Інформаційний матеріал

НАВЧАЛЬНА МЕТА

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Анатомія та фізіологія сечової системи

Загальні питання анатомії та фізіологи процесу виділення й видільної системи людини

Процес виділення

Сталість внутрішнього середовища — умова нормальної діяльності всіх органів та тканин організму. Це значною мі­рою залежить від функціонування системи виділення, яка здійснює виведення продуктів обміну, а також інших речо­вин, непотрібних або шкідливих для організму. У виведенні продуктів метаболізму, окрім нирок, беруть участь багато інших органів: шкіра, легені, органи травлення. Головна роль належить ниркам тому, що 80% усіх шлаків виводиться саме із сечею.

Відомо, що розлади процесів виділення швидше призво­дять до загибелі організму, ніж порушення нормального над­ходження поживних речовин. Тому дане заняття повинно створити правильне уявлення про будову, топографію та фу­нкції нирок і сечовивідних органів, що необхідно д ля розуміння змін, які виникають унаслідок порушення діяльності систе­ми виділення й особливо нирок.

Знати: будову, функції та роль системи виділення, основні механізми регуляторної діяльності нирок, регуляцію сечови­ділення та механізм акту сечовипускання.

Уміти: визначати проекцію нирок на передню черевну сті­нку, на муляжах та вологих препаратах визначати основні структурні утворення нирок, сечового міхура; описувати про­цеси, які відбуваються в різних частинах нефрона.

Органи виділення складаються з двох залоз (нирок), екс­кретом яких є сеча, та органів, які служать для накопичення і виведення сечі (сечоводи, сечовий міхур, сечівник).

Нирка (ren, s. nephros — грец.) — парний, бобоподібної форми орган, масою 120—200 г. Знаходиться нирка в попере­ковій ділянці, з боків від хребтового стовпа, поза очеревиною на рівні XI—XII грудних і І—II поперекових хребців, причому права нирка лежить на 1—1,5 см нижче від лівої (вказані ме-жі положення нирок індивідуально варіюють).

У нирці розрізняють дві поверхні: випуклу, передню, і пло­ску, задню; два кінці (полюси): заокруглений, верхній, і гост­рий, нижній; два краї: вигнутий бічний і вгнутий присередній. На останньому розташовуються ворота нирки, в яких розмі­щена ниркова ніжка, до складу якої входять: сечовід, ниркова артерія, ниркова вена, нерви й лімфатичні судини.

Нирка оточена фіброзною капсулою, яка має вигляд тонкої гладенької пластинки і нещільно прилягає до речовини нирки (легко відділяється), назовні від неї знаходиться жирова кап­сула й ниркова фасція.

На зрізі нирки розрізняють:

• ниркову пазуху, або синус, в якій розташовані ниркова миска, великі та малі чашечки, нерви, кровоносні та лімфати­чні судини, жирова клітковина. Ниркова миска має форму лійки, яка основою обернена до великих чашечок, а своєю вер­хівкою переходить у сечовід;

• кіркова речовина, яка розташовується на периферії, за­втовшки близько 4—8 мм, віддає в мозкову речовину відрост­ки — ниркові стовпи;

• мозкова речовина — складається з пірамід, основа яких прилягає до кіркової речовини, а верхівки спрямовані в пазу­ху. Верхівки 2—3 пірамід, з'єднуючись між собою, утворюють нирковий сосочок, який виступає в маленьку ниркову чашеч­ку. Отже, в нирці нараховують приблизно 16—20 пірамід (со­сочків 8—12), вони своїми верхівками обернені в маленькі ни­ркові чашечки (8—12 чашечок), які, з'єднуючись між собою, утворюють 2—3 великі ниркові чашечки. Мозкова речовина нирки, в свою чергу, вростає в кіркову речовину у вигляді тон­ких пучків, які називаються мозковими променями.

Нирка — паренхіматозний орган. Строму утворює пухка волокниста сполучна тканина, багата на ретикулярні клітини й ретикулярні волокна. Паренхіма утворена нирковими тіль­цями й епітеліальними нирковими канальцями, серед яких розрізняють звивисті й прямі.

Структурною та функціональною одиницею нирки є неф­рон. Довжина одного нефрона — від 18 до 50 мм, а всіх нефро­нів — близько 100 км. Кількість нефронів в обох нирках дорів­нює 2—2,5 млн.

Відділи нефрона:

• ниркове (мальпігієве) тільце, що складається з капсули Шумлянського — Боумена, має форму двостінної чаші та су­динного клубочка, в якому нараховують 50—160 капілярних петель, які є розгалуженнями приносної артеріоли. Капіляри, зливаючись між собою, утворюють виносну артеріолу;

• проксимальний, або звивистий каналець І порядку;

• петля Генле, яка складається з низхідного і висхідного відділів ниркового канальця;

• дистальний, або звивистий каналець II порядку. Дистальні канальці переходять у збірні ниркові трубочки, які утворюють короткі вивідні протоки, які своїми отворами відкриваються на верхівці сосочка ниркової піраміди.

Нефрони залежно від локалізації і особливостей будови по­діляють на кіркові (80%) і юкстамедулярні (20%). Серед кір­кових нефронів 1% становлять короткі кіркові нефрони, усі відділи яких розташовуються в кірковій речовині, і проміжні, петлі яких спускаються в мозкову речовину. У юкстамедуляр­них нефронів тільця, проксимальні та дистальні канальці міс­тяться в кірковій речовині на межі з мозковою, а петлі глибо­ко проникають у мозкову речовину.

Кровопостачання нирки характеризується тим, що кров, яка тече через неї, використовується не тільки для забезпечен­ня трофіки органа, але й для сечоутворення. Артеріальна кров у нирку надходить по нирковій артерії, яка в нирковому сину­сі й речовині її послідовно розгалужується на гілки меншого діаметру. Найменші гілки мають назву приносної артеріоли, яка в капсулі Шумлянського—Боумена розпадається на капі­ляри судинного клубочка. Капіляри, зливаючись між собою, утворюють виносну артеріолу, яка має менший діаметр, ніж приносна, чим забезпечується високий тиск (65—70 мм рт. ст.) У капілярах клубочка. Це є необхідною умовою для здійснен­ня першої фази сечоутворення. Ця капілярна сітка має назву чудесної артеріальної сітки, тому що капіляри тут розташова­ні між двома артеріями, а також первинної капілярної сітки. Її призначенням є фільтрація плазми крові й утворення пер­винної сечі. Виносна артеріола після виходу з ниркового тіль­ця знову розпадається на сітку капілярів, яка обплітає каналь­ці нефрона й отримала назву вторинної (тиск 10—12 мм рт. ст.), або перитубулярної капілярної сітки. Її функція — трофіка нефрона й участь у другій фазі сечоутворення. Від вторинної капілярної сітки починається венозна система нирки. Таким чином, нирки мають дві сітки капілярів.

У юкстамедулярних нефронах приносні і виносні артеріо­ли судинних клубочків мають однаковий діаметр або виносна артеріола дещо ширша. Тому кров'яний тиск у капілярах цих клубочків не такий високий, як у кіркових нефронах. Виносна артеріола, виходячи з ниркового тільця, не поділяється на но­ву сітку капілярів, і кров відтікає прямо в дрібні вени. Внаслі­док цих особливостей юкстамедулярні нефрони беруть не таку активну участь в утворенні сечі. Судини цих нефронів викону­ють роль шунта, тобто кров може легко й швидко пройти через нирки в умовах інтенсивного кровообігу, наприклад, під час ви­конання важкої фізичної праці.

Функції нирок:

• екскреція кінцевих метаболітів азотного обміну, чужорід­них речовин, надлишку органічних та неорганічних речовин, які потрапляють з їжею або утворюються в процесі метаболізму;

• підтримка осмотичного тиску крові;

• підтримка іонного балансу організму;

• підтримка кислотно-основного стану організму;

• участь у регуляції кровообігу;

• утворення біологічно активних речовин (наприклад, ре­ніну, брадикініну, еритропоетинів тощо);

• участь у регуляції об'єму циркулюючої крові.

Дата добавления: 2014-01-07