Міжнародно-правовий режим Антарктики

Міжнародно-правовий режим Антарктики. Антарктика — це материк, розташований навколо Південного полюса землі, обмежений з півночі 60° південної широти і включаючий прилеглі до нього шельфові льодовики і острови.

Антарктика була відкрита в ході експедиції російських суден «Восток» і «Мирний» під командою М.П. Лазарєва і Ф.Ф. Беллінсгаузена в 1818—1821 рр.

Режим цієї зони визначається Вашингтонським договором про Антарктику від 1 грудня 1959 р., який був підписаний дванадцятьма державами, включаючи СРСР (Росію). За ст. 1 Антарктида оголошена демілітаризованою і нейтралізованою територією. Там не можна проводити ядерні випробування і здійснювати скидання радіоактивних відходів (ст. 5). Але не забороняється використання ядерної техніки.

Встановлений принцип свободи наукових досліджень і співпраці. Учасники договору обмінюються інформацією. Територія Антарктиди не належить нікому, але низка країн заявила на неї претензії. Відповідно в ст. 6 наголошується, що «жодне з положень Договору не повинне тлумачитися як відмова... від раніше заявлених прав або претензій, а також як відмова від будь-якої основи для територіальних претензій, або скорочення цієї основи, яку договірні сторони можуть мати в результаті своєї діяльності або діяльності її громадян в Антарктиці або з інших причин».

На Вашінгтонській конференції вдалося знайти формулу вирішення територіального питання (ст. 4 Договору): «Участь держави у договорі не означає відмови від попередніх прав і претензій на територіальний суверенітет в Антарктиці…» На час дії договору не припускається заява нових претензій чи розширення попередніх. Вказана формула, таким чином, «заморожує» територіальні претензії на час дії Договору.

Читаючий це формулювання побачить, в яку складну форму іноді вдягається вельми проста думка в гонитві за можливістю забезпечити гіпотетичні цілі деяких учасників міжнародного договору.

Більшість країн виступає проти привласнення території Антарктики під будь-яким приводом. Але суперечка розгорілася в основному через припущення, що надра континенту містять великі мінеральні багатства. Претензії на райони Антарктики заявлені. І особливо на них наполягають Великобританія, Франція, Аргентина, Австралія, Чилі, Норвегія і Нова Зеландія. А це значить, що якщо вказані припущення підтвердяться — почнеться боротьба, але вже поза юридичними форумами і формулюваннями.

Питання про юрисдикцію держав відносно їх діяльності в Антарктиці повністю не вирішено. Науковий персонал знаходиться під юрисдикцією своєї держави, навіть якщо він працює на чужій станції.

Контроль за роботами на материку здійснюють спеціальні спостерігачі, що мають доступ до будь-якої точки Антарктики. Координація таких робіт відбувається на регулярних консультативних нарадах країн — учасниць договору 1959 р. Рекомендації таких нарад набувають чинності після затвердження їх всіма учасниками договору.

На 26 Консультативній нараді (з 1991 року такі наради проводяться щорічно), що відбулася у 2003 році у Мадриді, було прийнято рішення про створення постійно діючого органу – Секретаріату Договору про Антарктику на чолі з Виконавчим секретарем (штаб-квартира у Буенос-Айресі). Усі наступні угоди укупі з Договором складають систему Договору про Антарктику. Серед них Конвенція про регулювання освоєння мінеральних ресурсів Антарктики 1998 року. Але негативне ставлення міжнародної суспільної (природо-захисної) думки зашкодило прийняттю Конвенції.

Заслуговує у системі на увагу також Протокол 1991 року про охорону довкілля до Договору про Антарктику (вступив у силу 14 січня 1998 року). За Протоколом (ст. 7) забороняється «будь-яка діяльність, пов’язана з мінеральними ресурсами, за виключенням наукових досліджень». Ст. 25 п. 2 передбачає можливість скликання конференції через 50 років (тобто не раніше 2048 року) для розгляду питання про дію Протоколу. Якщо на конференції будуть внесені поправки або зміни до ст. 7 Протоколу, то вони повинні містити юридично-обов’язковий режим щодо освоєння мінеральних ресурсів Антарктики.

Коло учасників договору обмежене. До нього можуть приєднатися лише ті країни, які виявляють до Антарктики практичну цікавість, тобто можуть вести там роботи.

Води Антарктики є відкритим морем.

Дата добавления: 2014-01-07