Недорозвинення мовлення

ТЕМА1: ПОНЯТТЯ ПРО ФОНЕТИКО-ФОНЕМАТИЧНЕ

Завдання для самостійного опрацьовування

1. Розгляньте розділ 1 «Методика навчання математики. Математика як навчальний предмет» підручника: З.І.Слєпкань «Методика навчання математики».

2. Законспектуйте розділ 1 «Теоретические основы обучения математике» підручника: Б.С. Каплан, Н.К. Рузин, А.А. Столяр «Методы обучения математике».

Фонетико-фонематичний недорозвинення мовлення — це порушення процесів формування вимовної системи рідної мови у дітей з різними мовленнєвими розладами унаслідок дефектів сприйняття і вимови фонем. До цієї категорії відносяться діти з нормальним слухом і інтелектом.

З розвитком логопедичної науки і практики, фізіології і психології мовлення (Р.Боскіс, Р. Лєвіна, А. Лурія, Ф. Рау, Е. Рау, М. Хватцев, Л. Чистовіч, Н. Швачкін) стало очевидним, що у випадках порушення артикуляторної інтерпретації почутого звуку може різною мірою погіршуватися і його сприйняття. Р. Левина і В. Орфінська на основі психологічного вивчення мовлення дітей прийшли до висновку про значення фонематичного сприйняття для повноцінного засвоєння звукової сторони мовлення. Професор Р.Лєвіна в рамках психолого-педагогічної класифікації мовленнвих порушень виділила групу дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням Мовлення (ФФН). До цієї категорії належать діти з нормальним фізичним слухом і інтелектом, у яких порушені вимовна сторона мовлення і особливий – фонематичний слух. Фонематичний слух і фонематичне сприймання – це тонкий систематичний слух, що дозволяє розрізняти і впізнавати фонеми рідної мови.

Фонематичний слух є частиною фізіологічного слуху, спрямований на співвіднесення і зіставлення звуків, які дитина чує з їх еталонами, що зберігаються в пам'яті людини впорядковано – в «решітці фонем».

Поняття «фонематичний слух» слід відрізняти від поняття «фонематичне сприймання». З раннього віку дитина, що нормально розвивається, чує звуки навколишнього середовища, бачить артикуляційні рухи губ дорослих і намагається їх наслідувати. При цьому вона постійно стикається з різним звучанням фонем рідної мови: ті самі звуки (наприклад, голосні а, о) по-різному вимовляють дорослі і діти, чоловіки і жінки. Кожна людина має індивідуальні особ­ливості вимовляння звуків: одна говорить тихо, інша – голосно; дитина вимовляє звуки дзвінким, високим голосом, а доросла людина – низьким і хриплим. Проте ці звукові відтінки не слугують для розрізнення звукових оболонок мовних одиниць.

Індивідуальний варіант звучання фонем визначається не однією ознакою, а їх сукупністю, яка охоплює не тільки компоненти, що чуємо (такі, як шумові, частотні і висотні характеристики), а й зоровий образ і рухові відчуття, які виникають під час звуковимови. На думку Н.Жинкіна, до ознак звука належать і самі процеси кодування, які виникають під час переходу сигналу від периферії нервової системи до центру. Установлено, що вже на ранніх етапах розвитку мовлення дитина «вловлює» деякі диференційні ознаки фонем. Трирічна дитина, не вимовляючи ще правильно звуки рідної мови, здатна вже визначити, правильно чи ні вони звучать в мовленні людей, що оточують її, це можливо завдяки наявності фонематич­ного слуху і фонематичного сприймання.

Фонематичне сприймання – це здатність розрізняти фонеми і визначати звуковий склад слова. Саме фонематичне сприймання допомагає відповісти на запитання: Скільки складів у слові сомі Скільки в ньому звуків? Який приголосний звук стоїть у кінці слова? Який голосний звук у середині слова? Правильний розвиток фонематичного слуху і фонематичного сприймання покладено в основу безпомилкового засвоєння письма і читання в процесі шкільного навчання.

Було встановлено, що у дітей з поєднанням порушення вимови і сприйняття фонем відмічається незакінченість процесів формування артикуляції і сприйняття звуків, що відрізняються тонкими акустико-артикуляційними ознаками.

Стан фонематичного розвитку дітей впливає на оволодіння звуковим аналізом.

Вторинне недорозвинення фонематичного сприйняття спостерігається і при порушеннях мовних кінестезій, що мають місце при анатомічних і рухових дефектах органів мовлення. В цих випадках порушується нормальна слуховимовна взаємодія, яка є одним з найважливіших механізмів розвитку вимови. Має значення і низька пізнавальна активність дитини в період формування мовлення, ослаблена довільна увага. При первинному порушенні фонематичного сприйняття передумови до оволодіння звуковим аналізом і рівень сформованості навичок звукового аналізу нижче, ніж при вторинному. Найпоширенішою формою порушення є спотворене вимовляння звуків, при якому зберігається деяка схожість звучання з нормативним звуком. Звичайно при цьому сприйняття на слух і диференціація з близькими звуками не страждає. Така форма порушення, як відсутність звуку або заміна близьким по артикуляції, створює умови для змішування відповідних фонем і ускладнень при оволодінні грамотою. При змішуванні близьких звуків у дитини формується артикуляція, але процес фонемоутворення ще не закінчений. В таких випадках утрудняється розрізнення близьких звуків з декількох фонетичних груп, відбувається змішування відповідних букв.

Характеристика ФФНМ. У фонетико-фонемному розвитку дітей виявляється декілька станів:

• недостатнє розрізнення і утруднення в аналізі тільки порушених у вимові звуків. Вся решта звукового складу слова і складової структури аналізується правильно. Це найлегший ступінь фонетико-фонематичного недорозвинення;

• недостатнє розрізнення великої кількості звуків з декількох фонетичних груп при достатньо сформованій їх артикуляції в усному мовленні. В цих випадках звуковий аналіз порушується більш грубо;

• при глибокому фонематичному недорозвиненні дитина не «чує» звуків в слові, не розрізняє відношення між звуковими елементами, нездатна виділити їх із складу слова і визначити послідовність. Таким чином, недоліки звуковимови можуть бути зведені до наступних характерних проявів:

— заміна звуків більш простими по артикуляції;

— нестабільне використання звуків, змішуванняу різних формах мовлення;

— відсутність звука;

— спотворена вимова одного або декількох звуків.

Вимовні помилки необхідно оцінювати з погляду їх значущості для мовленнєвої комунікації. Одні з них зачіпають лише утворення відтінків фонем і не порушують значення вислову, інші ведуть до змішування фонем, їх нерозрізнення. Останні є більш грубими, оскільки порушують значення вислову.

За наявності великої кількості дефектних звуків, як правило, порушується вимова багатоскладових слів із збігом приголосних. Подібні відхилення у власній вимові дітей також указують на недостатню сформованість фонематичного сприйняття.

Низький рівень власне фонематичного сприйняття з найбільшою виразністю виражається в наступному:

—нечітке розрізнення на слух фонем у власному і чужому мовленні (в першу чергу глухих - дзвінких, свистячих - шиплячих, твердих - м'яких, шиплячих -свистячих - африкат);

—непідготовленість до елементарних форм звукового аналізу і синтезу;

—утруднення при аналізі звукового складу мовлення.

У дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням нерідко є певна залежність між рівнем фонематичного сприйняття і кількістю дефектних звуків, тобто чим більша кількість звуків не сформована, тим нижче фонематичне сприйняття. Проте не завжди наявна точна відповідність між вимовою і сприйняттям звуків.

Після обстеження дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням необхідне наступне:

— згрупувати дефектні звуки по ступеню участі органів артикуляції і виокремити порушення: звуків раннього онтогенезу (м, п, б, т', г, х, с') і середнього, онтогенезу (и, тверді, м'які, л', дзвінкість всіх приголосних);

— виділити змішувані звуки і звуки-субститути, що зустрічаються і при нормальному мовленнєвому розвитку (на певному віковому етапі);

— виокремити спотворені звуки за рахунок неправильного укладу органів артикуляції (р горлове, велярне, овулярне);

— виокремити звуки, що мають постійні субститути з числа більш простих по артикуляції.

Дата добавления: 2014-01-07