Методичні рекомендації до застосування вправ із обтяженням масою предметів, опором еластичних предметів та ін

Фаза декомпенсованої втоми (стан, коли стає неможливим виконувати роботу на необхідному рівні продуктивності. Це призводить зниження якісних і кількісніих показників роботи. Цей стан виникає внаслідок значного вичерпання енергоресурсів організму).

Залежно від специфіки роботи розрізняють загальну і спеціальну витривалість.

Загальна витривалість (аеробна) – здатність людини якомога довше виконувати м’язову роботу помірної інтенсивності, яка вимагає функціонування переважної більшості скелетних м’язів.

Загальна витривалість є необхідною передумовою високого рівня розвитку інших видів витривалості.

Існує позитивний „перенос” загальної витривалості з одного виду рухової діяльності на іншу.

Спеціальна витривалість – витривалість стосовно конкретного виду рухової діяльності.

Серед спеціальних видів витривалості найважливішими є швидкісна, силова та координаційна.

Швидкісна (анаеробна) витривалість – здатність людини якомога довше виконувати м’язову роботу з біляграничною та граничною інтенсивністю.

Відіграє важливу роль у змагальній діяльності з швидкісних видів спорту циклічного характеру. Важливе значення має у спортивних іграх. Перенос швидкісної витривалості значно менший ніж загальної і спостерігається переважно у подібних за структуроб вправах.

Силова витривалість – здатність людини ефективно долати помірний зовнішній опір тривалий час.

Розрізняють статичну і динамічну силову витривалість.

Статична силова витривалість – пов’язана з необхідністю тривалий час напружувати м’язи або утримувати пози (ковзанярський спорт, боротьба, гімнастика, парусний спорт).

Динамічнасилова витривалість – характерна для циклічних вправ, спортивних ігор, поєдинків.

Координаційна витривалість – це здатність людини тривалий час виконувати складнокоординаційні вправи без порушення ритму їх виконання, рівноваги та взаємоузгодженості.

Радикальний спосіб підвищення витривалості – систематичне стомлення.

5. Основні фактори, що зумовлюють прояв витривалості:

1. Структура м’язів.

2. Внутрішньом’язова та міжм’язова координація.

3. Продуктивність роботи систем енегрозабезпечення (ємність та потужність систем забезпечення, рухливість системи аеробного енергозабезпесення, економічність рухових дій).

4. Психічні якості (стійкість установки на результат).

Вікова динаміка природного розвитку витривалості. Витривалість має нерівномірний характер природного розвитку. Так загальна витривалість хлопчиків має високі темпи приросту з 8-9 до 10; з 11 до 12 та з 14 до 15 років. У віці від 15 до 16 років темпи роз витку загальної витривалості у юнаків різко знижуються. В інші вікові періоди спостерігаються середні темпи приросту.

Швидкісна витривалість хлопчиків має високі природні темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. Середні темпи розвитку швидкісної витривалості припадають на вік від 11 до 13, від 14 до 15 та від 16 до 17 років. Віковий період від 9 до 11 років характеризується низькими темпамі природного розвитку швидкісної витривалості.

Силова витривалість у хлопців має високі темпи приросту з 13 до 18 років.

Динаміка природного розвитку загальної витривалості у жінок має інший характер, ніж у чоловіків. Висо кі темпи приросту спостерігаються у віці від 10 до 13 років. Потім протягом двох років загальна витривалість зростає повільно. Середні темпи її приросту припадають на вік від 15 до 17 років.

Найбільш абсолютні величини показників різних видів витривалості спостерігаються у людей, котрі досягай біологічної зрілості (віковий період від 20-22 до 30-32 років).

6. Методика розвитку загальної витривалості

Засоби розвитку витривалості. Для розвитку загальної витривалості можуть бути застосовані найрізноманітніші фізичні вправи та їхні комплекси, що відповідають таким вимогам:

• відносно проста техніка виконання;

• активне функціонування переважної більшості скелетних м'язів;

• підвищена активність функціональних систем, які лімітують прояв витривалості;

• можливість дозування і регулювання тренувального навантаження;

• можливість тривалого виконання (від кількох хвилин до кількох годин). Переліченим вимогам найбільше відповідають циклічні вправи: ходьба, біг, плавання, біг на лижах та ін.

До недоліків циклічних вправ слід віднести одноманітність і низький рівень емоційного збудження. Внаслідок цього їх недоцільно широко застосовувати в роботі з дітьми і підлітками.

Досить ефективними засобами розвитку загальної витривалості є спортивні і рухливі ігри (для комплексного розвитку витривалості, особливо у дитячому і підлітковому віці)..Суттєвим їх недоліками є неможливість суворого дозування, регулювання й обліку тренувальних навантажень.

Значного ефекту в розвитку загальної витривалості можна досягти також за допомогою ациклічних вправ, які відповідають наведеним вимогам. Їхня ефективність забезпечується сумарною дією багаторазового повторення різноманітних вправ.

Для розвитку швидкісної витривалості доцільно застосовувати як циклічні вправи, спортивні і спеціально підібрані рухливі ігри.

Як допоміжні засоби комплексного розвитку витривалості доцільно застосовувати дихальні вправи: регульована зміна частоти, глибини і ритму дихання; легенева гіпервентиляція і нормована затримка дихання; синхронізація дихання з фазами рухових дій; вибіркове застосування дихання ріного типу – ротового і носового, грудного і черевного.

Підвищенню ефективності вправ для розвитку витривалості сприяє цілеспрямоване використання факторів зовнішнього середовища: температура повітря, відносна вологість, ультрафіолетове опромінювання, атмосферний тиск та ін. Серед факторів навколишнього середовища найбільший вплив на розвиток витривалості робить гірський клімат. Тренування з розвитку витривалості доцільно проводити на висоті від 1500 до 2500 м над рівнем моря.

В процесі розвитку загальної витривалості необхідно забезпечити тренувальний вплив на фактори, що лімітують її прояв. Найбільш ефективно вказані завдання можуть бути вирішені методами суворо регламентованої і змагальної вправи.

Розвиток загальної витривалості доцільно розпочинати із застосування методу безперервної стандартизованої вправи. Оптимальна тривалість вправи (об’єм) 20-30 хвилин у слабо підготовлених людей, у кваліфікованих спортсменів – до кількох годин. Починати тренування доцільно із застосовування дозованої швидкісної ходьби у поєднанні з бігом підтюпцем, віддаючи перевагу ходьбі. Поступово перевагу віддають бігу у поєднанні з дозованою ходьбою. У подальшому доводять безперервний біг (плавання, веслування та ін.) до оптимальної тривалості. Досягнувши необхідної тривалості навантаження, поступово підвищують його інтенсивність до оптимального рівня.

Інтенсивність навантаження можна визначити за показниками ЧСС. Роботу на витривалість варто виконувати при ЧСС в діапазоні 135-155 уд/хв.

У роботі з фізично середньо і добре підготовленими людьми для розширення пристосувальних реакцій організму слід також застосовувати методи безперервної варіативної і прогресуючої вправи.

Метод безперервної варіативної вправи – об’єм роботи від 20-30 хв. до 1-2 годин. Інтенсивність навантаження – змінюється темп виконання роботи, що призводить до зміни показників пульсу. Наприклад, біг 10 км з варіативною інтенсивністю: 600 м зі зниженою інтенсивністю (ЧСС = 150 уд/хв) + 400 м з підвищеною інтенсивністю і т.д. Із зростанням тренованості співвідношення змінюється на користь роботи з підвищеною інтенсивністю.

Метод безперервної прогресуючої вправи. Залежно від тренованості людини та інших факторів тривалість вправи коливається в широких діапазонах (від 20-30 хв до 1-2 год). Інтенсивність роботи поступово зростає (200 м – 135 уд/хв, 200 м – 150 уд/хв, 400 м – 155уд/хв, 200 м – 165 уд/хв).

Метод інтервальної стандартизованої вправи (за Рейнделлом-Гершлером). Його суть полягає у виконанні суворо дозованих тренувальних завдань за тривалістю й інтенсивністю робочих фаз, тривалістю і характером пауз відпочинку.

1.За допомогою спеціальної розминки довести ЧСС до 120-130 уд/хв.

2.Виконати вправу (біг, плавання та ін.) тривалістю від 15 до 60 с з такою інтенсивністю, щоб викликала зростання ЧСС від 120-130 уд/хв до 150-180 уд/хв. Нижня межа інтенсивності (150 уд/хв) буде ефективною для осіб, які мають низький або середній рівень розвитку витривалості. Верхня межа інтенсивності (180 уд/хв) застосовується лише у тренуванні кваліфікованих спортсменів або фізично добре підготовлених молодих людей.

3.Відпочивати між вправами активно, продовжуючи бігти, пливти та ін. з інтенсивністю у 2-3 рази нижчою тієї, з якою виконувалася робоча фаза.

4.Тривалість інтервалу відпочинку – до повернення ЧСС в зону 120-140 уд/хв, але час, за який ЧСС повертається до цієї зони, не повинен перевищувати 90 с.

5.Кількість повторень залежить від педагогічного завдання і рівня тренованості людини (не варто виконувати більше 50 повторень вправи в одному тренувальному)

6.Якщо за 90 с активного відпочинку ЧСС не знижується до 120-140 уд/хв, то виконання завдання слід припинити.

Методика розвитку швидкісної витривалості. Для розвитку швидкісної витривалості застосовують переважно комбіновані методи і метод змагальної вправи.

Режим навантаження і відпочинку:

1. Тривалість вправи: від 10-12 до 25-30 сек. (для початківця – 10-17с, для кваліфікованих спортсменів – 25-30 хв.)

2. Інтенсивність роботи від 70 до 100% індивідуальної максимальної швидкості. У вправах з інтенсивністю 70-90 % акцент слід робити на вдосконаленні координації рухів.

3. Інтервал відпочинку між вправами – відносно повний (60-120 секунд у тренованих і до 180 с у нетренованих). Між серіями слід застосовувати повний відпочинок. Його оптимальна тривалість коливається в широких межах: від 6-8 до 15-20 хв. Досить надіїіну інформацію щодо готовності до наступної серії дає контроль відновлення ЧСС. Зниження ЧСС до 100-80 уд/хв свідчитьпро практично повне відновлення оперативної працездатності.

4. Характер відпочинку між серіями – активний, між серіями вправ – комбінований.

5. Кількість повторень у одній серії від 3 до 6.

Методика розвитку силової витривалості.

Засобами розвитку силової витривалості є різноманітні динамічні і статичні вправи та їх комбінації.

Одним з найбільш поширених методів є метод колового тренування.

Методичні поради:

1. Величина зовнішнього опору повинна бути в межах 20-70% від індивідуального максимуму у конкретній вправі.

2. Кількість повторень залежить від величини обтяження та рівня тренованості людини і може коливатися від 15-20 до 150 разів.

3. Кількість підходів у серії та кількість серій залежить від рівня тренованості і об’єму м’язів, що задіяні у виконанні відповідних вправ. Коли задіяно у роботі 2/3 м’язів – оптимальна кількість підходів від 4-6 до 10-12 разів. Ця кількість підходів може бути виконана у одній або 2-3 серіях. При максимальному розвитку силової витривалості окремих груп м’язів загальна кількість підходів може досягати 40-50 за одне заняття. Вони групуються у серії.

4. Оптимальний темп виконання – середній.

5. Оптимальна тривалість інтервалів відпочинку між підходами становить 20-90 с. Слід орієнтуватись на динаміку відновлення ЧСС.

6. Характер відпочинку між серіями і вправами – активний.

1.Величина зовнішнього опору повинна бути в межах 20-70 %.

2.Кількість повторень вправи в одному підході від 15-20 до 150 разів і навіть більше.

3. Оптимальна тривалість вправи в одному підході за часом становить 15-120 с.

У деяких випадках (наприклад, підтягування у висі на перекладині) не відразу вдається досягти необхідної кількості повторень в одному підході, тоді необхідно полегшити умови виконання, або виконувати серії вправ у 3-4 підходах по 4-6 повторень у кожному. Між підходами інтервал відпочинку жорсткий, а між серіями – повний.

4. Кількість підходів у серії при глобальній роботі від 4-6 до 10-12. Ця кількість підходів може бутивиконана в одній або у 2-3 серіях.

При локальному розвитку силової витривалості окремих груп м'язів загальна кількість підходів може досягти 40-50 за одне заняття. Вони групуються в серії вправ з 4-6 підходів для окремих груп м'язів.

5. Оптимальний темп виконання – середній.

6.Оптимальна тривалість інтервалів відпочинку між підходами становить 20-90 с. При цьому, якщо тренувальний ефект досягається внаслідок кумулятивної дії серії вправ з декількох короткочасних (15-20 с) підходів, то черговий підхід необхідно здійснювати у стані неповного відновлення оперативної працездатності при ЧСС, яка дорівнює 130-120 уд/хв. Якщо тривалість вправи в окремому підході значна (більше 2 хв) і тренувальний ефект досягається в кожному підході, тривалість відпочинку збільшують до відносно повного або екстремального (ЧСС дорівнює 120-101 уд/хв). Аналогічно визначається тривалість відпочинку між серіями вправ.

4.Характер відпочинку між вправами – активний: повільна ходьба, вправи на відновлення дихання, вправи на розслаблення, локальний масаж та ін. Між серіями вправ та між тривалими окремими вправами більш доцільно застосовувати комбінований характер відпочинку.

Дата добавления: 2014-01-07