Методи страхування кредитного ризику

Методи страхування валютного ризику.

Система захисних застережень.

Сучасні системи машинного перекладу

Лекція 9

1 Історія створення систем машинного перекладу

60-ті роки – Спроби МП в університетських лабораторіях

70-ті роки – поява потужних систем МП, наприклад SYSTRAN (Основна пара англійська-французька, але й багато інших, в т.ч. англійська – російська і усі пари ЕС).

«АМПАР» - всесоюзний центр перекладів (ЛТІ ім.. А.І. Герцена)

80-ті роки – поява комерційних систем, орієнтованих на ПК

- Colobalink (США) з багатьма парами мов

- MULTIS (СРСР) для зв’язного перекладу текстів з ОТ.

90-ті роки – поширення систем МП, перетворення їх в практичний інструмент користувачів ПК, створення багатокористувацьких систем перекладу налаштування на тематичні тексти.

PROMT, Stylus (Росія) – одні з кращих у світі в парі англійська – російська.

СОКРАТ (Росія) –

PARS / Windows PARS IV (Україна) – вже є англійська-українська пара

RUMP (Україна) – вже є російська-українська пара для Верховної Ради, Кабміну, Адміністрації президента та ін.

Fulcrum (Росія, Україна)

ХХІ століття – розвиток систем перекладу з урахуванням розвитку ІТ:

· Багатокористувацькі версії і версії для МК;

· Інтернет-середовище;

· Semantic-WEB і онтології;

· Швидке поширення ПК;

· Хмарні сервіси МП

Багато систем із минулого століття розвиваються в нових умовах:

· Stylus

· PARS

· Рута-Плай і т.п.

2 Особливості сучасних систем МП

1) допомагають користувачу скласти уявлення про зміст тексту;

2) витягнути із тексту основну інформацію;

3) перекласти текст, якщо навіть користувач не володіє іноземною мовою, або володіє пасивно;

4) відредагувати «сирий» переклад;

5) налаштування на предметну область.

Класифікація систем МП за різними ознаками:

· автоматизовані і автоматичні;

· двомовні, багатомовні, зворотні, незворотні;

· універсальні, орієнтовані

За ознакою лінгвістичний принцип:

• прямого перекладу;
• трансферного типу;
• системи з мовою-посередником;
• пошуку відповідників (Інтернет-системи).

Досвід показує, що системи, які теоретично кращі, на практиці дають не кращий результат.

Так перекладачі трансферного типу працюють не краще, ніж прямого перекладу.

А систем з мовою-посередником на комерційному рівні практично ще немає.

Існує одне пояснення: чим складніша система, тим більше помилок вона виявляє, тим більше робить сама, оскільки знання цих систем ще не повні критерії:

- якість перекладу;

- комфортність користувача;

- % правильно перекладених речень.

3 Перспективні системи машинного перекладу

1. Суть валютних та кредитних ризиків.

Валютний ризик – можливість грошових втрат суб’єктів валютного ринку у результаті зміни курсів валют.

Кредитний ризик – ризик несплати позичальником основного боргу і процентів по кредиту, які належать кредитору. Цей ризик несе кредитор при неплатоспроможності позичальника.

Процентний ризик – небезпека втрат, пов’язаних зі зміною річної процентної ставки у порівнянні із ставкою, передбаченою кредитною угодою в період між її підписанням і здійсненням платежу. Позичальник несе ризик зниження ринкової процентної ставки, а кредитор – ризик її підвищення.

Трансфертний ризик – ризик неможливості переказу коштів у країну кредитора (експортера) у зв’язку із валютними обмеженнями в країні позичальника та іншими причинами.

В основі валютного ризику лежить зміна реальної вартості грошового зобов’язання у вказаний період. Експортер несе втрати при зниженні курсу валюти ціни по відношенню до валюти платежу, бо він отримає меншу реальну вартість у порівнянні з контрактною. Аналогічним буде валютний ризик для кредитора, який ризикує не отримати еквівалент вартості, що була передана у тимчасове користування позичальнику. Для імпортера і боржника валютні ризики по позиці виникають, якщо підвищується курс валюти ціни (позики) по відношенню до валюти платежу. В обох випадках еквівалент у національній валюті боржника буде менше суми, на які контрагенти розраховують при підписанні угоди.

Проблема валютного ризику вперше відчутно постала наприкінці 70-х років ХХ століття після підписання Ямайської угоди, відповідно до якої була офіційно здійснена демонетизація золота і введений режим вільного курсоутворення на базі плаваючих валютних курсів – флоатинг. Найвищої гостроти ця проблема набула у 80-х рр. ХХ ст. і залишається актуальною в перспективі у зв’язку із різким збільшенням обсягів міжнародних торгових і фінансових операцій, непрогнозованими коливаннями валютних курсів, збільшенням масштабів валютних спекуляцій, що викликає різке підвищення залежності кінцевих фінансових результатів діяльності суб’єктів господарювання від валютного ризику.

Головним чинником валютних ризиків є коротко- та довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту й пропозиції валюти на національних і міжнародних валютних ринках. Серед довгострокових чинників коливань валютних курсів передусім необхідно виділити такі:

· загальна економічна ситуація в країні;

· політична ситуація;

· рівень відсоткових ставок;

· рівень інфляції;

· стан платіжного балансу;

· система валютного регулювання та ін.

Короткострокові зміни валютних курсів є наслідком постійних щоденних коливань, зумовлених частою зміною попиту і пропозиції на ту чи іншу валюту. Оскільки обсяги зовнішньоекономічних операцій, у тому числі й торговельних, постійно зростають, а світовий валютний ринок функціонує цілодобово, такі тимчасові коливання є неминучими, що стає постійним джерелом валютного ризику.

2. Класифікація валютних ризиків.

За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяють на:

· операційні;

· трансляційні (бухгалтерські);

· економічні.

Операційний ризик пов’язаний з торговельними операціями, а також із грошовими угодами з фінансового інвестування та дивідендних платежів. Цей ризик може виникати під час підписання угод на здійснення платежів або на отримання коштів в іноземній валюті в майбутньому.

Трансляційний (бухгалтерський) ризик пов’язаний з переоцінюванням активів і пасивів та прибутків закордонних філій в національну валюту, а також може виникати при експорті чи імпорті інвестицій. Він впливає на показники балансу, що відображають звіт про одержані прибутки та збитки після перерахунків сум інвестицій у національну грошову одиницю. Врахувати трансляційний ризик можна під час складання бухгалтерської та фінансової звітності. На відміну від операційного, трансляційний ризик не пов’язаний з грошовими потоками чи розмірами сплачуваних сум. Ризик збитків чи зменшення прибутків виникає за складання консолідованих звітів міжнаціональних корпорацій та їхніх іноземних дочірних компаній чи філій. За складання консолідованого звіту про активи, пасиви і розмір прибутків відповідні показники балансів дочірніх компаній, розраховані в окремих національних валютах, перетворюються на провідну валюту консолідованого балансу за місцем розташування материнської компанії.

Економічний валютний ризик пов’язаний з можливістю втрати доходів за майбутніми контрактами через зміну загального економічного стану як країн-партнерів, так і країни, де розташована компанія. Насамперед, він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків за експортними та імпортними операціями, інтенсивність яких, у свою чергу, може залежати від коливань валютних курсів.

Економічний валютний ризик підрозділяють на два види:

· прямий, коли передбачається зменшення прибутку за майбутніми операціями внаслідок зниження обмінного курсу валют;

· опосередкований (побічний), пов’язаний з утратою певної частини конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників порівняно з іноземними.

3. Валютна позиція банків.

Унаслідок здійснення валютних операцій в банках постійно змінюється співвідношення балансових і позабалансових вимог та зобов’язань із кожної іноземної валюти. Це співвідношення називають валютною позицією.

Активи та позабалансові вимоги – це активи, які обліковуються на певний день у балансі, тобто є у розпорядженні банку на цей час, та активи, які банк одержить у майбутньому (купівля певної валюти за угодами форвард, ф’ючерс, опціон та майбутні надходження у валюті у вигляді доходу).

Балансові та позабалансові зобов’язання – це зобов’язання банку на певний день у балансі перед клієнтами та контрагентами, а також зобов’язання банку у майбутньому (продаж певної валюти за угодами форвард, ф’ючерс, опціон, майбутні витрати в певній валюті).

Валютну позицію вважають закритою, якщо активи та позабалансові вимоги в іноземній валюті збігаються з сумою балансових та позабалансових зобов’язань. Коли сума вимог і зобов’язань не збігається, позиція вважається відкритою.

Валютна позиція відкрита довга – сума активів та позабалансових вимог перевищує суму балансових і позабалансових зобов’язань у кожній іноземній валюті. Банк із такою позицією може зазнати втрат у разі підвищення курсу національної валюти відносно іноземної.

Валютна позиція відкрита коротка – сума балансових та позабалансових зобов’язань перевищує суму активів і позабалансових вимог у кожній іноземній валюті. Банк із такою позицією може зазнати додаткових втрат у разі підвищення курсу іноземної валюти відносно національної.

Сума довгої відкритої валютної позиції вказується зі знаком плюс, короткої – зі знаком мінус.

До операцій, що впливають на відкриту позицію банку, належать:

1) купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні і строкові операції (на умовах “своп”, “форвард”, “опціон” та ін.), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними;

2) купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

3) одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат;

4) надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду за умови, що банк несе зобов’язання перед засновниками-нерезидентами в іноземній валюті;

5) погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

6) інші операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті у разі розрахунків за ними в іншій валюті, що приводять до зміни активів за незмінності пасивів, і навпаки).

Загальна величина відкритої валютної позиції банку дорівнює сумі абсолютних величин довгої та короткої відкритих валютних позицій банку з кожної іноземної валюти. Кожна відкрита валютна позиція щодня переоцінюється та може показати як збитки, так і прибуток, але це – валютний ризик, тобто при зміні курсу валюти можна зазнати значних втрат.

В Україні переоцінювання відкритих валютних позицій проводиться за курсом Національного банку до іноземних валют. Для запобігання валютному ризику для комерційних банків України НБУ встановлює ліміти відкритої валютної позиції.

Так, згідно з Інструкцією “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні” Національний банк України тривалий час застосовував норматив загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), що розраховується як співвідношення загальної відкритої валютної позиції за всіма іноземними валютами та банківськими металами до регулятивного капіталу:

З серпня 2005 року нормативне значення цього показника не повинно перевищувати 30%. При цьому загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше, ніж 20%, а загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) – не більше, ніж 10%.

З 1 жовтня 2005 року Національним банком встановлено такі ліміти відкритої валютної позиції банку в безготівковій та готівковій формах:

· ліміт загальної відкритої валютної позиції банку (Л13) – не більше 30%;

· ліміт довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті (Л14-1) – не більше 15%;

· ліміт загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Л13-2) – не більше 10%;

· ліміт довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку у неконвертованій валюті (Л15-1; Л15-2) та в усіх банківських металах (Л16-1; Л16-2) – не більше 5% на розсуд банку;

· ліміт довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку за операціями “форвард” (Л17-1; Л17-2) – не більше 10%.

У лютому 2009 року Національний банк України приймає рішення щодо скорочення переліку лімітів відкритої валютної позиції банку, які із зазначеного моменту набувають такого вигляду:

· ліміт загальної відкритої валютної позиції банку (Л13) – не більше 30%;

· ліміт загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Л13-1) – не більше 20%;

· ліміт загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Л13-2) – не більше 10%.

Розрахунок середньоарифметичної величини вираженої у відсотках відкритої валютної позиції за звітний місяць здійснюється за такою формулою: , де ВБВП _{за звітний місяць} – середньоарифметична величина вираженої у відсотках відкритої валютної позиції за звітний місяць; ВБВП_і – фактичне значення вираженої у відсотках відкритої валютної позиції за i-й робочий день, у який відкривалася довга/коротка валютна позиція; n – кількість робочих днів у звітному місяці, у які відкривалася довга/коротка валютна позиція.Середньоарифметичні величини виражених у відсотках відповідних відкритих валютних позицій за звітний місяць є звітними даними, що використовуються Національним банком України для контролю за дотриманням банком установлених лімітів.

Дата добавления: 2014-01-07