Проблематика працевлаштування та зайнятості молоді

Проблема працевлаштування молоді полягає сьогодні не стільки у відсутності робочих місць, як у нездатності держави, роботодавців та самих молодих спеціалістів знайти спільну мову. Роботодавці не хочуть брати на роботу початківців, мотивуючи це відсутністю у них досвіду. Але ж де його набути, якщо немає можливості отримати роботу? Роботодавці, зазвичай, бажають відразу мати відданого суперпрофесіонала, який був би готовий працювати за середню зарплату 12 годин на день без вихідних. Натомість молоді невіддані не суперпрофесіонали, насмілимось припустити, бажають здебільшого протилежного. Збалансувати цей очевидний конфлікт інтересів мала б насамперед держава, представники якої не втомлюються проголошувати, що молоді — її, держави, майбутнє. Звідси постає доконечна необхідність напрацювання ефективної державної політики щодо працевлаштування молоді. Особливо з огляду на ті негативні тенденції, які потягом тривалого часу спостерігаються в економіці України. Понад те, загострення проблеми молодіжного безробіття тягне за собою цілу низку соціальних небезпек для суспільства загалом. При цьому масштаб та глибина останніх перебувають мало не у геометричній прогресії до кількості молодих осіб, які втратили або не можуть знайти роботу.

Невирішені проблеми працевлаштування молоді призводять до зростання безробіття та зниження рівня життя. Непрацевлаштований випускник - це марно витрачені державні кошти, ресурси університету і студента.

Проблема зайнятості молоді становлять інтерес числа науковців світу. Проте в Україні актуалізується в середньому раз на п’ять років. Це зумовлено необхідністю ухвалення державних програм щодо підтримки та сприяння розвитку цієї категорії населення.

Молодь більше піддається і зовнішнім, і внутрішнім впливам щодо ситуації із забезпеченням її зайнятості як продуктивнішої частини населення. Сьогодні спостерігається така ситуація, що в умовах нестабільності молоді робітничі кадри можуть бути скороченими з підприємств через брак відповідного досвіду (до 10-20%), працівники фінансових установ – через зменшення обсягу операцій та зниження рівня доходу (до 9-12%), менеджери середньої ланки – через оптимізацію організаційних структур суб’єктів господарювання, що пов’язано із уповільненням темпів ділової активності (до 8-10%), працівники держапарату – через проголошення Президентом України скорочення чисельності держапарату, в тому числі по Секретаріату на 20% і т.д. [3, с.51].

Безробіття приводить до негативних соціальних та економічних наслідків. Соціальні наслідки безробіття викликають напруження в суспільстві, оскільки незайняті є нестабільною категорією населення. Професійна дискваліфікація молоді у стані тривалого безробіття зменшує їх конкурентоспроможність, що є причиною ускладнень при подальшому працевлаштуванні, зниження якості робочої сили та продуктивності суспільного виробництва. Як наслідок у безробітної молоді знижується мотивація до суспільно корисної праці.

У процесі пошуку роботи безробітна молодь стикається із певними психологічними труднощами. Їхньою причиною є відсутність в особи внутрішньої готовності до активних дій, невміння змінити попередні установки, мотивація поведінки в нових ринкових умовах [4, с.30].

Невирішені проблеми працевлаштування молоді призводять до зростання безробіття та зниження рівня життя; поширення пасивних (утриманство), нерегламентованих (тіньова зайнятість) і деструктивних (кримінал) моделей поведінки; спонукають до зовнішніх трудових міграцій; спричиняють психологічні зміни (втрату мотивації до праці, зміну структури ціннісних орієнтацій і падіння престижності легальної зайнятості) [5, с.3].

Держава поки що неспроможна вирішувати всі проблеми самотужки. Тому всім громадським об’єднанням варто працювати над цими питаннями та проблемами і шукати ефективні форми їх вирішення і лише створивши в Україні сприятливе підприємницьке середовище ми вирішимо багато важливих проблем, у тому числі і для розвитку економічної активності молоді, та реалізації свого трудового потенціалу.

Отже, основними заходами, які повинні проводилися для зменшення безробіття серед молоді, мають бути агітаційна та просвітницька роботи. Необхідно:

1) створити Молодіжну біржу праці.

2) проводити дослідження з метою визначення спеціальностей, професійних навиків та рівня кваліфікації, якими повинні володіти випускники.

3) включити до навчальних програм обов’язкове стажування студентів.

4) розробити та впровадити механізм фінансової та іншої підтримки підприємств, установ та організацій, які беруть молодь на роботу

5) проводити навчання з техніки пошуку роботи та розповсюдження матеріалів щодо проблем зайнятості, розширення інформаційного поля про стан на локальному ринку праці, потенційних роботодавців тощо з метою створення умов для самовизначення особи.

6) проводити інформативні й навчальні семінари та тренінги щодо можливостей працевлаштування, активізації власних зусиль у вирішенні проблем зайнятості та підвищенні самооцінки.

7) організовувати зустрічі з роботодавцями та з колишніми безробітними, які успішно знайшли роботу чи заснували власний бізнес. Забезпечити широке висвітлення позитивного досвіду засобами масової інформації.

запровадити в програмах навчальних закладів курси з техніки пошуку роботи та факультативні заняття з організації власної справи.

9) провадити координацію міжнародної діяльності: в частині обміну студентами з метою стажування, виконання волонтерських та тимчасових робіт тощо.

Таким чином, в Україні розв’язати проблеми зайнятості молоді можна тільки шляхом цілеспрямованих систематизованих і скоординованих дій. При цьому держава повинна піклуватись розвитком соціальної стабільності і захищеності молоді (по мірі зміни ситуації на ринку праці – корегування політики в області працевлаштування, перегляд і доопрацювання законодавчої бази, своєчасне фінансування державних програм зайнятості, розробка системи заохочень і пільг регіонам з низьким рівнем безробіття серед молоді).

На етапі економічного зростання в Україні набуває особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття, проведення політики забезпечення повної продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади і, насамперед Уряду, мають концентруватися на запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпечення гарантій зайнятості у процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва і самозайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку праці.

Мета державної політики щодо неформального сектору та натурального господарства полягає у поступовому переведенні зайнятого там населення до більш високого рівня організації шляхом сприяння повній, продуктивній, вільно обраній зайнятості й покращання соціального захисту вразливих верств населення.

Мікробізнес є дуже нестійким та уразливим видом підприємництва, тому потребує додаткових заходів сприяння на місцевому рівні.

З метою заохочення легалізації підприємницької діяльності для підприємств, які реєструються, слід передбачити:

організацію короткострокових безкоштовних курсів, семінарів з правових основ підприємництва, бухгалтерського та податкового обліку;

забезпечення консультаційного, інформаційно-рекламного обслуговування новостворених підприємницьких структур, зокрема включення до місцевих рекламно-інформаційних довідників безкоштовних юридичних консультацій, інформації про державні та громадські установи, які працюють з підприємцями;

сприяння об’єднанню підприємців у громадські організації, спілки для захисту своїх інтересів.

Самозайнята особа — термін, який використовується в українському законодавстві для позначення платника податку з доходів фізичних осіб, в тому числі єдиного або фіксованого податку.

Визначення терміну дається у ст.14 «Податкового кодексу України». Відповідно до п. 14.1.226 ст.14 Кодексу «Самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності».

Самозайнята особа прирівнюється до найманої особи з відповідним оподаткуванням отриманих нею доходів як заробітної плати, якщо умови такого цивільно-правового договору передбачають надання таких послуг (робіт) протягом більше ніж одного календарного місяця за податковий рік.

З економічної точки зору самозайнятість (в англомовномій економічній науці — «Self-employment») — одна з форм трудової зайнятості, що передбачає самостійну організацію власної трудової діяльності, самостійне розпорядження вигодами від цієї діяльності та несення всіх пов'язаних із нею ризиків.

За підрахунками соціологів, кількість самозайнятих українців (виключаючи аграрний сектор) становить 5,4%, а до підприємцям відносять себе лише 3% населення.

За словами соціологів, кількість самозайнятих людей, які не відносять себе до підприємців, постійно збільшується. При цьому цікаво, що під час соцопитувань виділяється категорія людей, які не мають постійного місця роботи, але заробляють час від часу, і ця категорія постійно зростає і навіть більше, ніж самозайняті, відзначає соціолог.

Зокрема, з них 60% - наймані працівники, а 30% - це самозайняті, які збільшують свій дохід, сезонно або тимчасово підробляючи, іноді ще отримуючи паралельно допомога по безробіттю або ж пенсію.

„Характерно, що Держкомстат дає більш високу кількість самозайнятих, ніж управління нашого інституту. Статистики зараховують більше людей до цієї категорії за рахунок зайнятих в аграрному секторі (у 2009 році таких було 38,7%), причому самозайнятість серед міського населення в тому ж році становила 6,8%“, - уточнює учений.

Так, за даними моніторингу Інституту соціології НАНУ, з 2004 по 2010 рік на 10% (з 20,6% до 30,6%) зросла кількість людей, які хотіли б почати свою справу, в тому числі і стати фермерами.

Самозайнятих можна віднести до „старого“ середнього класу: це дрібні власники, власники маленьких магазинчиків, ресторанчиків, ремісники - ті, хто самі створюють собі основи для існування.

„У соціологічному ракурсі основне, що виділяє самозайнятих - це незалежність і автономія. Можна говорити, що цим людям властивий якийсь підприємницький дух, але підприємці налаштовані на отримання прибутку, на інновації, - самозайняті ж просто йдуть від безробіття“, - говорить соціолог.

Як відзначають в Інституті соціології, більшу частину самозайнятих українців складають люди з вищою і середньою спеціальною освітою, які на початку 90-х років минулого століття були витіснені з сфери державної зайнятості (бюджетники) і були змушені адаптуватися до нових реалій, основною рисою яких стала невизначеність.

„Підприємницький майдан“ показав, що ці люди потребують представників їх інтересів в політиці. Може бути, вони будуть висунуті з їх профспілок. Але головне: самозайняті довели, що можуть солідаризуватися, заявляти і відстоювати свої права.

За словами соціолога, після „антиподаткового майдану“ у самозайнятих вже склалося усвідомлення своєї приналежності до класу дрібних власників. Недарма вони заявляли, що протестують проти того, щоб їх робили рабами.

Вивчивши структуру „підприємницького майдану“, соціолог відзначає, що там було дуже багато жінок передпенсійного віку - в основному, саме їх викинуло на берег в лихі 90-ті.

Що стосується статистики за іншим країнам світу, то згідно з інформацією Інституту соціології, зараз середня кількість самозайнятих в США наближається до 10% населення, у Німеччині їх - 9,6%, у Голландії - 10,5%, у Великобританії - близько 13%. Рівень самозайнятості традиційно дуже висока в країнах Південної Європи, так, в Італії 23% самозайнятих. У Японії їх число, навпаки, впав з 26% до 11%.

Випускники навчальних закладів останніх років виходять на ринок праці у найгірший за минуле десятиріччя час - коли економічні, політичні та соціальні проблеми в Україні поглибились світовою економічною кризою. Високим залишається рівень безробіття, він продовжує зростати в усіх демографічних групах, особливо серед молоді (40% безробітних - молоді люди). Молодь позбавлена можливості працювати, позбавлена економічних та соціальних гарантій.

Безробіття у молодих частіше, ніжу людей старшого віку, стає причиною небезпечних для людини та суспільства наслідків: зниження рівня життя, соціальної ізоляції, депресії, проблем зі здоров'ям, психологічних змін (втрату мотивації до праці, зміну структури ціннісних орієнтацій і падіння престижності легальної зайнятості), зростання злочинності.

Проблеми з працевлаштуванням виникають не тільки у підлітків і людей, які шукають некваліфіковану роботу, а й у молоді з вищою освітою. Пошуки першого робочого місця, невідповідність рівня та якості отриманої освіти професійним обов'язкам, відсутність досвіду роботи, невідповідність запитів молоді та пропозицій роботодавців посилюють напруження на ринку праці.

Молоді люди потребують допомоги і підтримки з боку державних та громадських організацій, аби отримати професію і освіту, влаштуватися на роботу. Соціальне значення працевлаштування молоді ставить проблему молодіжного безробіття на одне з перших місць у державній молодіжній політиці. Основними заходами зі сприяння працевлаштуванню молоді є профорієнтаційні та інші послуги у навчальних закладах різного рівня, центрах зайнятості та громадських організаціях:

- дослідження з метою визначення спеціальностей, професійних навиків та рівня кваліфікації, якими повинні володіти випускники та інші безробітні;

- включення до навчальних програм обов'язкового стажування студентів останніх курсів на підприємствах, в установах та організаціях для набуття випускниками практичного досвіду роботи;

- пропагування серед студентів та учнів роботи за сумісництвом у вільний ВІД навчання час та організація експериментальних підприємств у навчальних закладах;

- запровадження у програмах навчальних закладів курсів з техніки пошуку роботи та факультативних занять з організації власної справи;

- організація інформативних семінарів та тренінгів щодо можливостей працевлаштування, активізації власних зусиль у вирішенні проблем зайнятості;

- організація зустрічей з роботодавцями та колишніми безробітними, які успішно знайшли роботу чи заснували власний бізнес;

- розробка та впровадження дієвого механізму фінансової та іншої підтримки підприємств, установ та організацій, які активно сприяють вирішенню проблеми безробіття серед молоді;

- створення додаткових робочих місць, у т. ч. створення молодіжних підприємств;

- організація громадських робіт;

- працевлаштування учнівської та студентської молоді (агентства з працевлаштування учнівської та студентської молоді);

- перекваліфікація молоді (школи молодого підприємця, молодіжні бізнес-тренінги, бізнес-інкубатори, модельні центри тощо);

- інформування молоді про наявність вакантних робочих місць (банк даних про вакантні робочі місця, ярмарки робочих місць, молодіжні біржі праці);

- використання міжнародного досвіду в частині обміну студентами з метою стажування, виконання волонтерських та тимчасових робіт тощо.

Важливим та дієвим напрямом у вирішенні проблеми зайнятості молоді є розвиток молодіжного підприємництва.

На жаль, розвиток молодіжного підприємництва ускладнюється з таких причин:

- відсутня підтримка молодіжного легального бізнесу з боку держави;

- немає прозорих правил ведення бізнесу, існує чимало адміністративних бар'єрів на шляху створення і становлення підприємницьких структур.

- відсутня правова захищеність молодого підприємця. Поняття "молодіжне підприємництво" відсутнє у Цивільному, Бюджетному та Податковому кодексах України;

- низький рівень економічних та правових знань керівників і провідних спеціалістів підприємств;

- недовіра громадян до державної політики підтримки підприємництва;

- корупція й недосконале податкове законодавство;

- відсутні соціальні гарантії, великий ризик розпочати власну справу

- відсутні лояльні умови фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки (відсутній доступ до пільгових кредитів).

Основною перешкодою успішного ведення бізнесу в Україні молоді підприємці вважають заведену систему оподатковування (часті зміни податкового законодавства, велика кількість податків та їх високі ставки), а також численні перевірки з боку державних органів. Негативний вплив має адміністративний тиск та система дозвільних процедур. Найскладніше отримати дозвіл на земельні ділянки, будівництво та перебудову приміщень.

Суспільно-економічний стан держави, на жаль, не дозволяє повною мірою реалізувати Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" через відсутність коштів, недосконалість нормативної бази для реалізації положень, задекларованих вищезгаданим законом. Так, реалізація відповідних статей закону щодо пільгового оподаткування молодіжних підприємств могла б надати відчутну фінансову підтримку та організувати роботу щодо здійснення державної молодіжної політики в частині зайнятості та працевлаштування.

Молодь покликана формувати майбутнє української держави, розбудовувати її, зміцнювати, виводити на передові економічні, наукові, культурні рубежі. Тому вивчення передумов і чинників, що сприяють чи перешкоджають інтеграції молоді у ринок праці, її адаптації до нового статусу працівника - одне з основних завдань молодіжної політики країни. Активна політика держави щодо зайнятості молодих людей повинна розглядатися як важлива форма соціального захисту цієї категорії громадян. Вдосконалення державної політики у сфері молодіжної зайнятості вимагає змістити пріоритети від гарантованого забезпечення першим робочим місцем до загального узгодження політики у галузі молодіжної зайнятості і державної політики на ринку праці і запровадження спеціальних заходів, спрямованих на захист права на працю найбільш вразливих груп у складі молодіжних трудових ресурсів та можливість організувати власний бізнес.

Дата добавления: 2014-01-07