Єдність і взаємозалежність світової та національної культур. В XX ст. активізувалися рухи народів до національного самовизначення найбільш популярною стала культурна теорія

В XX ст. активізувалися рухи народів до національного самовизначення найбільш популярною стала культурна теорія.

Вона проявляється у колективному егоїзмі, який бачить свою культуру месіанською щодо інших. Теоретики вважають, що лише культурний націоналізм може об'єднати народ і вивести його на політичний рівень об'єднання ниції. Культурний процес будь-якої держави не може бути однорідним, це супе­речить як діалектиці, так і здоровому глузду. Адже кожне суспільство останні 500-700 років чітко детерміноване, кожна соціальна група утворює, виробляє і трансформує культурно-мистецькі досягнення як свої, так і сусідів, при цьому врахо­вуються регіональні та національні особливості. Як правило, народи з "нищим" соціальним рівнем консервативніше зберіга­ють культурну спадщину, а "вищі" - більшою мірою сприят­ливі до досягнень цивілізаційного процесу. Цивілізація ніколи не може бути локальним явищем, вона завжди поширюється на досить значні території. Кожна з них досягла високих рів­нів розвитку, має певні особливості які суттєво різняться. Кожна з них адаптувала цілу низку націй і держав, включила їх у свій культурний процес. Особливо це помітно на сповіду­ванні світових релігій: уся Європа -це переважно христи­янський світ, азійський континент — світ ісламу; відповідно вони мають різні культурні домінанти.

Останні півтораста років гаряче дебатувалось питання сто­совно теорії двох культур; на політичному рівні протистав­лялися класові групи, стверджувався антагонізм між ними, доводилось, що кожна з них творить свою культуру, але час усе ставить на свої місця. Вихідці з панівного класу П.Могила, Ф.Прокопович, Б.Хмельницький, П.Куліш, Є.Гребінка, М.Го­голь, Леся Українка, сім'ї Симиренків, Терещенків, Тарновсь-ких, Ханенків були представниками своєї нації, відповідно всі здобуті знання вони максимально застосовували на своїй землі, адаптуючи чужі набутки до своїх потреб.

Україна має своєрідну територію; вона розміщується між двома суперетносами — східним і західним, а отже поєднує особливості як одного, так і іншого. Нині на емпіричному рінні робляться спроби вивести походження України, українськості. Дехто починає від створення світу (С.Плачинда); інші намагаються зробити українцями переважну більшість визнач­них діячів світу. Так, Ісус Христос, за Ю.Канигіним, — гуцул. Ейфорія свободи після революції 1991 р. дала можливість уявити себе на вищому щаблі стосовно інших.

Після ейфорії перших років творення держави починають вироблятися передумови напрацювання конструктивніших мо­делей визначення себе у світі економіки, виробничих відносин, культурно-мистецького процесу. Останній завжди діалектич­ний, потребує певного часу для втілення. Уже сьогодні спосте­рігаються деякі ознаки його поліпшення. Критично перегляда­ється минуле, гола декларативність відходить до мітингових політиків, серйозні вчені працюють над моделями реального втілення національного "Я", щоб народ України, відчувши свою єдність, внутрішній зв'язок, вагомість історичного харак­теру, традицій, увів їх у свою свідомість, загартував волю і завдяки цьому утвердився серед інших народів.

Дата добавления: 2014-01-06