Механізм суїцидальної поведінки

Висновок

1. Між особою та її поведінкою існує нерозривний зв'язок.

2. Ефективність боротьби зі злочинністю не може бути високою без глибокого знання про тих, хто вчиняє злочини.

3. Жертва злочину - це людина (спільнота людей у будь-якій формі їх інтеграції), якій злочином заподіяно фізичну, майнову або моральну шкоду незалежно від того, визнано її у встановленому законом порядку потерпілим чи таким вона сама себе вважає.

4. Статус потерпілого визначається сукупністю його прав і обов'язків у межах кримінального процесу і, що важливо для віктимології, його відносинами з іншими особами, втягнутими в орбіту злочинної діяльності.

5. Позиція жертви - це особливості відносин між "співпотерпілими", між ними і третіми особами або свідками злочину і, зрозуміло, між жертвою і злочинцем.

6. Роль жертви - істотний фактор у вчиненні злочину.

7. У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як: а) правомірна; б) нейтральна; в) неправомірна.

8. Латентна жертва - це особа, яка реально постраждала від злочину, але з якихось причин цей факт залишився прихованим від офіційного обліку.

Розглянемо ще один феномен, який має пряме чи побічне відношення до віктимології, - суїцидальну поведінку. Суїцид (від лат. suicidium - самогубство) - навмисне заздалегідь обдумане позбавлення себе життя, один з видів насильницької смерті. Парасуїцид - це невдала спроба самогубства. Термін "суїцидологія" виник у 70-ті роки XX ст. Ним позначається галузь теоретичних і прикладних досліджень феномена самогубства.

Винятково людська властивість самозагибелі існує як "зворотний бік" її саморегулюючої поведінки. В її основі лежить самозруй-нування людини через прийняття свідомого рішення про це.

У різні історичні епохи у різних соціальних прошарках самогубство мало діаметрально протилежні моральні оцінки. У деяких народів воно розглядалося як спосіб гідно піти з життя (наприклад, масове самогубство переможених у релігійних війнах, ритуальне самогубство вдів і слуг правителів в Індії та Китаї, харакірі в Японії, буддійські самоспалення). Поряд з цим історія з давніх часів фіксує "персональні" самогубства, мотиви яких мало чим відрізняються від сучасних.

Необхідно зазначити, що починаючи з 30-х років у радянській науковій і періодичній літературі не було жодного повідомлення про самогубство (за винятком випадків, коли воно розцінювалося як наслідок психічного захворювання). Тільки у 1989 р. вперше у газеті "Комсомольская правда" були опубліковані деякі статистичні дані з цього питання. За останні десятиріччя у зв'язку з перетворенням самогубства на руйнівну хворобу, яка дедалі більше насувається на суспільство, суїцидологія утвердилась як самостійна галузь науки. Створено Міжнародну асоціацію із запобігання самогубствам, збільшується кількість різних наукових центрів і агентств щодо профілактики цього явища. В Україні у великих містах, у тому числі в Києві, працюють кабінети соціально-психологічної допомоги.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), у 2-й половині XX ст. самогубства вийшли на четверте місце серед причин смертності з тенденцією до постійного зростання: 400 - 600 тис. осіб у рік на планеті кінчають життя самогубством. Кількість же тих, хто вчинив замах на самогубство, у 8 - 10 разів більша. Відповідно до критеріїв ВООЗ психічне здоров'я нації перебуває під загрозою, якщо число суїцидів перевищує 20 випадків на 100 тис. населення (рівень суїцидальної активності). Серед країн з високим її рівнем - Латвія (42,5 суїцида), Литва (42,1), Естонія (38,2), Росія (37,8), Угорщина (35,9).

За даними Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії, Україна теж увійшла до числа країн з високим рівнем суїцидальної активності. При цьому цей показник весь час підвищується: 19 - у 1988 р. та 29,8 - у 1999 р. Смертність серед чоловіків від самогубств у 3 рази вища, ніж серед жінок. Найбільший відсоток самогубств припадає на людей похилого віку. Серед чоловіків, яким виповнилося 70 років, добровільно пішли з життя 72,3 на 100 тис. населення.

Де ж ті чинники, які ведуть людину на добровільну смерть? Відповідь може бути такою: самогубство у всіх випадках є проявом складної взаємодії суїцидальних якостей особи і соціального середовища. Це положення стало домінуючим у сучасній суїцидології. З-поміж її концепцій найбільшого поширення набула теорія соціально-психологічної дезадаптації.

Дезадаптація - це непристосованість, конфлікт особи з соціальним середовищем. Він може бути зовнішнім або внутрішнім. Конфлікт, який перейшов поріг дезадаптації, називається кризою або кризовою ситуацією. Об'єктивно дезадаптація проявляється у невідповідності поведінки особи її соціальній ролі та ситуації, що виливається у компенсаторні форми поведінки. Суб'єктивно - це широка гама психоемоційних переживань. При перевищенні порогу дезадаптації відбувається неадекватна реакція особи. Несподіваний суїцид на фоні, здавалося б, зовнішнього благополуччя може стати одним з її проявів. Такий підхід дає можливість охарактеризувати суїцид і споріднені з ним форми аутоагресивної поведінки як крайній вияв соціально-психологічної дезадаптації індивіда. Суїцид можна трактувати як неадекватну форму реагування на зовнішні обставини, спосіб "виходу з гри" за неможливості перейти на новий рівень адаптації. Поняття дезадаптації логічно об'єднує багато різних мотивів суїцидальної поведінки і дає змогу уникнути недоліків якогось однолінійного підходу.

Існує універсальний як для норми, так і патології механізм суїциду.

Негативні соціальні фактори + особисті деформації = конфліктні ситуації – соціально - психологічна дезадаптація – крах ціннісних орієнтацій – провокуючі зовнішні чинники + мотиваційна готовність – прийняття рішення піти з життя – парасуїцид – суїцид.

Звичайно, наведена схема є спрощеною, але вона наочно демонструє процес скочування людини до самогубства.

Стрижнем дезадаптації є крах базових ціннісних орієнтацій особи, що у повсякденності називається втраченим сенсом життя. Цей момент простежується як у випадках, віднесених до норми, так і за явних психічних аномалій. Крах ціннісних орієнтацій - це і професійне фіаско, і втрата близької людини, і загроза здоров'ю або сексуальній потенції - явища у кожному разі індивідуальні, але врешті-решт соціальне значимі для особи. Цей стан відображає так звану аподафічну кризу (втрата особою своєї "точки опори"). Втративши таку опору, людина йде, як правило, на самогубство.

Способи позбавити себе життя у різних країнах мають свої варіації, однак відмічені і загальні тенденції. Повішання - основний спосіб суїциду в усьому світі. Наступний за поширеністю спосіб самогубства - це застосування вогнепальної зброї. Наприклад, у США, де ця зброя найбільш доступна, вона використовується в 60% суїцидів. У Канаді, де вогнепальна зброя менш доступна, з її допомогою вчинюється 30% самогубств. Часто спостерігаються отруєння (наприклад, у США свідоме передозування лікарських препаратів відмічається у 18% самогубств). Дослідники також вважають, що певний відсоток дорожньо-транспортних пригод з єдиною жертвою - це фактично приховані суїциди. Зауважимо, що, як правило, особи, які бажають позбавити себе життя, не заявляють про це оточуючим. Тільки 15 - 25% людей, які вчиняють самогубства, залишають прощальні записки.

Детермінанти суїцидальної поведінки дуже різні. Вони містяться у біологічній, психологічній і соціальній сферах життя людини. Незважаючи на те, що люди здебільшого чинять самогубство в екстремальних умовах, якими для багатьох є розлучення, смерть рідних, нерозділене кохання, втрата роботи, неможливість отримати освіту тощо, більшість експертів стверджує, що це лише зовнішні чинники суїциду. Значна частина людей, які позбавляють себе життя, страждають від депресій, що свідомо приховуються і не лікуються. Оскільки депресія лежить в основі самогубства, вивчення причин її виникнення може допомогти краще з'ясувати механізм суїциду.

Деякі вчені вважають, що особи, які страждають тими чи іншими психічними захворюваннями, вчиняють близько 90% усіх самогубств. Соматичні хвороби теж збільшують ризик суїциду, особливо коли вони супроводжуються депресією, тяжкими іпохондричними переживаннями. Майже третина дорослих, що скоїли самогубство, страждали різними соматичними недугами. Доведено також, що рівень самогубств тісно корелює зі ступенем соціальної інтеграції людини, тобто залежить від того, як індивід почуває себе у значимому для нього соціумі.

Погіршення соціально-економічної ситуації теж негативно впливає на рейтинг суїциду. Так, більшість самогубств в Україні відбулася на фоні кризових явищ в усіх сферах життя (затримки у виплаті заробітної плати, зростання цін на всі товари і послуги, безробіття, соціальна незахищеність і т. п.), що призвело до різкого зубожіння широких верств населення і дестабілізації морально-психологічного клімату в суспільстві¹.

Досвід роботи служб соціально-психологічної допомоги як у на­шій державі, так і за кордоном свідчить, що самогубствам у багатьох випадках можна запобігти. Успіх цієї справи залежить від своєчасного виявлення осіб, схильних до суїциду, проведення з ними індивідуальної роботи, усунення факторів, що обумовлюють такі дії, надання даним особам відповідної соціальної і психологічної допомоги. Тут не можна заощаджувати кошти, бо немає тієї ціни, якої було б не варто заплатити за врятування людського життя.

Як бачимо, проблеми віктимології та суїцидальної поведінки мають велике значення не тільки для кращого розуміння злочинності та жертв злочинів і самогубств, а й для практичної діяльності із запобігання цим явищам.

Дата добавления: 2014-01-06