных изделий и конструкций: Учебник. – К.: Выща шк., 1988. – 376 с.

2. Системы технологий: Учеб. Пособ. \Под ред. Проф. В.В. Деречина. – Ч.1., 2. – Одесса: Ластар, 2001. – 200 с.

3. Економіка підприємства6 Навч. посіб. \ За ред.. А.В. Шегди. – К.: Знання-Прес, 2002. – 335 с.

4. Економіка підприємства: Підручник \За ред. Проф.. С.Ф. По кропивного. – К., 2000. – 486 с.

ЛЕКЦІЯ № 8. ПОНЯТТЯ ПРО ПРИБУТОК.

ПЛАН:

8.1. Загальні відомості про прибуток та його використання.

8.2. Вплив технологій на прибутковість підприємств.

8.3. Податковий контроль промислових підприємств.

8.1. Загальні відомості про прибуток та його використання.

Основною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства, що виступають у ролі господарюючих суб’єктів.

Відповідно до закону України «Про підприємства» Підприємство – це основна організаційна ланка н\г України, самостійний господарюючий суб’єкт, який здійснює виробничу, наукову, комерційну діяльність з метою задоволення суспільних потреб і отримання відповідного прибутку.

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання.

При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, проводяться розрахунки з постачальниками, покупцями продукції тощо. Вся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або підтримання його на певному рівні.

Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел:

1. продаж (реалізація) продукції;

2. продаж іншого майна;

3. позареалізаційні операції.

Прибуток від продажу продукції є основним складником загального прибутку, відображає місію і профіль підприємства і обчислюється так:

Пр = Вр – Срнв – Сн;

Де: Пр – прибуток;

Вр - виручка від продажу продукції;

Срнв – собівартість проданої (реалізованої) продукції за неповними витратами;

Сн – витрати, що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний період.

Обчислення величини загального прибутку за цією формулою має важливе значення для аналізу і прийняття господарських рішень.

Але прибуток є об’єктом оподаткування.

У зв’язку з цим суворо регламентують методику обчислення оподатковуваного прибутку в нормативних актах. Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» оподаткований прибут ок обчислюється за формулою:

По = Дв – (ВВ + АВ);

Де: По – оподаткований прибуток;

Дв – валовий доход за певний період;

ВВ – валові витрати за той самий період;

АВ – сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів.

Складовою валового доходу є виручка від продажу продукції.

В нього включають також прибуток від продажу майна і позареалізаційних операцій.

Валові витрати – це витрати на реалізовану продукцію, а також втрати від продажу майна (тобто перевищеної вартості об’єктів на виручкою від їхнього продажу).

Величина прибутку за певний період, його зростання або зниження, у т.ч. і навмисне зниження з метою приховування (заниження) залежить від багатьох факторів:

1. від кількості реалізованої продукції, іншого майна на цін за якими проведена реалізація;

2. від валового доходу

3. від валових витрат виробництва та обігу;

4. від амортизаційних відрахувань.

8 .2.Вплив технологій на прибутковість підприємств

Головною метою виробництва є випуск якісної продукції з мінімальними витратами праці, матеріалів та технічних засобів і отримання максимального прибутку.

Значну роль у досягненні цієї мети відіграють так показники, як:

1. м атеріаломісткіст ь (це витрати матеріалу на одиницю продукції);

2. енергоємність технологій (це відношення всієї енергії, що споживається виробництвом за рік, до річного обсягу продукції, що випускається);

3. екологічна чистота технологій (визначає ступінь впливу виробництва на навколишнє середовищ є);

4. інтегральний показник якості (відношення сумарного корисного ефекту від експлуатації продукції до сумарних витрат на її створення і експлуатацію і розраховується так:

І = _Е_-

Зс + Зе;

Де:

Е - сумарний корисний ефект від експлуатації продукції;

Зс – сумарні витрати на створення продукції (розробка, виготовлення);

Зе – сумарні витрати на експлуатацію продукції (технічне обслуговування, ремонт).

Прибутковість підприємств значною мірою залежить і від таких характеристик як:

1. стадії життєвого циклу технологій;

2. вчасної (до початку стадії занепаду) модернізації використовуваних технологій або їх заміни новими технологіями;

3. рівня стадійності технологій

4. рівня гнучкості технологій;

5. рівня комплексної механізації та автоматизації технологій;

6. рівня використання в технологіях сучасних засобів мікроелектроніки.

Для вирівнювання динаміки прибутковості підприємств та її зростання в часі необхідно систематично та послідовно впроваджувати у виробництво альтернативні технології, які своєю стадією зрілості життєвого циклу замінюють попередньо використовувані технології.(лекція №1).

Причини зниження прибутковості підприємств можуть бути: об’єктивні і суб’єктивні.

Об’єктивні причини пов’язані з використанням технологій в стадії занепаду життєвого циклу, високою собівартістю та низькою якістю продукції, зменшенням попиту на продукцію та об’ємів її реалізації.

Суб’єктивні причини можуть бути пов’язані з доведенням підприємств до банкрутства з наступним їх продажем в корисних цілях, з метою приховування податків та інше.

У зв’язку з тим, що прибутковість підприємств та відповідний їй податок на прибуток обумовлені багатьма факторами, пов’язаними з рівнем використовуваних технологій, це створює можливості використовувати

технології і для навмисного (прихованого) зниження прибутку.

8.3.Податковий контроль промислових підприємств.

Використання технологій з метою приховування прибутковості та податків збоку окремих підприємств носить винахідливий характер і вимагає від працівників податкового контролю відповідних способів попередження та протидії.

Правильність обчислення податкових платежів, своєчасне і повне Ії перерахування, попередження навмисного використання порушень технологічних процесів з метою зниження прибутковості та податку з прибутку, здійснення інших дій, безпосередньо пов’язаних із виконанням платником своїх податкових обов’язків, контролюється посадовими особами органів державної податкової служби України.

Податковий контроль здійснюється у таких основних формах, способах та діях:

1. реєстрація та облік платників податків;

2. облік податків та інших платежів;

3. консультації платників;

4. проведення податкових перевірок;

5. аналіз фінансової звітності платників податків;

6. огляд приміщень і територій, які використовуються для одержання доходу (прибутку).

Весь цей набір дій орієнтовано на забезпечення повного збирання податків і зборів, оскільки виконання кожним платником своїх податкових зобов’язань – це необхідна і достатня умова виконання державного бюджету.

До перевірочних дій фактичного контролю діяльності підприємств належать:

1. інвентаризація;

2. контрольні обмірі;

3. контрольні запуски;

4. обстеження приміщень.

Проведення дій фактичного контролю під час перевірки здійснюється к на підставі програми перевірки, так і позапланово на випадок, коли виникає така необхідність у процесі перевірки.

Успішне попередження та виявлення навмисного використання порушень окремих технологічних процесів з метою зниження прибутковості підприємств та податку з прибутку потребує не тільки спеціальних знань в галузі технологій та діючого законодавства, а й творчого підходу фахівців до цієї роботи, використання аналітичних методів контролю, моделювання, прогнозування, створення потужної моніторингової податкової інформаційної мережі, розробки принципово нових та вдосконалення діючих способів виконання цієї важливої роботи.

Контрольні запитання:

1. Що таке підприємство та які основні функції воно виконує в ринкових умовах господарювання?

2. Що таке прибуток і як він обчислюється?

3. Що таке валовий дохід підприємства?

4. Як обчислюється оподаткований прибуток?

5. Що таке валові витрати підприємства?

6. Що таке амортизаційні відрахування підприємства?

7. Які основні фактори впливають на прибутковість підприємства?

8. Як впливають окремі характеристики використовуваних технологій на прибутковість підприємства?

9. Як попереджується використання особливостей технологій з метою зниження прибутковості підприємств та податку з прибутку?

Список рекомендованої літератури:

1. Закон України «Про підприємства в Україні»від 27 березня 1991 р.

2. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1992 р.

3. Закон України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р.

4. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» від 2 березня 2000 р.

5. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р.

6. Онищенко В.А Податковий контроль. – К.. 2002. – 432 с.

7. Філімоненко О.С. Фінанси підприємств. – К. 2002. – 360 с.

ЛЕКЦІЯ № 9. ВИРОБНИЦТВО ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ.

ПЛАН:

9.1. Загальна характеристика виробництва електроенергії.

9.2. Основи технологій виробництва електроенергії.

9.3. Нетрадиційні способи виробництва електроенергії.

9.1. Загальна характеристика виробництва електроенергії.

Енергетика як галузь господарства охоплює різноманітні енергетичні ресурси, виробництво, перетворення, передачу і використання різних видів енергії.

Електроенергетика є провідною галуззю енергетики, яка забезпечує енергією всі галузі народного господарства та всіх інших споживачів.

Електроенергія виробляється електричними станціями.

Електростанції за використанням джерела енергії поділяються на чотири види:

1. теплові електростанції

2. гідравлічні

3. атомні

4. електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії.

Всі технологічні процеси, що використовуються в промислових технологіях пов’язані із споживанням або виділенням різних видів енергії, електричної, теплової, механічної, хімічної, енергії світла, ядерної, сонячної.

Встановлення кількісних співвідношень між механічною, тепловою та електричною енергією дає змогу на практиці порівнювати й оцінювати витрати енергії.

Коли енергію, яка утворюється в електрогенераторі, подати в теплових одиницях еквівалентної Ії енергії і віднести її до кількості тепла, витраченого на створення цієї енергії, то дістанемо коефіцієнт корисної дії (К К Д).

Чим вищий ККД - тим ефективніша схема перетворення теплової енергії в механічну.

ККД дає уявлення про ступені досконалості процесів з точки зору використання та перетворення енергії.

9.2. Основи технології виробництва електроенергії.

Залежно від характеру споживання енергії станції бувають районного і місцевого значення.

Районні електростанції забезпечують енергією великі райони, обласні міста і мають великі потужності.

Електростанції місцевого значення постачають енергією найближчі райони. Вони не охоплені енергосистемою і мають відносно невелику потужність. Напруга в мережі постачання до 10 кіловольт.

ТЕПЛОВІ ЕЛЕКТРОСТАНЦІЇ (Т Е С )

Теплові електростанції перетворюють хімічну енергію палива послідовно в теплову, механічну і електричну енергію.

За енергетичним устаткуванням ТЕС поділяють на паротурбінні, газотурбінні, дизельні електростанції.

ГІДРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЇ (Г Е С)

Механічна енергія руху води – одне із найголовніших джерел енергії, здатних до відновлення.

Гідроелектростанції – це комплекс силових установок і споруд, призначений для перетворення механічної енергії води в електричну.

За складом і компоновкою споруд поділяються на:

1. річні (працюють від струменя води, створюваного за рахунок спорудження греблі поперек річки);

2. при гребельні (працюють від середнього або високого напору води);

3. дериваційні (працюють від середнього або високого напору води, створеного за рахунок відведення води з русла річки обхідним водоводом).

За умовами роботи ГЕС поділяють на три основні групи:

1. напівавтоматичні;

2. автоматичні;

3. автоматичні дистанційно-керовані.

АТОМНІ ЕЛЕКТРОСТАНЦІЇ (АЕС)

Джерелом отримання електроенергії на АЕС є ланцюгова реакція ділення ядер атомів важких елементів.

Атомний реактор - це апарат і в ньому відбувається ланцюгова реакція ділення ядер атомів важких металів.

Атомна енергетика займає 24% у загально енергетичному балансі України, інші 3%.

9.3. Нетрадиційні способи виробництва електроенергії.

Серед нетрадиційних джерел виробництва енергії є енергія:

1. сонячного світла;

2. енергія вітру;

3. енергія морських течій;

4. енергія хвиль;

5. енергія припливів і відпливів;

6. геотермальна енергія земних надр.

Розглянемо деякі з них.

Енергія сонячного світла є перспективним джерелом енергії. Від Сонця на Землю йде світловий потік, енергія якого становить 1,57 10 кВт год. На рік, що еквівалентна 1,3 10 умовного палива. Цей потік енергії можна перетворити на теплову або електричну енергію.

Першу в Україні електростанцію побудовано в 1985 році в Криму. Її потужність 5 М Вт. Площа всіх дзеркал дорівнює 40 000 м.

Енергія вітру використовується людиною вже багато віків. У вітроенергетиці сьогодні використовуються вітродвигуни для сільськогосподарських робіт, підйому та перекачки води.

В Україні будується та вже діє декілька великих станцій. 5 станцій знаходиться в Криму, де особливо гостро стоїть проблема енергопостачання. Найбільшою є Донузлавська ВЕС (53 вітрових агрегати).

Геотермальна енергія - це запаси тепла, що містяться в надрах Землі. Особливу практичну цінність мають гарячі джерела води і пари гейзерів.

Собівартість електроенергії на ній у 4 рази нижча від енергії, одержаної традиційним шляхом.

Енергія океану використовується сьогодні як енергія морських припливів, енергія морських хвиль і течій.

Світовий енергетичний потенціал морських припливів становить близько 500 млн. т умовного палива на рік.

Хвиля висотою 3 м несе приблизно 90 кВт енергії на 1 м узбережжя. З енергетичної точки зору океанські течії (Гольфстрим, Куросіо) безкорисно розсіюють приблизно 3 млн. МВт потужності.

Контрольні запитання:

1. Що таке енергетика, електроенергетика та яка її роль в народному господарстві?

2. Що таке електростанція та які її основні складові частини?

3. Які основні види електростанції Ви знаєте?

4. В чому суть технологій виробництва електроенергії ТЕС, ГЕС, ГАЕС, АЕС?

5. Які Ви знаєте нетрадиційні способи виробництва електроенергії?

6. Перспективи розвитку сучасної електроенергетики?

Список рекомендованої літератури:

1. Клименко Л.П. Техноекологія. – Одеса, 2000. 543 с.

2. Колотило Д.М. Екологія і економіка. – К. 1995. 368 с.

3. Колотило Д.М. Системи технологій і екологія промисловості. – К. 1992. – 218 с.

4. Мусский С.А. Сто великих чудес техники. – М. 2001. – 432 с.

ЛЕКЦІЯ 10. МЕТАЛУРГІЙНА ПРОМИСЛОВІСТЬ.

Тема 10.1. Металургія, стан, проблеми, продукція.

ПЛАН:

10.1.1. Металургійна промисловість як галузь народного господарства.

10.1.2. Продукція металургії. Поняття про метали і сплави.

10.1.3. Металургійний комплекс, його склад, стан, розміщення.

10.1.4. Сировинна база металургії.

10.1.5. Напрямки та перспективи розвитку металургійного комплексу.

10.1.1. Металургійна промисловість як галузь народного господарства.

Металургією називають галузі науки і промисловості, які охоплюють процеси

отримання металів і сплавів, зміни їх хімічного складу, структури і

властивостей, надання їм певної форми.

Вітчизняна металургійна галузь – основний виробник конструкційних

матеріалів, деяких видів металопродукції.

Україна належить до країн Європи і світу з найбільш розвиненою металургією. Навіть в умовах економічної кризи вона поступається за показниками виробництва тільки Німеччині.

Продукція галузі займає провідне місце у зовнішній торгівлі України. Вона забезпечила у 2004 р. 47% всіх валютних надходжень від експорту.

Ця галузь є потужним фактором формування територіально-виробничих комплексів. Вона відрізняється значною концентрацією виробничого процесу – величиною підприємств і формуванням їх територіальних осередків.

Таким чином, металургійний комплекс має надзвичайно велике комплексо – та районоутворююче значення в територіальній структурі господарства України і відіграє відчутну роль у міжнародному поділі праці.

10.1.2. Продукція металургії. Поняття про метали і сплави.

Металургійна промисловість як одна з найважливіших галузей промисловості, виробляє різноманітну за призначенням і властивостями продукцію.

Продукцією металургії є:

1. збагачена рудна і нерудна сировина;

2. продукти коксохімічного (кокс) і вогнетривкого виробництва; кокс – це паливо та відновник заліза у виробництві чавуну;

3. чорні метали та сплави на їх основі;

4. кольорові метали та сплави на їх основі;

5. прокат чорних та кольорових металів; прокат – це балки, рельси, труби, листи.

6. металеві вироби.

Основна продукція – метали та сплави на їх основі.

Металами називають речовини, загальними спільними властивостями, у яких є «металевий» блиск, пластичність, електро- й теплопровідність.

Металами є 85 із 110 відомих на сьогодні хімічних елементів.

Метали поділяють на чорні (залізо) і кольорові.

Кольорові метали за фізичними, хімічними властивостями та характером залягання в землі поділяють на:

1. важкі (кобальт, мідь, цинк, ртуть, свинець);

2. легкі (літій, берилій, алюміній);

3. благородні (золото, срібло, платина);

4. важко плавкі (ванадій, хром, молібден);

5. розсіяні (гелій, індій, талій);

6. рідкісноземельні (ітрій, скандій);

7. радіоактивні (уран, радій, плутоній, полоній).

Сплави на основі металів – це металічні однорідні системи, які отримують сплавленням металів з неметалами, з металами, оксидами.

Сплави поділяють на чорні (на основі заліза) та кольорові.

За властивостями їх поділяють на:

1. важкі (на основі свинцю);

2. легкі (на основі берилію, алюмінію);

3. легкоплавкі (на основі натрію, калію);

4. важко плавкі (на основі ванадію, хрому, молібдену);

5. жаростійкі (високі);

6. жароміцні;

7. магнітні;

8. немагнітні;

9. аморфні (нові конструкційні матеріали отримані при швидкому охолодженні розплавів).

Основні властивості металів і сплавів:

1. фізичні;

2. хімічні;

3. технологічні.

4. механічні.

Фізичні властивості:

1. щільність (маса одиниці об’єму);

2. температура плавлення;

3. теплопровідність;

4. електропровідність;

5. магнітні властивості.

До хімічних властивостей належать:

1. корозійна стійкість;

2. розчинність;

3. окислюваність.

До механічних властивостей належать:

1. міцність;

2. твердість;

3. в’язкість;

4. пластичність;

5. пружність.

До основних технологічних властивостей належать:

1. ковкість;

2. зварюваність;

3. здатність працювати за умов різних некритичних температур;

Основними способами отримання металів та сплавів є:

1. пірометалургій ний – виробництво з використанням теплової енергії полуменевих печей;

2. електрометалургійний – отримання сталей у дугових, індукційних та інших типах електричних печей;

3. плазмовий – перетворення оксидів металів на високотемпературну плазму і магнітного вилучення з неї металу;

4. хіміко-металургійний – поєднує хімічні і металургійні процеси (отримання титану);

5. космічна металургія – плавлення металів і отримання надчистих і композиційних сплавів в умовах невагомості.

10.1.3. Металургійний комплекс, його склад, стан, розміщення.

До складу металургійного комплексу України входить ряд підгалузей і виробництв, без яких неможливо забезпечити виробництво металу. Це такі:

1. видобуток, збагачення (процес підвищення корисного елементу в мінералі); агломерація (процес термічного спікання подрібнених компонентів у грудки оптимального розміру) залізних, марганцевих та інших руд;

2. виробництво чавуну, феросплавів (сплави заліза з іншими елементами для розкислення і легування сталей), сталі і прокату;

3. виробництво електроферосплавів;

4. повторна переробка чорних металів;

5. коксування кам’яного вугілля (промисловий метод термічної переробки коксівного вугілля нагріванням до температур близьких до 1000 с з отриманням коксу);

6. видобуток сировини і виробництво вогнетривких будівельних матеріалів.

Чорна металургія України відзначається високою виробничою і територіальною концентрацією підприємства.

Чорна металургія = матеріаломістка галузь. На виготовлення 1тони чавуну витрачається 1,2 – 1,5 % тон коксівного вугілля, не менше 1,5 тон залізної руди, 0,5 тон флюсованих вапняків, 30 м води.

На 1тону сталі витрачається 7 тон сировини і палива.

Нині в Україні налічується 50 основних підприємств чорної металургії, у складі яких 14 металургійних комбінатів і заводів, 3 феросплавних заводи, 16 коксохімічних, 6 трубних, 8 гірничо-збагачувальних комбінатів і 3 основних заводи металоконструкцій.

Сучасна чорна металургія характеризується наявністю заводів з повним і неповним металургійним циклом. Повний металургійний цикл включає виробництво чавуну, сталі і прокату. Комбінати неповного циклу мають, як правило, один або два технологічних циклів виробництво чавуну і сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі або прокату.

Такий розрив повного металургійного циклу обумовлюється різними причинами, а саме:

1. історичними;

2. економічними;

3. екологічними.

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській та Запорізьких областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу.

На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійні підрайони6

Придніпровський, Донецький і Приазовський.

Кольорова металургія України розвинута менше, ніж чорна, її розвиток обумовлений вимогами енергетики і машинобудування, особливо таких галузей як електронна, електрохімічна та інші види промисловості.

Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлене переважно двома основними факторами – сировинним і енергетичним.

У розміщенні підприємств кольорової металургії виділяються два основних райони – Донецький і Придніпровський.

10.1.4. Сировинна база металургії.

Основною сировиною для металургійного комплексу є руди чорних і кольорових металів, паливо-енергетичні матеріали, а також нерудні мінерали та матеріали, що використовуються у металургійному виробництві.

В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу.

Тут знаходяться найбільші, що мають світове значення, паливно-сировинні бази металургії це Донецький кам’яновугільний з коксівними марками вугілля, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни; великі, практично невичерпані родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин.

Такого поєднання найважливіших сировинних матеріалів, енергетичного і технологічного палива, водних ресурсів, необхідних для розвитку металургії і такої концентрації їх на порівняно невеликій території немає в жодній країні світу.

Залізорудна база чорної металургії України представлена Криворізьким і Кременчуцьким басейнами, Бєлозерським і Керченським родовищами.

10.1.5. Напрямки та перспективи розвитку металургійного комплексу.

За сучасної економічної ситуації металургійний комплекс є одним з найважливіших чинників подальшого розвитку народного господарства.

У зв’язку з тим, що проникнення продукції нашої металургії в країни Західної Європи, Канаду ускладнюється, основна увага у пошуках ринків збуту повинна приділятися країнам Південно-Східної Азії. Які розвиваються і більш близько розташованим країнам – Ізраїлю, Єгипту, Ірану та країнам СНД.

Стратегічним напрямом розвитку металургійного комплексу України є системна реструктуризація галузі з орієнтацією на кон,юк туру внутрішнього та зовнішнього ринків.

Перспективи розвитку металургійного комплексу України тісно пов’язані з підвищенням конкурентоспроможності продукції.

Для підвищення конкурентоспроможності продукції шляхом зменшення її енерго- та матеріаломісткості, трудових витрат та вдосконалення інфраструктури, впровадження досягнень науково-технічного прогресу необхідно здійснити:

1. у доменному виробництві: впровадження устаткування і технологій використання пиловугільного палива;

2. у сталеплавильному виробництві: виведення з експлуатації мартенівських печей, максимальне використання конверторного та електросталеплавильного виробництва, впровадження устаткування та технологій безперервного лиття сталі;

3. у прокатному виробництві: розширення профільного та марочного асортименту продукції, реконструкцію ряду діючих прокатних станів.

Контрольні запитання:

1. Визначення металургії та її місце в економіці України та світу?

2. Види продукції металургії?

3. Метали. Визначення, види, властивості та використання?

4. Сплави. Визначення, види, властивості та використання?

5. Способи отримання металів та сплавів?

6. Сучасний склад і стан металургійного комплексу України?

7. Розміщення металургійного комплексу України?

8. Сировинне забезпечення металургійної промисловості України?

9. Розміщення сировинної бази України?

10. Які напрями та перспективи розвитку металургійного комплексу України?

Лекція № 10.2. МЕТАЛУРГІЙНА ПРОМИСЛОВІСТЬ.

ПЛАН:

10.2.1. Загальні особливості чорної металургії.

А). Принцип роботи доменної печі.

Б). Доменний процес.

В). Техніко-економічні показники виробництва чавуну та шляхи їх покращення.

10.2.3. Виробництво сталі.

А). Класифікація і маркування сталей.

10.2.1. Загальні особливості чорної металургії.

Чавунами та сталями називають сплави заліза з вуглецем, які містять у своєму складі легуючі елементи і домішки.

Чавуни мстять більше вуглецю і домішок, більш крихкі, погано зварюються, але мають добрі ливарні властивості і дешевші за сталі.

Чавун отримують із залізних руд з використанням відходів промисловості.

Залізні руди – природні утворення мінералів з вмістом заліза від 25 до 72%, які технічно можливо й економічно доцільно переробляти на чавуни і сталі.

Отримання чавунів та сталей ґрунтується на процесах відновлення (зниження ступеню окислення) заліза з його сполук (оксидів), в яких воно міститься (руди, чавун, шихта), з використанням вуглецю (СО), водню (Н) і коксу (С) в потоці гарячого повітря розжареної печі.

Дата добавления: 2014-01-07