Проблеми класифікації в туризмі

Класифікація означає виділення окремих форм і видів діяльності на основі певних критеріїв. Класифікація туристсько-рекреаційної діяльності дає можливість не тільки вирішувати проблеми її територіальної організації, а й раціонально та комплексно використовувати наявну ресурсну базу, планувати виробництво найбільш конкурентноздатного турпродукту.

Над питаннями класифікації працювали М.П. Крачило, В.Т. Сапрунова, В. А. Квартальнов, І. Т.Балабанов, О.О. Бейдик, Т.Г. Соко та ін.

Практично всі попередні спроби класифікації туризму базуються на розумінні поняття “туризм” як тимчасового переміщення людей з місця свого постійного проживання в іншу країну чи регіон, у межах своєї країни, у вільний час, з метою отримання задоволення і відпочинку, оздоровлення, гостювання, пізнання, або з професійно-діловою метою, без заняття оплачуваною роботою в місці перебування (класичне визначення туризму за Реймерсом).

Свого часу М.П. Крачило, а пізніше і Т.Г. Сокол запропонували подібні схеми класифікації туризму за видами, групуючи їх на основі десяти критеріїв (ознак). Зокрема:

1) Спрямованість туристичних потоків – виїзний туризм (за кордон), внутрішній туризм, вони об’єднуються в, так званий, національний туризм (останнє поняття пов’язано з діяльністю громадян певної країни), а також, в’їзний (іноземний) туризм. Внутрішній та в’їзний види туризму передбачають перебування туристів в межах однієї країни. За цим же критерієм, окремо виділяється міжнародний туризм – де передбачається відвідування декількох країн.

2) Охоплення території – цей критерій дає уяву стосовно географії туристсько-рекреаційної діяльності – внутрішньо-регіональний, міжрегіональний, кругосвітній.

3) Термін поїздки – це особливий критерій, який впливає на набір послуг для туриста, на форму та територіальне спрямування туристичного потоку, тощо – туризм вихідного дня, короткостроковий туризм, тривалий; туризм вихідного дня передбачає використання (споживання) турпродукту який територіально є досяжним за 1 – 2 години (до 3-х); на відстань від постійного місця проживання до місця відвідування впливає, звичайно вид транспорту, вартість переїзду тощо.

4) Сезонність – саме цей критерій визначає інтенсивність турпотоку в регіон, його спеціалізацію – сезонний, який включає літній, зимовий та міжсезонний, а також, цілорічний.

5) Принцип оплати та організація продажу – виділяються такі види: елітний (VIP), комерційний, соціальний, інтенсив-туризм.

6) Ступінь організованості - передбачає: на замовлення, самодіяльний, плановий організований; саме інформація про кількість клієнтів при планових організованих турах та на замовлення дає можливість підприємствам розміщення, харчування та транспорту певним чином планувати свою роботу (скажімо по сезонах), самодіяльний туризм (тобто самостійний вибір туристом регіону, транспорту, засобу розміщення, часто спонтанно, без використання посередників – турагенств).

7) Демографічний та соціальний склад учасників подорожі – туризм дитячий, шкільний, молодіжний, сімейний, третього віку, інвалідів, за професійним складом. Виробникам турпродукту запропонована сегментація дає уяву про категорію клієнта, так як кожна з них вимагає особливого підходу до організації подорожі, відпочинку, дозвілля.

8) Форми організації подорожі ‑ стаціонарний, тайм-шер, клубний, туризм самообслуговування. На нашу думку, це не зовсім вдалий вибір критерію та виділення видів туризму. Організаційних форм туризму набагато більше та й сам критерій виглядає просто надуманим. Його потрібно, або зовсім упускати, або підходити до його розуміння дещо в іншому плані. Скажімо, яку подорож передбачає перебування людини на дачі, що відносять до стаціонарного туризму – переїзд з міста за межі міста? Або туризм самообслуговування? Чи не перекликається він з самодіяльним.

9) Засіб пересування – (скоріше, за все назву цього критерію слід розглядати як спосіб пересування). Т.Г. Сокол виділяє транспортний туризм та його підвиди авіаційний, залізничний, автомобільний, водний (річковий, морський) і туризм з активними засобами пересування – пішохідний, лижний, водний, вело- та мототуризм, кінний туризм, спелеотуризм. Тут, знову ж таки, не відповідність розподілу за видами: мотоцикли та велосипеди – це є види транспорту. Водний туризм теж передбачає використання досить різноманітних плавзасобів – катамаранів, плотів, човнів, байдарок, тощо. До активних способів пересування, на наш погляд, слід віднести саме пішохідний туризм та його різновиди (за територіальною та орографічною ознакою) – пішохідний рівнинний, гірський та ін., спелеотуризм, альпінізм (скелелазання як різновид), кінний, тощо.

10) Мета подорожі ‑ тут виділяються такі види туризму: культурно-розважальний, пізнавальний, етнічний, релігійний, діловий, спортивний, рекреаційний, навчальний, промисловий, екологічний, екзотичний, пригодницький, гастрономічний, екстремальний.

В міжнародній класифікації всі види пересування (переміщення) населення поділяють на три категорії:

· Подорожі пов’язані з роботою на новому місці, з професійню діяльністю, яка вимагає переїзду, воз’єднання сім’ї. (ця категорія в міжнародному масштабі називається постійною або сезонною міграцією)

· Поїздки терміном від однієї доби до трьох місяців які не пов’язані з роботою.

· Короткотермінові поїздки (прикордонні чи транзитні) з перебуванням на одному місці менше ніж добу (24 год.)

Класифікація подорожей є вихідною точкою для визначення поняття туристичної подорожі. Подорожі першої категорії не відносяться до числа туристських, тоді як поїздки другої категорії вже мають певний туристичний характер. Щодо третьої – то тут багато спірних моментів.

Думка про те, що туристична міграція відрізняється від інших видів пересування людей постійним рухом, тимчасовим перебуванням в певних місцях, відсутністю трудової діяльності і заробітками, було вже загальноприйнятим вже в період між двома світовими війнами. Таке визначення туризму підтримано Комітетом експертів Ліги Націй ще в 1937 році.

Керуючись таким визначенням туристами не вважаються:

– особи що прибули з метою заробітку

– особи які прибули з наміренням постійного проживання;

– особи що проживають і працюють в прикордонній зоні;

– транзитні пасажири які не зупиняються в даному місті, регіоні, чи країні;

– особи які навчаються і знаходяться в школах чи пансіонатах.

Це визначення без змін прийнято в 1950 році Міжнародним союзом офіційних туристських організацій (МСОТО)

Наведені вище приклади класифікацій є лише черговими спробами систематизації складного об’єму інформації у сфері туризму, але вони не розкриває суті сучасного соціально-економічного розуміння туристсько-рекреаційної діяльності.

3. Спеціалізація в туризмі. Сегменти спеціалізованого туризму.

Потреба сучасної людини у відпочинку, оздоровленні, лікуванні, зміні оточуючого середовища, отриманні позитивних емоцій, зміні ритму життя, певна комерційна діяльність, пов’язана з маркетинговою діяльністю, формує нині відповідний туристсько-рекреаційний попит. Його ми сприймаємо, як закономірний процес, явище породжене розвитком суспільства.

Надзвичайна різноманітність та багатогранність такої діяльності створює ряд проблем стосовно задоволення попиту в ТРД, оцінки ресурсної бази та її раціонального використання.

Різноманітність видів туристсько-рекреаційної діяльності (включаючи діяльність всіх трьох категорій її учасників) вимагає певної систематизації та виявлення закономірностей.

Питання виявлення та обґрунтування доцільності чи можливості використання певного туристсько-рекреаційного ресурсу, висуває необхідність визначитися у двох основних моментах. А саме: “Що оцінюється?” і “Для чого оцінюється?”. Фактично, ці моменти, є не що інше, як виробнича оцінка (в свій час запропонована Л.І. Мухіною).

Відповідаючи на запитання: “Що оцінюємо?” ‑ розуміємо, перш за все, певну територію – ландшафт як потужне джерело багатогранної інформації про властивості, закономірності, як природних, так і антропогенних процесів та явищ (системи в цілому та компонентів цієї системи зокрема). А ось для відповіді на питання: “Для чого оцінюється система чи її компоненти?” ‑ пропонуємо свій варіант систематизації (сегментації) інформації щодо видів ТРД.

Основним критерієм групування видів ТРД в певні сегменти вважаємо мету (бажання, потребу, інтерес, необхідність) туриста (рекреанта). Власне, саме ту причину заради якої звичайна людина стає туристом (рекреантом).

Саме мета туриста (рекреанта) стає нині одним із важливих показників для органів управління розвитком туристсько-рекреаційної галузі.

Пропонуємо виділяти сім основних сегментів ТРД ‑ курортно-лікувальний, комерційно-діловий, релігійний, пізнавально-розважальний, екологічний, спортивно-оздоровчий, екзотичний. Вони принципово відрізняються видами діяльності, а також територіальними вимогами для її здійснення, тривалістю перебування туриста (рекреанта) на території здійснення ТРД, сезонністю, і, очевидно, відповідними вимогами до організації обслуговування туриста.

_____________________________________________________________________

Дата добавления: 2014-01-07