Загальний висновок. 1. Вивчення злочинців буде неповним і не результативним, якщо не систематизувати отримані про них дані за певними критеріями

Висновок

1. Вивчення злочинців буде неповним і не результативним, якщо не систематизувати отримані про них дані за певними критеріями.

2. Боротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців.

3. Під класифікацією розуміється розподіл статистичної сукупності на групи за певними чіткими ознаками.

4. У кримінології найчастіше використовують класифікаційні групування за такими критеріями: а) за соціально-демографічними даними (стать, вік, місце проживання); б) за соціально-економічними показниками (освіта, професія, наявність чи відсутність роботи, матеріальне становище тощо); в) за громадянством (громадяни України, іноземці та особи без громадянства); г) за станом особи в момент вчинення злочину (алкогольне чи наркотичне сп'яніння, перебування у складі злочинної групи, в місцях позбавлення волі тощо).

5. Найпростішим є розподіл за видами вчинених злочинів: убивці, злодії, насильники, хулігани, грабіжники, шахраї, хабарники тощо.

6. У кримінальному праві існує також поділ злочинців залежно від ступеня суспільної небезпеки вчиненого діяння.

7. Як правило, проста класифікація не відображає усієї суті явищ, що досліджуються.

8. Типологія є глибшим розподілом злочинців на категорії за ознаками, які причинно пов'язані зі злочинною поведінкою.

9. Кримінологічна типологія злочинців, як правило, будується на двох підставах: характері антисуспільної спрямованості особи і глибині та стійкості її асоціальності.

10. Серед злочинців можна виділити також такі типи, як послідовно-криміногенний, ситуативно-криміногенний і ситуативний. Критерієм їх розмежування є характер взаємодії соціальної ситуації та особи (що переважає у такій взаємодії - ситуація чи особа).

1. Зміст поняття особи злочинця поєднує в собі соціологічне поняття особи і юридичне поняття злочинця, тому проблема особи злочинця має вирішуватись на основі загально соціологічного вчення про особу.

2. Поняття “людина” включає нерозривну єдність різних сторін її суті: соціальної і біологічної.

3. Особа злочинця - це сукупність соціальна значимих властивостей, ознак., зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

4. Кримінологічна характеристика такої особи нерозривно пов'язана із злочином, який вона вчинила.

5. Вчення про особу злочинця має як науково-пізнавальне, так і практичне значення, конкретизуючи у собі проблеми детермінації злочинності та боротьби з нею.

6. Вчення про особу злочинця не може бути вичерпним без з'ясування проблеми особи взагалі та її життєдіяльності.

7. Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, якостей, що визначають її як людину, яка вчинила злочин.

8. Комплексне вивчення особи злочинця не повинно обмежуватися встановленням окремих ознак, які часто поверхово характеризують особу, а має проводитись з необхідною глибиною у їх взаємодії, що є гарантією повнішого виявлення чинників генезису особи злочинця з метою застосування адекватних заходів для її корекції і недопущення вчинення нею нових злочинів.

9. Біологічні, і соціальні фактори беруть участь у детермінації злочинів. Не випадково у кримінальному процесі проводяться судово-психологічні, судово-медичні, судово-психіатричні та інші види експертиз.

10. Соціальне і біологічне в особі не виключають одне одного, а перебувають у тісному взаємозв'язку.

11. Вивчення злочинців буде неповним і нерезультативним, якщо не систематизувати отримані про них дані за певними критеріями.

12. Під класифікацією розуміється розподіл статистичної сукупності на групи за певними чіткими ознаками.

13. У кримінології найчастіше використовують класифікаційні групування за певними критеріями.

14. Типологія є глибшим розподілом злочинців на категорії за ознаками, які причинно пов'язані зі злочинною поведінкою.

15. Кримінологічна типологія злочинців, як правило, будується на двох підставах: характері антисуспільної спрямованості особи і глибині та стійкості її асоціальності.

16. Серед злочинців можна виділити також такі типи, як послідовно-криміногенний, ситуативно-криміногенний і ситуативний.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. - М, 1980.

2. Аванесов Г.А. Криминология. - М.: Академия МВД СССР, 1984.

3. Антонян Ю.М. Изучение личности преступника: Учебное пособие. - М., 1982.

4. Антонян Ю.М. Основные черты теории и личности преступника в криминологии // Сов. государсгво и право, - 1984. №3.

5. Антонян Ю.М. Социальная среда и формирование личности преступника: Учебное пособие. - М., 1975.

6. Антонян Ю.М., Енакеев М.И., Зминов В.Е. Психология преступника и расследование преступлений. - М., 1996.

7. Ательцев С.Н. Личность преступника и проблеми криминологического апализа. - М., 2000.

8. Блувштейн Ю.Д., Яковлев А.М. Введение в курс криминологии. - Минск, 1983.

9. Блувштейн Ю.Д. Понятие личности преступника // Сов. государство и право. - 1979. - №8.

10. Гаврилишин А.П., Михайлов А.Е. Учебно-методические материалы к лекции. Тема: “Понятие, предмет, задачи, метод и система криминологии”. - К., 1992.

11. Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. - М., 1981.

12. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.И. Генетика, поведепие, ответственность. - М., 1989.

13. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія - Альбом схем (Загальна і Особлива частини): Навч. посібник / За заг. ред. Джужи О.М. - 1, К., 2000.

14. Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. / О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; За заг. Ред. О.М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 352 с.

15. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія: Навчально-методичний посібник / За заг. ред. О.М. Джужи. - К.: Атіка, 2003. - 400 с.

16. Емельянов В.П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями. - Саратов, 1980.

17. Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. - Харьков, 1996.

18. Зелинский А.Ф. Криминология. - Харьков, 2000.

19. Иншаков С.М. Криминология: Учебник. - М., 2000.

20. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Зминова. - М., 1995.

21. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В.Н. Кудрявцева, проф. В.Е. Зминова. - М., 1997.

22. Криминология / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. - М., 1998.

23. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под общ. ред. д.ю.н., проф. А.И. Долговой. - М., 1999.

24. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В.Н. Кудрявцева, проф. В.Е. Зминова. - 2-е изд. перераб. и доп. - М., 2000.

25. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман; За ред. І.М. Даньшина. - Харків, 1999.

26. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В.П. Кудрявцева, проф. В.Е. Зминова. - 2-е изд. перераб. й доп. - М., 2000.

27. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. Загальна частина. / Александров Ю.В., Гаврилишин А.П., Джужа О.М. та ін.; Під ред. Лихолоба В.Г.; УАВС. - К.,1996.

28. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. Особлива частина. /Александров Ю.В., Гаврилишин А.П., Джужа О.М. та ін.; Під заг. ред. Джужи О.М.; НАВСУ. - К., 2000.

29. Игошев К.Е. Типология личности преступника й могн-вация преступного поведения. - Горький, 1974.

30. Литвак О.М. Злочинність: її причини та профілактика. - К., 1997.

31. Личность преступника: методы изучения и проблеми воздействия. - М., 1986.

32. Миллер А.И. Противоправное поведение несовершеннолешнх (генезис и ранняя профилактика). - К., 1985.

33. Сахаров А.Б. Актуальные вопросы учення о личности преступника. // Теоретические проблеми учення о личности преступника. - М., 1979.

34. Шнайдер Г.Й. Криминология: Пер. с нем. / Под общ. ред. Л. О. Иванова - М., 1994.

Дата добавления: 2014-01-06