I. ПИТАННЯ. Основні завдання сучасної вітчизняної соціології

ВСТУП

Основні завдання сучасної вітчизняної соціології

У соціальній діяльності функції соціології взаємодіють, пронизуючи всі її сфери. Беручи до уваги їх розмаїття при вивченні й прогнозуванні суспільних процесів, можна окреслити найважливіші напрями досліджень сучасної вітчизняної соціології:

– вироблення спільно з іншими суспільствознавчими науками сучасної концепції побудови суспільства;

– цілісний соціологічний аналіз процесів перетворення суспільства у найширшому контексті (історичне минуле, сучасність, найближчі й віддалені перспективи);

– вивчення соціальної структури українського суспільства у її різноманітних вимірах (йдеться про реальну соціальну структуру, процеси стратифікації, формування за умов ринкових відносин нових соціальних груп і верств суспільства);

– вивчення національних проблем, процесів формування національної свідомості, відносин між різними націями і народностями;

– оптимізація соціальної політики в умовах переходу до ринкової економіки;

– вивчення мотивації трудової діяльності людей, її ціннісних орієнтацій та інтересів як важливих чинників політичних і економічних перетворень;

– аналіз проблем, пов´язаних з розвитком демократії, свободи слова, політичного плюралізму, зародження масових громадянських рухів;

– вивчення проблем формування громадської думки різних верств населення.

Освіта є впорядкованою, налагодженою системою, яка складається з декількох ланок, між якими існує черговість і наступність. Система освіти підпорядкована єдиній меті - формуванню людини як особистості шляхом входження її в соціальне середовище; формування особистості, яка в подальшому здатна до соціальної творчості та розвитку культури. Саме тому освіта визнана цивілізованим світом як реальна цінність суспільства з підготовки наступного молодого покоління до самостійного життя і праці.

Діяльність викладача вищої школи має високу соціальну значущість і займає одне з центральних місць у державотворенні, формуванні національної свідомості і духовної культури українського суспільства.

Навчально-педагогічна діяльність спрямована на організацію процесу навчання у вищій школі у відповідності з вимогами суспільства.

Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу

Управління в системі освіти, на відміну від технічних систем, завжди особистісне (особистість - особистість), тобто це взаємодія двох осіб - керівника (педагога) та підлеглого (учня, студента). Тому забезпечити ефективну реалізацію цілей і завдань можна лише при правильній поведінці керівника, при певному його стилі керівництва. У системі освіти це особливо важливо, адже розвиток - це саморозвиток, саморух, хоча й соціально обумовлений.

Управління - процес впливу суб'єкта на ту чи іншу систему, що забезпечує цілеспрямований розвиток її структури, збереження або видозміну її. Управління підтримує або змінює режим діяльності, реалізацію програми і мету роботи системи.

Якщо освіта як система розвивається, то змінюються залежно від стратегії навчання і виховання також і функції управління, кожна з яких набуває певного характеру. Які функції виконує управління?

Функції педагогічного управління:

1) проективна функція (визначення мети, завдань навчання і виховання);

2) конструктивна функція (розробка методів, прийомів і засобів забезпечення навчально-виховного процесу);

3) організаторська й регулятивна функція (практична організація навчально-виховного процесу);

4) комунікативна функція (спілкування, взаємини між учасниками педагогічного процесу);

5) оцінно-коригувальна функція.

Ці функції забезпечують ефективний вплив на учнів (студентів) для гарантованого виконання завдань сумісної діяльності («викладач -студент»).

Залежно від стратегії навчання і виховання реалізація кожної з функцій педагогічного управління має свою специфіку, на основі якої можна визначити різні моделі управління:

1 модель - авторитарна, пряма й жорстка (у минулому);

2 модель - сучасна, опосередкована й гуманістична модель.

Чи задовольняє нас сучасне управління у сфері вищої освіти? У проекті Програми розвитку освіти України на 2005-2010 pp. визначені такі завдання управління сучасною освітою:

1) Оптимізувати управління та організаційні структури системи

управління.

2) Формувати творчу, духовно багату особистість із урахуванням її потреб, інтересів, здібностей і бажань. Головна цінність сучасної освіти -індивідуальність із притаманними їй інтересами і потребами.

3) Удосконалювати шляхи становлення національної самосвідомості, патріотичних почуттів і сучасних засад естетичного, морально-етичного, екологічного та валеологічного навчання і виховання.

4) Забезпечити інноваційний розвиток вищої освіти та його випереджувальний характер.

5) Удосконалювати механізми управління (від Міністерства освіти і науки України до студентської аудиторії).

Розкриємо найважливіші функції управління в системі вищої освіти: планування, організація навчального процесу, контроль та оцінки.

Планування залежить від низки економічних, культурних, соціологічних та інших чинників. Вони зумовлюють розробку державних стандартів вищої професійної освіти, здійснення вищим навчальним закладом підготовки фахівців із кожної кваліфікації. Важлива умова: зміст професійної підготовки студентів повинен бути інваріантом, прообразом професійної діяльності фахівця. У зв'язку з цим насамперед розробляється професіограма фахівця.

Професіограма - це опис сукупності систематизованих, науково-обґрунтованих, структурованих теоретичних знань і практичних умінь, які об'єктивно потрібні особистості для виконання спеціалізованої діяльності, а тг кож моральні та психолого-фізіологічні риси, адекватні умовам праці й вимогам часу на конкретно-історичному етапі розвитку суспільства. Професіограма - це структура та зміст майбутньої діяльності фахівця, але відірвана від конкретних умов їх реалізації. Це загальні орієнтири навчання у вищій школі.

Наступним етапом відбору змісту професійної підготовки є переведення компонентів професіограми в модель фахівця, тобто узагальнений, синтезований конгломерат (механічне поєднання чого-небудь) якостей, оволодіваючи якими людина стає професіоналом у відповідній галузі.

Модель фахівця є кінцевою метою діяльності вищої школи. Вона узагальнює систему властивостей і якостей особистості, а також зміст знань, умінь і навичок, необхідних для цього виду професійної діяльності. На їх основі розробляється вже модель навчального процесу - навчальні плани і програми (статична модель процесу), одночасно склад кожного предмету наповнюється конкретним змістом.

Набуття студентом досвіду практично-професійної діяльності вимагає управління з боку викладача, забезпечення взаємодії викладача зі студентами та студентів між собою. Суб'єкт навчання завжди живе в реальній соціальній групі, має змогу порівнювати свої дії та їх педагогічну оцінку з діями та оцінкою інших. Викладач через таку взаємодію («викладач - студент», «студент - студент») здійснює керівництво соціальними взаємодіями студентів у процесі навчання.

У психології вищої школи виділяються принципи організації такої взаємодії: діалогізації, проблематизації, персоналізації, індивідуалізації і диференціації навчання.

Відповідно до принципу діалогізації заняття (як лекційне, так і практичне) не повинно перетворюватися на просту передачу знань. Його треба будувати як обговорення різних точок зору, як спільний пошук істини, тобто у формі діалогу, а не монологу. У такому режимі педагогічного співробітництва, творчого обговорення різних теоретичних і практичних аспектів проблеми в студентів будуть формуватися, актуалізуватися і пізнавальні, і професійні, і широкі соціальні мотиви. Принцип проблематизації передбачає систематичне створення проблемних ситуацій, умов для самостійного виявлення і постановки студентами пізнавальних завдань. Принцип персоналізації застерігає від того, щоб особисте спілкування викладача зі студентом не підмінялося рольовим. Воно має відбуватися в умовах рівного партнерства.

Принципи індивідуалізації і диференціації навчання передбачають врахування індивідуальних особливостей та інтересів студентів, створення максимально сприятливих умов для розвитку їхніх здібностей і нахилів. Унаслідок цього, у студентів підвищується відповідальність, уміння вирішувати завдання, здатність до саморегуляції та адекватнішої самооцінки.

Організаційно-педагогічною основою управління на рівні педагогічного процесу є сукупність мети, завдань, принципів і методів навчання. Якщо мета і завдання навчального процесу у вищій школі -формування особистості фахівця в процесі засвоєння системи знань, умінь і навичок, тобто єдність навчання, розвитку й виховання, то теоретичною основою організації навчального процесу повинна бути теорія розвивального навчання.

Пригадаємо принципи цієї теорії:

• нестримний творчий характер розвитку особистості (а не накопичення знань, умінь і навичок);

• опора на провідну діяльність (у студентів це навчально-професійна діяльність);

• орієнтація на сенситивність віку (для студентства - сходження до вершин творчості);

• ампліфікація розвитку (збагачення розвитку через створення умов для різних видів діяльності, але найголовніше - для провідної діяльності);

• орієнтація на зону найближчого розвитку, на потенційні можливості та їх реалізацію кожним студентом, зокрема саме навчання має вести за собою розвиток студента («Учіння - праця, до того ж нелегка»);

• єдність інтелекту та афекту, пристрасне ставлення до навчання і забезпечення його позитивними емоціями («Без сердца что поймешь» - Ш. О. Амонашвілі).

Методи організації розвивального навчання спрямовані на активну самостійну пізнавальну діяльність (аналіз, порівняння, узагальнення, абстрагування тощо). Результатом розвивального навчання є новоутворення віку. У студентські роки - це професійне зростання особистості і соціальна її зрілість, професійна самостійність і творче мислення, професійна спрямованість особистості та професійні здібності.

Звичайно, професійне мислення студентів розвивається не лише при розв'язанні ними професійних завдань, а також при вивченні окремих наук, зокрема при оволодінні понятійним апаратом науки. Навчальна інформація є засобом організації власної пізнавальної діяльності (а не мета навчання). Студент - суб'єкт власної навчально-професійної діяльності. Завдання навчання - розвивати креативність у майбутніх фахівців. Креативність - здатність створювати нове, оригінальне. Це й адаптивна гнучкість до нового, і чутливість до проблем.

Які рекомендації можна сформулювати стосовно організації навчального процесу відповідно до його цілей і завдань?

Будь-яка наука має прямий або опосередкований -в'язок із суспільною практикою (вона й створюється для цього). Завдання викладача - дати можливість студентам зрозуміти і засвоїти значення теорії з будь-якого предмету для практики (наприклад, психологія потрібна вчителю для того, щоб знати, як навчати дітей залежно від їх віку).

Яким шляхом можна цього добитися?

• Викладач ілюструє теоретичне положення прикладами застосування його при аналізі практичної діяльності (наприклад, як керувати увагою дітей на уроці).

• Викладач аналізує конкретні факти, узагальнює їх і на основі цього формулює науковий висновок (особливість, поняття, закономірність тощо). Будь-яке дослідження є генетичним аналізом структури явища.

• Показати застосування теоретичного положення при розв'язанні життєвих (професійних) завдань, для оцінки реальних відомих фактів, вирішення виробничих проблем тощо.

Таким чином, розвивальне навчання дає можливість забезпечувати три магістральні взаємопов'язані напрями нарощування знань студентів:

1) концептуальний напрямок - знання теорії;

2) понятійний напрямок - засвоєння понятійного апарату з кожної дисципліни, яка вивчається;

3) фактологічний напрямок - знання фактів, вміння їх аналізувати та інтерпретувати.

Важливе значення має управління самостійною навчальною роботою студентів. При її організації на викладача покладаються такі функції:

• планування самостійної роботи студентів, тобто визначення цілей і методів їх досягнення;

• власне організація самостійної роботи студентів, тобто забезпечення взаємозв'язків між окремими компонентами системи навчальної діяльності;

• управління самостійною роботою студентів, внесення в її процес необхідних корективів для досягнення поставлених цілей;

• взаємообмін зі студентом інформацією, що забезпечує прийняття доцільних рішень щодо подальшої самостійної роботи.

Вимоги до організації самостійної роботи студентів:

1. Формування у студентів умінь і навичок самостійного здобування
знань (наприклад, запровадження для першокурсників спецкурсу «Вчись
учитися»), виховання в них самостійності як риси особистості.

2. Чітке визначення завдань самостійної роботи на основі ретельного відбору викладачами кафедри змісту та обсягу навчального матеріалу, який виноситься для самостійного опрацювання студентами.

3. Диференціювання обсягу і змісту навчальних завдань для самостійної роботи залежно від професійних інтересів студентів, рівня їхнього загального і спеціального розвитку в певній предметній галузі, від періоду навчання.

4. Необхідне нормування часу, щоб уникнути надмірного перевантаження студентів самостійною роботою протягом дня, тижня чи семестру, надання їм можливості раціонально розподіляти час для роботи над усіма предметами.

5. Стимулювання самостійної роботи шляхом постановки
проблемних запитань під час читання лекції, визначення завдань творчого
характеру, підтримання інтелектуальної ініціативи студентів на
повідомленням, доповненням тощо.

6. Забезпечення оперативного контролю за ходом її виконання,
наприклад, через творчі звіти студентів на колоквіумах, перевірка
конспектів першоджерел та ін.; оцінювання рівня та якості виконання
самостійних навчальних завдань.

7. Надання консультативної допомоги щодо тих питань або
пізнавальних проблем, які викликали труднощі; розробка методичних
рекомендацій стосовно організації самостійної роботи з кожного предмета
і виду навчальної діяльності.

8. Створення зовнішніх (зменшення зайвих витрат часу на пошук потрібної інформації, поповнення бібліотеки сучасною літературою, забезпечення доступу до мережі Internet, наявність потрібного лабораторного обладнання тощо) і внутрішніх (мотивація діяльності) умов для самостійної роботи студентів.

9. Врахування вікових та індивідуально-типологічних особливостей кожного студента.

10. Надання студенту можливості планувати свої навчальні дії,
коригувати їх на основі самоконтролю і самоаналізу інформації про
результативність самостійної роботи.

Організований навчальний процес потребує контролю, а саме:

1. Своєчасно фіксувати недоліки, оперативно їх усувати, виявляти помилки, їх причини й на основі цього коригувати діяльність і стимулювати активність студентів загалом.

2. Контроль дає викладачеві можливість аналізувати якість засвоєння студентами навчального матеріалу, критично оцінювати його, вносити корективи, які спрямовані на покращення стану справи. Це досягається подальшою корекційною роботою викладача.

Що ми розуміємо під корекційною роботою?

• Посилення мотивації на засвоєння матеріалу, що вимагає повторення, роз'яснення його суті і значення.

• Необхідність пояснення помилок і їх причин, дати рекомендації щодо їх усунення.

• Схвалення за виконання конкретних завдань, які були спрямовані на засвоєння знань, за набуття відповідних умінь і виправлення або усунення недоліків.

Ефективність корекційної роботи викладача і студента залежить від форми контролю.

Оцінка - встановлення відповідності кількісно-якісних характеристик роботи студента щодо певних вимог. Оцінка може бути моральною (схвалення або осуд роботи студента відповідно до етичних норм). Педагогічна оцінка - це визначення рівня засвоєння студентом знань, умінь і навичок відповідно до вимог навчальної програми.

Дієвість оцінки залежить від авторитетності суб'єкта оцінювання, тобто викладача, якості оцінки (її обґрунтованість, диференційованість), а також від ставлення студента до всіх елементів оцінювальної ситуації. Педагогічна оцінка тоді буде обґрунтована й об'єктивна, коли оцінне судження стосується мотивів діяльності студента, всієї системи його роботи.

Функції контролю та оцінки:

• діагностична (контрольно-враховуюча оцінка якості навчально-професійної діяльності, виявлення сильних і слабких її сторін);

• прогностична (виявлення професійних настанов студентів, здатності їх виходу в практичну діяльність);

• нормативна (на основі узагальнення результатів визначаються змістовні та рівневі орієнтири для професійної моделі фахівця);

• навчальна (для активізації роботи студентів із засвоєння навчального матеріалу, для ліквідації помилок і прогалин у знаннях);

• виховна (контроль і оцінка організовує, дисциплінує, спрямовує діяльність студента на ліквідацію помилок, формує творче ставлення до навчального предмету, викликає бажання розвивати свої професійні здібності.

Завдання щодо вдосконалення педагогічного контролю:

1. Підвищувати контроль за виконанням студентами самостійної роботи протягом усього навчального року.

2. Сприяти розвиткові в студентів відповідальності за ЯКІСТЬ професійної підготовки, розвивати в них рефлексію, здатність до самоконтролю і самооцінки, підвищувати вимогливість до себе як до майбутнього фахівця. (Важко це зробити навіть у магістратурі, якщо не робили цього в студентські роки).

Основні вимоги до педагогічного контролю та оцінки:

• об'єктивність;

• систематичність;

• всебічність.

Основними критеріями оцінки випускників вищої школи є відповідність підготовки студентів вимогам професійної діяльності, тобто випускник повинен бути професійно компетентним.

Професійна компетентність - це здатність фахівця успішно виконувати обов'язки і завдання тієї посади, на яку він претендує. Якщо це посада вчителя або викладача вищої школи, то це виконання в єдності функцій навчання, виховання і розвитку.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Використання провідних принципів організації освітнього процесу: гуманізації, гуманітаризації та демократизації поряд із класичними дидактичними та методичними принципами (доступності, наочності, зв’язку теорії з практикою, професійної спрямованості тощо) є необхідною передумовою ціннісного підходу до організації навчально-виховного процесу у вищій школі, який сприяє забезпеченню можливостей найбільш повної самореалізації кожної молодої особистості в усіх сферах життєдіяльності, у тому числі і в опануванні обраної професієї педагога на рівні вимог постіндустріального суспільства ХХІ ст.

Дата добавления: 2014-01-07