Види та системи оплати праці

Ринок праці. Попит і пропонування на ринку праці. Види, форми та системи оплати праці.

Ринок праці — це сукупність економічних відносин між найманими працівниками та підприємствами з приводу купівлі-продажу робочої сили.

Носієм попиту на ринку праці є підприємства (приватні або державні), які мають вільні робочі місця, тобто в них є попит на за­міщення (заповнення) вакантних місць; носієм пропозиції на ринку праці є ті, хто має здатність до праці за відсутності робочого місця (тобто ті, хто здійснює пошук роботи — місця застосування свого ресурсу «праця»).

Ціною на ринку праці виступає заробітна плата — грошова ви­нагорода, що виплачується найманим працівникам за використання їх праці. Іншими словами, заробітна гілата — грошове вираження вартості ціни товару «робоча сила», дохід власника ресурсу «праця».

Ставка заробітної плати формується під впливом взаємодії попиту та пропозиції на цьому ринку.

Пропозиція праці формується під впливом багатьох чинників:

ставка заробітної плати (відповідно до закону пропозиції);

кількість економічно активного населення;

рівень добробуту нації, розвиненість системи соціального за­хисту;

рівень оподаткування доходів населення;

установлена тривалість робочого дня, умови праці;

динаміка цін на споживчі товари та послуги тощо.

Крім ринкових чинників знач­ною мірою на заробітну плату вили­ває відповідна політика держави (по­літика оплати праці) та діяльність професійних спілок

Заробітна плата існує у двох основних формах: пого­динній і відрядній.

Погодинна заробітна плата — це ціна робочої сили за її функ­ціонування протягом певного робочого часу.

Відрядна, або поштучна, заробітна плата — це ціна робочої сили залежно від розмірів виробітку за одиницю часу.

Основними системами оплати праці є тарифні, преміальні й колективні.

Згідно з тарифною системою оплати посадові оклади праців­ників розробляють на основі оцінки різних трудових характеристик та визначають певні розряди, відповідно до яких і відбувається на­рахування заробітної плати. Зокрема, беруть до уваги такі чинни­ки, як кваліфікація виконавця (освіта, досвід роботи, професійна підготовка); розумові та фізичні зусилля; його відповідальність за матеріали, устаткування тощо; умови праці.

Застосування преміальної системи ґрунтується на прийомах відрядної та погодинної заробітної плати. Відрядно-преміальна сис­тема передбачає сплачування робітнику певної суми за кожний ви­ріб. Нормою вважають обсяг роботи, виконуваної, як правило, ро­бітником середньої кваліфікації за одну годину. За її перевиконання на 1 % заробітна плата збільшується також на 1 %, але загальний розмір надбавок не перевищує 15—20 % від загального заробітку.

Найпоширенішою формою колективної оплати праці є систе­ма «участі в прибутках». Вона передбачає, що за рахунок заздале­гідь установленої частки прибутку формується преміальний фонд, із якого робітники одержують виплати. Премії нараховують за під­вищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва. Ви­плата премій робітнику залежить від розміру його заробітної плати з урахуванням особистих і трудових характеристик.

Заробітна плата є однією з найбільш масових форм доходу в економіці. Її розмір у різних галузях господарства може служи­ти показником добробуту суспільства в цілому. Порівняння номі­нальної та реальної заробітної плати може надати інформацію про рівень інфляції.

Номінальна заробітна плата — сума грошей, яку отримує працівник за продаж своєї робочої сили та її функціонування. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання.

Реальна заробітна плата — кількість спожитих товарів і по­слуг, які працівник може придбати за свій грошовий заробіток за існуючого рівня цін після вирахування податків.

Дата добавления: 2014-01-07