Питання 5. Загальний порядок укладення господарського договору

Правові наслідки визнання господарських договорів недійсним та неукладеними

Аналіз ЦК України та ГК України показав, що в частині визначення правових наслідків недійсних правочинів (договорів) у вигляді двосторонньої реституції співпадають. Оскільки ЦК України є загальним нормативним актом по відношенню до ГК України, то не має потреби в цій частині дублювати в ГК України положення ЦК України. Доцільно включити до ГК України відсилочну норму стосовно того, що правові наслідки визнання господарського договору недійсним визначаються нормами ЦК України щодо правочинів.

Проаналізувавши спеціальну літературу та нормативно-правові акти, слід відзначити, що недійсний договір не можна ототожнювати з неукладеним договором, який має наступні основні відмінності: 1) неукладеним визнається неіснуючий договір, який фактично не укладався; недійсний договір – це договір, який укладався, але наявність певних вад призводить до настання негативних наслідків; 2) неукладений договір не підлягає «зціленню»; недійсний договір може бути «зціленний»; 3) наслідками визнання договору неукладеним є наслідки, передбачені для зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; наслідком визнання договору недійсним є двостороння або одностороння реституція та/або конфіскація.

Процес укладення договорів передбачений самою природою відповідної конструкції: якщо смисл договору полягає в домовленості, то тим самим його укладення передбачає вираз волі кожної із сторін і її співпадіння.

ЦК та ГК починає регулювання договорів із стадії вираження стороною волі укласти договір, тобто виступу з офертою. Все, що передує цій стадії, створити договір не може (крім укладення попереднього договору, який має самостійну природу). Зроблений висновок в рівній мірі відноситься до листування сторін, до протоколу намірів і до всіх інших актів, що виражають бажання кожної із сторін або обох разом укласти договір при умові, якщо виходящі від сторін документи не підпадають під ознаки оферти і (або) акцепту. Ці передуючі укладенню договору матеріали, вважаються обставинами, що пов’язані із укладенням договору, вони мають лише доказове а не правоутворююче значення.

Офертою є пропозиція, яка вирізняється рядом індивідуальних ознак і тягне за собою встановлені законом правові наслідки як для того, від кого вона виходить (оферента), так і для адресата (акцептанта). Оскільки наслідки є значущими, тому до оферти пред’являються дуже суворі вимоги.

Перша – достатня визначеність оферти. Це передбачає, що із неї адресат здатний зробити правильний висновок про волю оферента.

Друга – стосується направленості оферти: вона повинна відображати намір особи, яка виступає з пропозицією, рахувати себе таким, що уклав договір на умовах, вказаних в договорі з адресатом, у випадку, якщо він прийме пропозицію. Вказана вимога, означає, що оферта має бути складена таким чином, щоб дозволити адресату зробити висновок: для укладення договору достатньо виразу співпадаючої з офертою волі його самого. Саме це і відрізняє оферту від інших переговорів, мета яких уточнення намірів контрагента, чи виклик до контрпропозицій.

Третя вимога відноситься до змісту оферти. Вона фактично включає істотні умови договору. Тут необхідно, щоб пропозиція охоплювала всі такі умови, які однозначно визначені як істотні. Інакше, якщо адресат прийме пропозицію не пропонуючи зі свого боку жодних змін чи доповнень, тоді оферент не зможе змінити набір умов, як складають оферту.

Четверта вимога пов’язана із адресністю оферти. Інакше кажучи, із неї має бути чітко зрозуміло, до кого саме вона звернена. Це не означає конкретики адресата (особливо при так званій публічній оферті, коли вона розміщена в ЗМІ, TV, рекламі).Тобто тут визначальним буде воля укласти договір на зазначених умовах з любим, хто відізветься. Ця позиція спірна.

Акцепт в такій же мірі виражає волю особи, як і пропозиція. Залежно від «одобрення» акцепт буває: повний (тобто виражає згоду на все, що вказано в оферті) і безоговорочний (тобто не містить ніяких додаткових умов). Відповідь на інших умовах, ніж запропоновані в оферті, не є акцептом. Це лише зустрічна оферта. Правда, дії акцептанта можуть розглядатися як зустрічна оферта при умові, що вони наділені вищеозначеними ознаками оферти. Відповідно, відповідь на оферту, коли з неї виключено бодай одну із істотних умов, не може розглядатися як зустрічна оферта. Така відповідь розглядається як відмова від укладення запропонованого оферентом договору і запрошення до укладення іншого договору.

Особливого регулювання отримало мовчання. За своїм характером воно може бути тільки акцептом. Як єдина для всього цивільного права презумпція, те, що мовчання не є юридичним фактом. Із п.3 ст.205 ЦКУ слідує, що мовчання може бути визнано виразом волі вчинити угоду тільки у випадках, коли це передбачено законом або договором (напр. мовчання орендаря і орендодавця протягом певного часу розглядається як згода на продовження договору оренди). Мовчання може мати різний смисл: в одних випадках воно означає «так», а в інших – «ні».

Мовчання слід відрізняти від бездіяльності. Останнє розглядається виключно як відсутність волі адресата. Отже бездіяльність у всіх випадках означає – ні.

Іще одним способом укладення договору служать конклюдентні дії.

Дата добавления: 2014-01-07