ІV. Роль культури у формуванні особистості та суспільства. Витоки української культури

Долучаючись до культури людина стає людиною. Некультурних людей не буває. Але в мові за виразом «культурна людина» закріпився інший зміст: поняття «культурний» пов’язане не з культурою, а з культурністю. Під культурністю розуміють дотримання людиною правил, норм поведінки, соціальних установок, які визначають її поведінку у суспільстві. Це добровільне визнання тих меж, які встановлені суспільством для своїх членів і самою людиною для себе як члена соціуму. Сюди рівноправно входить поняття «етикет».

Нинішнє відродження України як суспільства, як держави неможливе без духовного оновлення її народу. Потрібне формування нових духовно-ціннісних орієнтирів, культурне відтворення нації, перехід до культури злагоди. Місія культури в нових історичних умовах відповідальна. Культура формує стиль життя, спосіб поведінки, творить демократичні, гуманістичні ідеали незалежної держави. Без культурного громадянина держава не може бути ні незалежною, ні демократичною. Економіка, політика та культура – це три основні галузі, без одночасного розвитку яких суспільство не має змоги успішно розвиватися.

Важлива роль культури як стабілізуючого фактора у суспільстві. Процес консолідації українського суспільства може проходити лише на основі розвитку нашої культури, відродження духовності.

У будь-якому суспільстві повинні бути ідеали. Вони не можуть знаходити своє вираження лише у матеріальному задоволенні, у вигоді. І знову ж дуже важливим є вирішувати питання духовного життя людей, утверджувати вікові цінності – шанобливе ставлення до оточуючих, доброту, любов, працьовитість тощо.

Українська духовність ґрунтується на хліборобській культурі. Прив’язаність до землі – споконвічна національна риса. Землеробство – найблагородніше із людських занять. Його ідея вилилась у всезагальну заповідь наших предків: «Хто сіє хліб – той сіє правду». Відтак село – традиційний носій українського, національного. Із села вийшла вся українська культура. Там її джерела. Але одна сільська традиційна культура не зробить Україну лідером у сфері духовності та цивілізації. Сьогодні необхідне якісне оновлення на рівні кращих світових зразків усіх сфер духовного життя українців.

В духовному оновленні важливо повернення ідеалів, вироблених попередньою історією, продукування нових традицій. Звичаї та традиції – це народні знання. Народна мудрість, народне мистецтво. Вони, перш за все, виховують добро, правду, красу, справедливість. Люди їх нагромаджували протягом віків, передавали від покоління до покоління. Тому зберегти, відтворити і примножити мистецькі традиції – благородна і перспективна справа.

Основа культури – народне, фольклорне мистецтво. Це те, що тримало українську культуру в умовах бездержавності, надавало їй силу, не давало зруйнуватися, це те, що має тримати нашу культуру й сьогодні.

Для кожного народу дуже важливим є знання історичної традиції. Але найвирішальніше і найголовніше для долі культури нації – це не просто відтворення національної мови, традицій минулого, а встановлення їх зв’язків із сучасною культурою, засвоєння її кращих досягнень, піднесення її до світового рівня. Відродження етнічної культури – це, перш за все, якісне оновлення та розвиток основних її компонентів. Здатність змінюватися – необхідна умова виживання та самозабезпечення будь-якої етнічної культури.

Одним із шляхів до культури є формування національної самосвідомості, ідентичності. Поняття культурної ідентифікації пов’язане з етапами розвитку етносу, системою його символічно-знакових уявлень та оцінок про навколишній світ та формами культурно-історичного буття. Це самовідчуття людини всередині конкретної культури. Ідеї «приналежності» або «спільності» і акт ідентифікації з іншими культурами є універсальним ланцюгом, що з’єднує людські утворення. Національна (етнічна) свідомість передбачає ідентифікацію індивіда з історичним минулим даної групи і акцентує ідею «коренів».

Діалектика національного і загальнолюдського в усі часи була складною і суперечливою. З одного боку, нація самоутверджується виокремленням себе із загальнолюдського загалу, і чим послідовніше вона це робить, тим більші в неї шанси на консолідацію і визнання національної ідеї рушієм суспільних змін. З другого боку, на цьому шляху її підстерігає не тільки гіпотетична можливість звуження своїх орієнтирів, культурної ізоляції, а й цілком реальна небезпека міжнаціональних конфліктів.

Етнонаціональна політика незалежної України формується на основі Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акту проголошення незалежності України, Декларації прав національностей в Україні, Закону України «Про національні меншини в Україні». Українська держава, керуючись цими основними документами, гарантує всім громадянам України, незалежно від їх національного походження, рівні права в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах.

Таким чином, культура є історичною і соціально обумовленою формою людської діяльності, способом збереження, регулювання і розвитку всього суспільного життя, а відтак її значення у розвитку особистості та суспільства є домінуючим і незаперечним.

Дата добавления: 2014-01-07