Економічні потреби суспільства, їх сутність і класифікація

Взаємозв’язок потреб, виробництва і попиту

Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва

Економічні потреби суспільства, їх сутність і класифікація

ПЛАН

ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ Й ІНТЕРЕСИ

ТЕМА 2

Висновки

До нинішнього часу в шкільній хімічній освіті сформувався достатньо чітко визначений комплекс цілей і вимог до хімічної освіти, що визначається соціальним замовленням суспільства. Ці цілі та вимоги реалізує через широкий спектр навчальних курсів, розроблених різними авторами. Курси відрізняються по підходах до відбору змісту та побудови. Сприяють впровадженню їх в навчальний процес відповідні програми та підручники.

4. Економічні інтереси – рушійна сила соціально-економічного розвитку

Потреби відносять до ключових економічних категорій, оскільки будь-яка діяльність людей в кінцевому підсумку здійснюється задля задоволення певної потреби. Потреба – це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити кілька типів відносин, що характеризують зв’язок людей з умовами життєдіяльності:

· ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи);

· до існуючих засобів життя (потреби у засобах виробництва і предметах споживання);

· до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні);

· до праці та дозвілля (потреба у цікавій творчій праці, у відпочинку та ін.).

Поява нових потреб повязана з бажанням змінити існуючі умови життєдіяльності. Наприклад, потреба у підвищенні швидкості пересування виникла як бажання змінити існуючі способи пересування. Довгий час матеріальні засоби реалізації цього бажання були відсутні, тому воно втілюється в казкових «килимах – літаках». Але з часом, пошук шляхів реалізації цієї потреби призвів до винайдення автомобіля, літака, поїзда тощо. Потреби, їх розвиток та прагнення задовільнити є рушійною силою розвитку людської цивілізації.

Потреба – це бажання людини будь-чого, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її. Окремо виділяють економічні потреби.

Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, для того, щоб мати і володіти такими умовами. Крім економічних потреб, існує низка інших – культурних, політичних, ідеологічних, національних та ін.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами та об’єктами, за способом та ступенем реалізації (рис. 2.1).

Рис 2.1. Класифікація потреб

За суб’єктами потреби поділяють на: індивідуальні, колективні та суспільні; потреби домогосподарств, підприємств та держави.

До індивідуальних потреб можна віднести потреби в їжі, одязі, житлі, які у кожної людини мають свої якісні та кількісні особливості та задовольняються специфічним набором товарів і послуг. Прикладом колективних потреб можуть бути потреби певного трудового колективу в кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному кліматі, відповідних умовах праці. Суспільні – це потреби у зниженні рівня інфляції та безробіття, у забезпеченні конвертованості національної валюти, економічному піднесенні та ін.

Домогосподарства, що є власниками економічних ресурсів мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися (продати, здати в оренду чи використовувати самостійно), як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підвищення конкурентоздатності своєї продукції, зниження витрат виробництва, збільшення прибутків. До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого тощо.

За об’єктами потреби класифікуються так:

1. Породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі) та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (потреби в спілкуванні, в суспільному визнанні та статусі, інформації, освіті тощо).

2. Матеріальні – потреби в матеріальних благах та послугах та духовні – потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні, вірі;

3. Першочергові – потреби, що задовольняються предметами першої необхідності (продукти харчування, одяг, житло, громадський транспорт, збереження здоров’я), та непершочергові – потреби, що задовольняються предметами розкоші (парфуми, хутра, яхти).

Ця класифікація досить умовна: те, що вважається предметом розкоші при одному рівні розвитку виробництва та добробуту суспільства, стає предметом першої необхідності при більш високому рівні розвитку економіки; те, що є предметом розкоші для однієї людини, вважається предметом першої необхідності для людини з іншим рівнем достатку. Наприклад, хутра, які вважаються в Західній Европі предметом розкоші, є предметом першої необхідності в Сибіру чи на Крайній Півночі.

За способом їх задоволення потреби поділяються на дві великі групи: потреби в предметах споживання і потреби у засобах виробництва. Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі – виробничі.

За ступенем реалізації потреби в благах і послугах можна класифікувати як дійсні, платоспроможні і перспективні.

Дійсні потреби в основному відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і можуть бути задоволені.

Платоспроможні потреби людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін.

Перспективні потреби – це такі потреби в благах і послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких лише починає освоюватися.

Західні вчені великого значення надають градації потреб за ступенем їх нагальності. Так, А. Маслоу запропонував ієрархію потреб відповідно до їх вагомості (рис. 2.2). Людина намагається задовольнити насамперед найнагальніші свої потреби. Базовими є фізіологічні. Якщо вони задоволені, то на певний час ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. В неї виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби.

Зокрема, якщо людина сита, вдягнута, і є «дах над головою» (тобто фізіологічні потреби задоволені), у неї з’являється потреба у тому, щоб так залишалось завжди (потреба у стабільності). Впевненість у майбутньому породжує наступний рівень потреб – потребу у спілкуванні (зустрітись з друзями, запросити їх до себе, працювати у хорошому колективі тощо). Така потреба навряд чи виникне у голодної людини, яка боїться за своє майбутнє. Задоволення потреби у спілкуванні змушує людей змінити своє ставлення до речей, що їх оточують. (Недостатньо мати лише дах над головою, хочеться квартири у престижному районі, недостатньо просто мати одяг, хочеться вдягатись за останньою модою тощо)

Найвищий рівень потреб – потреба у самореалізації, з’являється, коли нижчі рівні потреб вже задоволені. Це пояснює чому мільйонери в якийсь момент починають займатись благодійністю, або пишуть книжки, чи йдуть у політику. Коли у людини є вже все, про що вона мріяла, вона конче потребує залишити свій слід на землі.

Рис. 2.2. Піраміда потреб Маслоу

Одне з фундаментальних положень політичної економії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, – обмеженими. Звичайно, наші потреби в конкретному товарі чи послузі можна задовільнити (скажімо, протягом короткого періоду можна отримати достатньо пива чи зубної пасти). Але зовсім інша справа – товари взагалі. Їх ми не отримуємо і не можемо отримати в достатній кількості. Чому?

По-перше, тому, що задоволення однієї потреби відразу ж породжує інші. Наприклад, якщо людина задовольнила потребу в житлі, у неї виникає потреба в меблях. Після задоволення цієї потреби їй потрібен телевізор, потім –відеомагнітофон і тощо. При цьому, інформація, що надходить з різних джерел, стимулює нові потреби або нові способи задоволення колишніх потреб. По-друге, обсяги виробництва не можуть збільшуватись безкінечно, оскльки економічні ресурси обмежені. Вся економічна діяльність людини, по суті, завжди була спрямована на подолання суперечності між безмежністю потреб та обмеженістю економічних ресурсів.

З точки зору дії закону зростання потреб необхідно відрізняти такі три великі групи потреб: традиційні, або дійсні, нові і такі, що тільки-но зароджуються.

Під традиційними потребами варто розуміти такі, які стали для людей звичними.

Нові потреби – це потреби в таких благах і послугах, які ще не стали звичними для більшості населення.

Абсолютно нові потреби – це потенційні потреби, реалізація яких стане можливою лише на якісно новому рівні розвитку продуктивних сил.

2. Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов’язані та відображають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності.

На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб у суспільства, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, з’являються стимули до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ. На цій основі, – створюються умови для задоволення одних потреб і просування до інших потреб більш високого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня та ін.

На індивідуальному рівні дія закону економії праці виявляється в тому, що кожна людина, зацікавлена в максимальному задоволенні своїх потреб, з одного боку, намагається заощаджувати свою працю, а отже – найраціональніше розподілити її між різними видами діяльності, полегшити, зробити ефективнішою за допомогою різних засобів праці, економно використовувати предмети праці, а з іншого, – свідомо обмежує свої потреби, встановлює певну черговість їх задоволення, шукає найкраще їх поєднання.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більше і більше різнобічного, багатого життя. На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити три етапи розвитку потреб.

Перший етап – до середини 50-х років, коли домінували матеріальноречові потреби. Однак, наприклад, у США вже в першій третині XX ст. спостерігався значний приріст вільного часу. В 20-ті р. робочий тиждень був законодавчо обмежений 40 годинами.

Другий етап почався з середини 50-х років з переходом до "економіки споживання", коли формуються такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін. На прикладі США можна простежити перехід до типу споживання, де панують послуги. Вже в 20-ті роки в структурі особистого споживання 40 % становили витрати на послуги, більше 12 % – на товари довгострокового споживання. Частка витрат на харчування в США становила 15 % (у Західній Європі – 20 %, Японії –27 %.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки і триває досі. Він полягає у фундаментальних зрушеннях в бік гуманітарних потреб, пов’язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає зміни як характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу. За даними опитування, 3/4 американців ладні відмовитися від купівлі більшості товарів на користь задоволення потреб нематеріального характеру. Від 14 до 42 % усіх робітників і службовців висловлюються за збільшення вільного часу навіть за рахунок зменшення заробітків. У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни як: перехід від домінування економічних потреб до домінування соціальних; від задоволення елементарних потреб – до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання – до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості. Кожний крок в розвитку суспільства – це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні.

Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу. Джерелом реалізації економічних цілей суспільства є додаткова праця, пов’язана зі зростанням ефективності виробництва. Досягнення соціальних – полягає в збільшенні споживання благ, кількості вільного часу, розвитку людської особистості.

Подвійний результат можна подати за формулою:

Е= (Uc+Ue)/T (2.1)

де: Е – соціально-економічна ефективність;

Uc, Ue – cоціальний та економічний ефект;

T – суспільний робочий час.

Соціально-економічна ефективність являє собою співвідношення результату і витрат, але результатом є не продукт, а досягнутий рівень задоволення соціальних та економічних потреб. На задоволення цих потреб (включаючи працю в сім’ї, домашньому господарстві) члени суспільства витрачають весь свій час, який є, по суті, суспільним робочим часом. Зростання ефективності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту за мінімізації затрат робочого часу. Соціальний результат знаходить вираження в покращенні умов життя людей. Економічний ефект полягає в тому, що скорочення часу для задоволення одних потреб дає суспільству економічний виграш і можливість задовольняти інші, більш високі потреби, включаючи потребу у вільному часі.

Тим самим створюються передумови для майбутнього розвитку. Висока ефективність виробництва дає змогу задовольняти соціальні потреби при все менших витратах робочого часу. Механізм зростання соціально-економічної ефективності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічного розвитку людини. При цьому потреби вищого рівня повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Дата добавления: 2014-01-07