Загальна характеристика витривалості

Методичні рекомендації до попередження травм у процесі розвитку бистроти. Контроль за розвитком бистроти

Швидкісні вправи ставлять високі вимоги до м’язів, сухожиль та зв’язок. Тому у процесі розвитку швидкісних якостей травми виникають відносно часто. Причинами переважної більшості з них є організаційні та методичні недоліки тренувального процесу.

Організаційні недоліки:

- несприятливі санітарно-гігієнічні умови

- неякісний інвентар

- порушення правил поведінки на заняттях

Небезпечно виконувати швидкісні вправи в холодну вітряну погоду на слизькій поверхні. Недоцільно виконувати швидкісні вправи з граничною інтенсивністю в ранковий час. Необхідно організовувати виконання швидкісних вправ так, щоб учні не заважали один одному і їх поведінка не стала причиною травм.

Методичні помилки:

1. недостатня різнобічність тренувальних впливів

2. різке збільшення обсягу швидкісних вправ

3. недостатнє засвоєння техніки швидкісних вправ

4. пере навантаження окремих ланок опорно-рухового апарату

5. неякісна безпосередня підготовка до виконання

6. виконання швидкісних вправ на фоні фізичної або координаційної втоми.

7. при виникненні судоми у мязахвправи необхідно припинити, оскільки це може бути пов’язане з деструктивними змінами у м’язах і порушеннями їх іннервації. Подальше виконання вправ в такому стані може привести до травми.

У молодших класах швидкісні вправи необхідно включати в усі уроки незалежно від змісту (ігрова діяльність: дворовий футбол та хокей, стрибки та метання, народні ігри та розваги). У середньому шкільному віці досягають зростання швидкості рухів головним чином за рахунок ЗФП, все вагоміше місце посідають швидкісно-силові вправи. У старшому шкільному віці застосовується комплекс власне швидкісних, швидкісно-силових вправ і вправ для розвитку швидкісної витривалості. Застосовуються також спеціалізовані фізичні вправи. У цьому віці продовжують природно використовувати і спортивні ігри.

Найпоширенішим тестом контролю швидкісної підготовленості школярів є пробігання дистанції 30-60 м з максимальною швидкістю з ходу (високого старту).

Різні люди мають різні можливості у виконанні будь-якої роботи. Одні можуть з успіхом виконувати високоінтенсивну роботу і зазнають великих труднощів при роботі невеликої інтенсивності, але значної тривалості, а інші, навпаки – з великим успіхом виконують тривалу роботу помірної інтенсивності. Одні люди знижують інтенсивність виконання певної роботи і невдовзі зовсім її припиняють, інші продовжують її без помітного напруження, а деякі мають просто дивовижну працездатність.

Фізкультурно-спортивні події багаті на такі факти. Наприклад, норвежець Дік Тот за 24 год пробіг 261 км. В міжнародних змаганнях зі спортивної ходьби на 100 км взяла участь 7-річна швейцарка, 10-річний американець. 42-річний австралієць Рон Грант подолав відстань 400 км по розпечених до 40-60 °С піщаних дюнах австралійської пустелі за 3 доби 17 год і 52 хв. Так, американець Пенні Дін переплив Ла-Манш за 7 год 40 хв, а грецький бігун на наддовгі дистанції Янніс Курос подолав 1000 км за 136 год 17 хв. Більше 6 діб (142 год і 15 хв) безперервно грали в теніс два молоді американці.

Витривалість як рухова якість людини – здатність долати втому в процесі рухової діяльності.

Різні можливості людей у виконанні певної роботи прийнято пояснювати різним рівнем розвитку витривалості. Зниження ефективності виконання роботи, а потім і її припинення обумовлюється тим, що в організмі накопичується стомлення (втома). Стомленням називають тимчасове зниження оперативної працездатності, викликане інтенсивною або тривалою роботою.

Залежно від природи і характеру навантаження можна виділити чотири основні типи стомлення: розумове (під час розв'язування математичних задач або іншої інтелектуальної діяльності); емоційне (під час виконання одноманітної роботи, сильних переживаннях та ін.); сенсорне (внаслідок напруженої діяльності аналізаторів, наприклад стомленість зорового аналізатора під час стрільби або роботи на комп’ютері); фізичне (виникає під час тривалої або досить інтенсивної м'язової роботи).

Цей розподіл деякою мірою умовний, оскільки у більшості видів діяльності мають місце одночасно всі чотири типи стомлення.

Фізична витривалість має важливе значення в життєдіяльності людини. Вона дозволяє: 1) виконувати значний обсяг рухової діяльності; 2) тривалий час підтримувати високий рівень інтенсивності рухової діяльності; 3) швидко відновлювати сили після значних навантажень.

Залежно від об’єму м’язових груп, які беруть участь у роботі, умовно розрізняють три види фізичного стомлення (втоми):

1.Локальне – до роботи залучено менше третини загального об'єму скелетних м'язів (наприклад, м’язи кисті, гомілки та ін.);

2.Регіональне – у роботі бере участь від однієї третини до двох третин м'язової маси (вправи для зміцнення м’язів ніг або тулуба).

3.Тотальне – працює одночасно понад дві третини скелетних м’язів (біг, веслування та ін.).

Між переліченими видами стомлення прямої залежності не існує, тобто одна і та сама людина може мати високу стійкість організму до локального і недостатню до тотального стомлення. Можна, наприклад, багато разів (150–200) присідати на одній нозі та бути відносно слабким лижником або стаєром.

У професійній, побутовій і спортивній діяльності зустрічається переважно тотальне стомлення, тому в подальшому будуть розглянуті питання вдосконалення витривалості щодо роботи, яка потребує функціонування більшої частини м’язового апарату.

Втома розвивається поступово. В її розгортанні умовно виділяють три фази:

1. фаза звичайної втоми;

2. фаза компенсованої втоми (людина завдяки напруженню волі здатна деякий час підтримувати необхідну працездатність);

Дата добавления: 2014-01-07