Підстави відмови у відкритті провадження у справі

За загальним правилом відмова у відкритті провадження у справі не допускається, однак ст. 122 ЦПК передбачає правові підстави відмови у відкритті провадження у справі. Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Перш за все мається на увазі, що суддя повинен відмовити у відкритті провадження у справі, якщо спір не має правового характеру (наприклад, спір про стягнення карткового боргу тощо). Не підлягають розгляду в судах також у порядку цивільного судочинства справи, в яких сторонами виступають особи, які не наділені цивільною процесуальною правоздатністю. Однак ця вимога може бути віднесена тільки до сторін-організацій, оскільки відповідно до ст. 28 ЦПК сторонами можуть виступати тільки ті організації, які наділені правами юридичної особи. Що ж до громадян, то вони є правоздатними

з моменту народження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК повинно бути відмовлено у відкритті провадження у справі особі, яка не має заінтересованості по даній справі, бо, як випливає із змісту ст. 3 ЦПК, до суду може звернутися тільки заінтересована особа. У відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК повинно бути відмовлено і тоді, коли заява стосується питання, яке не віднесено законом до юрисдикції загальних судів. Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ визначається ст. 15 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Суди вирішують справи в порядку позовного, наказного й окремого провадження.

Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суддям слід розмежовувати юрисдикцію судів загальних, спеціалізованих судів та Конституційного Суду. Тому суддя повинен відмовити у відкритті провадження у справі, коли розгляд та вирішення справи є компетенцією спеціалізованого або Конституційного Суду. Згідно з цивільним процесуальним законодавством підставою для відмови у відкритті провадження у справі є той факт, коли у спорі між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін (п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК).

Йдеться про те, що в тих випадках, коли справа вже вирішена судом або коли сторони розпорядилися своїми правами певним чином і суд затвердив ці дії, повторне звернення до суду не допускається. Неможливість повторного розгляду справи, коли є судове рішення, що набрало

законної сили і не скасоване у встановленому законом порядку, перш за все пов'язана з виключністю судового рішення. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій,

посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч. 1 ст. 14 ЦПК). Якщо суд відкриє провадження у справі, по якій є судове рішення, що набрало законної сили, то він може постановити протилежне рішення. Існування двох протилежних судових рішень по справі неможливе, бо судове рішення, що набрало законної сили, само прирівнюється до закону, бо має обов'язковий характер.

Суддя може відмовити у відкритті провадження у справі за п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК тільки у тому випадку, коли тотожність позовів не викликає сумніву. Якщо матимуть місце будь-які сумніви щодо тотожності позовів, суддя повинен відкрити провадження у справі та розглянути

питання про тотожність позовів у судовому засіданні. Якщо позови не є тотожними, справа підлягає розгляду та вирішенню, а якщо позови тотожні, то справа підлягає закриттю відповідно до п. 2 ст. 205 ЦПК.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 122 ЦПК суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. За чинним цивільним процесуальним законодавством загальновизнаним правилом є те, що із заявою до суду щодо визначеного спору можна звернутися лише один раз. Особа не вправі звертатися за судовим захистом по одній і тій самій справі до кількох судів одночасно. Розгляд і вирішення тотожних справ одночасно в різних судах суперечить загальним засадам правосуддя. Суддя також повинен відмовити у відкритті провадження у справі, якщо є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим (п. 4 ч. 2 ст. 122 ЦПК). У даному випадку питання щодо відкриття провадження у справі вирішується аналогічно з п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК, оскільки третейські суди є юрисдикційними органами, які в межах своєї компетенції можуть розглядати цивільно-правові спори, які не віднесені законом до виключної юрисдикції загальних судів, та ухвалювати рішення, які прирівнюються до рішень загальних судів і можуть бути виконані в примусовому порядку.

Пункт 5 ч. 2 ст. 122 ЦПК передбачає, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Така підстава неможливості виникнення процесуальної діяльності по справі пов'язана з тим, що фізично не існує передбаченого суб'єкта права вимоги або відповідальності, права або обов'язки яких безпосередньо пов'язані з їх особою. Питання про відкриття провадження у справі або відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, та не пізніше наступного після отримання судом інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи. Перелік підстав відмови у прийнятті заяви, закріплений у ст. 122 ЦПК, є вичерпним і поширеному тлумаченню не підлягає. Відмова у прийнятті заяви з інших підстав, не передбачених законом, неприпустима

і повинна розцінюватись як відмова у здійсненні правосуддя. Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановлює ухвалу. В ухвалі про відкриття

провадження у справі зазначається: найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження у справі, номер справи; ким і до кого пред'явлено позов; зміст позовних вимог; час і місце попереднього судового засідання, якщо суддя вирішив, що його проведення є необхідним, або час і місце судового розгляду справи, якщо суддя вирішив, що проведення попереднього судового засідання у справі не є необхідним; пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються. Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно надіслана заявникові разом із заявою і усіма доданими до неї документами (частини 4, 5, 6 ст. 122 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ст. 293 ЦПК ухвала судді про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржена в апеляційному порядку. Цивільний процесуальний закон передбачає як правовий наслідок відмови у відкритті провадження у справі неможливість повторного звернення до суду з тотожною заявою (ч. 7 ст. 122 ЦПК).

Дата добавления: 2014-01-07