Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Івано-Франківськ – 2012




Ковальчук С.О.

Господарського права і процесу

ПОЗОВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

ЛЕКЦІЯ

Теоретичні аспекти

Законодавчо-нормативна і правова база

1. Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998р. № 727/98.

2. Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 р. № 2063-ІІІ.

3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. 436-IV.

4. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р.

5. Кодекс України «Про адміністративні правопорушення» від 07.12.1984 р. № 8073-Х.

6. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР.

7. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04. 1997 р. № 168/97-ВР.

8. План счетов бухгалтерского учёта активов, капитала, обязательств и хозяйственных операций предприятий и организаций, утверждённый приказом МФУ от 30.11.1999 г. № 291.

9. План счетов бухгалтерского учёта активов, капитала, обязательств и хозяйственных операций субъектов малого предпринимательства. Утверждён приказом МФУ от 19.04.2001 г. № 186.

10. Инструкция по применению Плана счетов бухгалтерского учёта активов, капитала, обязательств и хозяйственных операций предприятий и организаций, утверждённая приказом МФУ от 30.11.1999 г. № 291.

11. П(С)БУ 25 «Финансовый отчёт субъекта малого предпринимательства», утверждённое приказом МФУ от 25.02.2000 г. № 39.

12. Методичні рекомендації щодо застосування регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами. Затверджені наказом МФУ від 25.06.2003 р. № 422.

13. Методичні рекомендації № 356 затверджені наказом МФУ від 29.12.2000 р. № 356.

1. Вербицкая Л.В. Организация бухгалтерского учёта на предприятиях малого бизнеса в Украине: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2000. – 116 с., с. 32-43.

2. Малий бізнес в Україні: економіка, фінанси, бухгалтерський облік / Т.І. Єфименко, Л.Г. Ловінська, О.О. Канцуров та ін.; За ред. Л.Г. Ловінської. – К.: НДФІ, 2006. – 368 с. – Бібліогр.: с. 186 – 190., с. 7-14, 89-99.

3. Матвіїв М.Я., Хомин П.Я. Бухгалтерський облік на малих підприємствах за різними формами: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 352 с., с. 7-23, 278-288.

4. Михайлов М.Г., Полятикіна Л.І., Славкова О.П. Організація бухгалтерського обліку на підприємствах малого бізнесу. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 320 с., с. 42-75.

5. Мякота В., Бойцова М., Кузнєцов В. Бухгалтерський облік на малих підприємствах. – 3-тє вид., перероб. і доп. – Х.: Фактор, 2006. – 336 с., с. 8-59.

6. Хом’як Р.Л., Скибінська З.М. Облік на підприємствах малого бізнесу: Навчальний посібник. – Львів: «Магнолія-2006», 2007. – 205 с., с. 21-44.

 

з навчальної дисципліни

«Господарське процесуальне право»

на тему:

 

 

 

Підготував:

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри цивільного та

1. Поняття та елементи позову у господарському процесі

Якщо суб’єкт господарювання вважає, що його права або охоронювані законом інтереси порушені або оспорюються, то він має можливість звернутися до господарського суду згідно зі встановленою ГПК України підвідомчості господарських спорів.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (зокрема іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку отримали статус суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, а також для прийняття передбачених ГПК України заходів, направлених на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності. Як випливає із роз’яснення ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» від 18.09.1997 р. № 02-5/289, ГПК України не надає органу управління право подавати до господарського суду позов підпорядкованих йому підприємств та організацій, а також не наділяє господарський суд правом порушувати справу за власною ініціативою.

Для позитивного вирішення питання про порушення конкретної справи у господарському суді необхідна наявність у зацікавленої особи права на пред’явлення позову та можливість реалізації цього права в належному порядку. У даному випадку мова йде про передумови права на пред’явлення позову – обставини, з наявністю або відсутністю яких закон пов’язує виникнення суб’єктивного права певної особи на пред’явлення позову у конкретній справі. Якщо яка-небудь з передумов відсутня, відсутнє й право звернення до суду. Так, до загальних передумов права на пред’явлення позову відносяться такі обставини: 1) підвідомчість справи суду; 2) процесуальна правоздатність сторін; 3) відсутність судового рішення, раніше винесеного у даній справі; 4) відсутність між сторонами договору про передачу даного спору на розгляд третейського суду.

Виходячи зі змісту чинного господарського законодавства, порядок звернення до господарського суду містить вичерпний перелік вимог. На відміну від випадків недотримання передумов права на пред’явлення позову, недотримання порядку реалізації права на пред’явлення позову хоча й тягне неможливість порушення провадження у справі в господарському суді, проте не є неусувним. Позивач може виправити допущені помилки і повторно звернутися до суду з тотожним позовом.

Позов – це направлена через суд вимога позивача до відповідача про захист порушеного або оспорюваного суб’єктивного права або охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Суть позову може бути визначена правильно лише з урахуванням його матеріально-правової та процесуально-правової сторін. Це свідчить про те, що позов виступає процесуальною формою, яка забезпечує реалізацію матеріального закону, його примусове здійснення за допомогою держави в особі компетентного органу – господарського суду.

Оскільки позов має дві відносно самостійні сторони, то й право на позов потрібно розглядати у двох аспектах: у процесуальному та матеріально-правовому. У процесуальному значенні право на позов – це право на порушення судової діяльності. У матеріально-правовому значенні – це право на задоволення позову. Право на позов виникає з дня, коли особа, яка володіє суб’єктивним правом, дізналася або повинна була дізнатися про порушення цього права, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

Для того, щоб позов міг відіграти роль засобу порушення судової діяльності, він повинен містити певні складові частини (елементи). Ці елементи позову визначають зміст судової діяльності та індивідуалізують позов. Саме за цими елементами проводиться класифікація позовів за видами, встановлюються межі судового розгляду та предмет доказування. Елементи позову мають велике значення для вирішення судом питання про прийняття позовної заяви і для організації захисту відповідача проти позову, що є важливим для забезпечення реалізації принципу змагальності сторін у господарському процесі. Вони також визначають суть вимог, на які суд повинен дати відповідь у рішенні.

Позов складається з трьох частин (елементів): предмет, підстава і зміст.

Предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен прийняти рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Предметом позову буде і та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить прийняти судове рішення. Воно опосередкується спірним правовідношенням – суб’єктивним правом та обов’язком позивача і відповідача.

У позовах, направлених на зобов’язання відповідача до вчинення ним певних дій і на виконання обов’язку перед позивачем, предметом позову буде спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. У позовах про визнання наявності або відсутності правовідношення його предмет складає це правовідношення. Таким чином, предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Предмет позову характеризується певним змістом, а у багатьох випадках – і окремим об’єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об’єкту або матеріального предмету позову. Наприклад, предметом позову про виселення суб’єкта господарювання будуть спірні правовідносини (зокрема, право на дострокове розірвання договору оренди), а об’єктом – приміщення.

Підстава позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підстава позову складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємин, приналежність сторін до цієї справи і привід для позову. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов. Ними будуть: 1) юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначаються нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; 2) доказові факти, які тісно пов’язані з фактами матеріально-правового характеру та на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність або відсутність; 3) процесуальні факти, які підтверджують наявність обставин, необхідних для реалізації права на подання позову, вжиття заходів із забезпечення позову, припинення провадження у справі тощо.

Підстави позову, які підтверджують, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладені певні обов’язки, складають активні підстави. Вони можуть бути правостворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До їх складу входять також факти, які підтверджують приналежність сторін до справи, та дозволяють встановити, що позивач і відповідач є суб’єктами прав та обов’язків спірних правовідносин.

Пасивну підставу позову складають факти, з яких випливає, що відповідач вчинив дії, направлені на оспорювання права позивача або ствердження за собою права, яке йому не належить. Це факти з приводу пред’явлення позову, які покликані обґрунтувати необхідність захисту прав або інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене або оспорене, існує загроза його порушення або необхідність у зміні правовідносин, що існують між сторонами.

Зміст позову це вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Змістом позову буде звернена до суду вимога позивача про здійснення судом певних дій із вказівкою способу судового захисту. Наприклад, у позові про виселення з орендованого приміщення предметом позову будуть спірні правовідносини – право дострокового припинення договору оренди, підставою позову – факти порушення відповідачем істотних умов договору, а змістом – вимога про прийняття рішення про виселення відповідача.

Позов без вказівки процесуальних наслідків, на які він направлений, без тих вимог до суду, які висуває позивач, буде неповноцінним. Зміст позову має практичне значення, оскільки саме за ним здійснюється класифікація позовів, яка полегшує визначення меж розгляду справи у судовому засіданні, прийняття конкретного, повного та зрозумілого рішення, яке є основою для швидкого та правильного відновлення порушеного права.

Елементи позову мають значення для всіх стадій господарського процесу, починаючи з порушення провадження у справі та закінчуючи виконанням судового рішення. Елементи позову визначають зміст процесуальної діяльності із захисту прав. Виділення елементів позову є необхідним для реалізації позивачем права на зміну предмету або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог.

Предмет і підстава позову сприяють з’ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, виявленню всіх зацікавлених осіб у справі, а також застосуванню необхідного способу для захисту прав, а зміст – визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності у них конкретного права та обов’язку. На їх основі визначаються обсяг і напрям розгляду справи у судовому засіданні, підстави і способи забезпечення позову. У стадії розгляду та вирішення справи елементи позову виступають основою, з приводу якої здійснюється вся процесуальна діяльність осіб, які беруть участь у справі. Без них неможливим є вирішення питань про припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо. Необхідність визначення елементів позову виникає при перевірці законності та обґрунтованості судового рішення. Його повнота може бути правильно встановлена при зіставленні з предметом і змістом, а обґрунтованість – з підставою позову.

Отримавши відображення у рішенні, яке служить підставою для видачі виконавчого документа та виконання, елементи позову дозволяють пізнати правові джерела, які визначають мету та суть виконавчих дій, направлених на реалізацію захисту прав. Неуважне відношення до виділення елементів позову, як правило, призводить до неповного дослідження справи, прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

Таким чином, елементи позову знаходяться між собою у тісному зв’язку. Певні юридичні факти, які підтверджують суб’єктивне матеріальне право та визначають підставу позову, вказують на юридичну природу спірних вимог і правовідносин, які складають предмет позову. У той же час, правові вимоги і правовідносини, які підлягають захисту, обумовлюють і процесуальний засіб такого захисту – зміст позову.

2. Форма та зміст позовної заяви

Згідно з ч. 2 ст. 54 ГПК України, позовна заява повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява; 2) найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб – платників податків);2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);4) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, – зміст позовних вимог щодо кожного з них;5) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;6-1) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до
розділу V-1 цього Кодексу;7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Обов’язковою вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 54 ГПК України, є письмова форма позовної заяви. Позовна заява підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності або його представником.

Із порівняння даної статті зі ст. 63 ГПК України випливає, що в позовній заяві потрібно обов’язково вказати посаду особи, яка підписала її від імені юридичної особи. Якщо позовна заява підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано, вона, згідно з п. 1 ст. 63 ГПК України, повертається суддею без розгляду.

На етапі подання заяви важливим моментом є визначення господарського суду, який розглядатиме справу. Якщо позивач помилиться та виявиться, що справа непідсудна даному господарському суду, матеріали справи спрямовуються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п’яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи. При цьому позивач має право оскаржити ухвалу суду про передачу справи за підсудністю.

У позовній заяві повинна бути вказане назва господарського суду, в який спрямовується позовна заява. Проте, аналізуючи зміст ст. 63 ГПК України, можна зробити вивід: якщо назва господарського суду не вказана, це не є підставою для повернення позовної заяви без розгляду.

У позовній заяві вказуються найменування сторін, їх поштові адреси для індивідуалізації учасників спору, а також для направлення їм судових документів і подальшого виконання рішення. Закон передбачає обов’язкову вимогу про вказівку повного найменування сторін (п. 2 ст. 63 ГПК України). Таким чином, можливість вказати їх офіційне скорочене найменування виключається. Якщо позов подається до декількох відповідачів, потрібно вказувати повне найменування та поштову адресу кожного з них. Порушення цієї вимоги тягне за собою повернення позовної заяви без розгляду (п. 2 ст. 63 ГПК України).

Згідно з п. 58 Правил поштового зв’язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку» від 17.08.2002 р. № 1155, адреса, за якою пересилається поштове відправлення (поштовий переказ), вказується у такому порядку: найменування адресата (одержувача) в називному відмінку, повне найменування підприємства, установи, населеного пункту, району, області, поштовий індекс. Згідно з п. 60 вказаних Правил, адреса повинна бути вичерпною та повністю виключати необхідність в уточненні даних під час пересилки поштового відправлення (поштового переказу). В адресі не повинно бути скорочених найменувань або будь-яких знаків, які не стосуються адреси.

У позовній заяві вказується ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. У ціну позову включаються вказані в позовній заяві суми штрафу та пені. Ціна позову, який складається з декількох самостійних вимог, визначається сумою всіх вимог.

Визначення ціни позову має велике значення, оскільки ця сума здійснює безпосередній вплив на розмір судового збору, що сплачується за подання позову (у випадку якщо позивач не звільнений від сплати судового збору). Ціну позову вказує позивач, і лише у разі її неправильної вказівки вона визначається суддею.

Правила ст. 55 ГПК України дозволяють визначити ціну позову:

1) у позовах про стягнення грошей – стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

2) у позовах про витребування майна – вартістю майна, що витребується;

3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, – загальною сумою усіх вимог;

4) у позовах про стягнення іноземної валюти – в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

У позовній заяві вказуються: обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги; докази, що підтверджують їх; обґрунтований розрахунок суми, що стягається або оспорюваної; законодавство, на підставі якого подається позов.

Обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, – це юридичні факти, які призвели до виникнення спірних правовідносин (договір тощо), їх порушення, настання відповідальності або інших наслідків.

У позовній заяві перераховуються докази, які підтверджують юридичні факти з викладом їх суті. Перелік доказів встановлюється стороною самостійно, виходячи з її правової позиції у справі. Докази, як правило, подаються до суду в копіях, завірених належним чином (копія документа скріпляється печаткою позивача, підписом уповноваженої посадової особи або представника та написом «копія вірна» або «з оригіналом вірно»). Згідно з п. 3.2 роз’яснень ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» від 18.09.1997 року № 02-5/289, суд не має права повертати позовну заяву з мотивів непредставлення документів, які є доказами, оскільки позивач може їх подати, а суд – вимагати їх надання до закінчення розгляду справи. Якщо у позовній заяві є посилання на докази, які підтверджують викладені обставини, але самі докази до позовної заяви не приєднані, така заява не підлягає поверненню з посиланням на ст. 63 ГПК України. У цьому випадку суддя в процесі підготовки справи до розгляду визначенням витребує ці докази від позивача або відповідача.

Розрахунок суми, що стягається або оспорюваної, складається з вказівкою застосованих методів, платіжних і товарно-розпорядчих документів з розбиттям за періодами і підписується посадовими особами, які його склали.

Законодавство, на підставі якого подається позов, вказується у вигляді посилання на конкретні положення відповідних нормативно-правових актів.

Якщо позов подається до декількох відповідачів, то в позовній заяві повинна бути виділена позовна вимога по відношенню до кожного з них. В одній позовній заяві, згідно зі ст. 58 ГПК України, може бути об’єднане декілька вимог до одного або декількох відповідачів, але вони повинні бути пов’язані між собою підставами виникнення або поданими доказами. Інакше – якщо будуть порушені правила об’єднання вимог або об’єднано в одній позовній заяві декілька вимог до одного або декількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємин сторін або істотно утруднить вирішення спору – позовна заява підлягає поверненню без розгляду (п. 5 ст. 63 ГПК України).

Право на об’єднання позовів належить в першу чергу позивачу. Він може в одній позовній заяві об’єднати декілька вимог, але закон надає право суду об’єднувати в одне провадження декілька однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного відповідача або до різних відповідачів. Суд має право об’єднати декілька однорідних позовних заяв або справ, в яких беруть участь ті самі сторони, в одну справу, про що вказується в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Як приклад об’єднання позовних вимог, Вищий господарський суд України вказує, зокрема, такі об’єднані вимоги: 1) про стягнення неповерненого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; 2) про визнання недійсним акту державного органу та про відшкодування заподіяної у зв’язку з його виданням шкоди; 3) про стягнення вартості недостачі товару, отриманого за декількома транспортними документами та оформленого одним актом приймання або якщо такий товар сплачений за одним розрахунковим документом; 4) про примушення до виконання зобов’язань за господарським договором і про вжиття заходів майнової відповідальності за його невиконання.

Згідно зі ст. 57 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують:

1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладанні, зміні чи розірванні договорів, – відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, – копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано).2) відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів. Позивач, прокурор чи його заступник зобов’язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення. Такий самий обов’язок покладається на позивача у разі залучення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача. За звичай документами, які підтверджують відправлення, є фіскальний чек поштового відділення та опис вкладення в цінний лист. Розрахунковий документ (фіскальний чек), виданий відправнику поштового відправлення згідно з п. 36 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. № 1155, разом з описом вкладення можуть вважатися належним доказом направлення відповідачу копії позовної заяви і документів, що додаються до неї.

3) сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі. Судовий збір стягується у таких розмірах: а) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру – 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат; б) позовної заяви немайнового характеру – 1 розмір мінімальної заробітної плати; в) заяви про вжиття запобіжних заходів і забезпечення позову – 1,5 розміру мінімальної заробітної плати;

4) обставини, на яких засновані позовні вимоги.

До заяви про визнання акту недійсним додається також копія оспорюваного акту або засвідчена виписка з нього.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність або інший документ, який підтверджує повноваження представника позивача.

У позовній заяві можна вказати й інші відомості, наприклад, про третю особу, чиї права можуть бути порушені в результаті розгляду справи. У позовній заяві може міститися клопотання про розстрочку, відстрочення, звільнення від сплати судового збору, відновлення пропущеного строку позовної давності, забезпечення позову тощо.

3. Порядок подання позовної заяви

Згідно зі ст. 54 ГПК України, позовна заява подається до господарського суду у письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором або його заступником, громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності або його представником.

Справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, які діють у межах повноважень, наданих їм законодавством і засновницькими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або засновницькими документами, подають до господарського суду документи, що підтверджують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю, виданою від імені суб’єкта господарювання. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи і завіряється печаткою підприємства, організації.

Коло повноважень відокремленого структурного підрозділу юридичної особи зі здійснення в господарському суді повноважень сторони у справі від імені цієї особи визначається засновницькими документами останнього, положенням про відокремлений структурний підрозділ, який затверджений юридичною особою, або довіреністю, виданою ним у встановленому порядку керівнику цього підрозділу. При цьому потрібно мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений структурний підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на його користь (роз’яснення ВГСУ від 28.07.1994 р. № 02-5/492 «Про участь у судовому процесі відокремлених підрозділів юридичних осіб»).

Громадяни можуть вести свої справи у господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально. У господарському процесі суд приділяє увагу строку дії довіреності, тобто строку повноважень особи, якою здійснюється представництво юридичної особи у процесі. Обов’язковою є наявність дати видачі довіреності. На підставі ч. 3 ст. 247 ЦК України, довіреність, в якій не вказана дата її видачі, вважається нікчемною.

У випадках, коли громадяни – суб’єкти господарювання ведуть свої справи у господарському суді особисто, то при зверненні до господарського суду з позовною заявою або із запереченням позову такі особи повинні додавати копії свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності. У разі присутності в засіданнях господарського суду особисто, громадяни – суб’єкти господарювання повинні подавати суду для ознайомлення оригінал свідоцтва про державну реєстрацію.

Виходячи з організаційно-правової форми юридичної особи, господарський суд визначає, які документи є необхідними для підтвердження повноважень органу (керівника такого органу) зі здійснення представництва юридичної особи у суді. При здійсненні повноважень сторони у господарському суді представникам доцільно мати документ, що засвідчує особу.

Перед поданням позову позивач повинен визначитися з підсудністю справи, тобто встановити, до якого саме господарського суду необхідно подавати позовну заяву. За загальним правилом ст. 15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Проте, існує й виняткова підсудність справ, встановлена ст. 16 ГПК України. Так, віднесені до підсудності господарського суду справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу. Справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна. Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення.

 

4. Відзив на позовну заяву

Процесуальна рівність сторін процесу забезпечується наданням відповідачу можливості захисту проти пред’явленого позову шляхом висунення заперечень. Змагальна форма процесу дозволяє йому не чекати початку розгляду справи, ознайомитися з позовною заявою, вивчити докази, наявні у позивача, і з урахуванням отриманої інформації визначити своє відношення щодо пред’явлених позивачем вимог. Відповідач має право визнати позов, якщо вважає, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими. Якщо відповідач позов не визнає, він може використовувати дві форми захисту: заперечення та зустрічний позов. Вибір необхідного засобу захисту визначається метою, яку переслідує відповідач, і характером спірних матеріально-правових відносин.

Згідно зі ст. 59 ГПК України, відповідач має право після отримання ухвали про порушення справи направити:

1) до господарського суду – відзив на позовну заяву і всі документи, які підтверджують заперечення проти позову;

2) позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, – копію відзиву.

Відзив підписується уповноваженою особою відповідача або його представником.

Відзив повинен містити: найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обгрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору).

До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

Заперечення позову – це аргументовані докази, доводи, які спростовують пред’явлений позов, це пояснення відповідача з приводу правомірності виникнення та розвитку процесу, проти заявлених вимог позивача по суті.

Право на позов включає дві сторони: право на пред’явлення позову і право на задоволення позову, а тому потрібно розрізняти процесуальні та матеріально-правові заперечення відповідача.

Процесуальні заперечення завжди направлені на те, щоб довести неправомірність виникнення самого процесу у справі у вигляді відсутності у позивача права на позов або порушення ним порядку подання позову. Відповідач прагне до залишення заяви без розгляду або припинення провадження у справі. Наприклад, вказуючи на порушення позивачем порядку подання позову, відповідач доводить, що справа суду непідсудна, заява подана представником позивача, який не має повноважень на ведення справи тощо. Як факти, які свідчать про відсутність у позивача права на позов, відповідач може вказати на неправоздатність позивача, непідвідомчість справи суду або на те, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа про спір між тими самими сторонами, з того самого предмету і з тих самих підстав, або є рішення цих органів щодо такого спору тощо.

Процесуальні заперечення у господарському процесі вказують на такі недоліки процесу, які суд зобов’язаний врахувати за власною ініціативою. Проте, надання сторонам можливості звертати на них увагу суду служить істотною гарантією їх усунення.

Процесуальні заперечення відповідача можуть виявлятися також у заяві про відвід. Інститут відводу, як відомо, покликаний забезпечити об’єктивний розгляд і вирішення справи шляхом усунення від процесу тих його суб’єктів, неупереджена діяльність яких викликає сумнів в осіб, що беруть участь у справі.

Якщо позивач доказів основного позову не пред’явить, то відповідач має право вказати на це, обмежуючись запереченням відповідних фактів. Це так зване заперечення фактів, обов’язок доказування яких лежить на позивачі. Як правило, всі заперечення зазвичай обґрунтовуються певними висновками, складеними відповідачем шляхом аналізу та спростування доказів, поданих позивачем.

Матеріально-правові заперечення являють собою заперечення відповідача проти задоволення позову. Матеріально-правові заперечення – це підтверджувані аргументами докази відповідача проти матеріально-правової вимоги позивача. Заперечення відповідача можуть стосуватися і посилань позивача на певні правові норми, на неправильність їх тлумачення позивачем. Матеріально-правові заперечення направлені на спростування фактів, які складають основу пред’явленого позову та свідчать про незаконність або необґрунтованість вимог позивача.

Переконливість цих заперечень відповідача вирішальним чином впливає на зміст судового рішення у справі: буде позов задоволений або в позові буде відмовлено. Матеріально-правові заперечення відповідача стосуються галузі матеріального права. Фактичні відносини сторін, які регулюються нормами матеріального права, обумовлюють виникнення та розвиток матеріальних і правових відносин, результатом яких і є розгляд господарсько-правового спору в суді.

Матеріально-правові заперечення можуть стосуватися питання щодо визначення належної та неналежної сторони у процесі. Заперечення відповідача зводяться до того, що відповідач може довести, що позов до нього пред’явлений неналежним позивачем або те, що він є неналежним відповідачем у справі.

Заперечення відповідача проти неналежного позивача носять тимчасовий характер. Якщо відповідач є зобов’язаною особою у спірному правовідношенні, він повинен нести матеріально-правову відповідальність. Проте, вже само усунення неналежного позивача з процесу може створювати для відповідача певні вигоди. Так, наприклад, належного позивача взагалі може не виявитися, або належний позивач пропустить строк позовної давності, або зіткнеться з певними складнощами у своїй доказовій діяльності. Відповідач у справі може також доводити, що він є неналежним відповідачем і не повинен нести відповідальність перед позивачем.

Таким чином, заперечення відповідача з посиланням на те, що у справі виступає неналежний позивач або сам відповідач є неналежним, об’єднує в собі ознаки як матеріально-правового, так і процесуального заперечення.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 304; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.065 сек.