Про винайдення справ

(фрагменти)

Рисис по-грецькому означає мовлення або висловлювання, грецькі ж мудреці називають риторикою течію слів. Латинські мудреці також називають цю науку риторикою, а від неї почав іменуватися ритор, тобто вчитель благословія. Ця наука була чудовим способом прикрашена мистецьким у промовах грецьким ритором Демосфеном і главою латинського красномовства ("начальником латинського хитрословія") Марком Тулієм Цицероном. І тому цією наукою ніхто з філософів не нехтував, через те, що від неї виникав незліченний розум.

Ритор... досить мистецький у науці мовлення... (вміє говорити) доречні й похвальні промови в справах і на міських судах за звичаєм і законом тієї держави, де народився... (добирає) необхідні слова до усякої справи... безславної чи слави достойної, багатої чи бідної, праведної чи нечестивої... великі справи стислими словами... (щоб були присутні) світлість й сяяння словесне...

Пам'ять створюється вивченням і читанням божественного писання, а також літописів- для зміцнення розуму мовця й слухача.

Гласомірна промова (мовлення) буває поширеною чи стислою: в одних випадках вона подібна до того, як приховуване світлом на середину винесли й виявили, у других же - за ревністю ораторів, мовлення розгорається, наче світлоповітряне полум'я від іскри; інша промова (мовлення) пливе, наче корабель морем; або -виливається, наче якесь джерело чи солодкопивна ріка; або - наче мед, усолоджує і світлорозумно просвіщає; і то розширюється, то скорочується і багато мисленого розуміється.

Скільки є родів справ?

Чотири: навчальний, судовий, дорадчий, показовий.

Навчальний рід ("научающий") описує способи й прийоми навчання, чого також діалектика вчить... Навчальний рід промов є метод (спосіб) навчання чи тлумачення простих питань і цілих фраз, чого навчає діалектика.

Рід судовий описує суперечки чи спірні промови двох суперників на суді.

Рід дорадчий ("рассуждающий") вчить дбати й радити комусь у справах, а також відмовляти від протилежного, щоб чогось недоброго й недоречного не вийшло.

Рід показовий ("показующий") має похвальні справи чи хулу.

Що є збудження? Збудження є показ обставин справи, які збуджують милосердя чи гнів або якесь інше почуття. Збудження виникає від різних бажаних місць: від честі, користі, безчестя, шкоди або благі й корисні люди домагаються милості й любові, безчесних же і огидних за природою, несправедливих і шкідливих люди ненавидять і гребують. Милосердя ж збуджують злидні, бідність, доля, важка не по літах і не відповідна походженню, звернення до доброчинностей.

Староукраїнське ораторське мистецтво представлене в основному творами церковно-релігійного змісту. Світська ораторська проза - сеймові та судові промови, політичні виступи на народних зібраннях тощо - не збереглися. Провідним жанром ораторської прози на Україні в XVI-XVII ст. був проповідницький. Проповідь відігравала роль наймасовішого пропагандистського засобу. Вона була живим словом, зверненням до широких мас з церковної кафедри.

Українське ораторське мистецтво виникло на традиціях давньоруських. З періоду Київської Русі були успадковані збірники перекладних і оригінальних ораторських творів, які мали настановні цілі. Вони передбачали насамперед популяризувати й поширювати християнську ідеологію і морально виховувати давніх русичів, уславлювати персонажів християнської міфології і видатних церковних діячів. Тому твори ораторського мистецтва доби середньовіччя називають ще учительною літературою.

Ораторська, або учительна, література включала в себе проповіді (які ще називали словами, казаннями, повчаннями) і послання. А той, хто складав і проголошував орації, звався проповідником, або казнодією. Проповіді призначалися для проголошення їх широкому колу людей, послання ж були зверненнями до однієї конкретної людини чи певної групи людей і призначалися для читання. Однак на практиці часто траплялося так, що послання використовувалося повністю чи в уривках для проголошування їх на широку публіку, а проповіді переписувалися для індивідуального читання. Таким чином, чіткої межі між проповідями й посланням не було.

Яскравим прикладом такого явища може бути творчість Івана Вишенського. Його твори являють собою послання. Однак письменник розраховував і на те, що вони можуть проголошуватися. Переправивши з Афона на батьківщину свою "Книжку", він у передмові до неї радив, щоб при індивідуальному читанні "не минати скорогонцем, як пусте вітряне коло, очима пробігаючи наперед написаного з місця на місце, але зупинятися... де мовиться про неправду і істину"¹.

Ы.Вишенський вважав, що при читанні вголос для слухачів передусім потрібно подбати про те, щоб читач був вправним у читанні - "звиклий і швидкий на око, щоб не повторював і не заїкався на одному місці двічі чи тричі, хай... там, де кома, трохи зупиняється, а на крапках, минувши дві-три чи скільки може вмістити крапок особливо там, де закінчується вислів думки, хай дасть духові одпочити, відпочиває й робить зупинку - а це для того, щоб і простим, безкнижним слухачам було зрозуміло й дохідливо подано смисл прочитаного".

Досягнення української школи красномовства

/. Пригадайте, який навчальний заклад поклав початок Києво-Могилянської академії та які впливові сили того часу підтримували ідею створення першого вищого загальноосвітнього навчального закладу в Україні, р]

2. Прочитайте текст і з'ясуйте, хто був фундатором Києво-Могилянсько'іакадемії.

Серед пам'яток архітектури Подолу привертає увагу будинок Києво-Могилянської академії – взірець українського бароко XVIII століття з його точними пропорціями, стриманими формами, приємним пластичним вирішенням фасадів, оригінальним заломом даху. На фасаді, що дивиться на площу, дві меморіальні дошки, які сповіщають, що тут свого часу навчалися такі видатні уми, як Михайло Ломоносов і Григорій Сковорода. Академія, заснована на початку XVII століття, була світильником, звідки струменіло світло по всіх обширах слов'янських. З 1615 по 1632 рік це була Братська школа. 1632 року з його ініціативи об'єдналися Лаврська школа на Печерську і Братська на Подолі. Новий навчальний заклад, названий іменем свого фундатора Петра Могили Києво-Могилянською колегією, здобув статус вищої школи. Це був водночас університет (оскільки викладалися ті ж дисципліни й за тією ж системою, що і в західноєвропейських університетах), і Академія наук (майже всі професори водночас були і вченими), і Академія мистецтв (викладалися поетика, ораторське мистецтво, музика, театр, образотворче мистецтво). Усе робилося для того, щоб з обдарованого підлітка зробити освічену й інтелігентну людину. Навчалися в колегії 12 років.

Об'єднуючи Лаврську і Братську школи, він запровадив одну з найдемократичніших для XVII століття систему екзаменування учнів при переході з нижчого класу у вищий або при закінченні повного курсу навчання (Д. Степовик).

Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи. Академія відіграла визначну роль у розвитку науки, культурного й літературного процесу в Україні в XVII-XVIII ст. Тут сформувався один із центрів філософської думки (Й.Кононович-Горбацький, І.Гізель, И.Кроковський, М.Козачинський, Г.Кониський, Г.Сковорода та ін.), склалася літературна й поетична школа (К.Сакович, Л.Баранович, Д.Туптало, Ф.Прокопович, М.Довгалевський таін.), розроблялася теорія українського поетичного мистецтва (Ф.Прокопович, М.Довгалевський, Г.Кониський та ін.).

Гуманістичною спрямованістю відзначалися курси риторики. Найдавніший курс риторики "Оратор Могилянський" підготував у 1635 р. Й.Кононович-Горбацький, найдавнішу поетику створив А.Стерновецький ("Книга про поетичне мистецтво", 1637). Автором "Риторики" (в десяти книгах) був Ф.Прокопович (1681-1736). Його називали "сучасним Горацієм" за красу латинської мови, якою він писав більшість своїх філософських праць і поезій. В усіх вищих навчальних закладах Європи курси поетики, риторики, філософії майже до 40-х років XIX ст. викладалися латинською мовою. Таке правило існувало і в Києво-Могилянській академії. Спираючись на Лукіана, Цицерона, Квінтіліана, Ф.Прокопович доводив, що красномовство - важливий чинник розвитку історії, національної самосвідомості й культури. Найголовніше призначення красномовства, за Ф.Прокоповичем, -утвердження блага вітчизни. Звертаючись до українських юнаків, він закликає їх наполегливо опановувати красномовство як мистецтво почесне й корисне.

Викладачі академії плідно працювали в галузі лінгвістики. Розвиток вітчизняної і європейської теоретико-практичної лінгвістики до початку XIX ст. характеризує тісний зв'язок з потребами шкільної освіти.

Є.Славинецький уклав найбільший староукраїнський словник "Лексикон латинський", дав перекладачам і студентам не тільки словник двох мов- латинської й церковнослов'янської, а також наочно продемонстрував лексичні можливості слов'янської системи.

Я.Блоницький створив короткий курс грецької граматики. О.Павловський відомий як основоположник новоукраїнської граматичної традиції.

Перший вітчизняний курс гомілетики (теорії проповіді) створив І.Галятовський (?-1688). Він був одним з найосвіченіших в Україні, закінчив Київську колегію, згодом викладав риторику в академії, у 1659-1664 роках був її ректором. Визнанням сучасників користувалася більшість його творів, особливо збірка проповідей "Ключъ разумънія..." (де він виклав теоретичні засади барокової проповіді) і "фундаменти" (спрямовані проти католицизму та унії). У своїх працях І.Галятовський використовує джерела від античності до нової доби, коментує твори Овідія, Вергілія, Цицерона, Сенеки, Йосифа Флавія, Климента Александрійського (II ст. н.е), християнських письменників ІІ-Х ст., західноєвропейських авторів XII-XVII ст., німецьких істориків Альберта Кранція і Яна Слейдена, польських істориків Яна Длугоша і Мацея Стрийковського та ін.; посилається на вітчизняні джерела- "Палінодію" З.Копистенського, "Четьї Мінеї", "Житіє князя Володимира", фольклорні пам'ятки тощо.

Плідними були наукові зв'язки Києво-Могилянської академії з освітніми закладами Кракова, Магдебурга, Константинополя та ін.

З кінця XVIII ст. академія поступово втрачає роль культурноосвітнього центру (закрита 1817 p.), її функції перейняли Київська духовна академія (1819) і Київський університет (1834).

4. Прочитайте текст і з'ясуйте, про який освітній і культурний
центр у Східній Європі йдеться.

У культурному надбанні українців вона була, є і залишиться явищем, яке яскраво підтверджує розум і талант народу, його самосвідомість і прагнення до самореалізації, самовиявлення. Майже 200 років вона виконувала роль освітнього і культурного центру не лише в Україні, а й у Східній Європі. Та її роль у культурному житті України не можна обмежити лише цим. Вона мала ще одну історичну цінність- заклала підвалини для інтелектуального і культурного життя другої половини XVIII-XIX ст., її здобутками живилися Харківський та Київський університети, Київська духовна академія, численні школи та колегіуми, Слов'яно-греко-латинська академія в Москві, Академічний університет в Петербурзі, школи в Росії, Білорусії, Сербії.

її випускники займали високі пости у Війську Запорозькому, творили Гетьмансько-козацьку державу, були носіями національно-визвольних ідей. Існуючи в умовах наступу на Україну російського великодержавного шовінізму, вона продовжувала поповнювати українську поезію, літературу, музику, науку новими здобутками, що живили національну самосвідомість і заперечували будь-які спроби довести другосортність нації.

Вона з'явилася не за наказом згори, а була створена волею самого народу. Вона увібрала в себе дух народу, а потім і сама живила його. На неї мав величезний вплив загальноєвропейський історичний процес, який обумовив прийняття Україною ідей гуманізму та реформації (М.Братасюк).

5. Відомо, що в Києво-Могилянській академії були написані 127 підручників риторики (зі 183, описи яких дійшли до нашого часу)..

Фрагменти з першого надрукованого в Україні керівництва з риторики "Наука албо Способ зложеня казаня", виданого 1659 р. ректором Києво-Могилянської академії Йоаникієм Галятовським. З'ясуйте, про які обов'язкові вимоги до будь-якого ораторського жанру йдеться, та сформулюйте їх засобами сучасної мови.

Старайся, жебьі все люде зрозумьли тое, що тьі мовишь на казаню", нужно "ясне, вьіразне и просто до зрозумьня людзкого казанье повьдати". "Если будеш слово божое проповьдати, анькто его не зрозумьет, себе самого будешь проповьдати и виславляти, не слово божіе.

7. Ознайомтеся з інформацією про українського освітнього, громадського і церковного діяча Інокентія Ґізеля (бл. 1600- 1683, Київ). З'ясуйте, наводячи аналогії, чому його називали "українським Арістотелем".

Інокентій Ґізель 1642 року закінчив Києво-Могилянську академію, з 1645 по 1650 рр. обіймав посаду ректора. Читав курси філософії та психології. 1656 року він став архімандритом Києво-Печерської лаври. Був учасником переговорів 1654 року про возз'єднання України з Росією.

Ґізель був одним із найосвіченіших діячів в Україні XVII століття. Лазар Баранович називав його "Арістотелем". До нас дійшли дві філософські праці вченого: "Твір про всю філософію" та "Мир із Богом людини".

& Прочитайте текст і з'ясуйте, про якого видатного українського філософа, поета йдеться.

Він мав своєрідний розум: його бентежило те, що для тисячі інших людей було буденним і звичайним. Йому хотілося прочитати книгу буття, розгадати сенс людських вчинків, заглянути в людську душу, як заглядали цікаві глядачі за завісу вертепу на різдвяних виставах.

Щоб задовольнити цю душевну спрагу, йому потрібно було ще оволодіти знаннями, пробратися крізь хащі релігійно-ідеалістичних словосплетінь. Чи вдасться це йому, чи знайде він принаймні вірний напрямок шукань?

До сьогодні в Чорнухах збереглася легенда про те, як він покинув домівку. Одного разу, пасучи отару, він нібито зачитався і не помітив, що одна вівця десь подалася. Батько, роздратований тим, що з нього поганий помічник, побив його. Після цього хлопець зник з дому. Знайшли його в сусідньому селі аж через місяць, там він наймитував і збирав гроші на навчання. Закінчилася ця пригода примиренням з батьками, які спорядили сина вчитися до Києво-Могилянської академії.

Цей переказ дещо наївний. Зачитатися хлопчик міг хіба що часословом. Проте думками своїми він був, звичайно, далеко від овечок, а норов цей тишко справді мав такий, що від батькового батога він міг податися світ за очі. Проводжаючи синів, батьки, напевне, сподівалися, що ті заживуть якщо не слави, то достатку, а він вивчиться й повернеться в духовному званні, житиме в пошані.

Важко сказати, які картини хвилювали юнака, коли він пробирався до Києва вчитися. Мабуть, ще тільки починав замислюватися над драматизмом навколишнього життя. Але щемливе відчуття несправедливості, з якою доводиться стикатися в житті, уже було йому знайоме (І.Драч).

Філософські погляди великого українського любомудра, в яких, відбилася українська світоглядна ментальність.

Українській культурі, насамперед філософії, XVIII століття дає такого велетня, як Григорій Сковорода (1722-1794), від якого починається доба класичної української філософії (XVIII-XIX ст.).

Філософія, за Сковородою, є саме життя. Вважаючи предметом філософії людину, Сковорода розглядає головним у ній не її "теоретичні" здібності, а емоційно-вольове єство її духу-серце. "Філософія, або любов до мудрості, скеровує все коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух веселий, думки спокійні, серце мирне, - то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце є філософія".

Згідно зі Сковородою, реальний світ є результатом гармонійної взаємодії трьох світів: загального світу, в якому "живе усе породжене" великого світу; другий світ "є мікрокосмос, себто світик, світочок, або людина"; "третій світ є "символічний, або Біблія". Між "великим світом", макрокосмосом (природою) і мікрокосмосом (людиною) існує відповідність, гармонія. Але гармонійність ця встановлюється не сама собою, а залежить від уміння людини "розшифрувати" символи Біблії- третього світу, який опосередковує взаємини людини і природи.

Український історик філософії Д.Чижевський, аналізуючи погляди Сковороди, писав: "кожен символ не має у нього твердого, певно-усталеного, різко обмеженого значення, а має певну множинність значень, межі значності яких почасти суміжні, почасти перехрещуються, почасти цілком різні". Тому людське життя і є філософія, тобто прочитування і розшифрування символів Біблії, причому можливі різні (а не одне єдине) правильні прочитання. Це надає людському життю творчого характеру, розмаїття досягненнягармонії щасливого життя. При цьому зміст життя дає праця (вона і є реальним процесом "прочитування", розшифрування символів "третього світу").

Перед нами філософська позиція, у якій вирізняються риси світоглядної української ментальності; кордоцентризм (серце як єство людського духу), екзистенціально-індивідуальна множинність світу (три світи), атеїстична тенденція ("сродна" праця) (І.Бичко).

Вісімнадцяте століття в історії української культури було позначене відомим злетом, зокрема появою філософської теорії Г.Сковороди- видатного українського просвітителя-гуманіста, філософа, письменника. Особливості стилю мислення Григорія Сковороди, вихідні принципи його філософської позиції, принцип самопізнання, філософія серця і розуміння щастя склали самобутній імідж українського інтелігента-творця чи не найзначнішого в історії філософської думки України вчення.

Ідейно-теоретична спадщина Г.Сковороди тісно пов'язана з найрізноматнішими традиціями Давнього Світу, репрезентованого, зокрема, великими філософами: Сократом, Платоном, Арістотелем – і зосереджена на людинознавчій, етико-гуманістичній проблематиці. Гуманістичні ідеї "українського Сократа", відтворені в афоризмах, притчах та максимах, вражають своєю глибинністю, "діалектикою антитез і зіставлень", істинністю та влучністю і плекають живу думку й душу. Роздуми філософа над такими категоріями людського буття, як щастя, премудрість, любов, чесність, виявляють цінність цих категорій і сьогодні. Надзвичайно цікавими у світоглядному і мовленнєвому аспектах є найбільш значні філософські твори письменника, а саме: "Симфоніа, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе", "Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни", "Начальная дверь ко христіанському добронравію".

Відомо, що Г.Сковорода писав багатьма мовами, проте національні особливості виявлялися в його думках самі собою. Невід'ємною складовою частиною філософських трактатів та діалогів видатного письменника-любомудра є світоглядна лексика, яка, ставши своєрідним явищем в історії української літературної мови, мала величезний вплив на формування наукового стилю української літературної мови XVIII ст.

Основною терміноодиницею в етичних роздумах письменника була лексема щастіє (щастье, счастіе), яка для означення найвищої міри трансформувалася в іменник благощастье.

Знайомство з духовними настановами Григорія Сковороди до самопізнання, самозаглиблення, шляхетного індивідуалізму, пошуку істинних категорій людського буття - щастя, премудрості, любові, чинності - пробуджує в душах читачів ті гуманні почуття й національну духовність, які складають справжні вартості українського інтелігента.

Сьогодні не випадковою є потреба саме в Сковороді та його духовному космосі - загальному символічному світі вищої мудрості. Сплеск зацікавленості цим філософом як у національній, так і у світовій культурі посилюється. Надбання мислителя мають високий гуманістичний потенціал у світоглядному, мовленнєвому й естетичному вихованні молоді.

Саме на перетині діалогічних струменів, що пов'язують філософа із сучасниками, попередниками й наступниками, і виявляється справжній сенс вчення Г.Сковороди: чим оригінальнішим і глибшим є філософське прозріння мислителя, тим ширший, багатший, розмаїтіший є той загальнолюдський контакт, через який з'ясовується істинна сутність його вчення. На думку українського любомудра, людина у процесі життя розкриває саму себе, повертається до глибинних основ свого існування і йде шляхом переображення в мисленнєво-мовленнєвому просторі.

Таким чином, саме національна культура, поєднуючи історичну пам'ять минулого і його віддзеркалення в сьогоденні, допомагає вберегтися від холодних абстракцій бездуховності, посилити той відродницький дух, який був притаманний культурі українського народу впродовж майже всієї історії України, і віднайти у самопізнанні сенс життя (Г. Онуфрієнко).

"Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті". (З'ясуйте позицію автора, подумайте над проблемою "Що є істинне щастя?")

Особи: Афанасій, Яків, Григорій.

Афанасій. Люди в житті своїм працюють, метушаться, щось від когось утаюють, а нащо - багато хто й сам не тямить. Коли помислити, то з усіх людських діл, скільки їх там тисяч різних не є, буде один кінець - радість серця. Чи не для сього вибираємо ми за нашим смаком товаришів, аби мати задоволення від спілкування з ними; дістаємо високі чини, аби пиха наша від догідливості інших розпалювалася; вигадуємо всілякі напої, страви, закуски для всолодження смаку; вишукуємо різні музики, створюємо безліч концертів, мінуетів, танців і контратанців для звеселення слуху; споруджуємо гарні будинки, насаджуємо сади, тчемо золототкані парчі, матерії, вишиваємо їх різними шовками і приємними для ока квітками й обвішуємося ними, щоб було приємно оку і ніжно тілу;

11. Прокоментуйте думку українського філософа, просвітителя-гуманіста й поета в контексті відомого вислову французького письменника А.Франса "Слова - теж вчинки". Які застереження містить наведена думка Григорія Сковороди? Сформулюйте відповідні поради до спілкування своєму сучасникові.

О, якби ми в ганебних справах були такими ж соромливими, боязливими, як часто ми буваємо боязливими й хибно соромливими в порядних вчинках!

12. Прокоментуйте та проілюструйте прикладами відоме твердження Г.Сковороди: " Книги очищають душу і навчають керувати почуттями". Підготуйте та виголосіть на науково-
практичній конференції "Роль книги в житті сучасної молоді" повідомлення, епіграфом до якого стануть ці слова Г.Сковороди.

Відомий вислів Ф.Прокоповича, професора риторики Києво-Могилянської академії, видатного українського вченого, оратора, письменника, політичного та громадського діяча, автора славнозвісного "Букваря", знавця багатьох мов:

Переконлива мова лікує душі: у нещасті — захистом, у щасті - найбільшою прикрасою.

Погляди Ф.Прокоповича.

Силами красномовства допомагаємо друзям, відбиваємо зазіхання ворогів, захищаємо невинних, засуджуємо нечесних, викриваємо засідки, перешкоджаємо розрухам безпутників, відвертаємо шкоди й небезпеки. Потім цим шляхом зав'язуємо і зберігаємо дружбу, ним же потішаємо пригноблених у нещасті, даємо розраду в дуже важких становищах, викорчовуємо ненависть, здобуваємо прихильність, втихомирюємо сварки і незгоди.

...ті, які приступають до вивчення цього мистецтва, найдостойнішого і найкращого, хай найперше навчаться бути чесними і корисними для людського життя. Нехай вони знають, що оратори, як і воїни, одержують від вождя мечі не на те, щоб переслідувати чесноту, а щоб відбивати вади,- щоб відстоюватисправедливість, щоб нести допомогу невинності, щоб сміливо захищати Батьківщину й церкву.

твердження Ф.Прокоповича про те, що " джерелами красномовства є природа, талант, освіта, тренування, наслідування".

Розвиваючи засади античної риторики, Феофан Прокопович подавав етос риторики як види чеснот: мудрість, справедливість, хоробрість, поміркованість. Кожна з цих чеснот описувалася як комплекс рис промовця, правил поведінки і дій, які мають вести до вдосконалення моралі й етики особистості.

Підручник Ф.Прокоповича "Риторика"

Фрагменти першого розділу першої книги Ф.Прокоповича "Загальні вступні настанови" з курсу "Риторика" і сформулюйте достоїнства красномовства.

Дата добавления: 2014-01-07