У сучасному розуміння дидактика є найважливішою галуззю наукового знання, яка вивчає та досліджує проблеми освіти й навчання

Термін «дидактика» має грецьке походження. У грецькій мові «didaktikos» означає «той, хто повчає», а «didasko» - той, хто вивчає. Вперше у науковий обіг його було введено німецьким педагогом Вольфгангом Ратке (1571-1635) в курсі лекцій під назвою «Короткий звіт із дидактики, або мистецтво навчання Ратихія». У цьому ж значенні застосував це поняття й великий чеський педагог Ян Амос Коменський (1592-1670), який у 1657 році видав у Амстердамі свою славнозвісну працю «Велика дидактика, яка є універсальним мистецтвом навчання всіх усьому».

План.

Лекція 3. ДИДАКТИКА ВИЩОЇ ШКОЛИ.

Звітність та інформація про нещасні випадки, аналіз їх причин

Роботодавець на підставі актів за формою Н-5 і Н-1 подає державну статистичну звітність про потерпілих за формою, затвердженою Держстатом, та несе відповідальність за її достовірність.

Роботодавець зобов'язаний провести аналіз причин настання нещасних випадків за підсумками кварталу, півріччя і року та розробити і виконати план заходів щодо запобігання подібним нещасним випадкам.

Органи управління підприємств, місцеві держадміністрації зобов'язані на підставі актів за формою Н-5 і Н-1 провести аналіз обставин і причин настання нещасних випадків за підсумками півріччя і року, довести його результати до відома підприємств, що належать до сфери їх управління, а також розробити і виконати план заходів щодо запобігання подібним нещасним випадкам.

Органи державного управління охороною праці, органи державного нагляду за охороною праці, виконавча дирекція Фонду та її робочі органи, профспілки перевіряють відповідно до компетенції ефективність роботи з профілактики нещасних випадків і вживають заходів до усунення виявлених порушень вимог цього Порядку згідно з законодавством.

Облік ведуть:

підприємства та їх органи управління - усіх нещасних випадків;

робочі органи виконавчої дирекції Фонду - страхових нещасних випадків;

органи державного пожежного нагляду - осіб, які постраждали під час пожежі;

заклади державної санітарно-епідеміологічної служби та робочі органи виконавчої дирекції Фонду - облік осіб, які постраждали від гострих професійних захворювань (отруєнь);

Держгірпромнагляд, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві держадміністрації - оперативний облік нещасних випадків, які підлягають спеціальному розслідуванню.

Збирання статистичних даних та розроблення форм державної статистичної звітності про осіб, які постраждали внаслідок нещасних випадків на підприємствах, здійснюють органи державної статистики.

1. Загальне поняття про дидактику.

2. Сутність, структура та рушійні сили навчання.

3. Принципи навчання як основний орієнтир у викладацькій діяльності.

4. Методи навчання у вищій школі.

5. Форми навчання у ВНЗ.

Дидактика є теоретичною та одночасно прикладною наукою.

Науково-теоретична функція дидактики постає у тому, що дидактичні дослідження своїм об’єктом роблять реальні процеси навчання, дають знання про закономірні зв’язки між різними сторонами цього процесу. Розкривають сутнісні характеристики його структурних та змістових елементів.

Риси нормативно-прикладної функції дидактики. Отримане теоретичне знання дозволяє вирішувати багато проблем, пов’язаних із навчанням, а саме: приводити у відповідність до цілей, які змінюються, зміст освіти, встановлювати принципи навчання, визначати оптимальні можливості навчальних методів та засобів, конструювати нові освітні технології.

Дидактика як педагогічна дисципліна оперує загальними поняттями педагогіки: «виховання», «педагогічна діяльність», «освіта», «педагогічна свідомість» і т.і. Але як теорія освіти і навчання дидактика має власні специфічні поняття. До них відносяться «навчання», «викладання», «учіння», «зміст освіти», «метод навчання» та інші.

Розглянемо базові поняття дидактики.

Навчання – цілеспрямоване, заздалегідь запроектоване спілкування, у ході якого здійснюється освіта, виховання та розвиток студента, засвоюються окремі сторони досвіду людства, досвіду діяльності та пізнання.

Навчання як процес характеризується спільною діяльністю викладача та студентів, та має за мету розвиток студентів, формування у них знань, умінь та навичок. Викладач здійснює діяльність, яка визначається терміном «викладання», студента включено у діяльність «учіння», у якій задовольняються його пізнавальні потреби. Процес учіння значною мірою породжується мотивацією.

ВСТАВКА!!! (викладання та учіння)

Зміст освіти – спеціально відібрана та визнана суспільством (державою) система елементів об’єктивного досвіду людства, засвоєння якої є необхідним для успішної діяльності у певній сфері. Зміст освіти – це той кінцевий результат, до якого прагне навчальний заклад, той рівень та ті досягнення, які відображаються у категоріях знань, умінь, навичок та особистісних якостей.

Дидактика вищої школи – наука про вищу освіту та навчання у вищій школі. Вона покликана поставити на наукову основу рішення наступних проблем:

1. Обґрунтування специфічних цілей вищої освіти.

2. Обґрунтування спеціальних функцій вищої школи.

3. Обґрунтування змісту освіти.

4. Наукове обґрунтування способів конструювання педагогічного процесу у вищій школі та здійснення навчальної діяльності.

5. Визначення оптимальних шляхів, відбір змісту, методів, форм, технологій навчання.

2. Для формування педагогічного мислення важливо зрозуміти сутність, структуру та логіку функціонування та розвитку навчального процесу у вищій школі. Щоб зрозуміти сутність навчання, необхідно виділити основні компоненти цього процесу.

Зовнішньо навчальний процес постає перед нами як спільна діяльність педагога і студентів, в ході якої педагог націлює, інформує, організує, стимулює діяльність тих, хто навчається, коригує та оцінює її, а студент оволодіває змістом та видами діяльності, які відображені у програмах навчання. Очевидним є двосторонній характер навчання, яке завжди містить взаємопов’язані та взаємообумовлені процеси – викладання та учіння. Але оскільки усі види діяльності завжди є предметними, тобто спрямованими на засвоєння відповідного змісту, неважко виділити й третій елемент навчального процесу – зміст того, що вивчається.

Ці 3 компоненти навчального процесу представляють його зовнішню сторону. Основним залишається завдання за зовнішніми видимими елементами розкрити внутрішній рух, тобто сутність навчання.

Без сумніву, навчання – це процес, який є соціально обумовленим, викликаним необхідністю відтворення людини як суб’єкта суспільних відносин. Як наслідок, найважливішою соціальною функцією навчання є формування особистості, яка б відповідала соціальним вимогам. Джерелом «створення» особистості слугує світова культура – духовна та матеріальна, яка відображає усе багатство накопиченого людством досвіду. Склад людської культури, який наповнює зміст особистості, вміщує в себе:

1. Знання.

2. Встановлені та виведені у досвіді способи діяльності.

3. Досвід творчості.

4. Емоційно-ціннісне відношення до об’єктів, що вивчаються та діяльності, у тому числі й ставлення до інших людей і самого себе, потреби та мотиви суспільної, наукової та професійної діяльності.

Виходячи з цього, можна визначити, що процес навчання за своєю сутністю є цілеспрямованим, соціально обумовленим та педагогічно організованим процесом розвитку особистості студентів, та таким, що відбувається на основі оволодіння систематизованими науковими знаннями та засобами діяльності, що відображують склад духовної та матеріальної культури людства.

Оволодіння знаннями, засобами діяльності (уміннями) може відбуватися у двох основних варіантах побудови навчального процесу: репродуктивному (відтворюючому) та продуктивному (творчому).

Репродуктивний варіант містить сприйняття фактів, явищ, їх подальше осмислення (встановлення зв’язків, виділення головного тощо), що призводить до розуміння. Головне зі зрозумілого (вихідне положення, ведуча теза, аргументація, докази, головні висновки) студент має утримати у пам’яті, що потребує особливої (мнемічної) діяльності. Запам’ятовування того, що є зрозумілим, призводить до засвоєння матеріалу. Частину матеріалу цілком достатньо довести до рівню оволодіння, що потребує ще одного етапу – застосування. Останній етап у вузівському навчанні явно недооцінюється, що робить процес оволодіння знанням незавершеним.

Продуктивний варіант побудови навчального процесу містить низку нових елементів. Він складається з орієнтувального, виконавчого та контрольно-систематизуючого етапів. Добування та застосування знань носить тут пошуковий, творчий характер. Стимулюються самоаналіз, саморегуляція ініціатива.

Виходячи з цього можна визначити логічні ланки навчального процесу. Навчальний процес у цьому контексті визначається як ланцюг навчальних ситуацій, пізнавальним ядром яких є навчально-пізнавальні задачі, а змістом – спільна діяльність педагога та студентів з вирішення завдання із залученням різноманітних способів пізнання та засобів навчання.

Будь-яке пізнавальне завдання є суперечливим за своєю природою. Воно синтезую те, що є досягнутим та націлює на оволодіння тим, що є ще непізнаним, на формування нових підходів та прийомів. Вирішення та подолання протиріччя між досягнутим та непізнаним викликає інтерес, породжує прагнення до діяльності, активності та виступає рушійною силою навчального процесу. Коли вирішується задача – здійснюється перехід до нової задачі, створюються нові умови та відношення, виникає нова навчальна ситуація.

Дата добавления: 2014-01-07