Образ блазня

Лекція 6

Масаж при пошкодженнях та захворюваннях сухожиллів

Паратеноніт - захворювання навколо сумкової клітковини запального характеру. Зазвичай вони виникають при мікротравмах сухожиль.

Ціль масажу - надати протизапальну, обезболюючу та розсмоктуючи дію.

Методика масажу. Спочатку масажують верхні відділи від больового місця, потім сам суглоб та місце захворювання. Тривалість 10-15 хв.

Методика. Попередньо проводять масаж вище травмованого місця. Потім в залежності від строку травми, місця травми, болю, крововиливу, кісткового мозоля починають масажувати вражену область.

ТРАДИЦІЙНІ ІГРИ. ВІД РИТУАЛУ ДО ТЕАТРУ.

1. Історія: Цар-Горох – шут гороховий.

2. Театр – актор – блазень.

1. Кирилюк О. Блазень як звір, тотем, цар, раб та жертва
(Універсально-культурний стадіальний аналіз фігури циркового клоуна) //: Δόξα / Докса. Зб. наукових праць з філософії та філології. – Вип. 9. – Семантичні й герменевтичні виміри сміху. Одеса: ОНУ ім. І. Мечнікова; Одеська гуманітарна традиція. – 2006. – с. 8 – 17.

2. Иванова-Георгиевская Н.А. Клоун в цирковом представлении, или смешно ли смешное? // Докса. Зб. наук. праць з філософії та філології. – Вип. 7. Людина на межі смішного і серйозного. – Одеса: ОНУ / Одеська Гуманітарна Традиція. – 2005. – С. 94-103.

3. Кирилюк О.С. Універсалії культури і семіотика дискурсу. Казка та обряд. – Одеса: ЦГО НАНУ / Автограф. – 2003.

4. Курочкин А. В. Растительная символика календарной обрядности украинцев. // Обряды и обрядовый фольклор. – М., 1982. – С. 146-155.

5. Лаврентьєва Л.С. Символические функции еды в обрядах. // Фольклор и этнография. Проблемы реконструкции фактов традиционной культуры. – Л.: Наука. – 1990.

6. Фрейденберг О.М. Поэтика сюжета и жанра. Подготовка текста, справочно-научный аппарат, предварение, послесловие Н В. Брагинской. – М.: Лабиринт. – 1997.

7. А.И. Сомсиков “СЕ ЧЕЛОВЕК” // http://www.sciteclibrary.ru/rus/catalog/pages/8623.html

8. Полесские заговоры. – М., 2003.

А. Передісторія.

Блазнів тримали при дворі королі і дозволяли кепкувати над усіма, в тому числі й над собою. Традиційна назва блазня – карлик і походить від «Карл Великий», яке буквально перекладається як «король великий», тобто цар. Це не ім’я конкретної особи, а посада (типу Світлий князь). На кінній статуї «Карл Великий» попирає копитом коня зображення земної кулі, яка знаходиться «під п’ятою» царя. Звідси метафоричне «п’ята Ахіллеса». Поцілити у п’яту означає втрату царської влади і загибель самого царства.

«Карлик» - це невеличкий король, тобто його проекція. Він носить на голові карикатурну корону і не попирає п’ятою земну кулю. Натомість у нього не має каблуків (збільшення п’яти – ознака влади, його взуття прикрашають великі, довгі носки). Разом з тим, він бесідує зі справжнім королем на рівних. Звідси вислів – «попасти під каблук», тобто попасти в залежність. Однак жінки люблять носити великі підбори як символ влади над чоловіками.

Він кривлявся і картинно кланявся в пояс, тобто пояснічав, звідси – пояс – паяц. Хоча в етимологічних словників його пояснюється як похідне від італійського.

У слов’янській культурі образи короля і шута співвідносяться з горохом й утворюють опозицію «Цар Горох» «шут гороховий».

Розглянемо опозицію в історичні перспективі. Наявним є міфологічний підтекст образів, пов’язаних з горохом.

- Дуже давно = «за царя Гороха»:

- «Я к було людей трошки, як снiг горiв, а соломою тушили, як свинi з походу йшли,...як луб’яне небо було, а шкуратянi грошi ходили».

- «Давно, когда царь Горох с грибами воевал» ), а ще пізніше – до блазня («шут гороховый»).

1. Тотем-звір / горох На давній стадії розвитку культури, стоїть дійство первісних людей, які розривали впольованого звіра-тотема та їли його як жертовну тварину:

«На <...> дубє сидить журавель,

без крил, без хвоста, я того журавля

зарежу бєз ножа і з’єм бєз зубів» [ПЗ 2003, № 386].

Це споживання вбитої тварини розумілося як порятунок від голоду, тобто акт подолання смерті всім соціумом. Вдале полювання розцінювалося як «милість Божа», тому з’їдання тварини ототожнювалося з жертвоприношенням (рудименти цих обрядів дійшли до нашого часу, зокрема коління кабана).

Пізніше цей стереотип проектується на рослинні культи. Серед найдавніших рослин є стручкові. Внаслідок цього тварина-жертва почала спочатку пов’язувалась, а потім й ототожнювалась з даними рослинами.

Рудименти паралельного існування м’яса тотема і Гороха фіксується в обрядах українців, поляків і німців. Під час колядування серед ряджених ходив «гороховий ведмідь» - хлопець обвитий гороховою соломою.

- Застарілі спогади про це видно також в українських іграх про жертовного «звіра» (ящера), в яких з особливим смислом використовувалася така рослина, як горох, котрий мав героїчну (плювання пов’язане з небезпекою) та любовну семантику (з’їдання м’яса / Гороха є гарантом продовження життя. Цей стереотип зберігся до нашого часу, де пригощання є прелюдією до статевого акту). Граючись, дівчата співали:

Сиди, сиди Ящере,

Горохвяний вінку!

Піймай собі жінку,

Як перепілку.

Як піймаєш,

Обдереш,

Собі кожух

Пошиєш!

Завтра поранку

Викопаємо ямку,

І попа приведемо,

і в ямочку загребемо.

Отже, поруч із прирученими дикими тваринами за умов переходу до землеробства тотемне божество отримує вигляд хлібного блюда або каші. Воно з’їдається племенем і тим самим продовжує життя, тому саме не помирає, а воскресає (закон збереження енергії). Відповідно, тепер розривається (розламується) хліб.

Як пережиток паралельного споживання тотемного звіра і тотемної рослини є обряди, під час проведення яких зерном посипали жертовних тварин, померлих (померлий звільняє життєвий простір для інших), наречених (продовження життя, коли їх посипають зерном), вівтарі (на них приносили жертви). Зерна кидались у глядачів трагедії, і вони, як і частина хору, звались «трагематами», від слова «трагейн» – «їсти сире». В обряді буфоній умертвляли саме того бика, який з’їв жертовне зерно, і з нього теж робили опудало та запрягали у плуга, та, нарешті, у виготовленні спеціальних видів хліба, таких от, як «коровай» від «корови» або «рогалік» від «роги».

Значення цих дійств теж полягали в розумінні можливості забезпечення життя тих, хто споживає через смерть того, кого споживають. Останні (рослини) жертвують сексуальну продуктивність першим, що проявляється в обрядах жнив: жнива = жертва (жнива – ж-нива- навія – мрець оживший, жертва – ж-ертва / м-ертва. Ж, коли відродження життя, М, коли воно завершується, тобто вживання Ж передбачає оживлення мертвого шляхом його жертвоприношення, заміна М на Ж). Зрізання колосся – оскоплення=обезголовлення) та у формі хліба у вигляді жіночих та чоловічих геніталій (булочка з «надрізом-губами» та паличка, фр. «батон», звідси ядрён-батон). Відповідні зіставлення простежуються у християнстві у вигляді просфори-артос та просфори-панагії та у формі фалоподібної хлібної чи сирної паски як такої, ще й з білою глазур’ю поверху «головки». Ці хлібні витвори призначались для поїдання, і саме через їжу продуктивність, зроблених з хліба геніталій, мала зростати, тому що пожива йшла на подовження життя їдоків.

Цар-Горох. Смислова зв’язка «життя-смерть – плодючість-сексуальність» у подальшому забезпечила перенесення інваріантних схем на постать вождя (царя), якого почали ототожнювати із звіром-тотемом. Оскільки саме він має забезпечити життєдіяльність племені. Він родоначальник племені. Його сім’я є самим живим, звідси право першої шлюбної ночі з представником тотема-бога. Благополуччя соціуму стало корелюватися з його сексуальною силою, що він мав її підтверджувати щороку (пор. з семантикою східного гарему). У Київській Русі, за свідченнями Б.О.Рибакова, недаремно княжим богом вважався Перун, що буквально символізував силу неба і продуктивну вологу. Однак крім войовничої агресії він відзначався сексуальністю. Наприклад, в Україні з горохового стебла виготовляли атрибути учасників колядування, зокрема фігуру коника (Перун зображувався верхи, а жеребець часто уживається в значенні плідного / сильного. Колядування є побажання достатку).

Отже, кінь – атрибут бога-громовика, який насилає дощ. Горох, яким обвитий кінь підсилює його репродуктивність, створює шум й імітує гуркіт грому, звідси етимологія горох – грох – грохнуть (арго. трахнути). Звідси поширені в слов’ян музичні ударні інструменти – ідеофони (глиняні тріщалки, наповнені сухим горохом). Шум інструмента мав провокувати зливу, яка запліднює землю. Подібний шумовий інструмент виготовляли для дітей, наповнюючи свинячий міхур горохом.

Семантика Гороха пов’язана з тілесним низом і протиставляється небесному гуркоту Перуна. Жарти «шута горового» були досить грубими, наприклад, голосне пукання. Щоб підтримати шутовський апарат він мав їсти горох у великі кількості. Оскільки культура блазня стосується переважно Західної культури, у Німеччині до сьогодні голосне пукання за столом не викликає відрази, як у слов’ян. Німці з цього сміються.

Слабкого / не репродуктивного царя (який не б’є, а лише пукає) ритуально вбивали або відправляли на безнадійно програшну війну. Аграрна семантика залишилась тут у вигляді такого супроводжувального елементу обряду, як рослини, зокрема, горох, в пагони якого в ритуалі вмертвіння вбирався цар як втілення плодючості природи. Ця рослина згодом замінялась будь-якою іншою – кущем, в якому за пізнішого обряду сиділа людина, котру обезголовлювали-кастрували або травневим деревцем, під яким розігрувалась «свадьба». Переможений, цар ставав рабом.

Цар-раб втілював в собі новий етап в еволюції інваріантної схеми. Проте в Сатурналіях ця фігура вже розділяється на дві іпостаті – цар та раб стають відокремленими один від одного, і тепер вбивають не царя, а його субститут, раба. Проте смисл обряду вимагає оживлення через вбивство не раба, а царя як «гаранта» добробуту соціуму, і тому раб тимчасово стає царем. Він перебирає на себе царську сутність, тоді як цар на деякий час перетворюється на раба. Обряд Сатурналій є обрядом зміни ролей в буквальному смислі, і бог життя, цар, тимчасово переходить у бога смерті (раба-в’язня), тоді як смерть переходить у життя (раб – у царя). Іван Грозний одягав саван і орав так ниву – рудимент перетворення царя на раба. Цар у боротьбі, через двобій з рабом, якого після побиття неодмінно вмертвляли, долає смерть. Тим самим досягалась головна смислова точка всієї інваріантної компоненти – ствердження життя через смерть. (у фільмі «Гладіатор» цар вступає у двобій з рабом-гладіатором, якого обов’язково має перемогти, непереможний гладіатор дорівнюється царю)

У Фландрії у XVII т.. був розповсюджений звичай, який дійшов до наших днів. У святковий пиріг запікався біб, той, кому він попадав, ставав бобовим королем, який і керує бенкетом. Він виголошує тости (залишки ворожіння, кому бути дублером короля – карликом). Раб на певний час дублював царя, тому мав дублювати його сексуальну функцію, яка дещо мінялася – з «реальної» вона перейшла у вербальну площину і постала як інвектива, насмішка та посміх, здебільшого – з моментом сексуальних непристойностей. Нецензурна лайка – слабке копіювання непродуктивності, це уподібнення шуту (шута корова – берог8а, тобто та, яка позбавлена сили). Лайки із сексуальним змістом мали інший сенс, оскільки імітували відродження, життя, яке таким чином відроджується. Раб Сатурналій остаточно перетворився на блазня, сексуального блюзніра, здатного сміятися над своїм безсиллям і приреченістю.

Сатурналії дали блазню ще й власне ім’я. Чому він звався «гороховим», того, вже належить Гороху, є його власністю царя, він зарані вбраний у цю рослину, ясно з рослинної семантики попередньої обрядовості, оскільки блазень-раб, як і цар, у ритуалі вмертвіння мав вбиратися в цю рослину.

Блазень. Але вислів «шут гороховий» підкріпив свої підстави ще й тим, що найбільший слід в первісній свідомості з архаїчної агрокультури залишили стручкові рослини, особливо – юшка-каша з бобів та сочевиці (у Польщі «при цариці Чечевиці»). - Горох – видозмінене горх співвідноситься з д-інд. garsati - «тре». Горох використовували у тертому вигляді, пекли горохові перепічки. Однак може бути й інша символіка, оскільки тертя функціонально дублює статевий акт. Їх знаходять майже на всіх розкопках стародавніх поселень. Велика окрема група міфів, культів й обрядів говорять про породжувальну та плодючу функції бобів.

- Горох є любовним символом. У казці «Котигорошко», герой, який убиває змія-царя, вагітність настає в результаті того, що майбутня мати ковтає горошину. Вислів «скочити в горох» позначає шлюбну зраду. Вінок зі стебла Гороха означає народження дитини, у поляків – відмову при сватанні. З цим пов’язана семантика казки про царівну на горошині. Вона може стати царівною лише тоді, коли має причетність до гороху-царя. З іншого боку – горох є символом запліднення. Царівна може стати дружиною лише після того, як відчує горошину.

Еротичне кодування бобів органічно приписували рабу-блазню, пізнішому клоуну, який багато їв перед смертю..

У міфічного горохового блазня багато наступників, які мають інші «харчові» імена.

1. Свята, пов’язані з надмірним споживанням їжі і сексуальними свободами. «Харчові» імена мають Сатурналії. «Сатура» означає блюдо, повне плодів та сімені, на кшталт грецької культової панспермії (гр. panspermía – суміш всілякого насіння, від παν (pan) – увесь, усякий и σπερμα (sperma) – сім’я). «Сатур» значить «ситний», «повний», «тривний», «пожиточний». «Сатура» – це ще й «начинка», «ковбаса», «пудинг», «фарш». Нарешті, це – драматичний жанр в метричній формі, що виконувався під акомпанемент флейти. Згодом сатура або сатира отримала змішаний вигляд поезії та прози.

Сатура була культовим жанром через те, що вона відтворювала виробничі умови. Безпосередньо вона є позначенням жирної їжі: пироги, ковбаси, фарш – це культові страви, що мають начиння. Але чому, оскільки вони складаються з подрібненого м’яса та крові. З цього стає ясно, що це – лише пізніше оформлення омофагії (сиро/дикоядіння), ідеї розривання та поїдання тотема-тварини. Саме тому назвою ковбаси позначають комічні жанри, які виконувало блазні. На пізніших стадіях метафора кров’яного й м’ясного фаршу відповідає суміші плодів та сімені (панкарпія й панспермія).

2. Мотив їжі знайшов прояв у культовому дійстві, котре стало драмою. Такою є сатура-сатира та трагедія, де «трагос» значить й «каша»; такими є й ателлана – імпровізований народний театр з постійними типами масок, попередник італійської commedia dell'arte. Протагоніста тут звали Маккус (грецьке Макко), його рисами були ненажерливість, глупота (обирали непотрібних соціуму) й боязливість (страх смерті / страти). Це ім’я означало бобову кашу, звідки – всім відомі «макарони».

Як раніше ателлана була жанром в поезії, так цей герой дав початок поезії блазнів, так званим макаронічним віршам, де комічний ефект досягався за рахунок змішування слів з різних мов. Є вкрай дивна спільність між їжею та пізнішими театральними жанрами, визначена спільністю фарсу – сатирично-комедійний театру, водевілю, та «фаршу».

3. Грецька юшка з сочевиці звалась "факе", і вона дала назву пародіям, фарсам та їх авторам. Римська відповідність «факе» – "фаба", дає назву мімічному жанру, фаба-міму, театру сатиричної імпровізації.

Походження сучасного слова «фарс» пояснюють від слова farcio («начиняю»), вважаючи, що пішло воно від того, що середньовічні містерії «начинялись» комедійними вставками. Але скоріше за все «начинка» – це первісне ковбасне блюдо, фарш. Це видно з того, що у деяких народів національне блюдо та блазень мали не борошняну, а м’ясну природу, як от німецький блазень-ковбаса Ганс Вурст. Вказаними обставинами в цілому пояснюються «харчові» імена народних комедійних персонажів. У французів це Жан Потаж (юшка) чи Жан Фаринь (борошно), у німців це Ганс Вурст (ковбаса), у італійців – Джованні Маккароні, а у англійців – Джек Пудинг (борошняні страви), у голландців – Ян Пиккельхерінг (маринований оселедець), у росіян – Петрушка (овоч) и т.д.

Дата добавления: 2014-01-07