Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Національні рухи в Китаї, Індії й Африці

Перша світова війна, революції, реформи, Версальсько-Вашингтонська система не усунули причини, які породжують національно-визвольні рухи.

Головні причини національно-визвольної боротьби народів Азії та Африки:

Ø збереження колоніальної системи;

Ø економічна і фінансова залежність навіть за умов політичної незалежності;

Ø невідповідність державних кордонів кордонам етнічного розселення народів;

Ø ігнорування прав національних меншин.

Домінуючі причини визначили характер, спрямованість, ідеологію національно-визвольних рухів.

В основній масі національно-визвольна боротьба народів Азії та Африки, була спрямована проти європейського панування. Досягнення незалежності було неможливим без:

Ø ліквідації архаїчних суспільних структур;

Ø створення національних держав;

Ø створення національної промисловості;

Ø створення сучасної армії.

Таким чином, національно-визвольний рух став не засобом відновлення доколоніальних порядків, а формою утвердження цінностей, створених європейською цивілізацією, етапом на шляху становлення цілісності світу.

Боротьба за власну державність неминуче робила домінуючою ідеологію націоналізму, а партії, які її сповідували, стали в основному керівниками національно-визвольних рухів. У різних країнах національні рухи набирали і різних форм – від збройних повстань до відносно мирних акцій протесту.

Найвищою формою національно-визвольної боротьби є національна революція. Вона може відбуватися як мирними засобами, так і в результаті збройної боротьби. Національна революція – це переважно радикальні дії, спрямовані на здобуття, відновлення, об’єднання, зміну статусу держави, або відстоювання національної незалежності. На чолі революції можуть знаходитись будь-які сили, що відстоюють національну незалежність і підтримуються населенням. Від сил, що стоять на чолі революції, національного менталітету, політичної культури населення залежить політичний режим і форма правління у новоутвореній або відновленій державі.

Особливістю всіх національних революцій є наявність сильного, харизматичного національного лідера або групи лідерів, від особистих якостей яких в значній мірі залежить успіх революції.

Важливим чинником національної революції є те міжнародне становище, в якому відбувається революція. При відсутності зацікавленості в існуванні нової або відновленої незалежної держави з боку впливових держав світу національна революція приречена на поразку.

Напрями національно-визвольної боротьби:

1. Демократичний

2. Тоталітарний.

Через об’єктивні обставини у 20-ті роки домінуючим став тоталітарний напрям, носіями якого були комуністичні і націоналістичні партії.



 

Це пояснюється:

a) загальною тенденцією до авторитаризму

b) впливом ідеології фашизму на формування ідеї сильної національної держави. Західні держави були одночасно і колоніальними імперіями. Слід враховувати і політику СРСР щодо підтримки національно-визвольних рухів.

Особливості національно-визвольного руху:

Ø Країни Азії поділялись на колонії і залежні держави. Для них першочерговими були завдання відновити свою державність (суверенітет); модернізувати існуючі політичні, соціальні та економічні структури. Це породжувало цивілізаційний шок і домінування консервативних сил у національно-визвольному русі.

Ø У 20-ті роки лише починають формуватися нові тенденції у визвольному русі народів Африки. На півдні він набув організованих форм, на півночі виявлялися ті ж тенденції, що і в Азії.

Китай. Формально Китай був незалежною державою. Насправді ж на межі ХІХ-ХХ ст. країну було поділено на сфери впливу багатьох держав (Великобританії, Німеччини, США, Росії та Японії). У Китаї існували так звані «відкриті порти», в яких іноземці користувалися правом екстериторіальності — непідпорядкованості китайським законам. На Паризькій мирній конференції держави-переможниці, скориставшись політичною роздробленістю Китаю, передали Японії колишні німецькі володіння в провінції Шаньдун. Це викликало масове невдоволення в Китаї, що вилилось у вибух патріотичних антияпонських виступів пекінських студентів («Рух 4 травня»). Цей рух охопив різні верстви населення і ознаменував новий етап національно-визвольної боротьби проти напівколоніального становища країни.

Піднесення національно-визвольного руху сприяло створенню єдиного антиімперіалістичного фронту. Найвпливовішою політичною партією Китаю була Національна народна партія (Гоміндан), яку очолив Сунь Ятсен. Центром революційної боротьби став Гуанчжоу на півдні Китаю, де існував республіканський уряд. У 1923 р. Комуністична партія Китаю (КПК) вступила до Гоміндану.

Індія. У роки Першої світової війни британський колоніальний уряд обіцяв надати Індії самоуправління. Проте упродовж 1918-1921 pp. він провів низку реформ, спрямованих на зміцнення колоніального стану Індії. Це викликало гостре невдоволення, що переросло у відкритий бунт. Антиколоніальну боротьбу очолив Індійський національний конгрес (ІНК), який закликав індійський народ уникати насильницьких форм боротьби. Ідеологом цієї партії став Махатма Ганді. Він розумів, що успіх антиколоніального руху можливий лише за умови його масовості. Вищою метою суспільного розвитку М. Ганді вважав сарводайю — суспільство загального благоденства, яке досягається шляхом ненасильницької боротьби і моральним переконанням. Прихильники гандізму не сприймали європейської цивілізації, виступали проти ринкових відносин. Гандізм базувався на національних, культурних, історичних та релігійних традиціях, відкидав нерівність і кастовий поділ. Ганді зумів об´єднати всі соціальні рухи і верстви індійського суспільства в антиколоніальній боротьбі.

Ситуація в Індії загострилася в 1919 р. після прийняття парламентом Великобританії «Закону про управління Індією», який розпалював ворожнечу між індусами і мусульманами та закону проти «антиурядової діяльності». У квітні 1919 р. у Пенджабі англійські колонізатори розстріляли демонстрацію — загинуло близько 1000 осіб. Кривава розправа викликала протести по всій країні. Ганді закликав до харталу — припинення будь-якої ділової активності, бойкоту всього англійського. Всеіндійська кампанія громадської непокори відбувалася під гаслом незалежності і тривала до 1922 р. ІНК перетворилася на масову політичну партію, що нараховувала 10 млн осіб. Ганді дійшов висновку, що Індія здобуде незалежність через сатьяграху -ненасильницький опір колоніальній владі.

Соціальний ідеал М. Ганді Сарводайя Шляхи досягнення ідеалу Сатьяграха
Повернення індійців до «золотої доби», коли вони жили в гармонії з природою, коли царила селянська общинна взаємодопомога. Захист людини, яка є частиною природи, від впливу індустріальної цивілізації. Національне та духовне визволення індійського народу від колоніальної залежності. Соціальна рівність та соціальна справедливість. Відданість релігійним, філософським та культурним національним традиціям. Духовний, культурний і економічний протест проти колоніального статусу Індії в єднанні з витриманістю. Ненасилля («ахимса») – єдиний шлях до незалежності: мітинги, демонстрації, відмова від посад в колоніальних органах влади, бойкот англійських товарів…

 

Колоніальна адміністрація провела масові репресії, розпалювала індусько-мусульманську ворожнечу, яка відволікала населення від політичної боротьби і послаблювала національно-визвольний рух. Чисельність ІНК скоротилася, в ньому утворилося три угруповання.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Національні рухи в Китаї, Індії й Африці

Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 1349; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 184.73.33.127
Генерация страницы за: 0.082 сек.